• USD 27.1
  • EUR 33
  • GBP 38.2
Спецпроєкти

Їх утискають. Коли патріотичний розворот Зеленського зайде в радянський глухий кут

Спікер нашої делегації в Тристоронній контактній групі Олексій Арестович заявив, що відчуває тиск через те, що він розмовляє російською мовою

Володимир Зеленський
Володимир Зеленський
Реклама на dsnews.ua

Арестович каже: потрібно припинити культурні і політичні війни в Україні, в країні треба проводити політику національного примирення. З цим важко не погодитися. Але тут же радник глави Офісу президента уточнює: він, як російськомовний українець, відчуває тиск в Україні і "саме це потрібно припиняти". На його думку, будь-яка спроба наїхати на будь-яку культуру в країні повинна бути негайно "поставлена в стійло" законними методами.

Арестович не вперше акцентує на своїй приналежності до російської культури. Але цього разу він пішов далі, фактично звинувативши владу, частиною якої є, в тому, що при ній відчуває тиск на себе через мову. У чому саме він проявляється, в даному разі спікер ТКГ не уточнив. Але можна згадати недавній скандал, коли на прохання писати про засідання ТКГ українською він відповів нецензурною лайкою. Зазначимо: як офіційна особа Арестович зобов'язаний спілкуватися українською, його до цього змушує закон про державну мову, більшість норм якого набрали чинності саме при президенті Зеленському. Тому зі скаргами спікеру ТКГ ближче звертатися безпосередньо до глави держави. Але чи допоможе?

Нагадаємо, 22 квітня Володимир Путін у відповідь на пропозицію Володимира Зеленського зустрітися назвав ті кроки українського керівництва, які йому не подобаються: ставлення до РПЦ (саме так, а не до УПЦ), до російської мови, до російськомовних громадян України і до російських громадян, які проживають в Україні. Зеленський парирував: "Усі знають російську мову, але ми пам'ятаємо, що наша державна — українська мова... Я вважаю, це продовження інформаційного наративу з приводу утиску російськомовних людей. Я не бачу в цьому жодної проблеми". А Арестович, судячи з усього, бачить.

Однак ідеться не про окремо взятого Арестовича, та він і не один такий в "зеленій" команді, а про те, що подібними заявами ці люди ставлять під сумнів щирість патріотичного розвороту Зеленського. Нагадаємо, все почалося з блокування телеканалів "112", ZiK, NewsOne і санкцій проти Тараса Козака та Віктора Медведчука. Жорсткі дії влади пояснювалися тим, що ці ЗМІ озвучують наративи країни-агресора. З моменту блокування каналів Медведчука пройшло три з половиною місяці (указ президента підписаний 2 лютого), але наративи на кшталт "в Україні утискають російськомовних" не зникли навіть з репертуару спікерів влади.

І це наштовхує на висновок: або в Офісі президента не до кінця розуміють, що одним із головних завдань патріотичного розвороту є викорінення з суспільної свідомості міфів "русского мира", або сам цей розворот — гра на публіку і мотивований він виключно потребою підвищити рейтинг влади серед націонал-патріотичних виборців і заодно зачистити електоральне поле від політичних конкурентів. Або вірні обидва припущення, і тоді виходить такий собі гібрид: закривають медіа, які секретар РНБО Олексій Данілов назвав "засобами масового знищення", воюють з Медведчуком, але при цьому ніхто і не збирається виживати з масової свідомості ті міфи і ідеологічні кліше, завдяки яким Росія продовжує утримувати Україну та українців в орбіті свого впливу.

Візьмемо, наприклад, нещодавні заяви міністра культури Олександра Ткаченка. Він закликав комплексно воювати з кремлівською "машиною фейків" і тут же виступив проти поспіху з перейменуванням УПЦ МП. Мовляв, цим можуть скористатися наші недруги. Але як тоді комплексно боротися з російським впливом на мізки, якщо церква є одним з його важливих знарядь? Інший приклад: заява Зеленського в Польщі, що в СРСР були плюси і мінуси. Президент цілком може так вважати, але абсолютно ні до чого ностальгувати за совком публічно, та ще й у Польщі, де до радянського минулого ставлення переважно негативне.

Прикладів того, як в головах українських можновладців уживаються часто кардинально протилежні наративи, вистачає. Однак треба розуміти, що якщо світоглядна гнучкість, хамелеонство для політиків непогана якість, то для майбутнього країни — небезпечна. Адже хто знає, на яку ідеологічну вулицю влада поверне наступного разу. Вона цілком може виявитися глухим кутом.

Реклама на dsnews.ua
    Реклама на dsnews.ua