• USD 26.5
  • EUR 31.1
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Елла Лібанова: Навчання в школах потрібно подовжити на рік, щоб компенсувати недоотримані знання

Директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України Елла Лібанова про те, як на світ та Україну вплинула пандемія, і чому дистанційне навчання породжує нерівність

Елла Лібанова
Елла Лібанова / realist.online
Реклама на dsnews.ua

Першу частину інтерв'ю читайте тут

"ДС" Майже два роки у світі триває пандемія коронавірусу, чи можете ви спрогнозувати, що буде далі?

Е.Л. Прогнозувати важко, адже ми не розуміємо, як буде розвиватися ситуація. Це стосується не тільки України, а й світу. Можливі декілька сценаріїв. Перший — коли в суспільстві пануватимуть панічні настрої, тоді, швидше за все, країни закриються ззовні, а всередині соціальні контакти мінімізуються. Другий — якщо всі переконаються, що вакцинація захищає від нових штамів, вдасться переконати людей зробити щеплення і досягти колективного імунітету. Третій сценарій повʼязаний з тим, що домінує у мізках людей, — прагнення соціальних контактів чи бажання усамітнення. Тут, скоріше за все, спостерігатиметься серйозна диференціація між країнами та між етносами.

 "ДС": В чому це буде виражатися?

Е.Л. Скажімо, для мене критично важливе спілкування з іншими людьми. А для когось комфортніше сидіти вдома, мінімізувавши соціальні контакти. Саме від того, які настрої домінують в суспільстві, і залежить подальший розвиток подій у плані обмежень соціальних спілкувань, чи будуть вдаватися до жорстких дій уряди тієї чи іншої країни. Адже, попри все, будь-які дії всіх урядів залежать від суспільних настроїв.

 "ДС": Поговорімо про демографічні наслідки пандемії коронавірусу для України. Чи не здається вам, що статистику смертності від ковіду занижують?

Е.Л. Я взагалі проти того, щоб наслідки, пов'язані зі смертністю, обмежувати випадками смертей від ковіду — це неминуче призводить до "статистичних ігор". Методика фіксування смертності від коронавірусу за час пандемії змінювалася декілька разів. Більше того, в різних державах вона різна, а може відрізнятися навіть в межах однієї країни. Зрештою, вона часто залежить навіть від політики головного лікаря медичної установи, що дає інформацію про випадки смерті. Статистична служба, зокрема Держстат України, оперує тільки цифрами первинного обліку. І ще, скажіть, будь ласка, якщо людина померла не від ковіду, а, скажімо, від інфаркту — ви точно знаєте, що це не пов'язано з коронавірусом?

Реклама на dsnews.ua

"ДС": Звісно, це може бути й наслідком Covid-19…

Е.Л.: А можливо, пацієнт взагалі не хворів на ковід, а просто помер від інфаркту. Тому що пережив додатковий тривалий стрес, або вчасно не отримав кваліфіковану медичну допомогу, бо вся медична система наразі орієнтована тільки на ковід. Скільки в світі чи в Україні за час пандемії не зроблено планових операцій? Хто знає? Ми що, вважаємо, що це не відбилося на стані здоров'я людей?

Тому, як на мене, ми маємо дивитися тільки на один показник смертності — це динаміка загальної кількості померлих від усіх причин. В умовах України варто оперувати навіть не відносними показниками — середньою тривалістю життя чи стандартизованими коефіцієнтами смертності, а виключно абсолютними.

"ДС": Чому абсолютними?

Е.Л. Тому що перепис був надто давно, у 2001 році… А ООН не випадково рекомендує проводити перепис щонайменше раз на 10 років — інакше накопичуються помилки поточного обліку, передусім пов'язані із міграцією. Наразі ми приблизно (сподіваюсь, це досить точно) знаємо, скільки людей живе в цілому в Україні, але це не стосується статево-вікового розподілу. Скільки в Україні 15-річних, 40-річних і так далі. А відносні показники — це статево-вікова структура не тільки померлих, а насамперед тих, хто живе. І якщо у знаменнику є проблеми — а я вважаю, що є, — то краще оперувати лише абсолютними цифрами. Якщо людина померла, то її в Україні реєструють як померлу. У 2020 році, попри усі жахи, якими нас страхали високопосадовці, динаміка смертності була значно спокійніша, ніж у більш розвинутих країнах. Так, загальна кількість померлих в Україні перевищує показник 2019 року на 6,2%, а, наприклад, у Німеччині — на 6,6%, у Франції — на 10,9%, в Італії — на 18,5%, у Польщі — на 18,5%, в Іспанії — на 20,7%.

Однак через те, що стале зростання смертності в Україні спостерігається від вересня 2020 року, порівняння цілорічних даних значною мірою спотворює справжню динаміку. Смертність в Україні навесні 2021 р. є не просто найвищою за останні 4 роки, вона зросла навіть порівняно із зимовими місяцями. І хоча в травні-червні кількість померлих помітно зменшилася, вона все ж перевищує аналогічні періоди попередніх років.

