Авіабомби і керовані ракети. Що може дати ВСУ "Боїнг"
І для цього є цілком об'єктивні причини. Тим не менш якісь спроби все-таки робляться. І в першу чергу наголос наше військово-політичне керівництво на співпрацю із західними партнерами.
В цьому випадку вельми показова нинішня зустріч секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олександра Турчинова з директором з питань оборони і космічної безпеки компанії "Боїнг" Стенлі Прусински.
Зрозуміло, що конкретна повістка переговорів є державною таємницею для ЗМІ повідомили вельми розмито - "перспективи співпраці у військово-технічній сфері". Які конкретні програми можуть ховатися під цим достеменно невідомо, але спробуємо проаналізувати.
Перш за все звертає увагу на себе вибір компанії, з якою ведуться переговори. Незважаючи на те, що The Boeing Company - одна з найбільших авіаційних корпорацій, однак військова складова ніколи не була домінуючою в її діяльності.
Тим більше, що заявлені в обговоренні "проекти оновлення винищувальної і штурмової авіації Збройних сил України" навряд чи можуть бути реалізовані за допомогою американців. Тому що Boeing виробляє тільки вертольоти CH-47 Chinook, палубні EA-18 Growler, а також безпілотні літальні апарати. Ні одна з цих машин не планується для постачання у Повітряні Сили України.
Зате проглядається інша вкрай перспективний напрямок - американська корпорація виробляє широкий спектр бортового радіоелектронного обладнання до літальних апаратів інших виробників. А ось тут і простежується вкрай цікава для України тема - адаптація устаткування західного виробництва для авіаційної техніки радянського виробництва.
Цим шляхом пішла, наприклад, Ізраїль, який ще на початку 1990-х вийшов на світовий ринок з цілою гамою програм модернізації радянської авіатехніки. Насамперед це стосується фронтових винищувачів Міг-21, Міг-29, штурмовиків Су-25, бойових вертольотів Мі-24. Цілком реальні проекти модернізації тих же Міг-21 у тій же Румунії (лише недавно знято з озброєння і замінені на F-16).
Ще до 2014 р. наші підприємства намагалися також зайнятися модернізацією радянською технікою із залученням західних технологій. У 2008 р. Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" спільно з південноафриканською компанією Advanced Technologies and Engineering модернізував для ВПС Азербайджану партію ударних вертольотів Мі-24G з двигунами ТВ3-117ВМА.
Серед усього іншого вертольоти були пристосовані для застосування протитанкового ракетного комплексу "Бар'єр-В" з ПТУР Р-2В, розробленим "Промінь", а також на них була встановлена станція оптико-електронного придушення "Адрос" КТ-01АВ, яка здійснює зрив захоплення цілі і відводить в сторону всі типи ракет із тепловими головками наведення, включаючи ПЗРК.
Мало того, у корпорації є і ще одне цікаве напрямок - розробка обладнання для високоточних боєприпасів - авіабомб і керованих ракет. Цілком реальним є, наприклад, розгортання виробництва комплектів, з допомогою яких із звичайних свободнопадающих бомб отримати коректовані авіабомби. Це набагато дешевше, ніж організовувати виробництво всіх компонентів такого керованого боєприпасу з нуля.
І ще - виробництво керованих ракет класу "повітря-повітря" Р-27 розгорнуто на КБ "Промінь" і якщо американці поділяться на тих чи інших умовах своїми технологіями, то ці ще радянські розробки можуть отримати в повному сенсі друге життя.
Американців же цілком можуть цікавити наші космічні технології, які вдалося зберегти на "Південмаші". Тим більше зараз, на тлі піку протистояння з Росією. Таким чином, може бути укладено якусь офсетна угода, за яким буде відбуватися обмін технологіями. За таким принципом наш військово-промисловий комплекс працює, наприклад, з Польщею і Туреччиною. По всій видимості, зараз прийшла черга і США.
Однак у висновку хотілося б відзначити, що наші військові прекрасно віддають собі звіт в тому, що модернізація радянських зразків авіатехніки за великим рахунком - шлях в нікуди. Так як її ресурс практично вичерпано, і вже буквально в найближчі 5-10 років гостро постане питання про її списання.
В цих умовах будь-які програми модернізації дозволяють лише кілька підняти її бойову цінність, проте не вирішити основне завдання перспективного розвитку.
Зрозуміло, що це дорого і довго, але інших шляхів крім небудь розгортання власного виробництва авіатехніки з кооперацією з Заходом чи з Китаєм або закупівлі західних зразків просто немає.
Та й з початком виробництва не все так гладко - з нашими можливостями ми можемо розгорнути тільки якийсь універсальний апарат типу легкого винищувача, навчально-бойової машини і можливо штурмовика. Решта все одно доведеться закривати за рахунок поставок з-за кордону.
У цьому випадку про це необхідно починати думати вже сьогодні і починати підготовчі роботи. Принаймні військовим вже потрібно визначитися, який саме вони літак бачать у перспективі на озброєнні Повітряних Сил України. І планомірно рухатися в цьому напрямку.
