• USD 27.2
  • EUR 30.6
  • GBP 36.2
Спецпроєкти

Гібридна Порта. Як Ердоган перетворює Туреччину в новий центр сили

Глобальний військово-політичний пат народжує попит на нових гравців, і Анкарі є що запропонувати у відповідь. В тому числі на українському напрямку

Президент Туреччини Реджеп Ердоган
Президент Туреччини Реджеп Ердоган / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Туреччина обмінялася репліками з США з приводу авіаційних закупівель, продемонструвала активність в Африці і в Сирії, а президент Ердоган в ході африканського турне виступив із заявою про несправедливість існуючого світоустрою. Всі ці дії, вжиті в останні дні, продовжують курс на збільшення турецького впливу — як регіонального, так і міжрегіонального, твердо взятий Анкарою кілька років тому.

Повітряна дипломатія

Минулої неділі Реджеп Ердоган повідомив, що в жовтні Туреччина звернулася до США з пропозицією про покупку 40 винищувачів F-16 виробництва Lockheed Martin і 80 комплектів для модернізації наявних бойових літаків, і що на це отримала контрпропозицію про розрахунки цими поставками за завислі турецькі інвестиції в програму F-35.

Інвестиції, — за словами Ердогана, на суму в $1,4 млрд, хоча різні джерела називають різні цифри, що вже саме по собі дає цікавий розкид, — були зроблені в період, коли Анкара брала участь в програмі виробництва F-35 і планувала придбати їх в кількості понад сто штук. Але потім Туреччину виключили з клубу майбутніх власників винищувачів п'ятого покоління. Причиною став скандал, що виник через покупки у Росії систем ППО/ПРО С-400.

На наступний день представник Держдепу США Нед Прайс спростував заяву про таку пропозицію, що надійшла з боку США, але визнав, що Міністерство оборони продовжує шукати варіанти вирішення спорів з Туреччиною по F-35.

Реклама на dsnews.ua

В сумі це схоже на пробну кулю, запущену Ердоганом. Суть же відповіді Прайса можна витлумачити як визнання невирішеності ситуації і того, що Туреччина ще може бути повернута в програму F-35. При цьому Ердоган не поспішає йти на поступки і демонструє готовність продовжити закупівлі С-400, якщо США не продадуть йому ПРО Patriot, з відмови в продажу якої і почався конфлікт.

Конфлікт цей, що виник як спроба США натиснути на впертого союзника, Анкара успішно розгорнула в свою користь. Справді, гострої необхідності в F-35 турецькі ВПС сьогодні не відчувають. Це той випадок, коли хотілося б мати, але поки можна і обійтися. Зате політично Ердоган вже два з половиною роки демонструє здатність Туреччини не піддаватися тиску, не йти в кільватері США, якщо їй це невигідно, і диверсифікувати збройові поставки.

Одночасно закупівля С-400 стала одним з важливих аспектів діалогу з Москвою. Крім чистої економіки Кремль зацікавлений в розширенні ринку для своєї зброї, і бачить в цьому, як і США, важіль політичного впливу. Звичайно, на Туреччину таким чином впливати не вийде — Ердоган наочно продемонстрував це на американському прикладі. Але закупівлі С-400 Туреччиною створюють прецедент (історія з передачею Кіпром під її тиском куплених у РФ С-300 Греції і подальшим їх складуванням під тиском США тут якраз не показова), даючи приклад третім країнам і сприяючи, принаймні в теорії, розширенню кола потенційних покупців.

У той же час США бентежить необхідність інтеграції С-400 в систему ППО Туреччини, побудовану на західних комплектуючих. Це, серед іншого, передбачає узгодження кодів і радіочастот, і сам факт реалізації кимось і десь такого узгодження, технологія якого може витекти в Росію, несе потенційну загрозу безпеці США. До слова, F-35 теж довелося б погоджувати з С-400.

Але Ердогану байдужі проблеми США. Він веде себе як покупець в торговому ряду: не хочете продавати — піду до іншого продавця. Це, безумовно, не поведінка союзника, і США вона не може влаштувати. Але Ердоган зовсім не хоче посваритися з США. Його не влаштовує лише нинішній статус Туреччини в стосунках з Вашингтоном і НАТО, і він наполягає на його підвищенні.

Маневри навколо Сирії

Минулого тижня Ердоган заявив про можливі військові дії Туреччини на півночі Сирії проти курдських ополченців, яких підтримують США. Ця заява стала відповіддю на загибель від рук курдів з YPG двох турецьких поліцейських. А щоб слова прозвучали більш вагомо, президент Туреччини через командування турецьких військ в Сирії наказав своїм союзникам з Сирійської національної армії (СНА) підвищити готовність до наступальних операцій. Одночасно турецькі війська відновили артилерійський обстріл підконтрольних курдам територій.

СНА, в свою чергу, відрапортувала про готовність "відновити бойові дії проти терористичних організацій".

Підготовка СНА до наступальних операцій проти курдів змусила напружитися і Асада, оскільки на гребні військових успіхів, досягнутих на курдському напрямку, йому може прилетіти від СНА просто за компанію — а Туреччина лише розведе руками: мовляв, це вони, гарячі хлопці з СНА, самі придумали. Це, в свою чергу, викликало чергову хвилю неофіційних закликів з Росії "налагодити діалог з Дамаском".

На виході Туреччина отримає все те же лавірування між двох полюсів сили. У США підвищиться стимул впливати на курдів в потрібному для Анкари ключі. У Росії — провести ще одну зустріч Ердоган — Путін, недарма вони в Сочі домовилися скоро зустрітися знову.

