• USD 28.4
  • EUR 33.8
  • GBP 38
Спецпроєкти

Психолог Валентин Кім: У Зеленського Едипів комплекс — Порошенко став для нього батьком, якого потрібно перемогти

"ДС" поговорила з психологом Валентином Кімом про те, як змінився президент Володимир Зеленський за півтора роки при владі, чи вважає він Петра Порошенка своїм ворогом і чому не називає Росію країною-агресором

Валентин Кім
Валентин Кім
Реклама на dsnews.ua

Про причини походу Зеленського в політику

- Яка система переконань Володимира Зеленського?

Зеленський — несистемний політик, без політичного бекграунду. Більше того, якщо копнути глибше, це людина без будь-якого бекграунду системної роботи. Він закінчив юридичний факультет і ні дня не працював юристом. Він все життя працював актором, але не має акторської освіти. Він десятиліттями керував великим непростим бізнесом і ніколи не вчився ні менеджменту, ні маркетингу. Своїм прикладом він створив дуже цікавий для самого себе ефект. Зеленський ніколи нічому не вчився, але у нього завжди все виходило. Коли це триває десятиліттями, виникає переконання, що я впораюся практично з будь-яким завданням. Що я став успішний завдяки тому, що у мене свіжий погляд на речі, тому, що я не обмежений правилами, тому, що я не підкоряюся безглуздим стереотипам. Завдяки тому, що я здатний ламати систему і приймати нестандартні рішення. І тріумфальний похід в політику лише підтверджує це переконання.

В системі цінностей Зеленського непрофесіоналізм стоїть на чолі кута. Він як непрофесіонал домігся набагато більшого, ніж домоглися професіонали. Так людина приходить до переконання у власній непогрішності та здатності переломити будь-які ситуації.

Додатковий елемент — це характер діяльності. Критики люблять називати Зеленського клоуном, але це не так. Він виконував функцію політичного сатирика. За радянських часів сатириків поважали, бо вони завжди жартували на межі. І ближче до розвалу СРСР сатирики стають буквально героями. Володимир Зеленський десятки років знущався над політиками. Коли ти рік за роком постійно критикуєш їхні рішення, висміюєш їх, оцінюєш їх з негативної точки зору, в жодному разі не хвалиш, постійно знаходиш в них якісь вади, у тебе посилюється переконання, що вони всі неправі, а я знаю, як правильно. У тебе формується викривлений погляд на самого себе, як на людину, яка знає як краще. Десятиліттями звертаючи увагу на недоліки інших, ти створюєш зарозуміле уявлення про власні переваги.

Зеленський, незважаючи на некомпетентність у багатьох питаннях, залишається дуже потужним харизматиком. Типаж Зеленського — це емоційний лідер, за яким хочеться йти, людина, захоплена ідеєю. Потреба захистити "своїх людей" від зовнішньої загрози в ньому досить велика, але вона поширюється тільки на своїх. Тому у Зеленського дуже чіткий розподіл на своїх і чужих. Він декларує об'єднання, але фактично створює роз'єднання. Розділяє країну, людей і навіть своє оточення. Він начебто мріє про єдину країну, але стикаючись з критикою і невизнанням миттєво ідентифікує критиканів як чужорідний елемент. Він навіть прізвиська для них придумує, типу "мікробів", як він назвав колишніх "слуг", які зрадили його. І цей поведінковий стереотип передається і його послідовникам. Яскравий приклад: один з останніх виступів Корнієнка за підсумками місцевих виборів про те, що нібито глядачі "Прямого" і "5 каналу" погрожували волонтерам "5 питань Зеленського". Тобто навіть глава фракції демонструє прагнення розділяти людей на своїх і чужих. Причому робиться це не завдяки фактам, а завдяки відчуттям. Суть поділу заснована на настрої і враженні, а не на доказовій базі.

- Що змусило Зеленського піти в політику?

