• USD 27.8
  • EUR 33.5
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

(Не)усвідомлений крах комунізму. Як від примусового вилучення продуктів у селян відмовлялися

29 березня 1921 року вийшла друком ухвалена двома днями раніше постанова Надзвичайної сесії ВУЦВК «Про заміну продрозкладки податком», що ознаменувала зупинку комуністичного штурму та започаткувала відновлення економічних методів стимулювання господарювання

Агітаційний плакат радянської влади, 1921 рік
Агітаційний плакат радянської влади, 1921 рік
Реклама на dsnews.ua

Поразка 1919 року змусила більшовиків змінити тактику дій в Україні. Відтоді вони у своїх діях вже не керувалися алгоритмом «усе й відразу», незалежно від того, чи то стосувалося наступу, чи поступок. То ж у 1920-му, залишивши поки що незмінними основні засади комунізму – курс на ліквідацію торгівлі та централізацію виробництва і розподілу — компартійне керівництво пішло на вагомі поступки у менш актуальних для себе питаннях — в національно-культурному та земельному. Такі кроки, особливо на тлі дій білогвардійців, значною мірою поновили в українців ілюзії щодо більшовиків.

Ті поступки зіграли ключову роль у збереженні більшовицької влади в Україні, зокрема, під час війни з українсько-польськими військами. Тоді навіть такі знакові фігури як Михайло Грушевський та Володимир Винниченко підтримали більшовиків. Але тих поступок було замало не те що для початку запланованої індустріалізації, а навіть для певної стабілізації соціально-економічного становища. Не вщухав і повстанський рух, який з новою силою спалахнув влітку-восени того року. Його посиленню сприяло проведення продрозкладки вже з урожаю 1920-го.

Економіка стрімко занепадала, продуктивність примусової по суті своїй праці зразка 1920 року була вкрай низькою. Промовисто це видно на прикладі видобутку вугілля. Попри те, що саме задля покращення справ у цій царині усі райони з вугільними копальнями, в тому числі і заселені переважно росіянами, були об’єднані в межах УСРР, бажаного ефекту це не дало. Видобуток вугілля на Донбасі був на найнижчому рівні. 

«Донецкие шахтеры!». Інформативно агітаційний плакат радянської влади, 1921 рік
«Донецкие шахтеры!». Інформативно агітаційний плакат радянської влади, 1921 рік

Давалися взнаки спротив селянства продрозкладці та малоефективна надцентралізація, яку у листопаді 1920-го Лев Троцький означив як «анархію, прикриту бюрократичним централізмом Москви». А тут ще додалося і вимушене визнання на переговорах з Польщею УСРР як рівноправної сторони перемовин. Це все спонукало Кремль наприкінці 1920 р. зробити ще один крок назад і нарешті визнати УСРР незалежною республікою та передати українському субцентру влади частину управлінських повноважень.

Такі кроки хоч і послабили напругу, врятувати комунізм вже не могли. Адже після поразки Червоної армії під Варшавою зникли сподівання на близьку «світову революцію». Важливість цієї обставини важко переоцінити, адже теза про її близькість і неминучість і, як її наслідок, отримання Росією допомоги від «європейського пролетаріату», була однією з ключових в ідеологічному обґрунтуванні початку комуністичного будівництва навесні 1918 р.

Попри військові невдачі на європейському напрямку, світоглядні уявлення більшовицьких керманичів залишалися незмінними: вони і далі пов’язували своє майбутнє лише з комунізмом. Безтоварне господарство, що спирається на централізований план, залишалося для Кремля безумовним ідеалом.

Реклама на dsnews.ua

Але втілювати той ідеал не було можливості. До початку 1921-го вже були проїдені запаси та резерви дореволюційного періоду, витрачено золото та інші банківські цінності, емісія давала все менше зиску, основний капітал зношувався і не відновлювався. Створення несприятливих для сільськогосподарського виробництва умов заганяло країну в безвихідь – площа посів скорочувалася і продукції для постачання робітництва катастрофічно не вистачало. Суто агітаційні заходи в умовах фактичної відсутності економічного стимулювання вирішити проблему не могли – селяни згортали посівні площі. 