Об'єктивно така зустріч буде вигідніше Туреччини, яка, в обмін на стримування СНА, зможе щось виторгувати у Москви для себе. Це буде тим простіше, що на тлі зростання газових цін Росії не потрібно ні з якого боку сирійське загострення, вину за який неминуче повісять на неї. Москві вистачить і того, що 11 жовтня Рада ЄС продовжила персональні санкції щодо громадян Росії та Сирії через застосування і поширення хімічної зброї.

Так курдський теракт із загибеллю двох людей було розгорнуто Анкарою в свою користь. А турки адже могли б, як це прийнято, лише заявляти рішучі протести і звертатися в міжнародні організації, на що всім, включаючи чиновників цих організацій, було б рішуче наплювати.

Турецькі маневри в Закавказзі і на Близькому Сході однією тільки Сирією не обмежуються. Анкара також підвищує свою значимість у відносинах з Росією, підтримуючи Азербайджан в його вічному конфлікті з Вірменією. Це робить Туреччину для США цінним партнером, здатним протидіяти іранським апетитам в регіоні. Однак Ердоган неодноразово демонстрував уміння чітко розділяти свої інтереси — і інтереси союзників. Останні він, в принципі, теж готовий захищати, але виключно на оплатній основі.

Тут же, і теж на оплатній основі, видно і фундамент нового зближення з Ізраїлем, хоча Туреччина, яка претендує на роль технологічного, а з опорою на це і ідейного лідера ісламського світу ніколи не зможе обіймати однозначно проізраїльських позицій.

Африканське турне Ердогана

І, нарешті, Африка. 17 жовтня Ердоган прибув до столиці Анголи, Луанди, в рамках першого етапу поїздки по трьом африканським країнам, включаючи Нігерію і Того. Деякі ЗМІ охрестили це "міні-турне" — і марно. Африка велика і різноманітна, і охопити її всю за один тур неможливо. Сьогодні Туреччина дуже грунтовно, серйозно і надовго, присутній в Лівії, де грає проти Халіфа Хафтара, якого підтримують Росія, Франція, Саудівська Аравія, ОАЕ і Єгипет, і за уряд в Тріполі, яке підтримують також Катар і Італія.

Але Ангола, Того і Нігерія — нові для Анкари країни. Крім інтересів США, Росії і ЄС тут присутні також і інтереси КНР. В принципі, у Туреччині з Китаєм прекрасні відносини, але це не скасовує турецьких маневрів в поле чотирьох сил з вигодою для себе.

Ердоган намітив і позиції, які він має намір зайняти на цьому напрямку: захист інтересів перелічених країн на міжнародному рівні, а також економічна кооперація африканських країн з Туреччиною в ролі координатора, в рамках турецько-африканського ділової ради. Ердоган підкріплює свій замах тим, що турки — "нація, яка не заплямована колоніалізмом". Це, взагалі кажучи, невірно, але, ймовірно, в Африці прокотить. І що цікаво — є повторенням тези, озвученого головою КНР Ху Цзіньтао в ході великого африканського турне в 2009 році.

Економічний блок співпраці Туреччини з африканськими заслуговує окремої статті. А ось заява Ердогана про те, що доля людства "не повинна бути віддана на милість жменьці країн", які спільно перемогли у Другій світовій війні, зроблене в ході анголського візиту, — це сильний хід, і жорсткий удар під дих "другові Володимиру".

Причому, "другу Володимиру" доведеться це проковтнути, оскільки сперечатися з тим, що "в той час як світ і майже всі аспекти нашого життя змінюються, а дипломатія, торгівля і міжнародні відносини зазнають радикальні перетворення, не можна думати, що глобальна архітектура безпеки залишиться колишньою ", складно. Турецький лідер і тут сумет відмінно розставити всі фігури і акценти.

Що все це означає для України? Трикутник США-ЄС-РФ перетворився в квадрат. При цьому Туреччина по ряду параметрів сьогодні зручніше нам для контактів з нею, ніж Китай. Можна назвати, як мінімум, чотири причини цього. По-перше, географічна, вона цілком очевидна. По-друге, Туреччина більше регіональних та менш глобальна, ніж КНР, чому нам простіше вибудовувати порівнянне за масштабами учасників співпрацю. По-третє, Туреччина ближче нам культурно і історично, все ж Китай, у якого мова і культура для нас багато в чому terra incognita. По-четверте, Туреччина — давній історичний суперник головного ворога України — Росії. Той факт, що Росія, з причин концептуального порядку, — завжди була, і завжди буде головним і непримиренним ворогом і української незалежності, і українського народу як окремої від російського народу спільності, і що ця ворожнеча збережеться поза всякою залежністю від поточної політичної конфігурації обох країн, чи потребує доказів.

Це, безумовно, не означає, що ми можемо дозволити собі залишати без уваги Китай, а також три інших боку "українського квадрата". Але з Китаєм поки все складно і далеко, а три сторони колишнього трикутника неабияк вже відпрацьовані. Наскільки успішно — можна посперечатися, але нетоптаних доріжок там практично немає. Зате з Туреччиною вони є. І по ним нам необхідно пройти, використовуючи кожне вікно можливостей.

Це не означає, що Туреччина нам друг. Туреччина, як і будь-яка держава, перш за все, один самому собі. Турецька багатовекторність є динамічний еквілібріум інтересів, але це відноситься і до наших відносин з ЄС, США і Росією. Нам необхідно освоювати турецький напрямок, діючи обережно-прагматично і вичавлюючи з нього все, що тільки можливо в кожній конкретній, мінливої ситуації. Можна сказати, що наші відносини з Туреччиною частково повертаються до паттернам XVI-XVIII століть (нестабільні альянси і тимчасова ворожнеча), і нам слід врахувати позитивний досвід тієї епохи, і побачити допущені помилки і втрачені шанси.

    Реклама на dsnews.ua