Реклама на dsnews.ua

Крім переконаності в своїх можливостях, є ще один спонукальний мотив. Коли почалася війна з Росією, бізнес Зеленського не постраждав. Він як знімав свої програми і фільми, як продавав їх на весь пострадянський простір, так і продовжував це робити. Проти нього жодних санкцій з боку Росії не було. По бізнесу Зеленського вдарили санкції української сторони. Не російська агресія, а українська відповідь: мовні квоти, заборона деяким російським акторам приїжджати в Україну, зняття з ефіру фільмів з їхньою участю. Я впевнений, що Зеленський це заперечує, але фактично в політику його підштовхнув персональний інтерес, потреба відновити власний статус-кво, відновити те, як було раніше. Це не ідеї патріотизму. Я думаю, це скоріше образа.

Зеленський презентував себе як носія ідеї "Я відновлю справедливість". "Весна прийде — саджати будемо", і з Росією ми домовимося, і на фронті потрібно просто перестати стріляти. Це відскік назад, у минуле. Не зробити якось по-новому, а зробити так, як було.

Існує три основних політичних типажі: творець, хранитель і руйнівник. Ці типи політичних лідерів формуються не стільки психологічною особливістю політика, скільки електоральним запитом. Суспільство саме формує запит на певний тип поведінки, який знаходить свій вияв у тій фігурі, яка краща для електорату. Напередодні виборів Зеленського це був запит на руйнування. Тобто питання тотальної структурної зміни основних правил життя суспільства був найбільш актуальним. Він був більш актуальним, ніж питання збереження територіальної цілісності і незалежності. Порошенко цей запит задовольнити не зміг. Питання реформ і боротьби з корупцією в суспільстві було набагато актуальнішим, ніж питання війни і перемоги. Порошенко був типовим хранителем. Його основне ментальне завдання полягало в тому, щоб зуміти зберегти державу, території, армію, мову, віру. Але разом зі збереженням таких важливих речей були збережені і корупційні інституції держави зразка Януковича, і нереформовані суди, і прогниле чиновницьке середовище та багато іншого, що давно набридло українцям. Частково через це запит на руйнування був більш актуальним. Слідом за хранителем приходить руйнівник, і тільки за ним — творець. Тому Зеленський руйнує — інститут президентства, непорушність процесу законотворення, пієтет перед владою, він руйнує абсолютно все, до чого торкається. І перший час це викликає лише захоплення, йому прощають усі помилки і промахи. Тому що народ хоче руйнування. Коли люди бачать, як президент розганяє Раду завдяки сумнівному рішенню сумнівного Конституційного Суду, людям це подобається. Вони миттєво забувають, що ще місяць тому обурювалися рішенням цього самого суду з інших питань (згадайте кризу, пов'язана з першою відміною е-декларування перед самими президентськими виборами 2019). Це приймається на ура якраз завдяки накопиченому емоційному очікуванню від захвату руйнування обридлих схем і систем.

- Чим можна пояснити прагнення Зеленського до простих рішень?

Коли ти заходиш в політику з такою підтримкою — ти можеш робити що завгодно і навіть якщо помилишся, виборці тебе виправдають. Але ця підтримка закінчується, імпульс пройшов, а система, в яку ти увійшов, стає складнішою. І виявляється, що одна справа грати політиків, а інша — бути політиком. У складній системі принцип простоти не працює. В одному з інтерв'ю Зеленський скаржився на складність роботи з правоохоронними органами. Він говорив: "Це якийсь хаос, не можна зрозуміти, хто за що відповідає". Складну систему з розподілом сфер відповідальності, зі спеціалізацією Зеленський сприймає як хаос. Для нього складність дорівнює хаосу. І некомпетентність у сфері державного управління починає грати з ним злий жарт. Він упевнений, що хороша система — це проста система, він намагається її створити. Проста система тримається на тому, що для нього легке і зрозуміле. Він не розуміє складних систем і чисто інстинктивно тягнеться до простих пояснень, простих слів і простих рішень. Як у кіно, як у власному серіалі. Ну і, звичайно ж, для нього на першому місці стоїть особиста лояльність і визнання його як лідера. Для нього зрозуміло і безпечно, коли він повноваженнями наділяє вірну людину, а не підшукує компетентну кандидатуру, яка незрозуміло як буде ставитися безпосередньо до нього. Тому "складний" Богдан, разом з Нефьодовим, Рябошапкою та іншими "складними" людьми йдуть у відставку. А простий Єрмак заходить в обойму.

