Чому в 31-му місці України на Олімпіаді винні всі
Сьогодні ми чуємо заклики різного роду політиків і експертів покарати відставками спортивних чиновників. Так, глава Одещини Міхеїл Саакашвілі вважає, що за провал олімпійців повинен відповісти міністр молоді та спорту Ігор Жданов. Раніше Олег Ляшко пропонував Жданова і голову Національного олімпійського комітету Сергія Бубку засудити і відправити на уранові рудники. У найближчі дні і тижні охочих потоптатися по олімпійцям і спортивним чиновникам буде ще більше. Особливо, враховуючи початок нового політичного сезону. Однак відставка Жданова і тим більш світової знаменитості Бубки не вирішить проблем нашого спорту. І навряд чи додасть очок кликушам, що вимагає крові названих чиновників.
У нинішньому дуже поганому результаті олімпійців винні всі, а не тільки окремо взяті діячі. Якщо ми хочемо спортивних перемог у майбутньому, політику необхідно взагалі відсунути на задній план. Спорт - це гроші. Але не тільки бюджетні, як, на жаль, думають дуже багато, але і правильно вибудувана система солідарного фінансування з боку держави, бізнесу і батьків. Навіть у Радянському Союзі, за яким ще ностальгує, не було повністю безкоштовного спорту. Невисока зарплата тренерів компенсувалася доплатами за успішний виступ, держава видавала їм житло в порядку черги, бонусом були закордонні поїздки і так далі. За 25 років української незалежності держава, на жаль, продовжувало виїжджати на тій спортивній інфраструктурі, яка дісталася у спадок від СРСР, що ж стосується тренерів, то з усіх благ, якими їм раніше компенсували маленьку зарплату, не залишилося практично нічого. Бути спортсменом у нас стало немодно і фінансово невигідно. Звідси і масовий відтік перспективних тренерів і спортсменів за кордон. І засуджувати їх або звинувачувати у відсутності патріотизму - нерозумно.
Що треба зробити, щоб через чотири роки в Токіо у нас не було провалу? Необхідно подякувати і щедро нагородити всіх олімпійців і тренерів, які принесли Україні медалі. Не слід лаяти і тих, хто гідно виступив, але не зміг перемогти. Треба розуміти, що всі, хто їздив в Ріо здобули право там виступити, а це означає, що потенціал цих спортсменів досить високий. Топтатися по них особливого розуму не треба. Набагато розумніше допомогти самим перспективним стипендіями, фінансуванням тих окремих шкіл, які ще готують якісних спортсменів, або зробити ставку на кілька видів спорту, в яких Україна здатна боротися за олімпійські нагороди.
Вона повинна включати в себе будівництво або модернізацію існуючих спортивних об'єктів. За рахунок, у тому числі, і бізнесу. Але не в якості примусу, а, навпаки, податкових послаблень для бізнесменів, які беруть участь у реалізації програми. До цього процесу мають долучитися і батьки, які й так сьогодні платять за спортивну підготовку своїх дітей, купують форму, сплачують збори. В більшості випадків це робиться просто готівкою в руки тренерів або організаторів. На жаль, психологія багатьох батьків в корені хибна - дамо гроші тренеру, а всім іншим нехай займається держава. А має бути навпаки: батьківські гроші повинні йти на розвиток шкіл, придбання інвентарю, щоб школи залучали бажаючих займатися спортом. Це в ідеалі призведе до підвищення зарплат тренерів.
І останнє. У нас відсутня зацікавленість і суспільства, і держави в здоровому способі життя. А без здорової нації не буде спорту високих досягнень.