Агітаційний плакат радянської влади, 1921 рік
Агітаційний плакат радянської влади, 1921 рік

Наприкінці 1920 року більшовики спробували вирішити проблему традиційним для них силовим шляхом — доповнити розкладку вирощеної селянами продукції розкладкою засіву й обробітку землі, тобто поширити принцип примусовості праці із міста на село. Наслідуючи російський приклад, Раднарком УСРР 25 грудня 1920 року ухвалив постанову "Про проведення весінньої посівної кампанії", згідно якої в Харкові створювалася Центральна посівна комісія, а в губерніях, повітах, волостях та селах — відповідні місцеві посівні комісії, які мали домогтися розширення площі засівів до рівня 1916 року. На низовому рівні керівництво комісіями мало зосередитися в руках комнезамів, тобто тих селян, яких, через їх малоземельність, нова розкладка не стосувалася. Розуміючи, що покладатися лише на комнезамівців в організації виробництва не слід, 19 лютого Раднарком УСРР вирішив залучити до посівної кампанії армію.

Про використання військових частина на місцях для переведення весняної посівної кампанії / Збір законів і розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1921 р. – Ст.93
Про використання військових частина на місцях для переведення весняної посівної кампанії / Збір законів і розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1921 р. – Ст.93

Втім, такі кроки врятувати ситуацію не могли. Дедалі більше компартійних керманичів розуміли, що подібний шлях веде у безвихідь. З одного боку, не вистачало сил примусу, бо армія в УСРР була задіяна у війні з повстанцями, а з іншого — такі рішення лише каталізували селянський спротив. То ж висловлена у розмові з холодноярцями думка  Нестора Махна – «Ще рік такої політики – і будемо мати сто, тисячу селянських фронтів. В Україні, Росії, на Дону – всюди!» — на той час була цілком слушною. 

Нестор Махно у висвітленні радянської влади. Всесвіт, 1929 рік, №1
Нестор Махно у висвітленні радянської влади. Всесвіт, 1929 рік, №1

Велику вірогідність здійснення прогнозу Махна в Україні фактично підтверджували самі можновладці. Приміром, у своїй доповіді на V Всеукраїнському з’їзді рад (25.02.-03.03.1921 р.) нарком продовольства Мирон Владимиров відверто визнав, що «немає нічого ненависнішого на селі, аніж наші агенти» (тобто збирачі продрозкладки) та констатував: «лише починаючи з другої половини січня, не рахуючи тих масових убивств, які сталися тепер, ми втратили біля тисячі ста продагентів, які були вбиті місцевими куркульськими бандами». По суті то була війна з усім селянством. Тому цілком закономірно політбюро ЦК КП(б)У 16 лютого вирішило визнати продпрацівників військовослужбовцями та поставити їх на вищий рівень матеріального постачання. 

З рішення політбюро ЦК КП(б)У від 16 лютого. З матеріалів ЦДАГО України
З рішення політбюро ЦК КП(б)У від 16 лютого. З матеріалів ЦДАГО України

З вуст керманичів УСРР думок про потребу зміни політики на селі на з’їзді не лунало. Навпаки – ставка робилася на примус. Нарком продовольства запропонував змінити принцип розподілу навіть тієї незначної кількості промислової продукції, яку надсилали на село. Якщо раніше, хоча б на словах, застосовувався принцип передачі цієї продукції в першу чергу тим, хто виконав продрозкладку, то тепер пропонувалося надсилати її по селам незалежно від цього, а на місцях розподілом мали зайнятися комітети незаможних селян. Такий засіб, звичайно, не міг стимулювати виробництво, але це й не було його метою. Головним було ще дужче розколоти село, знайти надійних спільників для державного насильства.

