• USD 28
  • EUR 33.5
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

Вісім книжок від жінок і про жінок. Що насправді варто почитати 8 березня

На щастя, «жіночий день» у видавничій сфері не обмежується 8 березня. Книжками про всі можливі аспекти жіночого досвіду та з найрізноманітнішими типами персонажок нас нерідко «балують» і закордоном, і в Україні

День боротьби за права жінок – це гарний привід почитати про жінок, їхні різноманітні історії та переживання
День боротьби за права жінок – це гарний привід почитати про жінок, їхні різноманітні історії та переживання / Depositphotos
Реклама на dsnews.ua

Попри всі складнощі, зміни й виклики, які принесла з собою минулорічна пандемія, в нашому житті все ж лишилися незмінні речі. Нині настав Той Самий Час року, коли «свято весни й краси», «берегині родин та окраси колективів» і фото святкових тюльпанів сходяться в запеклому двобої зі статтями про День боротьби за права жінок та закликами лишити квіти клумбам. Не гають часу й рекламники: стрічки соцмереж переповнені ідеями «подарунків, які її точно здивують», а весняні розпродажі приправляються щедрими дозами жартиків про нещасних чоловіків у кухонних фартушках і жінок, які нарешті дочекалися єдиного за рік «свого дня». І хоча на запит «марш жінок 2021» гугл усе ще видасть вам значно менше результатів, аніж на «купити троянди оптом київ», а голоси прихильників і прихильниць обох «полярних» видів святкування чи то відзначення 8 березня звучать дедалі голосніше й радикальніше – назагал ми вже майже згодні з тим, що кожен і кожна можуть святкувати, як їм хочеться і як для них прийнятно.

На щастя, «жіночий день» у видавничій сфері не обмежується 8 березня. Книжками про всі можливі аспекти жіночого досвіду та з найрізноманітнішими типами персонажок нас нерідко «балують» і закордоном, і в Україні. Та День боротьби за права жінок – це все ще гарний привід згадати про те, що все це не було б можливо без тих жіночих голосів, які протягом двох останніх століть виборювали місце для себе, своїх тем та досвідів у всіх світових літературах. Як і привід дізнатися більше про попередниць та сучасниць – що їм болить, що їх надихає та про що їм хочеться говорити. Тож не всі книжки в сьогоднішній добірці – про фемінізм, але всі до єдиної – про жінок, їхні різноманітні історії та переживання.

Джоді Кантор, Меган Туей. Вона розповіла: викриття сексуального насильства і становлення руху #metoo

Ініціатива #metoo (і український «аналог» – #ЯНеБоюсьСказати) останніми роками стала практично синонімом феміністичного руху як такого. Багато хто й тоді, коли ініціатива лише з’явилась, і нині закочує очі, вкотре чуючи чи читаючи про «цих голосних феміністок», які знов на щось там образились. Проте правда, для більшості незручна – в тому, що за рухом #metoo десятки, а то й сотні тисяч справжніх і болючих історій жінок із усього світу, що пережили насильство чи домагання й лише тепер наважилися про них говорити. І це зовсім не спосіб погайпити чи привернути до себе увагу – це крик про допомогу, який водночас не раз виявляється рятівним кругом для нових потенційних жертв. Розголос недарма лякає кривдників: рух #metoo прямо довів, що він здатний зламати старі схеми та притягнути винного до відповідальності навіть через багато років, яким би відомим, авторитетним та заможним він не був.

Джоді Кантор, Меган Туей "Вона розповіла"
Джоді Кантор, Меган Туей "Вона розповіла"

Журналістки Меган Туей та Джоді Кантор, авторки резонансного матеріалу для The New York Times 2017 року про злочини одного з найвпливовіших продюсерів Голлівуду Гарві Вайнштайна, який і поклав початок рухові #metoo, пішли далі й вирішили провести повноцінне незалежне розслідування, аби спробувати оцінити справжній масштаб злочинної діяльності продюсера. Протягом трьох років Туей та Кантор збирали інформацію, зокрема записали сотні інтерв’ю з людьми, які працювали з Вайнштайном, у тому числі колишніми співробітниками його компанії. Можна тільки уявити собі, яких зусиль їм це коштувало, зважаючи на те що більшість героїнь та свідків боялися й уникали говорити. І попри те що книжка «Вона розповіла» базується на документальних свідченнях та інформації, читається вона як детектив – тим моторошніший, коли усвідомлюєш, що все це відбувалося насправді.