Володимир Зеленський, незважаючи на некомпетентність у багатьох питаннях, залишається дуже потужним харизматиком / УНІАН
Володимир Зеленський, незважаючи на некомпетентність у багатьох питаннях, залишається дуже потужним харизматиком / УНІАН / УНІАН

Про місцеві вибори і провал "Слуги народу"

- Торішні вибори і президент Зеленський, і його партія "Слуга народу" тріумфально виграли, нинішні місцеві — з тріском програли. Як ви думаєте, що змінилося в зв'язку з цим у поведінці і внутрішньому стані Володимира Зеленського?

За минулі півтора роки зміни можна визначити таким чином. Перше — це накопичена втома. Друге — виражене прагнення довіряти тільки своїм, всупереч реальності. Зеленський же бачив скандал з братом Андрія Єрмака, скандал із Юлією Мендель, численні скандали з депутатами від "Слуги народу". Та попри це він прагне захищати своїх. Крім персональної лояльності у нього нічого немає, і у він буде за неї триматися. Третє — сьогодні Зеленський — це людина, яка дуже гостро відчуває свою некомпетентність. Йому абсолютно нічого протиставити складним викликам, з якими доводиться стикатися, і він віддає останні життєві сили, які у нього є. Тому сьогодні можна сміливо сказати, що Зеленський в стані емоційного виснаження.

Довгий час у Зеленського був медовий місяць у політиці: починаючи від тріумфальної ходи Верховною Радою, коли він отримав президентську булаву, і закінчуючи Нормандським самітом у Парижі. Це були півроку перемог. У нього з'явилася монобільшість, він завів своїх людей, сформував повністю підлеглий собі Кабмін, обміняв полонених, повернув у країну політв'язнів і моряків, і навіть повернув катери — в жахливому стані, але тим не менше.

На цьому медовий місяць закінчується. З початку 2020 року Зеленський стикається з реальними проблемами: збили боїнг МАУ в Ірані, його застукали за відпочинком в Омані, його Кабмін займається нарахуванням собі премій, а в бюджеті країни в цей час зростає діра. До нього пішла така ж увага, яку він свого часу приділяв Порошенку, Януковичу, Ющенку й іншим чиновникам. Це як у старій китайській казці — герой, який переміг дракона, сам перетворюється на дракона. Зеленський ненавидить цю систему, він намагається з нею боротися, її спростити, частково від цього він хоче розставити скрізь лояльних людей. Але система так не працює. Він це відчуває. Система переробляє його під себе. Він починає говорити українською. Він починає носити краватку. Він починає їздити тільки з охороною. Він починає жити на держдачі. Він все менше спілкується в приємними людьми і все частіше стикається з критикою. Він відчуває, що наближається трансформація. Він все більше стає схожим на тих чиновників і президентів, яких він сам так довго критикував і так щиро ненавидів. Це особисте фіаско.

Зараз Зеленський увійшов у стадію протистояння із зовнішнім світом. Він стикається з критикою, він розуміє, що деякі його дії неправильні, він частково визнає, що був некомпетентним у своєму виборі, що недооцінив загрози і труднощі, з якими довелося зіткнутися.

Сьогодні очевидно, що Зеленський не тримає удар. Емоційно він виснажений. Виглядає він набагато гірше, ніж рік тому. Його емоційні реакції, коли він стикається зі звинуваченнями у Верховній Раді, з неприємними запитаннями журналістів, показують, що він нестабільний. У нього закінчується внутрішній ресурс впевненості і переконаності у власній правоті.

Показовим в цьому плані був виступ у Верховній Раді депутата Гончаренка після зняття Кабміну Гончарука, коли Зеленський пішов у зал Верховної Ради, щоб з'ясувати стосунки з кривдником. Це показник того, що людина втратила контроль. Для Зеленського самоконтроль і самодисципліна не характерні. Він усе життя працював на творчому підйомі, на позитивних емоціях, а не на дисципліні. Робота його надихала, давала йому сили. А досвіду, коли ти зобов'язаний через не можу і через не хочу витягнути для себе неприємну процедуру, у нього не було. А політика — вона саме така. Тому зараз емоційно він не зібраний. Він розбитий.