Нарком продовольства УСРР Мирон Владимиров та голова Раднаркому Християн Раковський
Нарком продовольства УСРР Мирон Владимиров та голова Раднаркому Християн Раковський

Але у тому ж таки лютому 1921-го, коли у Харкові робили ставку на посилення примусу, у Кремлі вже усвідомили потребу зміни основних засад організації господарювання. Можливо, певним чином ухвалення такого рішення було прискорене клопотанням пленуму Московської ради про тимчасове скасування у зв’язку з продовольчими труднощами «совнаркомівських та академічних пайків», яке розглядалося на політбюро ЦК РКП(б) 5 лютого. 

Клопотання пленуму Московської ради про скасування раднаркомівських пайків
Клопотання пленуму Московської ради про скасування раднаркомівських пайків

Творець комуністичної доктрини довго зважував межі майбутнього відступу. Адже такий крок завдавав удару по світоглядним засадам прихильників режиму, то ж потрібно було ретельно обґрунтувати відступ перед партійцями та запевнити їх, що комуністична перспектива не постраждає. Ключовим пунктом відступу мала стати заміна на селі продрозкладки продподатком, тобто заздалегідь визначеною часткою продукції.

Потребу відмови від продрозкладки вперше було публічно озвучено 4 лютого 1921 р. у Москві на конференції металістів. Формально то пролунало як пропозиція «робітничих мас», а насправді то було затвердження написаної самим Леніним резолюції на свою доповідь. Вже 8 лютого на політбюро ЦК РКП(б) було вирішено створити партійну комісію, якій В.Ленін передав «Попередній, чорновий начерк тез відносно селянства». Саме в цьому документі вперше беззаперечно пролунала ленінська директива,якої і дотрималися члени комісії: «Задовольнити бажання безпартійного селянства про заміну розкладки (в розумінні вилучення лишків) хлібним податком».

У Харкові до таких змін не були підготовлені. На пленумі ЦК КП(б)У, який відбувся 27 лютого, тобто під час роботи V Всеукраїнського з’їзду рад, було ухвалено рішення вважати недоцільною заміну продрозкладки продподатком у всеросійському масштабі, а для України таке рішення взагалі було визнане неприйнятним.

Агітаційний антибільшовицький малюнок/ Беляев В. Исповедь комиссара: подробное описание коммунистическаго строя в России с рисунками. - Нью Йорк, 1921
Агітаційний антибільшовицький малюнок/ Беляев В. Исповедь комиссара: подробное описание коммунистическаго строя в России с рисунками. - Нью Йорк, 1921

Однак компартія будувалася на засадах суворого централізму. Тому ще одним пунктом рішення пленуму ЦК КП(б)У, який було ухвалено незначною більшістю голосів, зазначалося, що у разі ухвалення такого рішення в межах РСФРР на теренах України його теж треба виконувати.

Цікава деталь: ця «антинепівська» постанова, так само як рішення пленуму ЦК КП(б)У від 27 травня 1919 р. про відмову «злитися» з РСФР, не оприлюднювалися у радянських збірниках документів збірниках: це ламало радянську схему історії.

Новий курс отримав схвалення Х з’їзду РКП(б) (8-16 березня 1921), тож українським функціонерам не залишалося нічого іншого як скоритися. Щоправда, тоді у Кремлі ще не знали як дати раду тій продукції, що мала лишитися після сплати натурального податку. Адже твердження із виданої наприкінці 1920 р. більшовицької книги-листівки про те, що «велика заслуга Радянської влади у тому, що вона знищила вільну торгівлю і ввела на усе державну монополію» була аксіомою для активних більшовиків. Щоб пом’якшити шок від скасування від комуністичного штурму в остаточному варіанті постанови Х з’їзду РКП(б) про натуральний продовольчий податок було використано невизначене формулювання про те, що селяни мають право використовувати лишки своєї продукції "у місцевому господарському обороті".