Крістіна де Вітте. Посібник із виживання для дівчат. Про тіло, кохання та інші труднощі підліткового віку

Реклама на dsnews.ua

Жанр «дівчачих енциклопедій» популяризувався в Україні ще з кінця 90-х насамперед тому, що «вирішив» для батьків дівчат-підліток вкрай дражливу проблему – дозволив їм не говорити зі своїми дітьми про їхнє дорослішання. Купили книжку, підклали між підручників – сама все прочитає. Але в цієї медалі виявився й інший неприємний бік: ці енциклопедії ставали для дівчат джерелом не так знань про себе та взаємодію зі світом, як патріархальних стереотипів у всій їхній красі. З «дівчачих енциклопедій» нульових ми дізналися, як пошити сумку з джинсів, чому хороші дівчата ніколи не цілуються на першому побаченні та решту дуже важливої й правдивої (ні) інформації, яка дорослим підліткам нульових радше заважає, аніж допомагає нормально жити. Проте «дівчачі енциклопедії» можуть стати справді корисними та помічними і для підліток, і для їхніх батьків, якщо транслюватимуть не упередження авторів, а об’єктивні факти – а ще дозволять читачкам робити висновки самостійно.

Крістіна де Вітте "Посібник із виживання для дівчат"
Крістіна де Вітте "Посібник із виживання для дівчат"

«Посібник із виживання для дівчат» Крістіни де Вітте – саме така «дівчача енциклопедія здорової людини», і тішить, що на українському ринку таких з’являється дедалі більше. Авторка ділиться власним досвідом переживання підліткового віку з усіма його змінами та пертурбаціями, але не робить цього зверхньо чи в менторському тоні – тож виникає враження радше розмови зі старшою подругою, аніж інструктування чи тим паче токсичних порад. Емоційні та тілесні зміни, питання взаємин із батьками й друзями, перші стосунки та перша робота – всі ці серйозні теми подано в напрочуд легкій формі (легкості додають і ілюстрації в коміксовому стилі). Книжка не прикидається, що говорить однією мовою з підлітками, а й справді робить це – тому буде корисною не лише дівчатам-підліткам, а й усім категоріям читачів, які хотіли б дізнатися більше про підлітковий вік та про те, як про нього говорити.

Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві

Українському літературознавству є що розповісти навіть найширшій публіці. Проте в ньому все ще бракує якісних науково-популярних праць. Ганна Улюра – одна з тих небагатьох в Україні літературознавиць та критикинь, які філігранно витримують баланс між інтелектуальністю та стилістичною легкістю. Кожна її рецензія має внутрішню драматургію такої сили, якої, бува, не знайти в художніх текстах. У своїй найновішій книжці «Ніч на Венері» Улюра береться за важливе, але вкрай непросте завдання: об’єднати під однією палітуркою 113 письменниць – представниць різних епох, націй та світоглядів, і охопити те, що іноді не вдається вмістити в томах літературознавчих праць, в короткій жанровій формі на кількох сторінках. Чи варто говорити, що їй це вдається? А колажі Крістіни Золотарьової перетворюють книжку на напрочуд цінний не лише інтелектуальний, а й естетичний артефакт. Так, і на 8 березня подарувати теж можна. Треба.

Ганна Улюра "Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві..."
Ганна Улюра "Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві..."

Серед 113 героїнь книжки (майже класична форма «Казок на ніч для дівчат-бунтарок») – як імена, які вже давно на слуху, так і ті, про які пересічному українському читачу взагалі навряд чи відомо бодай щось. Відправна точка для драматургії кожного з есеїв – втрата, жертва, на яку письменниця мусила піти, аби могти втілити свій талант і засяяти в темряві. Біографічні деталі поєднуються з аналізом творчості так природно й легко, що не встигаєш зрозуміти, коли одне перетікає в інше. Життя як творчість, життя як мистецький акт, біографія – як зірка, яка, спалахуючи хай навіть на мить, осяює небосхил і лишається в пам’яті, – це не просто метафори, а цілком відчутна реальність для більшості героїнь Улюри. І серед них точно знайдеться та – і не одна! – яка впаде зіркою саме у ваше серце.

