Державна таємниця. Гонтарєва змушує українські банки працювати на Росію
Глава Національного банку Валерія Гонтарєва заявила, що судова система заважає виводити з ринку так звані "зомбі-банки", які займалися діями, несумісними з банківською діяльністю. "Для нас не стало сюрпризом бажання власників неплатоспроможних банків за допомогою судів уникнути виконання своїх зобов'язань перед Національним банком та вкладниками. Але суди змогли нас здивувати. Це можна назвати "зомбі повертаються". Два банки, які ми вивели з ринку за шахрайські дії ("Союз" і "Велес"), нещодавно через суди відновили свою діяльність", — заявила Гонтарєва.
У той же час Нацбанк приготувався до битви з повсталої з попелу нежиттю, недоброзичливці Гонтарєвої заявили про російське вторгнення в національну банківську систему. З професійної точки зору, майже як в знаменитій листування Енгельса з Каутським, не мають рацію обидві сторони...
Термін "зобмі-банки" прийшов до нас з Японії, яка у 90-х роках відмовилася слідувати пораді США і залишила в живих великі напівмертві банки, які постраждали від падіння цін на нерухомість і позбавлені стратегії подальшого розвитку. Якщо саме з такого ракурсу поглянути на проблему, то не ті банки назвали "зомбі". Що ж стосується експансії РФ на наш фінансовий ринок, то об'єктивний аналіз показує зовсім інші активні зони ризику, про які воліють не говорити вголос. Причому ні НБУ, ні за його межами.
Червоні зони
Для оцінки взяті показники шести найбільших банків з російським капіталом, зокрема ПАТ "Промінвестбанк", ПАТ "Укрсоцбанк" (в процесі купівлі структурами "Альфа-груп"), ПАТ "ВТБ Банк", ПАТ "Альфа-Банк", ПАТ "Ощадбанк", АТ "БМ Банк".
Їх сумарний капітал становить понад 40 млрд грн при загальному капіталі системи в 150 млрд грн, або 27% всього ринку. У той же час опоненти Гонтарєвої заявляють про понад 40%, що призводять керівництво Нацбанку в лють. Мовляв, згущують фарби і брешуть.
Частка регулятивного капіталу російських банків в групах банківської системи (%)
Однак не все так просто і однозначно, як може здатися на перший погляд. Більш детальний аналіз необхідно провести по групам впливу сектору серед російських банків: банків з іноземним капіталом, всіх платоспроможних банків, приватного банківського сектора (за винятком державних банків).
Зазначимо, що частка статутного капіталу, який Базельських стандартів є "кореневим" показником, тим більше що в умовах ерозії регулятивного капіталу українських банків за рахунок збитків і резервів за активними операціями у багатьох випадках статутний капітал стає більше регулятивного (так і такі парадокси у нас є!).
Частка статутного капіталу російських банків в групах банківської системи (%)
А ось у групі банків з російським капіталом ситуація кардинально інша. Справа в тому, що в останні роки фінустанови, з одного боку, змушені були виконувати програми докапіталізації, встановлені НБУ, з іншого — формувати резерви під знецінені активи в умовах радикального падіння рівня доходів.
Враховуючи рівень девальвації гривні та падіння рентабельності банківського бізнесу в Україні, живих грошей для докапіталізації у акціонерів не було. Так само як і у фінустанов — живих доходів для формування резервів. Тому капітал значної кількості банків збільшувався не за рахунок внесків реальних коштів, а за рахунок конвертації кредитів материнських структур в капітал. З іншого боку, відсутність доходів для формування резервів призводило до збільшення непокритих збитків. Саме тому група російських банків значною мірою з'їла свій статутний капітал: маючи майже 111 млрд грн "уставника", група показала всього 40 млрд грн регулятивного капіталу. Так як інші фінустанови з'їдали свій статутний капітал повільніше, частка російських банків в системі за показником статутного капіталу значно вище, ніж за рівнем регулятивного капіталу.
