• USD 40.1
  • EUR 43.5
  • GBP 51
Спецпроєкти

Які літаки вибрати для війни

У найближчі рік-два для України прийде час робити остаточний вибір — яким буде новий основний модельний ряд наших ВПС і на партнерство з ким із сусідів робити основний розрахунок
Фото: wikiwand.com
Фото: wikiwand.com
Реклама на dsnews.ua

Бойові літаки класу штурмовиків і винищувачів-бомбардувальників підходять для активних антипартизанських дій, а також ударів по поверхні "від перемир'я до перемир'я". В Україні бомбардувальники власної розробки випускає миколаївський НАРП, який навчився модернізувати російські Су-24М у повністю українську модель. Потужності цього заводу є недостатніми, а часу для експорту, який дасть підприємству валюту для можливості виробляти більш ніж 50 літаків на рік, вже критично не вистачає.

Так що закривати потреба в цьому дефіцитному для вітчизняного ОПК товар доведеться за рахунок імпортних закупівель. Згідно з публікаціями в спеціалізованій пресі найкращим і найбільш опрацьованим на сьогодні рішенням проблеми може стати закупівля винищувачів-штурмовиків Saab JAS 39NG Gripen у шведської компанії SAAB на умовах складання частині подається партії на українських авіазаводах, які паралельно освоять ремонт. Позитив закупівлі "грифонів" полягає в тому, що цей літак стоїть на озброєнні в Чехії та Угорщини. Відповідно, на першому етапі закупівлі, поки українські заводи будуть освоювати виробництво, навчання пілотів і ремонт техніки можна буде організувати на наявних у країн-сусідів потужностях. У прямому грошовому вираженні закупівля 12 надсучасних штурмових машин у Швеції виглядає для України дуже дорогий. Вона оцінюється мінімум в $1,5-2 млрд. Чехи та угорці використовували внутринатовские стандарти кредитування, так і Румунія з Болгарією вже після вступу у НАТО купують літаки цієї моделі також за особливою схемою і з хорошими пільгами для місцевих заводів, які беруться за обслуговування техніки. Зрозуміло, що Україні коли-небудь доведеться вести переговори про особливі знижки, щоб наблизити до реальності перспективу отримати "грифони".

Варіант з "грифонами" має ще один позитивний момент - політичний. Швеція не входить в НАТО, і на неї не поширюються негласні рекомендації не продавати Україні летальні види озброєнь на нинішньому "гібридному" етапі конфлікту з РФ. Чим довше він триватиме, тим вище ймовірність, що в разі переходу конфлікту в нову фазу наша країна буде мати повністю навчений і випробуване авіа-підрозділ нового рівня.

Є й альтернативні шведському варіанти закупівель, не опрацьовані детально українською стороною. Наприклад, імпорт штурмовиків ОА-10 Thunderbolt. Для певних сценаріїв оборони один такий літак може замінити від трьох до шести звичайних штурмовиків, фахівці називають його "літаком - винищувачем танків". Попит на ці літаки нині різко актуалізувалася, що показала перекидання 12 машин в країни Балтії в лютому 2016 р. під виглядом навчань. Серійний випуск ОА-10 в США давно згорнуть разом з урізанням держзамовлення, залишився лише бізнес по ремонту і модернізації багатьох сотень раніше вироблених літаків. Але це не означає, що купувати ОА-10 Україні сьогодні не у кого. Компанія, що виробляє цей літак, каліфорнійська М7 Aerospace (М7А), ледве вижила в 2007-2012 рр.., дивом зумівши врятувати свої потужності від миротворчості вашингтонських політиків. Всупереч практиці роботи американського ОПК, новим власником активів М7А стала іноземна компанія - ізраїльська державна Elbit. Вона вклалася у витрати на модернізацію і продовження ресурсу ОА-10 до 2030 р. В 2012-му Національна гвардія США і Канаді передумала утилізувати близько 200 літаків ОА-10 і відправила їх на складське зберігання. Якщо припустити, що Київ зможе домовитися з Elbit про докорінної модернізації на одному з українських авіазаводів, ця закупівля обійдеться дешевше, ніж, наприклад, ще один варіант - багатоцільові винищувачі F-16.