Ірена Карпа. Як виходити заміж стільки разів, скільки захочеться

«А що робить у цій добірці книжка письменниці, яка вийшла заміж за француза, а тепер продає курси про пошук чоловіка?» – запитаєте ви. Справді, Ірена Карпа, що в нульових зажила слави enfant terrible сучукрліту зі своїми хуліганськими історіями про роудтріпи, секс і траву, останніми роками суттєво «подорослішала» і, здається, стала куди конформнішою. Ідеальна інстаграмна родина, досконало підібрані луки й загалом living a dream – очевидно, що позначилася ця життєва «осідлість» і на текстах. Але попри позірну приземленість останніх книжок Карпи, це все ще та сама Карпа, яку ми знаємо і любимо (ну, чи ненавидимо) ще з раннього періоду її творчості: іронічна, дотепна і здатна говорити про найсерйозніші теми просто, природно, а як треба – то й суржиком.

Ірена Карпа "Як виходити заміж стільки разів, скільки захочеться"
Ірена Карпа "Як виходити заміж стільки разів, скільки захочеться"

«Як виходити заміж стільки разів, скільки захочеться» – це частково таки книжка про пошук чоловіка. Але підходить до теми Карпа, окрім свого впізнаваного стилю, ще й із не зовсім очевидним меседжем. У виході заміж, як і у всьому решта в житті, каже вона своїм читачкам, найголовніше – самоповага, усвідомлення власних кордонів та прихід до гармонії з собою. Роби все, що робиш, не для Того Єдиного, мами чи «тікающіх часіків», а насамперед для себе – і будеш щаслива і в першому шлюбі, і в п’ятому. Так, багато для кого ані ідеї книжки, ані поради, які дає письменниця, не стануть одкровеннями. Але правда й те, що вона може стати чудовим «чарівним пенделем» для безлічі жінок, які вже давно хочуть змінити своє життя, та ніяк не можуть на це наважитися. А ще вона компактна, приємна на дотик і дуже гарно зроблена – гарний подарунок собі на честь нового початку.

Тара Шустер. Купи собі той довбаний букет та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось

Пандемія і локдауни, здавалося б, дали нам купу часу. Звідусіль почали лунати заклики до всіх можливих видів саморозвитку: пройди вже нарешті той довбаний курс, почни робити ту довбану зарядку, прибери в шафі, дочитай усі книжки… І хоч продажі книжок за минулий рік в Україні помітно просіли, перевидання книжки Тари Шустер «Купи собі той довбаний букет» опинилося в числі бестселерів. І не лише через злободенну назву.

Тара Шустер "Купи собі той довбаний букет"
Тара Шустер "Купи собі той довбаний букет"

Книжка заявляється як мотиваційна – і такою насправді й є. Це збірник порад та лайфгаків (які, знову ж таки, можуть і спрацювати, і не спрацювати), що має на меті навчити впорядковувати своє життя та думки та досягати гармонії з собою та світом. У цьому сенсі тут іще менше чогось принципово нового для нас, аніж у «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочеться»: писати ранкові сторінки, стежити за харчуванням та вживанням алкоголю, зайнятися спортом, стежити за витратами… Але чи не найважливіший аспект книжки – те, що Тара Шустер фокусується на любові до себе, говорячи насамперед про нелюбов. Вона не приховує: її книжка як особиста історія є історією людини, недолюбленої оточенням і собою самою, яка поступово звільняється від кайданів та самообмежень, що їх ця нелюбов на неї накладає. Дозволити собі «той довбаний букет» може стати першим кроком до того, щоб почати жити в світі, який любить тебе. А якщо ні… ну, тепер маєш принаймні букет.

Лорі Мінц. Кінчай! Твоє право на задоволення

Нині наукові та науково-популярні книжки про жіночу тілесність та секс із жіночої точки зору не є чимось новим. Але починаючи ще з Просвітництва ця тема була оповита такою кількістю табу, упереджень та стереотипів, що підступитися до цієї теми довго було важко навіть вченим. Та що там казати: анатомія клітора – основного для жіночої сексуальності органу – була вповні досліджена лише в 90-х роках минулого століття. Тож нічого дивного, що такі книжки досі сприймаються загалом упереджено й підозріливо, а в такому консервативному суспільстві, як наше – і поготів.

Лорі Мінц "Кінчай!"
Лорі Мінц "Кінчай!"

