• USD 28.4
  • EUR 34.3
  • GBP 37.9
Спецпроєкти

"Сифіліс руського шовінізму". Як Винниченко з більшовика перетворився на "ворога працюючих мас"

9 листопада 1920-го Володимир Винниченко видав брошуру під гучною назвою «Революція в небезпеці», якою він заявляв про загрозу більшовизму для революції

Реклама на dsnews.ua

Памфлет Винниченка під повною назвою «Революція в небезпеці (Лист закордонної групи УКП до комуністів і революційних соціалістів Європи і Америки)» постав як наслідок його перебування в Москві та Харкові протягом травня-вересня 1920 р., яке згодом сам Винниченко охрестив «третім сходженням на Голгофу». Водночас то було своєрідне продовження і певне заперечення попередніх його публічних листів-звернень, де Винниченко агітував за більшовиків. Зокрема, опублікованих навесні 1920 р. «одвертих листів» до «комуністів і революційних соціялістів Зах. Європи т Америки», а також до «клясово-несвідомої української інтелігенції».

Із видання: Винниченко В.К. Політичні листи. Відень: Друкарня Ігн. Штайнмана, 1920
Із видання: Винниченко В.К. Політичні листи. Відень: Друкарня Ігн. Штайнмана, 1920

Повернення В. Винниченка з еміграції в травні 1920-го було спричинене вірою в зміну політичного курсу більшовиків стосовно України. Це засвідчував запис від 12 грудня 1919 р. з його щоденника: «Відомо, що Троцький видав наказ до Червоної армії, яка оперує на Україні, в якому говориться, що червоні війська ідуть не завоювати Україну, а визволяти. І коли денікінські банди буде розбито, тоді українське робітництво й селянство самі рішать, в яких відносинах бути Україні з Росією. І кінчає: Хай живе незалежна Совєтська Україна!». Отже, все показує, що ніби має бути на Україні інший курс більшовиків».

Винниченко, порівнюючи «Лист Леніна до українських робітників і селян з приводу перемог над Денікіним» від 28 грудня 1919 та згаданий наказ Троцького, у книзі «Відродження нації» відзначив, що наказ Троцького «з погляду ясности, виразности стоїть вище листа Лєніна, він уже дає підставу гадати про можливість прінціпіальної позиції автору наказу».

Володимир Ленін та Лев Троцький
Володимир Ленін та Лев Троцький

Саме задекларована у грудні 1919-року зміна ставлення більшовицьких лідерів до українського питання, у реальність якої повірив не тільки Винниченко, що перебував за кордоном, а й українські повстанські отамани, і спонукала знаного письменника та політика таки повернутися до України. В 1937 р. в автобіографії він згадуватиме про це так: «Будучи в соціально-політичних питаннях близьким до большевиків і розходившись тільки в національному питанні, я, повіривши в щирість Москви і її декларацій, виїхав 1920 року з-за кордону на Україну, рушивши стати в ряди українських большевиків».

Дипломатичні паспорти Винниченка та його дружини
Дипломатичні паспорти Винниченка та його дружини
Реклама на dsnews.ua

Приїзд Винниченка до «країни рад» був цілковито узгодженим особисто з Володимиром Леніним. Газета «Червоне село» чітко означила ідеологічну важливість цього кроку: «Перебування його зараз з нами, його участь у нашій боротьбі свідчить про те, що маси з нами». Однак спроба повернення Винниченка у «велику політику» вкотре обернулася сходженням на вже згадувану Голгофу.

24 травня 1920 р. разом зі своєю дружиною та з надією на зміну політичного курсу більшовиків в «українському питанні» він перетнув кордон. А вже на початку червня Яромір Нечас – впливовий чеський соціал-демократ, що симпатизував українському рухові й разом з Винниченком прибув до Москви, передав йому слова референта з українських справ з Наркомату закордонних справ РСФРР, що «ніякої України не було й немає; на Україні всі чудесно говорять по-російськи і все це українське питання є вигадка».

