Казус блокади. Як Семенченко зробив Путіна благодійником Алчевська
Ситуація навколо так званої ЛНР продовжує розвиватися за всіма законами "остверна", коли звичаї, що панують на "дикому сході", диктують основну сюжетну лінію, фабулу та розв'язку будь-якої почалася там історії, у всякому разі, історій, витоки яких лежать в 2014 р.
"Луганська хунта" заявила про націоналізацію Алчевського металургійного комбінату, який номінально належить корпорації ІСД, а фактично контролюється керуючим кредитором - Зовнішекономбанком РФ.
В економічному плані осколок ЛНР є вкрай нежиттєздатним освітою, який, на відміну від більш "міцного" сіамського близнюка у вигляді ДНР, приречена на поступову маргіналізацію. Ключовим фактором, який визначить швидкість даного процесу, є доля так званого Алчевського промислового острова, який складається з двох містоутворюючих підприємств: Алчевського меткомбінату і Алчевського коксохіму, що представляють собою єдиний виробничий комплекс, що забезпечує технологічний ланцюжок "вугілля - кокс - метал".
Збереження ЛНР в якості окремого суб'єкта мінського переговорного процесу пояснюється лише однією причиною: у РФ зберігають надію на включення окремих районів Луганської області в політичне тіло України на підставі спеціального закону. А для цього необхідно, щоб формально існували окремі райони Луганської та Донецької областей, які за планом Москви повинні успішно інкорпоруватися відповідно в існуючі територіально-адміністративні одиниці.
Відмова від проекту ЛНР буде означати лише одне: у Кремлі вирішили тимчасово "забути" про ідею рецепції даних новоутворень у живу тканину української держави і перейти до придністровського сценарієм.
Чому саме Алчевськ є "процессообразующим" центром в стратегії розвитку місцевої народної республіки?" Відповідь на це запитання надасть економічний аналіз Луганського територіально-промислового району. Якщо проаналізувати дані по випуску товарів і послуг станом на 2014 р., можна побачити, що даний показник по Алчевську (17,5 млрд грн) майже в два рази перевищує аналогічний показник адміністративного центру - Луганська (9,1 млрд грн) і значно перевищує показники вугледобувних районів (Ровеньки, Антрацит).
На відміну від ДНР, де основний потенціал зосереджений у прифронтовому Донецьку, економічне серце ЛНР - це Алчевськ, який, до речі, знаходиться у відносному тилу. За Алчевським меткомбінатом варто не стільки українська транснаціональна корпорація ІСД, скільки великий російський капітал, або так звані політичні інвестиції, які РФ здійснювала в Україні в період купівлі лояльності режиму Януковича в 2010-2013 рр.
В даний час ІСД управляється контролюючим кредитором - Вебом, який і є реальним розпорядником активів корпорації. Крім того, сама корпорація ІСД, крім українських власників, контролюється акціонерами з РФ, операції яких з купівлі алчевських активів також фондувалися російським Вебом. Останній, як відомо, навіть не є банком у класичному розумінні цього терміну, а спеціальної державної корпорацією, щось на зразок національного банку розвитку. За фактом ВЕБ перетворився у сховище безглуздих інвестицій типу інфраструктурних об'єктів в Сочі та інших мегапроектів, частина з яких реалізовувалася як політичні інвестиції в країнах впливу, в першу чергу в Україні.
За допомогою участі в різних транснаціональних проектах Москва опосередковано, через ВЕБ, здійснювала купівлю місцевих еліт, які підсідали на щедру фінансову голку.
Алчевський меткомбінат є одним з найбільш глибоко модернізованих металургійних виробництв нашої країни. У свій час був залучений кредит ЄБРР в розмірі $150 млн для будівництва газотурбінної електростанції. Крім того, за рахунок інвестицій корпорації були запущені машини безперервного лиття, конверторний цех, реконструйовані доменні печі. За січень-вересень 2013 р. комбінат отримав виручку в розмірі майже 11 млрд грн, тобто більше $1,3 млрд. АМК здатний випускати 4 млн т металопрокату, понад 4,2 млн т сталі і стільки ж чавуну. "Алчевськкокс" входить в трійку найбільших коксохімічних підприємств країни і з допомогою п'яти коксових батарей може забезпечити випуск коксу в обсязі 3-3,5 млн т.
До моменту торгової блокади, проведеної навесні цього року, Алчевськ був найбільш україноцентричним містом на тимчасово підконтрольних територіях. Надто вже велика була різниця між минулою і нинішньою життям для місцевих жителів. Враховуючи це, при грамотної державної політики Алчевськ міг стати справжнім проукраїнським анклавом в структурі ЛНР, адже на відміну від Донецька і Луганська, де проблема часткової зайнятості може бути вирішена з допомогою бюджетних організацій, а мінімальний платоспроможний попит - з допомогою пенсійних виплат, у цьому анклаві єдиний шлях до розвитку - відновлення повноцінної роботи Алчевського промислового вузла у вигляді коксохімічного виробництва та металургійного комбінату. Враховуючи стан гірничо-металургійного комплексу в Україні та РФ, знайти роботу в інших регіонах місцевим жителям буде проблематично.
