Реактивна "Флейта". Як білоруси переоснащуються всупереч Путіну

Яскравий приклад - сусідня Білорусь, яка, як складається враження, готується відразу до різних воєн. Так, з одного боку, на озброєння приймається суперсучасна реактивна система залпового вогню (РСЗВ) "Полонез", близька за своїми характеристиками до тактичного ракетного зброї. Тобто такою зброєю цілком можна на рівних боротися з сучасними арміями.

З іншого боку, білоруські конструктори зовсім недавно представили іншу крайність у розвитку РСЗВ - легку "Флейту". Машина, яка за своїми характеристиками найбільше відповідає маневреної війні, війні гібридною - такий, як ми спостерігаємо, наприклад, у Сирії.

Причому викликає подив як власне сам формат такої установки саме в Білорусі, так і використовувані боєприпаси. Але про все по порядку.

Перспективна білоруська РСЗВ (система знаходиться на етапі полігонних випробувань, які передбачається завершити до 2020 р.) створена на базі шасі російського вантажного автомобіля ГАЗ-3308 "Садко" з колісною формулою 4х4 в броньованому варіанті і в основі своїй має 80-зарядну пускову установку для 80-мм некерованих авіаційних ракет серії С-8.

Як досягнення білоруси підносять те, що, крім пускової установки, ними розроблено також рухомий пункт управління, "серцем" якого є автоматизована система управління "Альянс".

Крім того, наводяться вже зовсім нереальні цифри по дальності стрільби установки - від 1000 до 3000 м. Мало того, стверджується, що в розпорядженні конструкторів вже є ракети з кумулятивно-осколкової, осколково-фугасної, тандемно-кумулятивної або бетонобойной бойовою частиною.

Але величезні питання викликає сам боєприпас. Особливо на тлі того, що ми свого часу вже пройшли цей шлях використання авіаційної ракети С-8 в якості зброї майданного дії. Українські конструктори озброювали ними і перспективний безпілотний бронетранспортер "Фантом-2", і легкий артилерійський тягач МТЛБ. Є установки для запуску З-8 навіть у складі озброєння десантно-штурмових катерів класу "Кентавр" (проект 58 181) (нині проходять ходові випробування).

Нині ж у відносно "живому" стані знаходиться тільки спільний з поляками проект ракетної системи для боротьби з безпілотниками ZRN-01 Stokrotka ("Маргаритка"). На виставці "Зброя та безпека-2017" демонструвався дослідний зразок, встановлений на базі вантажівки STAR 265M2 в 6×6. Причому, крім власне пускової установки, РСЗВ була оснащена сучасною системою управління вогнем Topaz.

Однак у цілому від використання пускових установок С-8 в бойових умовах досить швидко відмовилися - в умовах позиційної війни на Донбасі занадто малими виявилися дальність ураження цілі і потужність бойової частини ракети. Першу проблему білоруси врахували - їх машина броньована. А от друга проблема у рамках конструкції С-8 на даний момент є нерозв'язною. Адже ця ракета з твердопаливним двигуном була розроблена ще в кінці 1960-х років і мають досить обмежене "вікно можливостей" для модернізації.

Цікавий і ще одне питання - де у разі прийняття на озброєння "Флейти" білоруські військові збираються брати ракети С-8 в товарних кількостях? Поки відповідь досить цікавий - типу на складах їх ще багато. Безперечно, до моменту розвалу Радянського Союзу С-8 була найпоширенішим некерованим зброєю радянських літаків і вертольотів. Такі ракети цілком успішно застосовувалися з борту фронтових бомбардувальників Су-17, Су-24, штурмовиків Су-25, перехоплювачів Су-27 і всіх бойових вертольотів - від Мі-8 до Ка-50.

Але після розвалу Союзу минуло вже майже 30 років, і хоча твердопаливні двигуни і зберігаються довше, ніж будь-які інші, але навіть у них є межа. Так і склади боєприпасів, як показав досвід війни, опиняються "не гумовими". Тим більше що в будь-концепції застосування некерованого ракетного озброєння закладений принцип масовості: "стріляй більше, авось куди-небудь потрапить".

І тут навряд чи можна запідозрити білоруських інженерів військово-промислового комплексу в нецільовій розтраті бюджетних коштів - в такій країні, як Білорусь, таке чревате дуже жорсткими наслідками. А значить, білоруські генерали бачать цілком реальний джерело для поповнення своїх запасів.

І дуже до речі в якусь систему укладається і недавнє повідомлення від Міністерства оборони України про прийняття на озброєння 80-мм некерованої ракети РС-80 "Оскіл" з кумулятивно-осколкової бойовою частиною і РС-80ГММ - з масово-габаритних еквівалентом бойової частини. По суті, це наш клон радянської ракети, розроблений ДАХК "Артем" і кілька років проходив державні випробування.

При масі кумулятивно-осколкової бойової частини 5 кг конструктори забезпечили бронепробитие 400 мм гомогенної броні на дальності пуску в 1300-4000 м. При цьому варто відзначити, що "копія" перевершила оригінал - так, на радянських С-8 встановлена бойова частина всього в 3,6 кг.

І найголовніше - ці ракети виготовляються повністю з вітчизняних комплектуючих, а значить, можуть спокійно експортуватися куди завгодно.

На цьому тлі варто звернути увагу на ще пару фактів. Так, у січні 2020 р. білоруське державне підприємство "Белспецвнештехника" заявило про те, що початок експорт патронів різного калібру 7,62х54, 7,62х39 та 9х19. Причому було заявлено досить обтічно - "в одну з європейських країн". Не можна не відзначити і такий факт - останнім часом якось вщухли пристрасті навколо "патронного голоду" на фронті.

І ще. Білоруські "товариші" "раптом" одномоментно змогли відремонтувати для своїх ВПС сотні авіаційних ракет Р-27, як зазначається, "що відслужили свій термін і підлягають утилізації". І тут скромненько так варто зазначити, що після розпаду СРСР виробництво головок самонаведення для цих ракет (а це основна частина будь ракет класу "повітря-повітря") залишилося в Україні.

І аж до 2014 р. всі експортні контракти Росії на поставки цих ракет в комплекті з партіями літаків по всьому світу забезпечувалися саме нашими підприємствами. Розквіт експорту був у нульових. Так, за неповними даними, тільки за 2002-2006 рр. реалізували закордонним замовникам 1343 одиниць Р-27. Причому основним замовником виступали китайські військові. Та й нині ракети Р-27 можливо масово "підняти з зберігання" тільки з допомогою українських комплектуючих.

Звичайно, все це просто факти, не пов'язані ніякими твердими доказами, однак ще з 2014 р. Білорусь, незважаючи на статус союзника Кремля, явно або неявно, але активно підтримує переозброєння нашої армії. Причому робиться це з чисто практичних міркувань - натомість Мінськ регулярно отримує дивіденди у вигляді новітніх оборонних технологій, якими білорусів не хоче забезпечувати Росія.

Тому припущення про те, що наше військово-технічне співробітництво перейшло на новий рівень, не виглядає таким вже фантастичним. Особливо на тлі чергового витка "нафтової війни" білорусів з росіянами.