Яромір Нечас – впливовий чеський соціал-демократ, що прибув разом з Винниченком до Москви в травні 1920 р.
Яромір Нечас – впливовий чеський соціал-демократ, що прибув разом з Винниченком до Москви в травні 1920 р.

Після спілкування з Георгієм Чичеріним Винниченко зробив висновок, що «руські комуністи дбають не про комунізм, а про себе, про Росію, як націю». Розмова з Левом Троцьким 19 червня 1920 р. остаточно його переконала, що сподівання на зміну політичного курсу більшовиків стосовно української державності є марними. Щоденник Винниченка передає атмосферу тої зустрічі: «Тільки що мав розмову з Троцьким. Вона мені найкраще прояснила позицію РКП. Недурно казали, що він, живучи з військовими, набрався військового духу і говорить одверто і прямо те, що інші ховають під ласкавими фразами».

Лев Троцький
Лев Троцький

Під впливом цієї бесіди Винниченко зрозумів, що грудневий наказ Червоній армії земляка-більшовика (обидва народилися в Херсонській губернії, нині це терени Кіровоградської області) таки ввів його в оману. Він робить висновок, що розмови про зміни в національній політиці це «балачки й хороші слова, а суть інша. Ніяких змін у політиці партії не може бути». Тому Винниченко 30 липня 1920 р., ще перебуваючи в Москві, написав «Лист до українських робітників та селян», у якому піддав критиці політичний курс більшовиків стосовно України: «Революція на Україні проводиться головним чином військом і тими партійними силами, які присилаються з Росії… Вся У.С.Р.Р. як окрема держава є фікція. Це треба сказати одверто і чесно, її «самостійність», «федеративність», «самостійна конституція» і т. п. існує тільки в офіційних заявах, нотах і деклараціях… Як це не прикро констатувати, але відношення соціалістичної Росії до соціалістичної Україні дуже нагадує відношення імперіалістичних держав до своїх колоній».

Спочатку Винниченко збирався оприлюднити цей текст за допомогою лідерів УКП, але згодом передумав і вже вимагав в Андрія Річицького та Юрка Мазуренка «негайно сховати цей лист в архів і абсолютно нікому (навіть своїм) не показувати». Своє рішення Винниченко пояснив загостренням міжнародної ситуації, за якої критика більшовиків могла б зашкодити інтересам революції, тим більше, що розпочинався новий етап його переговорів з більшовиками.

Перемовини Винниченка про особисту участь в комуністичному будівництві в Україні, які було активізувалися з початком польсько-українського контрнаступу наприкінці серпня 1920 року, зрештою зайшли в глухий кут. Ситуацію не покращило його призначення заступником Голови Раднаркому та наркомом закордонних справ УСРР з відрядженням на мирні переговори з Польщею як представника УСРР. До речі, те призначення не було узгоджене з Кремлем, за що потім харківському субцентру дісталося на горіхи. Ленін навіть запропонував оголосити від імені ЦК сувору догану за публікацію неперевіреної інформації та погрожував керівникам Українського агентства більш суворими наслідками, якщо подібне повториться. Це кадрове питання підтвердило точність висновків Винниченка про фіктивність УСРР як держави.

Стосовно причин розриву Винниченка з більшовиками існує багато версій та припущень: від його кар’єризму до небажання бути ширмою більшовицької політики в Україні, що насправді руйнувала його політичну мрію — створення незалежної радянської України. Сам Винниченко чітко відповів на це питання в автобіографії: «Мені Москвою було запропоновано багато високих посад, титулів, аби тільки я своїм іменем покривав ту політику національного поневолення, яку вони фактично проводили на Україні. Я всі ті посади відхилив і мусів виїхати за кордон». Щоденникові записи серпня-вересня 1920 р., у яких висвітлюються нюанси складних переговорів з більшовиками, підтверджують цю думку.

У вересні 1920 р. Винниченко разом з дружиною назавжди покинув Батьківщину. Відчуваючи, що в Україну більше не повернеться, він взяв із собою грудку української землі, яку зберігав до самої смерті.

