Подушка для бідних. Чому тіньова економіка - це благо для України
У минулому році цей показник ледь перевищив 2% (за попередніми оцінками). Рости настільки мікроскопічними темпами можуть собі дозволити лише розвинуті країни, де ця динаміка розвитку пояснюється досить просто: збільшення ВВП у розвинених економіках відбувається за рахунок впровадження нових технологій та швидкі темпи можливі лише раз в 10-15 років, коли спостерігається перехід до чергового технологічного укладу.
У проміжках між технологічними циклами дані типи економік ростуть дуже помірно. Чого не можна сказати про країни, що розвиваються: тут йде використання вже впроваджених у світі технологій і економічне зростання з цієї причини в два-три рази перевищує темпи розвиненого світу. Досить сказати, що той же Китай на копіювання західних технологій збільшив свою економіку в десятки разів за останні 25 років. Даний ефект мультиплікації для світу, що розвивається важливий ще з однієї причини: в економіках значно вищі показники інфляції і нестабільні курси національних валют, а отже, високі темпи зростання повинні виконувати функцію страхувального троса - у разі глибокої девальвації швидке зростання забезпечить відновлення еквівалента ВВП, вираженого в доларах США.
Читайте також: КРАЇНА ІНВАЛІДІВ. ЧОМУ УКРАЇНЦЯМ ПОТРІБЕН ІНШИЙ БАЛЬЦЕРОВИЧ
На жаль, в гривнях показник нашого валового продукту оцінюють лише в Україні. Найбільш "гуманні" інвестори вдаються до такого показника, як значення ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Але найбільш цинічні з них люблять ізголяться над нашим ВВП, перераховуючи його за номінальним обмінним курсом. Для порівняння: у 2016 р. ВВП в національній валюті склав 2,39 трлн грн, в доларах за ПКС - $366 млрд, а за номінальним обмінним курсом на кінець року - всього $87,7 млрд. На жаль, для нас саме останній показник фігурує у всіляких рейтингах та інвестиційних оглядах. Настільки разюча відмінність між номінальним значенням ВВП в доларах і аналогічним показником, але вже за ПКС, говорить про те, що наші внутрішні ціни більш ніж в чотири рази нижче, ніж у країнах - торговельних партнерах. І у нас повинна стояти черга з інвесторів, готових інвестувати в дешеві українські активи. Повинна стояти, але не стоять. Причина цього - фундаментальні фактори, які, на жаль, переважають всі ті вигоди, які обіцяє внутрішній ринок.
Тема зростання ВВП у нашій країні незмінно виявляється в пастці небезпечного когнітивного дисонансу: як пояснити здивованим іноземцям нашу бідність і одночасно велика кількість дорогих іномарок на вулицях Києва? Чіткої відповіді поки немає.
Втім, кількість бажаючих "попрацювати" над показником ВВП неухильно зростає. Можна "відтюнінгувати" якісний показник, наприклад, частку ВВП на душу населення. Адже з населенням у нас той же "шанхай", що і з валовим продуктом: перепису населення немає і найближчим часом не буде, а яку чисельність брати для розрахунку, якщо ми досі нічого не знаємо про рівні шкоди, заподіяної трудовим ресурсам в результаті окупації частини Донецької і Луганської областей і масової трудової міграції за кордон за останні два-три роки? Скоротивши розрахункову базу до 35 млн осіб, можна автоматично збільшити показник ВВП на душу населення на 17%.
Крім якісних, можна збільшити і кількісні показники, в першу чергу за рахунок включення в розрахунок даних тіньової економіки. Вже зараз звучать пропозиції від легалізації проституції і марихуани до тупого підсумовування легального сектору з нелегальним. Мовляв, різке зростання показника ВВП підніме наш авторитет в очах інвесторів. Але для початку розберемося з дефініціями. У світовій економічній науці велику увагу останнім часом приділяють проблемам так званої "неспостережуваної" економіки. За даними аналітичних досліджень Світового банку, на даний момент існують п'ять груп тіньового сектора:
• тіньові операції;
• незаконні види діяльності;
• операції в неформальному секторі;
• власне виробництво домогосподарств для домашніх потреб;
• частина ВВП, втрачена в процесі збору статистичних даних.
Ще в 1990-х ЄС прийняв рішення враховувати показник ВВП виходячи з принципу всеохоплюючого вимірювання. У рішенні Єврокомісії від 1994 р. було сказано: "Національні рахунки забезпечують вичерпне вимірювання виробництва, якщо вони охоплюють виробництво, первинні доходи і витрати, які прямо або не прямо відображено в статистичних або адміністративних документах".
Під тіньовим виробництвом у світі розуміють приховування частини доходів або витрат, пов'язаних з виплатою податків та обов'язкових внесків. В Україні це горезвісна податкова оптимізація, включаючи приховування експортної виручки за кордоном і зарплати "в конвертах".
Незаконне виробництво - це випуск товарів і надання послуг, заборонених законом (проституція, наркотики, зброя), а також ведення діяльності без відповідних дозволів і ліцензій (видобуток корисних копалин, наприклад бурштину, валютообмінні операції без ліцензії НБУ, випуск спиртних та тютюнових напоїв без ліцензії).
Неформальний сектор - це переважно наші ринки, кіоски і кустарна сфера виробництва і послуг.
Виробництво домогосподарств - це бабусині консервації та картопля на зиму.
Що стосується труднощів статистичного обліку, то, як показує практика, рівень випадково загубленої ВВП рідко коли перевищує 0,01-0,1%.