Зеленський поки ще демонструє прагнення відійти від влади, не ставати карикатурним персонажем, якого він багато років зображував. Він боїться стати цією карикатурою. Але проблема в тому, що він нею і стає.

- Місцеві вибори — особливо на сході та півдні країни — показали, що електорат Зеленського повернувся в рідну гавань — люди знову голосують за ОПЗЖ і підтримують місцеві партії. Чому так сталося?

Володимир Зеленський не розуміє головної відмінності сатирика від політика. Сатирик здатний подобатися, критикуючи владу, а Зеленський сам став владою. В останньому інтерв'ю, коли його запитали, чому не приймаються закони, він говорить — політики не дають. Він до цих пір не усвідомлює, що політик — це він сам. Причому він тепер найголовніший політик. Його картина світу залишилася колишньою: погані злі політики не дають простим людям і йому, як представнику цих людей, щось зробити. Він досі емоційно не приймає роль президента. Він намагається від неї дистанціюватися. Він постійно намагається жартувати, намагається сподобатися, шукає способи і варіанти залишитися людиною — в його власному уявленні.

А народу потрібні конкретні справи і пропозиції, які Зеленський не може надати. Для того, щоб щось міняти, потрібно приймати рішення, які комусь будуть неприємні. А він хоче приймати ідеальні рішення, якими будуть задоволені всі сторони. Реальність зовсім інша, але сатирик живе в своєму власному вигаданому світі, і Зеленський не хоче з цього світу виходити.

Програш на місцевих виборах був неминучий: чим вищий рівень довіри, тим глибший ступінь розчарування. І тепер народ, розчарований у власному виборі, всіма силами намагається зробити, як було раніше. Зеленський повинен був задовольнити цей запит, але не зміг. Люди, голосуючи за колишніх мерів, показують цю соціологічну спрямованість — повернути все назад, відкотити невиправдане емоційне рішення. Тому народ не проголосував, наприклад, за Пальчевського або за "За майбутнє": вони презентували себе як нові проекти, а люди вже не хочуть ні нових облич, ні нових партій. Вони хочуть стабільності. Вони бачать, що реформи не пішли, вони злякалися коронавірусу й кризи, побачили, що нова влада знову займається чварами. І тому ефект відскоку на місцевих виборах був повністю обумовлений.

Володимир Зеленський не розуміє головної відмінності сатирика від політика. Сатирик здатний подобатися, критикуючи владу, а Зеленський сам став владою / УНІАН
Володимир Зеленський не розуміє головної відмінності сатирика від політика. Сатирик здатний подобатися, критикуючи владу, а Зеленський сам став владою / УНІАН / УНІАН

Про комунікацію Зеленського з пресою і народом

- Рік тому Зеленський протягом 14 годин проводив прес-марафон і відповідав на всі запитання журналістів, однак вже через рік повернувся до звичного формату "теплої ванни" — годинна розмова з чотирма журналістами головних телеканалів без гострих запитань. Що викликало такий перехід?

Недолік первісної системи переконань. Він думав, що можна дуже легко і швидко впоратися з усталеними стереотипами і формами поведінки. Адже прес-марафон — це не єдина форма комунікації, яку він пробував. Він посилено шукав і інші формати спілкування. Зеленський записував відео, давав інтерв'ю в Теслі, знімав відеоблог під час прогулянки, відповідав на питання свого актора — Боклана, який грав прем'єр-міністра в серіалі "Слуга народу", давав інтерв'ю іноземним ЗМІ, скликав прес-конференції, виступав на ІТ-форумах. Він шукав форму і знайшов її — на біду для самого себе. Він знайшов стандартну, типову форму комунікації державного чиновника зі своїм виборцем. Зеленський повернувся до формату компліментарного інтерв'ю.