Пулярес Винниченка з грудкою української землі (З експозиції Кіровоградського обласного краєзнавчого музею)
Пулярес Винниченка з грудкою української землі (З експозиції Кіровоградського обласного краєзнавчого музею)

В еміграції Винниченко після укладення Кремлем перемир’я з Польщею почав відкрито критикувати більшовиків. 9 листопада 1920 р. світ побачив його лист-памфлет під назвою «Революція в небезпеці!», адресований «комуністам та революційним соціалістам Європи та Америки». Очевидно, що автор намагався вивести українське питання на міжнародний рівень та привернути до нього увагу світової соціалістичної спільноти.

Обкладинка брошури "Революція в небезпеці"
Обкладинка брошури "Революція в небезпеці"

В тексті листа Винниченко-політик формулював убивчі для більшовиків обвинувачення, а Винниченко-письменник знаходив для них образну й емоційно насичену форму викладу: «Сифіліс руського шовінізму ввійшов у кров руського громадянства. Ми не помилимось, коли скажемо, що 99% руської буржуазної інтелігенції стояло на становищі повної негації української народності, а 98% соціялістичної руської інтелігенції всяких партійних відтінків стояло на цьому самому».

Памфлет Винниченка містив аналіз суспільно-політичної ситуації в Україні в 1920 році. Автор розкритикував великодержавницький курс більшовиків стосовно України; викрив централізм або «єдінолічіє» (найбільш згадуване слово в тексті листа); вказав на хиби соціально-економічної та кадрової політики. Іншими словами, Винниченко писав про прихований за деклараціями реальний курс більшовиків в Україні. Він обурювався, що російські більшовики, які цілковито контролювали ІІІ Інтернаціонал, не пустили до Комінтерну Українську комуністичну партію, через що, на його думку, Україна не була представлена в цьому органі як самостійна організація. КП(б)У була лише «провінційною» складовою частини РКП(б), тому «не могла представляти в Інтернаціоналі самостійну державу»: «Під маніфестом Конгресу ІІІ Комуністичного Інтернаціоналу є підписи всяких можливих країн на світі – Латвії, Естонії, Турції, Перзії, навіть Кореї, немає тільки представників комуністичного руху України, хоча, як відомо з усіх заяв, нот і декларацій совітського уряду, Україна є самостійна, незалежна радянська держава».

Цікаво, що керівником ІІІ Інтернаціоналу був Григорій Зінов’єв (Апфельбаум, Радомисльський) ще один земляк Винниченка, що народився і виріс у Єлисаветграді. У 1924 р. це місто навіть перейменували на Зінов’ївськ.

Григорій Зінов’єв
Григорій Зінов’єв

У листі Винниченко згадав і про український повстанський антибільшовицький рух, що став перманентним явищем та нерідко відбувався під компрометуючим більшовиків гаслом: «За радянську владу без комуністів та комісарів!». Мало того, це гасло восени 1920 р. було популярним навіть серед бійців Першої кінної армії. Причинами повстань, що охопили Україну, Винниченко вважав наслідки української національної політики «руських» комуністів та їхнього економічного курсу на селі. «Так звана совітська влада на Вкраїні тримається по містах силою штика, поза містом влада комісарів не сягає: село живе своїм окремим життям: політичним, економічним, організаційним», писав Винниченко.

Представників політбюро ЦК та вищих партійних чиновників він влучно охрестив «совбурами», тобто совітською буржуазією, що визискує з робітників та селян не гірше за поміщиків та капіталістів, а національності колишньої Російської імперії переслідує як запеклі російські шовіністи. Для прикладу охарактеризував кадрову політику більшовиків в Україні: «Коли всі апарати уряду й влади обсаджено присланими з московського центру елементами, коли вони залежать тільки від того центру і зносяться тільки з ним, то яка ж може бути мова про їх українізацію?».

Винниченко не приховував, що російський комуністичний шовінізм став небезпекою для українських революціонерів, бо «щоб мати можливість українцеві стати комуністом і брати участь у революції, треба перестати бути українцем». Він попереджав про реальні та можливі репресії проти українських комуністів з боку РКП(б).

