• USD 27.8
  • EUR 33.5
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

Великдень і пасочки. Як язичницька спадщина окупувала християнське свято

Теоретично Великдень повинен був стати найчистішим і незамутненим язичницькими елементами християнським святом без найменших запозичень від попередників. Але не так сталося, як гадалося...

Картина Миколи Пимоненка «Великодня утреня» На анонсну
Картина Миколи Пимоненка «Великодня утреня» На анонсну
Реклама на dsnews.ua

Останні дні земного життя Ісуса Христа досить детально висвітлені в Євангеліях і, на відміну від решти біографії Спасителя, досить точно привʼязані до календаря. Що цілком закономірно: неправедний суд, страждання, смерть на хресті і чудесне воскресіння — ключовий вузол драми, що розвернулася в далекій Юдеї два тисячоліття тому. В інших моментах євангелісти не утруднювали себе хоч якимсь датуванням, цілком закономірно вважаючи це маловаливим.

Нагадаємо, що в Євангеліях (що канонічних, що апокрифах) точно не позначений навіть момент народження Ісуса — день святкування Різдва пізніше визначили виключно вольовим рішенням. При цьому християнське Різдво призначили на 25 грудня виключно з причини, що на цю ж дату припадало надзвичайно популярне в Римській імперії свято Dies Natalis Solis Invicti (Різдво Непереможного Сонця). Тобто люди святкували і веселилися, як раніше, але вже з іншого приводу. Ряд богословів підвели під це «канонічну базу», але всі серйозні дослідники добре розуміють, що день народження Месії узятий «від ліхтаря». Проте це анітрохи не применшує духовне значення Різдва. Не дарма для Західної церкви воно є святом номер один, а для Східної — номер два.

Якщо Різдво християнські церкви визнали не відразу (процес його становлення як свята розтягнувся з II століття по VI), то Свято Воскресіння відзначався вже найпершими християнськими громадами. Більш того, всі свята першохристиян були так чи інакше завʼязані на моменті воскресіння. Зокрема, згідно з роботами теолога Орігена, автора поняття «боголюдина», в III ст. християни відзначали тільки неділю (щотижня), пʼятницю перед Великоднем, Великдень і пʼятидесятницю.

Тобто щотижня поминали саме воскресіння (тоді ж день, присвячений Господу, перенісся з старозавітної суботи на неділю, щотижневий міні-Великдень), Страсну пʼятницю (розпʼяття і смерть), Великдень і Трійцю — день зішестя Святого Духа на апостолів на 50-й день після Великодня.

Зовсім ранні християни відзначали Великдень в один день з єврейським Песахом. Але в IV ст. було вирішено святкувати Великдень в першу неділю після повного місяця, що наступив, або в день весняного рівнодення (21 березня), або після нього. Виходячи з цього, Великдень святкується в рамках від 4 квітня по 8 травня.

Теоретично Великдень мав би стати найчистішим і незамутненим язичницькими елементами християнським святом без найменших запозичень від попередників. Але не так сталося, як гадалося…

Вони воскресали і раніше

Реклама на dsnews.ua

Ідея божества, що воскресає, стара, як саме поняття "релігія". І вперше зʼявляється ще в анімізмі — вірі в існування різноманітних духів і взагалі в натхненність самої природи. Природа ж циклічна, і в ній завжди виявляються періоди зародження, розквіту, смерті і нового зародження-воскресіння. У помірному поясі — це цикл зима–літо, в тропіках — посушливий і дощовий періоди. Тут також фіксувався і землеробський цикл, як у випадку з Осірісом — найдавнішим з «воскресаючих богів». Тут кидання зерен в ріллю асоціювалося з похоронами Осіріса, сходи — з його воскресінням, жнива — з убивством. Культ Осіріса також обіцяв кожній людині нове і вічне життя після смерті.

Культ Осіріса також обіцяв кожній людині нове і вічне життя після смерті
Культ Осіріса також обіцяв кожній людині нове і вічне життя після смерті

В античних греків і фінікійців був свій воскресаючий бог — Адоніс — уособлення щорічного вмирання і пожвавлення природи. Вважалося, що завдяки йому розцвітали дерева і лугові квіти навесні і зріли плоди влітку. Взимку ж природа вмирала і вʼяла разом з померлим богом.