За рахунок чого виникло таке відхилення? За рахунок того, що російські банки фактично чемпіони по розміру непокритого збитку: з 171 млрд грн системної "дірки", на них припадає — 95 млрд грн, або 55%, а якщо взяти групу іноземних банків і приватний сектор, то 86 і 82% відповідно.
Частка російських банків у кредитному портфелі, сформованому приватним банківським сектором за вирахуванням держбанків, млрд грн (на 01.10.2016 р.)
Як тут не згадати пишномовні заяви керівників регулятора про те, що отримали індульгенцію на життя банків повинна бути наявність ефективна бізнес-модель, а без неї — спочатку ганьба, потім — смерть. Примітно, що за весь час чищення банківської системи, Нацбанк не відправив на "перековування" у ФГВФО жодного банку з російським корінням. Збіг? Не думаю...
До речі, про бізнес-моделі: рентабельність активів російських банків коливається від мінус 1,5% до мінус 32,3%. Ще цікавіше дані можна отримати, аналізуючи банківські активи. Частка валютних кредитів, виданих російськими банками юридичним та фізичним особам, в структурі їх кредитних портфелів значно вище, ніж по приватному сектору банківської системи в цілому. Навряд чи варто говорити про те, що валютні кредити несуть в собі ризики як для економіки та суспільства, так і для самих банків. А в даному випадку спостерігається підвищена концентрація валютних ризиків в окремій групі банків, відмінна від середнього порога ризику по системі. Крім того, необхідно оцінити рівень лобізму інтересів російських банків, наприклад, при обговоренні питання реструктуризації валютних кредитів фізичних осіб: як показують дані таблиці, більше половини цих вкладень припадає саме на них.
Тепер проаналізуємо пасиви. 100% рефінансування НБУ, виданого і непогашеного іноземними банками, припадає на групу російський банків: хоча якщо бути коректним, це один банк з сумою непогашеного рефинанса на 1,6 млрд грн.
Частка коштів клієнтів у російський банках, млрд грн (на 01.10.2016 р.)
Суспільство і економіка зробили свій вибір. За рахунок чого ж тоді фондуються російські банки, як підтримують поточну ліквідність? Відповідь прогнозований, але досить тривожний: за рахунок коштів інших українських фінустанов. Російські банки забрали майже 50% загальносистемного внутрішньобанківського кредиту, а якщо оцінити за групами, то 72% в групі іноземних банків і 61% приватного банківського сектора.
Тобто, по суті, здійснюється прихований ребрендинг російського капіталу в Україні: банки без російських коренів залучають ресурси у підприємств і населення, а потім фондируют "російських братів".
Умовно кажучи, звичайний банк з західним або українським капіталом залучає кошти фізичних і юридичних осіб на депозити і розміщує вільні залишки цих коштів на ринку міжбанківських кредитів, видаючи міжбанківський кредит, наприклад, умовного банку з російським капіталом.
Причому їх клієнти навряд чи про це здогадується, наївно вважаючи, що трудові гривні працюють на благо національної економіки
Це вже спалахнуло досить небезпечний ризиковий маяк: якщо для економіки і населення стабільність російських банків є важливим, але не смертельним фактором (майже 90 млрд грн коштів клієнтів), то для решти банківської системи — критично важливим (залишки інших банків на їх рахунках складають 48 млрд грн з загальносистемних 95 млрд грн). Питання, хто замкнув фінансову ланцюг на російських банках, залишається риторичним.
Про прозорість
Структура власності російських банків, яка сама по собі стала улюбленим фетишем для регулятора при оцінці саме банків з українським капіталом. У російських банків вона дійсно прозора і зрозуміла — кінцевим бенефіціаром, за винятком кількох установ, є держава РФ. Напевно в уявленні НБУ, такий бенефіціар значно краще, ніж горезвісні "футбольні команди" учасників, за які закривалися українські банки (наприклад в 2016 р. за непрозору структуру власності був закритий ПАТ "Смартбанк").