F-16 має ремонтні бази в Польщі, і в найближчі роки отримає таку ж сервісне обслуговування і тренувальний центр у Румунії. Як і у випадку з "грифонами", Україна на умовах кооперації змогла б ввести ці літаки в експлуатацію, не чекаючи будівництва таких же центрів у себе. Це був би ідеальний варіант, на сьогодні дуже далекий від реальності. Тому що цей літак належить до нової і найдорожчий у світі техніці із середньою ціною близько $140 млн/од. Не кажучи вже про те, що досягти подібного контракту - також задача не з легких. Наприклад, навіть такі надійні багаторічні союзники США, як Єгипет і Пакистан, в ході складання на своїй території партій по 50-100 літаків F-16 категорично не мають права їх поставки в треті країни.

Схожі нюанси з важко досяжними правами на експорт виникають і по іншим варіантам задоволення потреб українського дефіциту в штурмовики і "бомберах". Наприклад, в період найбільшого залякування України загрозою вторгнення РФ Канада офіційно запропонувала Києву поставити 20 літаків F/A-18 в кредит під нульовий відсоток і з можливістю придбати ще до 100 літаків цього типу. Але таку пропозицію, за наявними даними, не передбачало складання ні в Україні, ні права експорту частини продукції.

Між тим в умовах обмеженість асигнувань перспективи кооперації з можливістю за витрачені гроші хоча б завантажити свої заводи і мати надії на майбутній експорт стають для України головними факторами при виборі основного модельного ряду своїх ВПС. Саме вони складуть основу майбутньої штурмової авіації, хоча нам, мабуть, таки доведеться імпортувати без права збірки до 100 машин однієї або декількох марок з нинішнього списку претендентів.

Реклама на dsnews.ua

Схожі проблеми має не тільки Україна, але і будь-яка країна, що приймає рішення про системному оновленні ВВС. Наприклад, Румунія та Болгарія після вступу в НАТО в 2004 р. до сих пір не змогли визначитися з основним модельним рядом своїх ВПС. Їх остаточний вибір, імовірно, відбудеться в нинішньому або майбутньому році. Для нашої країни це стане сигналом про те, що прийшов час робити остаточний вибір - які літаки закуповувати і на партнерство з ким із сусідів робити основний розрахунок. З одного боку, ближче всіх Києву Польща з F-16, але нічим не гірше і Румунія, яка схиляється до F/A-18, або Угорщина і Чехія, які обрали шведські "грифони".

Антон Міхненко
Заступник директора ЦДАКР, редактор часопису Ukrainian Defense Review

Сьогодні мова про закупівлю нових літаків не йде по ряду причин, серед яких брак коштів, застаріле обладнання військових аеродромів, складність переходу всього навчального процесу підготовки льотних фахівців до використання інших типів літаків.

З іншого боку, Україна за рахунок успадкованого потужного потенціалу з ремонту радянської техніки може відновити наявний авіапарк. Тим більше що планер, грубо кажучи, коробка з крилами, часто залишає широкі можливості не тільки для модернізації, але і створення фактично нової техніки. Зокрема, в Європі до цих пір деякі країни літають на літаках, вироблених 30 років тому. Наші вчені і фахівці авіаремонтної галузі вже створили ряд оновлених і модернізованих літаків Су-25М1, Су-25УБМ1, Міг-29МУ1 і Л-39М1, мають значно кращі характеристики. Тому Минобо-рони вирішив акцентувати увагу переважно на ис - користуванні нинішніх можливостей вітчизняних виробників. Вони здатні забезпечити військові літаки майже всією номенклатурою радіоелектронного обладнання, поліпшити можливості застосування і розширити номенклатуру озброєнь, забезпечити використання техніки в складних погодних умовах.

Але це, безсумнівно, тимчасове рішення, яке закриє гостроту проблеми тільки на короткий час. З середини 2020-х потребу в заміні нинішнього авіапарку стане ще гострішою. Потрібно замислюватися не тільки про модернізацію, але і про купівлю нових літаків, оскільки ресурс наявних буде вичерпано. І тут виявиться шквал проблем. А які купувати літаки з урахуванням інтеграції в НАТО? А де брати ресурси для переобладнання системи аеродромного матеріально-технічного забезпечення? Як удосконалити навчальний процес? Тому вже сьогодні потрібно поступово вирішувати ці завдання, розглядати можливості лізингу, інших механізмів для створення повітряних сил, що відповідають нинішнім викликам, які будуть здатні протистояти агресії РФ.

    Реклама на dsnews.ua