Спробуємо оцінити параметри тіньової економії виходячи з офіційних показників ВВП за 2016 р. Візьмемо три коефіцієнта рівня тінізації: високий (50%), середній (20%), низький (5%). До високого рівня віднесемо такі галузі, як сільське господарство, операції з нерухомістю, торгівля, енергетика, будівництво, медицина. До середнього рівня віднесемо переробку, видобувну промисловість, науку і освіту. До галузей з низьким коефіцієнтом тінізації - фінанси, телекомунікації, транспорт. Сумарний обсяг тіньового сектора, визначений експертним шляхом, складе 600 млрд грн, або 25% ВВП.
Що стосується незаконних галузей економіки, то їх капіталомісткість можна визначити в $5 млрд, але проблема полягає в тому, що якщо видобуток, наприклад, бурштину і неліцензійне виноробство легалізувати можна, то наркотики і проституцію - вже не вийде. Неформальний сектор і виробництво домогосподарств можна оцінити в $2-3 млрд.
Загальні параметри "неспостережуваної" економіки таким чином досягнуто еквівалент $30 млрд, або 30% від сьогоднішнього рівня ВВП. Це без урахування корупційної складової і фінансового базису рентної економіки, які можуть становити ще приблизно 20% валового продукту. Тобто сумарно обсяг прихованої економіки перевищує 50% ВВП.
Але проблема існування рентно-корупційної моделі управління країною не може бути вирішена інструментами детінізації.
Тут можуть бути або лояльні рецепти, складаються в единомоментной легалізації та подальшої захист цих активів; або силовий сценарій експропріації - але для цього доведеться повністю демонтувати систему державного управління і на рік-два занурити країну в керований хаос.
Що стосується реальних механізмів вирішення проблеми, то питання детінізації частково можна вирішити за рахунок застосування трансфертного ціноутворення та стандартів БЕПС (боротьба з розмиванням оподатковуваної бази). Дещо можна "витягнути" і з незаконного сектора: вирубування лісів, видобуток бурштину, вугільні копанки, обмін валют.
Втягування в офіціал неформального сектору та внутрішнього виробництва домогосподарств вже буде тхнути податком на яблуні часів Хрущова і вкрай агресивно сприймається суспільством. Адже детінізація - це, насамперед, сплата податку, причому з усього: з проданих на електронних торгових майданчиках старих чобіт або склянки насіння біля переходу. До такої прозорості наше суспільство ще не дозріло, що і демонструють регулярні акції протесту "мурах" на західному кордоні, коду "піші" торгівці протестують проти збільшення мінімально допустимої "ноші".
Читайте також: ЕКОНОМІКА РЕВОЛЮЦІЇ. ЧОМУ МИ ВТРАТИЛИ УКРАЇНУ 2013 РОКУ?
Але перш ніж будувати плани і давати економіці сигнал "усім вийти із тіні", необхідно зрозуміти причини її появи. Допустимий рівень "неспостережуваної" економіки в світі приймається в розмірі 15% ВВП. Даний рівень спостерігається, наприклад, у Німеччині. Тіньова економіка в таких масштабах - це запобіжник від адміністративного та соціального перегріву, та країни, де її рівень менше 15% (Франція), страждають так само як і ті, де він істотно вище (Греція).
Неформальний сектор - це "заповідник" для бізнесу, куди потрапляють ті підприємства, які не витримують легальний фіскальний та адміністративний пресинг (західні країни) або корупційний тиск і лобізм великих ФПГ (Україна). Крім того - це "будиночок" для найбільш незахищених верств населення, які з допомогою неформального сектора переживають періоди глобальних економічних катаклізмів і потрясінь. Якщо забрати цей буфер, наприклад, в Україні - це буде загрожувати омертвлением 20-30 % бізнесу і соціальним вибухом 2-3 млн незадоволених людей (акції протесту водіїв на евробляхах тоді здадуться квіточками). Тіньова економіка - це рефлекторний рух бізнесу і населення у відповідь на адміністративну і податкову токсичність управління країною.
Отже, ключове завдання для держави - це поступальна легалізація, яка повинна відбуватися зі швидкістю, аналогічної таким процесам, як дерегуляція та покращення умов ведення бізнесу, в першу чергу в частині адміністративного та фіскального тиску з боку державних і квазідержавних структур.
Та й сам показник ВВП в Україні занадто політизоване.
Як показало дослідження, опубліковане в журналі Nature (Енріко Джованнини, Роберт Костанцо і Іда Кубижевски), класичний показник ВВП в повній мірі не відображає існуючі реалії. Показник ВВП - це абсолютизований, зведена на фетиш валова виручка. До речі, в корпоративному бізнесі ніхто не оцінює успішність підприємства за даними валового доходу, застосовується або показник прибутку (зокрема, EBITDA), або капіталізація (ринкова вартість). На думку Джозефа Стігліца, ВВП не показує головного - рівня соціального розшарування (нерівності в суспільстві). Тому даний показник вигідний лише великим корпораціям, так як відповідає цілям абсолютизації рівня вартості маси товарів і послуг, виробленої в тій чи іншій країні. Єдиним показником успішності країни за Стігліц є медіанний дохід (тобто рівень доходу людини, що стоїть в центрі списку розподілу доходів). Це, так сказати, людина з середини штатного розкладу.
Зазначимо, що приклад Греції, яка, намагаючись виконати Маастрихтські стандарти членства в ЄС, збільшила в 2006 р. свій ВВП на 25% за рахунок включення в дохідні статті даних щодо проституції і відмиванню доходів, не викликав ні схвалення ЄС, ні скільки-небудь помітного бажання повторити цей досвід іншими країнами. Єврочиновники дозволили "рости за рахунок проституції" не більше ніж на 2% в рік, і греки дуже швидко охололи до цієї методики.