У той же час саме до початку військових дій в Алчевську було зафіксовано один з найвищих рівнів заробітної плати в регіоні.
Таким чином, всі ключі по впровадженню того чи іншого сценарію на окупованих територіях Луганської області лежали саме у цьому місті. Україна, враховуючи перспективи реінтеграції цих територій саме в Алчевську могла випробувати такий механізм, як створення демілітаризованих вільних економічних територій (ДеСЭТ) на наступних базових принципах:
• ДеСЭТ створюються в "тилових" районах непідконтрольної частини Донецької і Луганської областей.
• На території ДеСЭТ проводиться повна демілітаризація: висновок незаконних збройних формувань, важкої військової техніки.
• На території ДеСЭТ відновлюється діяльність підприємств, зареєстрованих згідно з українським законодавством, а також діяльність української банківської системи.
• З територіями ДеСЭТ поновлюється вантажне транспортне сполучення.
• На території ДеСЭТ починають роботу посади державної фіскальної служби, які видають українські сертифікати походження для вироблених товарів.
Створення ДеСЭТ могло стати новою гібридною формою деокупації непідконтрольних територій, перехідним етапом до повної інтеграції їх в економічний і політичний простір України.
В якійсь мірі міжнародним аналогом моделі ДеСЭТ є Кэсонский промисловий парк, створений спільно КНДР і Південною Кореєю. Нагадаємо: Кэсонский промисловий парк розміщений на території КНДР, в 10 кілометрах на північ від демілітаризованої зони. На території промислового парку здійснювали діяльність 120 південнокорейських малих і середніх компаній і 15 великих корпорацій. Торговий оборот зони складав в середньому $2 млрд на рік, на виробництві було зайнято понад 50 тис. чоловік (в основному з Північної Кореї).
Але це, так би мовити, українська частина історії. З боку РФ доля Алчевська могла бути вирішена або шляхом "націоналізації" місцевих містоутворюючих підприємств, або шляхом їх "заморожування". Другий варіант зі зрозумілих причин не був базовим, адже в такому випадку це означало повний економічний крах регіону. При цьому важливо пам'ятати, що ВЕБ перебуває під секторальними санкціями з боку Заходу і сформував збитки у розмірі 1,5 трлн руб., але в той же час намагається грати в "інноваційну стратегію розвитку.
Нова програма "ВЭБ.2.0" передбачає освоєння до 2021 р. таких напрямів фінансування, як: "галузі наздоганяючого та випереджаючого розвитку", інфраструктурні проекти, інноваційні стартапи, несировинний експорт, переведення частини ВПК на випуск цивільної продукції.
Для всієї цієї гри "в цивілізацію" західні санкції необхідно мінімізувати, а не посилювати.
У той же час "націоналізація" Алчевського меткомбінату і введення тимчасової адміністрації передбачають створення таких гібридних форм господарювання: вивезення готової продукції на територію РФ на користь спеціально створених фірм-прокладок; видача фіктивних сертифікатів походження товару; реалізація готової продукції (металу) під виглядом продукції РФ з відповідним оформленням митних вантажних декларацій. Функціонувати подібна схема може тільки при одній умові: Україна не робить ніяких зусиль по збору доказової бази і не здійснює міжнародне переслідування учасників даного злочинного ланцюжка збуту продукції "націоналізованих підприємств.
Так що ніхто не зробить за нас домашнє завдання з пошуку причинно-наслідкових зв'язків процедури "націоналізації" наших активів у ДНР і ЛНР, так само як ніхто не буде замість нас шукати прихованих бенефеціарів цього процесу.
З точки зору наслідків для України, репутаційні втрати значно істотніше фінансових і економічних. Звичайно, неприємно втрачати актив, здатний генерувати $1,2-1,5 млрд. Ще більш безглуздо було його "блокувати": річні втрати складуть $700-800 млн валютної виручки на рік плюс 700-800 млн грн недоотриманих надходжень до бюджету у вигляді різних податків і зборів.
Але найголовніше: комбінат кілька років був тією ниточкою, яка пов'язувала жителів міста та іншу Україну, за що вони неодноразово звинувачувалися у "зраді" з боку бойовиків. Втім, як і у "колабораціонізмі" з боку деяких політичних сил у Києві. Тепер "офіційний" Луганськ показав, хто в домі господар": без можливості управління системними промисловими об'єктами самопроголошені влади сприймалися місцевим населенням як потішна банда Грициана Таврійського. Зараз же вони стають справжніми господарями життя в регіоні: враховуючи місцевий патерналізм, "справжня" влада тепер буде асоціюватися з "тимчасовими адміністраціями", а не з легітимними структурами управління комбінатом. І звинувачувати жителів Алчевська в тому, що вони продовжать роботу на ньому, буде несправедливо: у Києві так і не виконали домашнє завдання по створенню пряника (інструменти деокупації) і батога (блокада на міжнародному рівні фіктивних господарських операцій кураторів з РФ).