Президія Всеросійського ЦВК ще 15 березня, тобто до завершення партійного з’їзду, ухвалила постанову «Про заміну розкладки натуральним податком», яка 21 березня була продубльована вже сесійним рішенням ВЦВК "Про заміну продовольчої та сировинної розкладки натуральним податком". Важливою його складовою було скасування кругової поруки – тепер кожне окреме господарство мало саме неси відповідальність за зданий ним податок. Оскільки це було епохальне рішення, то ВЦВК разом з РНК РСФРР видав спеціальну відозву, текст якої було перекладено і українською мовою. До речі, серед підписантів цього звернення був голова ВУЦВК Григорій Петровський – як член Президії Всеросійського ЦВК: 

Відозва ВЦВК і РНК РСФРР до селянства. Листівка 1921 року
Відозва ВЦВК і РНК РСФРР до селянства. Листівка 1921 року

Зрозуміло, що більшовики України, які після Х з’їзду РКП(б) ще й залишилися без першого секретаря свого ЦК (В’ячеслава Молотова було відкликано до Москви), змушені були скоритися. Але при цьому намагалися зберегти обличчя. Тому увалене 22 березня рішення політбюро ЦК КП(б)У хоча й не суперечило настановам Кремля, але акценти були розставлені інакше: «розкладки не скасовувати, розмір розкладки знизити до 80 %». На засіданні 25 березня питання було уточнено. Зазначалося, що в основу українського варіанту рішення треба покласти постанов Всеросійського ЦВК. 

Рішення політбюро ЦК КП(б)У від 25 березня 1921 року про введення продподатку в Україні. З матеріалів ЦДАГО України
Рішення політбюро ЦК КП(б)У від 25 березня 1921 року про введення продподатку в Україні. З матеріалів ЦДАГО України

27 березня 1921 року спеціально скликана Надзвичайна сесія ВУЦВК затвердила розроблену і уточнену 26-27 березня в ЦК КП(б)У постанову "Про заміну продроскладки податком", яка й ознаменувала закінчення першого комуністичного штурму в УСРР. Ключовими у документи пункти 1, 3, 6 та 7, які ми і залишили у пропонованому до перегляду фрагменті. Більшість пунктів української постанови співпадало з російською, однак в українському варіанті не йшлося про зниження відрахувань для незаможників. Мало того, в постанові ВУЦВК прямо вказувалося, що 10-20% податку переходять у губернський продовольчий фонд, який має своїм завданням «задоволення негайних потреб незаможнього селянства». І, головне, в українському варіанті не йшлося про скасування кругової поруки на селі.

Фрагмент постанови ВУЦВК про заміну продрозкладки податком /Збір законів і розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1921 р. –Ст.143
Фрагмент постанови ВУЦВК про заміну продрозкладки податком /Збір законів і розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1921 р. –Ст.143

Хоча на засіданнях політбюро при підготовці цього документу лунала теза про залишення продрозкладки, в опублікованому «головному» тексті про це формально не йшлося. Можливо, через потребу наблизити його до аналогічного російського. Але вихід було знайдено в ухваленні того ж таки 27 березня окремої постанови «Про зменшення продрозкладки на врожай 1920/21 року». Тобто на поточний рік «зменшення»,а не «скасування».

Формально зменшення виглядало вагомішим, ніж про те говорилося на засіданням політбюро – з 95 до 50 млн. пудів, тобто майже на 47 %. Відтермінування запровадження податку пояснювалося неможливістю перейти до нього в умовах, коли продрозкладка в загальноукраїнському масштабі була виконана всього на 40%.

