Павло Казарін: Пряма і явна загроза. Що чекає Україну після вбивства Павла Шеремета
У Києві вбито журналіст Павло Шеремет. Автомобіль, в якому він їхав на ранковий ефір "Радіо.Вести", виявився заміновано - правоохоронці кажуть, що в машині був закладений саморобний вибуховий пристрій потужністю від 400 до 600 грам в тротиловому еквіваленті. Саме авто належало цивільної дружини Павла Шеремета Олені Притулі - вона очолює найбільше інтернет-видання країни "Українська правда".
Співробітники редакції кажуть, що останнім часом Притула і Шеремет скаржилися на стеження і пов'язують вбивство з професійною діяльністю загиблого журналіста. При цьому українські правоохоронці крім цієї версії відпрацьовують ще три: неприязні відносини (це обов'язкова в таких випадках версія для вивчення), російський слід і спробу замаху на саму Олену Притулу (машина належала саме їй).
В українському сегменті соцмереж зараз складно знайти щось, що не було б пов'язане з цим вбивством. Втім, це не дивно: українські медіа - це досить суб'єктний гравець у внутрішній політиці. Якщо в Росії медіа у своїй роботі нерідко змушені орієнтуватися на майбутню реакцію влади, то в Україні все навпаки - багато рішень навіть на рівні Адміністрації президента приймаються з огляду на реакцію ЗМІ.
Журналістські розслідування тут може і не стають приводом для автоматичних відставок, але навіть президенту доводиться виправдовуватися за свою бухгалтерію, після того, як та стає предметом інтересу з боку медіа.
Тим більше, мова йде про найбільшому інтернет-ЗМІ в країні. За злою іронією долі, убитий в 2000 році журналіст Георгій Гонгадзе був співзасновником і співробітником "Української правди". Тієї самої, співробітником якої був і Павло Шеремет. І тільки ледачий сьогодні в Києві не намагається проводити паралелі між цими вбивствами. Тим більше, що вбивство шістнадцятирічної давнини - часів президентства Леоніда Кучми - стало серйозним випробуванням для країни. Репутація, легітимність, криза довіри - тоді вся Україна спостерігала за тим, втратою чого небезпечне для влади одне лише підозра у причетності до загибелі журналіста.
Немає нічого дивного, що сьогодні спостерігачі намагаються проводити паралелі. Інша справа, що буквального повторення ситуації ми не спостерігаємо. Георгій Гонгадзе було викрадено, про його долю не було звісток півтора місяця - перш ніж його тіло не було знайдене під Києвом. Вбивство Павла Шеремета навпаки, - нарочито демонстративне. Особисті рахунки навряд чи зводять з допомогою бомби на півкіло тротилла - це подія з тієї категорії, яку прийнято називати "акцією залякування". Сигналом, який повинен бути розшифрований.
І вся Україна зараз саме цим і займається. Влада - не виняток: їхній рівень легітимності багато в чому залежить від позиції медіа: рейтинги президента і парламенту навряд чи дозволяють говорити про залізобетонному довіру до цих двох інститутів. За рівнем суспільної довіри ЗМІ і зовсім обганяють майже будь державний інститут за винятком армії і, почасти, патрульній поліції. І немає нічого дивного в тому, що офіційний Київ вже надав охорону Олені Притулі, а голова національної поліції Хатія Деканоїдзе заявила, що розслідування вбивства стане для неї "справою честі".
Для української влади це дійсно виклик. Хто б не стояв за вбивством Павла Шеремета, вибух бомби в самому центрі Києва - це дуже серйозне випробування для всієї української вертикалі. Яка і зараз змушена вести війну не тільки на східному фронті, але і відбиватися на внутрішньому - від опозиції, що вимагає дострокових виборів у парламент. Останні соцопитування показують, що у випадку перевиборів Верховної ради, правляча коаліція втратить місця в користь популістів і колишніх членів Партії регіонів: ті й інші однаково ефективно капіталізують невдоволення жителів небагатої країни.
До того ж, це ще й удар по інституту української журналістики. Четверта влада тут звикла до власної впливовості на пострадянському просторі у неї в Україні і справді ексклюзивні позиції. Демонстративне вбивство співробітника одного з найбільш впливових ЗМІ цілком можна розцінити як прямий сигнал.
Останні два роки стали для України періодом перемог і поразок. Відносно успішні реформи в одних галузях поєднуються з не менш приголомшливі провалами в інших. І нинішня трагедія стає справжнім випробуванням: держава має довести, що воно змінилося. Що другого справи Гонгадзе, коли ловлять виконавців, а не замовників, - не буде. Що державну монополію на насильство - нехай навіть лише у самому центрі української столиці - оскаржувати нікому не дано.
Сам Павло Шеремет незадовго до смерті говорив, що зараз в Україні настав унікальний час, "коли хитрожопые українці борються з ідейними українцями. Ми все ще в точці біфуркації".
До цього важко щось додати.
Джерело: Slon.ru