До того ж у розвинених країнах зростання кількості померлих відбувалося на тлі збільшення загальної чисельності населення, а в Україні відбувалося зменшення.

Графік кількості померлих в України від усіх причин 2018-2020 рр.
Джерело: Держстат України

"ДС": У нас дуже низький показник вакцинованих (станом на 8 вересня 2021 року в Україні від коронавірусу зробили 10 066 619 щеплень. З них другу дозу отримали лише 4 403 066 людей, — "ДС") Чому маємо таку сумну статистику?

Е.Л. Ми самі в цьому винні. По-перше, влада мала б агітувати людей вакцинуватися. Як королева Єлизавета II — пішла і в свої 95 років і зробила щеплення, і на британців це, безумовно, вплинуло. А що почала преса писати після демонстрації вакцинування нашого президента? "Та, скоріше за все, йому вітаміни кололи". Обговорювалося все, що завгодно, тільки не важливість вакцинації. Закономірно, що не було бажаного ефекту — на заваді стала тотальна недовіра до влади. Обґрунтованість цієї недовіри потребує окремої розмови, але в контексті вакцинації важлива сама її наявність. Влада мала дуже обмежені можливості і важелі впливу на суспільну психологію, але вона навіть й тим не скористалася.

По-друге, вакцина була завезена з запізненням. Одна річ, якби ми намагалися запровадити масову вакцинацію "на піку страху", а зовсім інша — на спаді захворюваності й смертності.

По-третє, не можна ігнорувати негативну роль ЗМІ, які говорять, що через щеплення помирають люди. Я добре пам'ятаю 1985 рік, коли дуже шанована тоді газета "Комсомольська правда" розпочала кампанію щодо ризиків, пов'язаних із щепленням АКДС (його роблять дітям з метою захисту організму від таких вірусних захворювань, як правець, коклюш, дифтерія — "ДС"). Після цього багато батьків відмовилися вакцинувати дітей. Через декілька років ми отримали абсолютно прогнозований шалений сплеск дифтерії.

Наразі ніхто не може бути впевненим у цілковитій безпеці щеплення від ковіду. Небезпека є, і дехто навіть може захворіти через це. Але треба зіставляти ризики – від вакцинування і від захворювання через не вакцинування.

"ДС": Ще одна "прикмета" пандемії — дистанційне навчання. З одного боку, якість такого навчанні викликає сумніви, а з іншого — підкреслює соціальну нерівність, адже не у кожного є комп'ютер та доступ до інтернету. Які будемо мати наслідки?

Е.Л. Відверто зізнаюсь: я категорично проти дистанційного навчання в школі, головним чином, через посилення нерівності. Ви ж розумієте, що діти з бідних сімей не мають ані комп'ютерів, ані смартфонів. У Бразилії влада в таких випадках спеціально купувала обладнання, але в Україні я щось про таке навіть не чула. До того ж, бідні родини сконцентровані не у Києві, Харкові, Дніпрі, Одесі чи Львові, а переважно у маленьких містах і селах, де не те, що інтернету, а надійного телефонного зв'язку нема. Це одна проблема. Друга — діти не готові до такої форми навчання. До речі, після першого публічного твердження про це я отримала багато дорікань у непрофесіоналізмі. Я сама викладач і знаю, що маю бачити очі студентів, аби розуміти їх реакцію і постійно коригувати лекцію. В форматі онлайн не видно реакції дитини, не кожен учень скаже, що чогось не зрозумів, і навіть не кожен сам розуміє, що чогось не зрозумів, тобто немає зворотного зв'язку.

Не можна нехтувати й недостатньою мотивацією вчитися для багатьох учнів, насамперед молодшої і середньої школи. Безперечно, можливість прослухати лекції, скажімо, визначних професорів, може дати дуже хороші результати в університетах — там будуть і необхідні технічні умови, і мотивація слухачів. Ми ж не можемо лауреата Нобелівської премії привезти до кожного університету. Але такий варіант не працює у молодшій та середній школі.

"ДС": Які наслідки майже рік дистанційного навчання буде мати для дітей молодшого віку?

Е.Л. У США, Нідерландах і, здається, у Данії були проведені дослідження, які зафіксували, що цей рік в плані навчання практично втрачений. Я вважаю за доцільне продовжити навчання у школах на рік. Не на місяць чи два, а саме на рік, щоб компенсувати недоотримані знання. Однак знання — це не все. Діти втратили можливість нормально соціалізуватися у суспільстві. Чому я категорично проти домашнього виховання, хоч дошкільного, хоч шкільного? Діти мають спілкуватися. Вони мають вчитися тому, як поводитися не у своїй родині, не з бабусею чи мамусею, а з іншими дітьми, з іншими людьми. Вони мають формувати навички роботи у команді.

    Реклама на dsnews.ua