«Про зменшення продрозкладки на врожай 1920/21 року». Збір законів і розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1921 р. –Ст.93
«Про зменшення продрозкладки на врожай 1920/21 року». Збір законів і розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1921 р. –Ст.93

Отже, КП(б)У зупиняла комуністичне будівництво в УСРР не з власної волі, її керівництво до останнього чинило спротив. У повітрі навіть витала ідея комуністичних повстань. Своє літературне відображення вона знайшла в написаній керуючим справами РНК УСРР Петром Солодубом пародії «Сон Єрмощенка», в якій в уявлюваних майбутніх подіях згадувалися комуністичні банди під керівництвом Мойсея Рухимовича.

Фрагмент пародії «Сон Єрмощенка». З оприлюднених матеріалів РДАСПІ
Фрагмент пародії «Сон Єрмощенка». З оприлюднених матеріалів РДАСПІ

Щоб не допустити чогось подібного в реальності у партійних рішеннях наголошувалося на вимушеності скасування прозрозкладки. Як, приміром, то було сказано в резолюції Всеукраїнської наради КП(б)У від 2 травня: "Перед пролетарською партією стояла двоякого роду можливість: або, не чекаючи допомоги західноєвропейського пролетаріату, в обстановці тимчасової міжнародної ізольованості російської революції, піти на відкриту громадянську війну з масою селянства і покласти весь тягар російської революції на плечі кількісно ослаблого, фізично виснаженого, знекровленого трирічною війною російського пролетаріату, або, пішовши на економічні поступки селянству, зміцнити шляхом угоди з ним соціальну основу Радянської влади і революції".

Щоб переконати партійців у необхідності нового і згубності старого підходу Кремль вдався ще й до термінологічних хитрощів. Впроваджуване у попередні роки комуністичне будівництво тепер було названо терміном "воєнний комунізм". Цей тогочасний неологізм, який чомусь нерідко навіть без застережень вживають сучасні історики, мав запевнити всіх, що, мовляв, більшовики, оголосивши у 1918 році курс на комуністичне будівництво та ухваливши через рік програму РКП(б), зовсім не збиралися все схвалене одразу брати до виконання. Новий курс почав означатися як "нова економічна політика" або скорочено — неп. Запровадження продподатку стало лише першим, але найвагомішим кроком у повороті до непу.

Популяризаторську (для партійних мас) роль знову, як і у випадку з пропагандою комунізму, доручили грати … Миколі Бухаріну. Таким чином яскравий пропагандист позаекономічних методів господарювання і, зокрема, примусової праці, тепер мав доводити зворотне. Зі своєї місією він впорався — видав на гора брошуру «Новий курс економічної політики». 

Обкладинка брошури М.Бухаріна «Новая экономическая политика»
Обкладинка брошури М.Бухаріна «Новая экономическая политика»

Для переконання партійців у правильності обраного курсу аргументів на кшталт демонстрації економічної безперспективності комуністичних реквізицій було замало. Тому неп був представлений як «стратегічна операція пролетаріату на господарчому фронті». Для аналогії Бухарін використав Брестський мирний договір зразка 1918 р. з Німеччиною. Мовляв, як тоді німецький імперіалізм, так і сьогодні господарська розруха є загрозою для комуністичного будівництва. Неп, подібно до Брестської угоди, був поданий як такий собі «перепочинок», після якого, накопичивши сили, слід знову взятися за комуністичне будівництво.

Микола Бухарін
Микола Бухарін

З часом термінологія дещо змінилася і слово «перепочинок» за ініціативою Леніна стало замінюватися терміном «змичка з селянством». Але попри те, що новий термін, здавалося б, мав би свідчити про неп як тривалу, а то й навіть стратегічну політику, не лише у товщі партії, а й серед керівництва РКП(б) новий курс і надалі сприймався як тимчасовий.

Іронія долі полягає у тому, що саме основоположник курсу на комуністичне будівництво (В.Ленін) та один з його найпалкіших пропагандистів (М.Бухарін), на відміну від більшості можновладців, справді переглянули свої погляди на комуністичну доктрину. Але другий раз переконати своїх колег не змогли. Втім, то вже тема іншої розповіді. 

    Реклама на dsnews.ua