Загалом же вмираючих/воскресаючих або тих, що просто періодично відправляються на тимчасове проживання в царство мертвих, як, наприклад, Персефона чи Орфей, набереться більше десятка. Але тут не будемо уподібнюватися прихильникам міфологічної школи, які повністю заперечують реальність Ісуса Христа як історичної особистості і стверджують, що це виключно факт міфології, що зʼявився на базі більш ранніх міфів (про того ж Адоніса, наприклад), і поставимо крапку.

Зауважимо тільки, що навіть більшість дослідників-біблеїстів атеїстичного спрямування в його реальності не сумніваються, хоча і заперечують описані в Євангеліях чудеса.

Язичницька спадщина

Першохристияни свої свята відзначали, але не святкували. Зазвичай все зводилося до зачитування відповідних уривків з Євангелій, молитов і співу псалмів. При всьому бажанні для послідовників гнаної і переслідуваної владою релігії гучно святкувати, як і проводити масові церемонії та ритуали було не з руки. Та й самих ритуалів, як і сценаріїв урочистостей, власне, не було. Не дарма, римський філософ-платонік і найвідоміший античний критик християнства Цельс, що жив у другій половині II ст., у своїй книзі «Істинне слово», крім інших звинувачень на адресу послідовників нової релігії, ставив їм в провину і відсутність свят.

Після виходу з катакомб і перетворення в державну релігію гостро постало питання саме про святкування свят. Тим більше що на цій ниві християнство програвало язичникам з їх відточеними протягом століть яскравими і захоплюючими дійствами і містеріями.

Свята ісьогодні відіграють найважливішу роль у суспільстві. Вони не тільки виділяються на тлі сірих буднів, а й обʼєднують суспільство і відіграють важливу ідеологічну роль. У давнину ж, за відсутності інших варіантів суспільної комунікації, ця роль була на порядок вищою.

Не мудруючи лукаво, за основу нових ритуалів та іншого були використані традиційні язичницькі напрацювання. Тим більше що і в Книзі Екклезіястова сказано: «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем».

Надалі, у міру просування нового віровчення по планеті процес повторювався, вбираючи в обрядову частину свят дохристиянські традиції і звичаї звернених в християнство народів.

Зауважимо, що Великдень на нових землях приживався чи не легше інших християнських свят. Причина, як згадано вище, що з привʼязкою до весняного рівнодення і оживання природи після «зимової смерті» у всіх народів були свої старі дохристиянські свята і ритуали «завʼязані» на воскресінні. Тобто свіжозвернений язичник і далі відзначав звичне з дитинства свято, хіба що в новій обгортці. Природно, привносячи в нього звичні й укорінені елементи.

На території нинішньої України християнський Великдень злився з місцевими словʼянськими весняними святами. Наші предки перед початком весняних сільськогосподарських робіт традиційно влаштовували яскраві свята на честь «воскреснувших» сонця і природи. У цей час вони приносили жертви духам і божествам землі, сонця і рослинності, а також душам померлих предків. Останнє ми маємо сьогодні у вигляді «проводів» (вони ж — Гробки, Могилки, Діди, Красна гірка, Помінальні дні, Поминки, Провідна неділя, Радовниця, Бабський Великдень тощо),що відзначаються наступної неділі після Великодня.

Незважаючи на всі зусилля церкви і моралі священників, тут досі збереглася абсолютно язичницька традиція тризни — ритуального обіду на могилах.

Християнський Великдень також увібрав у себе багато з давньословʼянських релігійних обрядів, в тому числі загальні сімейні трапези, до яких готували хліб, сир, яйця, копчене мʼясо тощо.

Дохристиянські символи Великодня

Головним символом свята Воскресіння є пофарбовані або розписані яйця (писанки і крашанки). Це не тільки обовʼязкова обрядова їжа пасхальної трапези, а й елемент обряду, традиційний подарунок, атрибут особливих ігор і навіть народної магії. Яйце тут трактується як символ труни і воскресіння, а червоний колір — кров Христа і водночас вказує «на царську гідність Спасителя».

З цим також повʼязано ряд легенд. Найпопулярніша розповідає, як Марія Магдалина прийшла до римського імператора Тиберія, щоб розповісти йому про воскресіння Ісуса. У відповідь Тиберій скептично заявив, що людина так само не здатна воскреснути, як яйце в руках Марії — стати червоним. Після чого згадане яйце чудесним чином тут же забарвилося в червоний колір.

Марія Магдалина, Тиберій і почервоніле яйце
Марія Магдалина, Тиберій і почервоніле яйце

Насправді сакралізація яєць набагато старша і йде корінням чи не в камʼяний вік. З давніх-давен у багатьох народів яйце було концентрованим втіленням сили природи, що творить, а всесвіт представлявся таким, що вийшов з яйця.

