Ми хлопці з Бандервати. Де вербує прихильників Надія Савченко
Політичне життя Надії Савченко, як швидко і чим би воно не закінчилося, дозволяє зробити кілька цікавих спостережень. За результатами багатьох соціологічних досліджень, рейтинг недовіри до пані Савченко стрімко зріс протягом цього літа, що аж ніяк не дивує, враховуючи її скандальні заяви. Тим не менше і рейтинг довіри залишився на досить високому рівні. За даними соціологічної групи "Рейтинг" станом на кінець літа антирейтинг Савченко перевищував 60%, а рейтинг довіри був більшим 20%. В цьому теж немає геть нічого незвичного, у більшості політиків антирейтинги перевищують рейтинги. Тут цікаве інше, враховуючи доволі специфічні погляди на війну на Донбасі, Савченко мала б залишитися взагалі без підтримки, адже вона мусила б потрапити в ситуацію "ні богу свічка, ні чорту кочерга". На сході, вибачатися перед яким Савченко закликає українців, колишня бранка Путіна все одно чужа, а для так званої "вати" навіть більше - непримиренний ворог, а на заході і в центрі - звичайна зрадниця.
Тим не менше довіру певної частини населення пані Савченко зберегла і саме на заході та сході. Звісно, хтось ще не встиг дізнатися і розібратися, до чого саме закликає народна героїня, але спливло уже надто багато часу і більшість тих, хто все ще довіряє Савченко, озвучені нею ідеї все ж таки розуміють та розділяють. Саме ця категорія людей нас в першу чергу і цікавить.
Людям взагалі-то притаманно спрощувати та систематизувати інформацію навколо себе. Під час війни таке спрощення досягає свого максимуму, людей починають ділити лише на дві категорії - своїх і чужих. Україна в реаліях гібридної війни аж ніяк не виняток. За чужими у нас уже міцно закріпилося означення "ватники", ну а решта - це вже наші, тобто справжні українці та патріоти. Те, що подібне спрощення є доволі примітивним, розуміють більш-менш усі, але жорстка логіка війни не терпить напівтонів, вимагаючи спершу визначити, хто перед тобою - ворог чи друг, а вже потім визначатися з деталями. І так уже сталося, що всіх чи майже всіх, хто живе західніше колишньої біло-синьої смуги "регіоналів" автоматично записують у патріоти, так би мовити, за місцем дислокації. Виключення з цього правила вважаються такими, що це правило лише підтверджує. Ще одним вкрай важливим маркером визначення своїх та чужих залишається вживання української мови. До російськомовних бандерівців ми вже більш-менш звикли, а от систематичне вживання української так само автоматично заносить людину у список полум'яних українських патріотів.
Цю "технологію" маркування співгромадян пересічні українці уже давно вживають на автоматі. От тільки наявність на Заході та в Центрі України 20% прихильників Надії Савченко в її нинішній іпостасі ламає вищевикладену схему, змушуючи згадати і про іншу категорію людей, яких можна умовно обізвати "українськомовними" чи "западенськими" "ватниками". Конкретні цифри тут не надто важливі - чіткої межі між "укроповатником" та пересічним українцем провести, звісно, неможливо. То ж кількість подібного населення може вимірюватися десь між 10% та 30% в залежності від загальнополітичної ситуації, втомленості війною тощо. Тим не менше, про існування "западенських ватників" варто не забувати, тим більше, що цю категорію населення активно намагаються осідлати зі своєю політичною метою не лише Савченко а й інші дещо більш небезпечні персони на кшталт кума Путіна Віктора Медведчука. Останній, приміром, уже давно просуває свої замасковані під децентралізацію та народовладдя, а по суті сепаратистські прожекти в тому числі і в центральні та західній Україні.
Хто ж такі ці "укроповатники" і чому ідеї Савченко виявилися для них такими близькими.
І в кожному випадку він знаходить для своїх дій цілком логічне пояснення. Мовляв, російський шансон - душевний, адже співається простими людьми і про простих людей; працювати на російських будмайданчиках простіше, ніж їхати кудись в Європу і тим більше намагатися якось заробити на батьківщині; а відмовлятися від російських товарів сутужно, адже вони недорогі і "мені смакують". Все це виглядає як такий собі анекдот про деяких наших недостатньо свідомих та не надто освічених співвітчизників, але психотип "западенського ватника" на побутових речах не зупиняється, і саме такі люди протестують проти мобілізації, прикриваючи свій цілком природній страх перед можливістю смерті, поранення чи втрати близької людини ідеологією "а навіщо нам той Донбас, аби за нього воювати". Якщо для жителів Харківщини, Дніпровщини чи навіть Київщини війна - це те, що може прийти в будь-який момент, то чим далі на захід, тим більш ефемерною скидається необхідність захищати власну країну. Саме цей психотип і є потенційним виборцем Надії Савченко чи якогось подібного політпроекту майбутнього, який закликатиме миритися з братнім російським народом, припинити війну на якій заробляють антинародні політики та зловісні олігархи, віддати Путіну Донбас, а то і пів-України, чи просуває омріяну Кремлем федералізацію.
Отже все те, що останнім часом озвучує Надія Савченко - це не просто її особиста не надто продумана дивакувата точка зору. Всі її ідеї, хоч вони і суперечливі між собою, цілком можуть і знаходять відгук у певної частини електорату, і внутрішня шизофренія сказаного Савченко цілком здатна співпасти з внутрішньою шизофренією "западенських ватників" і через це не викличе жодного відторгнення.
Небезпека від поширення "западенського ватництва" досить серйозна, і запобігти їй можна лише у один спосіб. Притомні політсили мають пам'ятати про цей прошарок суспільства та методично працювати з ним, доводячи усю згубність шизофренічно-популістичних політичних ідей, попри всю їхню попередню привабливість.