Володимир Винниченко, зображення з виданої в УСРР у 1930-му році книги Олекси Парадиського "Володимир Винниченко"
Володимир Винниченко, зображення з виданої в УСРР у 1930-му році книги Олекси Парадиського "Володимир Винниченко"

Ще в 1920-му Винниченко викрив засадничий і єзуїтський за своєю сутністю принцип більшовицької стратегії: «одне декларувати, а інше робити». ІІІ Інтернаціонал він назвав філією РКП (б) та закликав комуністів усього світу контролювати цю партію. Тільки контроль над більшовиками, на його думку, міг врятувати революцію від небезпеки спотворення її змісту та мети – соціального та національного визволення поневолених народів.

Також Винниченко відзначив, що більшовики «не соромляться звертатися в офіційних відозвах до православного руського народу, кличучи на боротьбу з поляками, які хочуть захопити руську землю». Під впливом таких тез він зробив висновок, що «національна політика Російської Комуністичної Партії на Вкраїні – це політика «єдиної і неділимої Росії», в яку тільки вони вкладали інший зміст, чим їхні попередники».

Памфлет закінчувався саркастичною згадкою про треті роковини революції в Росії, яка «нині там костеніє та занепадає», тому перетворюється на загрозу для реальної, а не декларативної радянської влади. Завдяки перекладу листа кількома мовами (німецькою, французькою та італійською, викликає лише подив чому серед них не було англійської) з його змістом мали можливість ознайомитися «комуністи та соціалісти Європи та Америки». Реакція більшовицьких керманичів на памфлет Винниченка не забарилася. V-й Всеукраїнський з’їзд рад, що відбувся в лютому-березні 1921 р., оголосив Винниченка, «ворогом працюючих мас». Також його, обраного в травні 1920 р. членом ВУЦВК, виключили зі складу цього органу.

Бюлетень V Всеукраїнського з’їзду рад, 1921, №6, 4 березня
Бюлетень V Всеукраїнського з’їзду рад, 1921, №6, 4 березня

Винниченко розцінив це рішення як визнання заслуг у боротьбі з більшовизмом на захист української радянської державності. У 1923 р. з властивим йому сарказмом на адресу опонентів писав: «Недавно я довідався про таку річ: П’ятий з’їзд Рад робітничих та Селянських депутатів оголосив мене «поза законом». Сим заявляю, що дійсно, я – щирий ворог сеї банди, яка сміє називати себе представниками народу. Ворогом такого «народу», цебто, реакційної, деспотичної олігархії, я вже є 23 роки…»

Негативну реакцію лист Винниченка «Революція в небезпеці» викликав і в колі українських комуністів та соціалістів. Зокрема, лідери УКП Андрій Річицький та Юрій Лапчинський застерегли, що надалі вживання Закордонною групою Винниченка імені УКП для «ворожих» їй цілей буде розглядатися її керівництвом «як шахрайство», а Юрій Лапчинський навіть збирався виїхати за кордон для ліквідації «винниченківщини», але ця поїздка зірвалася.

Винниченко усвідомлював, що малотиражна брошура, навіть перекладена кількома мовами, не могла конкурувати з більшовицькою пропагандою. Проте він і надалі вважав, що її виданням свою місію він таки частково виконав. У 1937 р. в автобіографії, не уникнувши згадки про діалоги з Троцьким у 1920 р. під час візиту до Москви, Винниченко наголошував: «Повернувшись з України за кордон, я написав брошуру «Революція в небезпеці», в якій висловив ті спостереження та думки, які тільки тепер висловлюють троцькісти. Та небезпека, яку я бачив, на яку звертав увагу і Троцького, коли він був при владі, яку він тоді гордо відкидав, тільки через шість-сім років почала бути йому видна, і тепер вона прибрала тих форм, які я й передбачав у тій своїй брошурі й з якою звертався до всіх пролетарських партій світу. Тоді на мій ґвалт не було звернено уваги».

Карикатура на Винниченка Олександра Довженка (сер. 20-х рр. ХХ ст.)
Карикатура на Винниченка Олександра Довженка (сер. 20-х рр. ХХ ст.)
    Реклама на dsnews.ua