Стародавні єгиптяни, зокрема, вірили в першояйце, з якого вилупився бог сонця. У «Чхандогья-Упанішаді» описується акт творіння всесвіту з точки зору руйнування яйця. У цьому ведичному тексті докладно розповідається, що і з якої частини яйця в результаті вийшло.

В українському фольклорі найдавніші уявлення про першояйце зашифровані в сповненій прихованих символів відомій казці «Яйце-райце», а традиційні орнаменти українських писанок взагалі покриті покровом навіть не століть — тисячоліть! Не дарма ж тут простежуються паралелі навіть зі знаменитою трипільської культурою.

Зауважимо, що і українська назва Пасхи «Великдень», найімовірніше, теж далека від християнства і вказує на факт, що після весняного сонцестояння день стає «великим», тобто довшим за ніч.

Ще яскравіше язичницька спадщина проглядається в англійському та німецькому варіантах назви Великодня(Easter і Ostern відповідно). Багато дослідників припускають, що тут відзначилася давньонімецька богиня родючості і весняного пробудження/неділі Еостра/Остара (давньоангл. Ēastre, давньонім. Ôstara). Зокрема, відомий збирач німецької міфології філолог Якоб Людвіг Карл Грімм, який разом зі своїм братом Вільгельмом прославився знаменитою колекцією зібраних казок, вважав розфарбовування яєць, розпалювання багать, спеціальні великодні танці та ігри відлунням давнього язичницького культу богині Остара.

Остара, як і більшість древніх божеств мала свою священну тварину — кролика, що є сьогодні одним з головних великодніх символів.

Чому ця вкрай велелюбна тварина стала символом Великодня, теж потрібно шукати в суто язичницькому «темному минулому».

Християнство перевело тему сексуального контакту в розряд гріха і табу. На відміну від цього в язичництві в сексі не тільки не бачили нічого поганого, але й сакралізували сам процес і органи, що беруть у ньому участь. До речі, в Старому Завіті теж є чимало місць, які вказують на сакралізацію дітородних органів.

У древніх, та й багатьох сучасних культах, що лежать поза авраамічною традицією, ми бачимо навіть обожнювання чоловічого дітородного органа. Більшість давньословʼянських ідолів мали саме форму фалоса.

Фалос (грец. Φαλλός) — символічне зображення ерегованого пеніса, предмет культу багатьох язичницьких релігій. Традиційно фалічні зображення символізують чоловічу родючість і початок нового життя. Тобто абсолютно відповідають сенсам Великодня — воскресіння, нове вічне життя.

У цьому ключі важливий другий після яєць обрядово-ритуальний символ Великодня — пасочка (вживати звичне для Московії слово «паска» тут не будемо). Традиційна пасочка повинна мати форму гриба, бути политою білою глазурʼю і прикрашена пофарбованим у різні кольори насінням злаків. Тобто пасочка — не що інше, як зображення фалоса після сімʼявиверження. Все це разом узяте символізує зародження нового життя і родючість. Сама ж пасочка як ритуальна їжа зʼявилася у нас задовго до того, як сюди прийшло християнство і, найімовірніше, задовго до появи самого християнства.

Пасочки — не що інше, як символічне зображення фалоса після сім'явиверження
Пасочки — не що інше, як символічне зображення фалоса після сім'явиверження

Спочатку специфічний хлібо-булочний виріб повинен був задобрити богів родючості і забезпечити багатий урожай злаків, а також гарантувати приплід худоби.

А ось жіноче начало символізує обовʼязкове для пасхального кошика колечко ковбаски. Саме колечко а не «палиця».

Тобто, як ми бачимо, два головних побутових символи Великодня (з ковбаскою — три) мають абсолютно дохристиянське коріння.

Зауважимо, що ні в Євангеліях, ні в інших священних текстах Великдень ніяк не повʼязують ні з фарбованими/писаними яйцями, ні з пасочками, ні з ковбасою і тим більше з процесом їх освячення. Останнє — виключно народна традиція. Красива, романтична і дуже смачна. Християнське свято на честь воскресіння Спасителя і народно-гастрономічна складова, що йде корінням в язичництво, сьогодні гармонійно доповнюють одне одного. Правда, потрібно не забувати, що гастрономічне не повинне затьмарювати духовне.

    Реклама на dsnews.ua