Банки з російським капіталом залучають рефінансування НБУ, капіталізуються не живими грошима, а за рахунок конвертації в капітал кредитів материнських структур, зберігають 90 млрд грн ресурсів економіки і населення, 48 млрд грн міжбанківських коштів, акумулюють значну частину валютних ризиків за активними операціями, генерують системний збиток, працюють з негативною рентабельністю.
Десь ці дисбаланси співзвучні загальносистемним, в чомусь більш яскраво виражені, але основна проблема полягає в іншому. Минуло майже три роки з моменту початку агресії, а НБУ досі вважає, що:
— російські банки можуть залучати депозити населення на загальних умовах, включаючи суму компенсації ФГВФО;
— російські банки можна рефінансувати за рахунок ресурсів НБУ;
— російські банки можуть кредитувати структури, афілійовані з нашими політиками, отримуючи, таким чином, важелі впливу на владу;
— російські банки можуть без обмежень здійснювати операції на міжбанку (гривневому та валютному);
— банками в Україні може володіти іноземна держава (кінцевий бенефіціар).
Принагідно зауважимо, що росіяни не були настільки прихильні до "дочок" українських банків у РФ (згадаємо долю "дочки" "Привату"). Ніхто в Москві і уявити собі не може ситуацію, при якій ЦБ РФ рефінансував б "дочки" українських банків на мільярди рублів.
В даний час вся дискусія навколо російських банків в Україні зводиться до дилеми закрити/не закрити.
Цей "печерний" дискурс дуже вигідний регулятору, так як дозволяє зняти з себе всю відповідальність за події: права закрити групу банків по страновому ознакою в НБУ все одно немає і не буде, а РНБО таке рішення явно не прийме.
На жаль, ніхто з критиків Нацбанку не запропонував перевести дискусію в розділ наявності/відсутності у регулятора стратегії щодо російських банків і позиції по супутніх ризиків. А така дискусія показала б дзвінкі-зловісну регулятивну порожнечу. Чому в Комплексній програмі розвитку фінансового сектору України до 2020 р. немає окремого розділу щодо мінімізації негативних зовнішніх фінансових впливів і сформованих цими впливами внутрішніх ризиків? Немає відповіді на питання, чи може іноземне держава бути кінцевим бенефіціаром українського банку; якою мірою можуть бути задіяні ресурси держави Україна (рефінансування, компенсаційні виплати ФГВФО тощо) для забезпечення інтересів іноземних банків; як обмежити канали зовнішньополітичного лобізму з допомогою банківських кредитів і т. д.
Що робити
Проблема функціонування банків з російським капіталом повинна бути найближчим часом вирішене в системі нагляду НБУ: в першу чергу необхідно дати чітку відповідь на питання, чи може іноземне держава бути кінцевим бенефіціаром українського банку чи ні. У разі негативної відповіді таким банкам необхідно дати один-два роки на продаж акцій приватним інвесторам.
У той же час банки з російським приватним капіталом повинні постійно зазнавати фінансового моніторингу на предмет участі їх материнських структур у фінансуванні санкционных напрямків: оборонна галузь РФ, фінансування федеральних програм в Криму і т. д.
Необхідно встановити додаткові фільтри на відтік валюти з цих фінустанов і бар'єри на шляху кредитування цими банками компаній, пов'язаних з українськими політиками, а також підприємств, що мають державний рівень секретності. Все це можна досить успішно регулювати з допомогою спеціальних нормативів НБУ. Мета даної пруденційної політики: дати можливість російському бізнесу, не пов'язаного з агресивною політикою РФ, спокійно працювати в Україні і в той же час відсікти канали політичного лобізму та отримання вигод на користь державних структур РФ, які перебувають у санкционном полі.
Для справедливості слід визнати, що відповідальність за те, що ці питання не задані, а відповіді не отримано, несе не тільки НБУ, але й критики Гонтарєвої. Останні відповідають за те, що не змогли сформулювати грамотну порядок денний, без популізму і маніпуляцій, давши в руки Нацбанку прекрасний козир для захисту діючої політики та консервації проблем, що накопичилися під спудом, що минає.