У своїй книжці Лорі Мінц, викладачка курсу психології сексуальності в Університеті Флориди, зосереджується на темі, навколо якої також не бракує стереотипів та спекуляцій – темі жіночого оргазму. І говорить і про анатомію, і про психологічні установки. Квест, на який перетворюється для чоловіків пошук клітора, уже давно обріс анекдотами й мемами – проте не раз це виявляється квестом і для самих жінок. Прийняти нарешті той факт, що самого лише проникнення найчастіше недостатньо для жіночого оргазму – перший крок до того, щоб дозволити собі отримувати задоволення від сексу. Наступні ж – це не соромитися досліджувати власне тіло (Лорі Мінц навіть докладно пояснює, як це робити), говорити про свої відчуття з партнером та позбуватися цілої низки шкідливих стереотипів про жіночу сексуальність. І так: надворі 2021 рік, і попри те скільки всього на цю тему вже написано й розказано – книжка «Кінчай!» може стати джерелом інсайтів далеко не для однієї жінки. А тим паче в Україні.

Ґрейс Бонні. Жіноча компанія. Поради й натхнення від 100 мисткинь і підприємиць

Книжки українського видавництва ArtHuss – чудова ідея для подарунка з будь-якої нагоди. Вони розкішні та прекрасні як із поліграфічної точки зору, так і за наповненням – а книжка «Жіноча компанія» слугуватиме ще й неабияк вдалим тематичним подарунком у День боротьби за права жінок. Хай і не всі погодилися б із тим, що гарне ілюстроване видання краще, ніж букет, дізнаватися більше про успішних сучасниць – це таки дуже непоганий спосіб відзначення 8 березня.

Ґрейс Бонні "Жіноча компанія"
Ґрейс Бонні "Жіноча компанія"

Ґрейс Бонні організовує свою книжку у форматі серії інтерв’ю, ставлячи своїм героїням – а це представниці найрізноманітніших видів діяльності, від топмоделей до рестораторок, від дизайнерок до скульпторок і власниць меблевих брендів – різні питання про них та їхню діяльність. І ні, фокус тут не на «успішному успіхові». Авторка питає героїнь, про що вони мріяли в дитинстві, що розраджує їх у моменти невпевненості та сумнівів, що тішить наприкінці робочого дня та чим довелося пожертвувати задля успіху в бізнесі. Відповіді мають на меті не так створити з героїнь «рольові моделі» для тих, хто хоче досягти успіху, як показати їх такими, як вони є – вразливими, неідеальними, різними, та без винятку прекрасними. Працюють на атмосферність і фотоілюстрації та колажі, що відображають діяльність героїнь та їхні зацікавлення. Важливою наскрізною ідеєю книжки є також те, що хобі й пристрасть можна перетворити на справу всього життя, розвиваючись, заробляючи та надихаючи інших.

Дарсі ван Полґіст, Ієн Бертрам. Пташеня: Битва за Надію Старійшин

Останніми роками навколо не бракує антиутопійних історій, зокрема в формі мальописів. Філософські розмірковування про те, чи вартує досягнення міфічного «всезагального блага» тих жертв, які це може за собою потягнути, фантазування про устрій нових наддержав чи й просто страх, що машини скоро захоплять нас усіх (чи й уже це зробили) – кожен знаходить тут щось своє. Світ Нового Ватикану, про який оповідає мальопис «Пташеня», що геть нещодавно вийшов у видавництві «Видавництво», очікувано сповнений лицемірства, злочинів і брехні під маскою доброчесності й християнської покори. Та наша героїня Пташеня, дівчинка-підлітка з племені вигнанців, виходить на герць із системою не заради міфічних правди й справедливості, а заради себе самої та своєї особистої історії.

Дарсі ван Полґіст, Ієн Бертрам "Пташеня"
Дарсі ван Полґіст, Ієн Бертрам "Пташеня"

На початку дії мальопису Пташеня нагло й без жодних пояснень покидає єдина рідна людина – мама, лишаючи, втім, підказку, куди рухатися далі. Проте дівчинка навіть не підозрює, скільки всього їй доведеться пройти та дізнатися і чого це їй коштуватиме. Естетика коміксу увиразнює шлях боротьби та самопошуку: він напрочуд кривавий, яскравий та тілесний. І тим дивовижнішою та болючішою на цих контрастах постає знайома кожному й кожній із нас історія про дорослішання та зрілішання. Пташеня виявляється сильнішою, ніж сама могла уявити, але для того, аби народилась потужна, нищівна героїня, здатна постояти за себе й близьких, мусила в буквальному сенсі померти одна наївна, щира дитина. І, попри перестороги, які могли б з’явитися – персонажці-дівчинці виявляється цілком під силу такий сюжет.

    Реклама на dsnews.ua