Зеленський перебрав багато форматів, але це трата часу і сил. Адже кожен новий формат — це нове розчарування. Йому дуже шкода, що не вийшло продовжувати формат "Тесла-інтерв'ю". Це ж так легко і зручно, красиво і нестандартно! Він думав, що можна робити стандартну політику нестандартними засобами, але прийшов до того, що ні, на жаль, не можна. А стандартні формати йому неприємні, він висміював це все, він прекрасно розуміє, що це смішно, що він став таким же, як його попередники. Для нього повернення до формату компліментарного інтерв'ю — трагічне і травматичне, тому що показує, що Зеленський недалеко пішов від тих, над ким він сміявся довгі роки.

- Досить показовим стало інтерв'ю Зеленського ведучому програми Бі-бі-сі HardTalk Стівену Сакуру. Видно, що він потрапив в некомфортне для себе середовище, а його недоречний сміх у відповідь на питання про падіння рейтингів став мемом. Як ви думаєте, з чим він був пов'язаний?

Його істеричний сміх у відповідь на твердження, що він за півтора року розгубив всю свою підтримку, — це показник неготовності, нездатності переносити не тільки виклики, але й звинувачення в будь-чому. Зеленський став жертвою тієї самої "теплої ванни", яку йому так довго і посилено створювало його оточення.

У цьому плані він буде ще сильніше чіплятися за своїх людей. Рік тому на прес-марафоні він сказав з приводу Юлії Мендель: "Дівчинку ображати не дам". Для нього люди, які йому віддані і лояльні, — це не державні чиновники з функціоналом і відповідальністю, це дівчатка і хлопчики, яких він повинен захищати, як батько. Для нього набагато важливіше виконувати архетипну функцію батька, ніж функцію президента. До цього архетипного образу він постійно тягнеться.

Але бути в образі і бути цілісною особистістю — різні речі. Тому такі істеричні реакції як цей сміх — це ознака внутрішнього розгрому. Він не володіє ресурсом і вмінням тримати подібні удари.

- Як ви думаєте, "5 запитань від Зеленського" — це маніпуляція, спроба підвищити рейтинги чи президента й справді цікавить, що думають українці про легалізацію марихуани?

Це криза креативу та креативної команди. Вони намагаються мозковими штурмами, спритними рішеннями обходити правила гри, створити для себе сприятливі умови. Але спритні ходи закінчуються. І вони намагаються хоча б щось зробити. І це опитування, яке можна провести в день голосування, — це спроба привернути увагу до постаті президента, штучно підвищити його рейтинг.

Але первинна стратегія трансляції була зламана. Президент сказав: "Я задам тобі п'ять питань". Він задав одне питання, друге, а потім злили ще три. Я не виключаю, що останні три питання — це чорнова версія, настільки вони не узгоджені між собою. І їх довелося озвучити всі скопом уже на третій день. Я не виключаю, що зараз йдуть розбірки, хто їх злив. Але важливо не це. Важливо, що навіть сам формат щоденного залучення уваги виборців — видача по одному реченню на добу — себе не виправдав. Людям вже не цікаво чекати п'ять днів поспіль, поки колишній актор скаже чергову репліку. Глядачі живуть в реальному світі і вимагають діяти швидко.

Крім того, "5 питань" — це нездатність потрапити в струмінь. Вони все ще думають, що людям цікаве народовладдя. А народ сам дуже хоче перекласти відповідальність. Українці хочуть, щоб хтось вирішив за них, а президент намагається відповідальність перекласти на них. Тому крах політики Зеленського і крах довіри до Зеленського як до нового обличчя — неминучий.

"5 запитань від Зеленського" це криза креативу та креативної команди / УНІАН
"5 запитань від Зеленського" це криза креативу та креативної команди / УНІАН / УНІАН

Про ворогів і страхи

- Зеленський не упускає можливості згадати свого опонента на виборах, Петра Порошенка, під час своїх виступів. Створюється враження, що саме Порошенко є його головним ворогом. Це так? Чи є у Зеленського ще вороги?

Ворогів у президента завжди багато. Але у Зеленського спрацьовує психологічний "ефект хованок". Він ховається за Порошенка. Завдяки тому, що у нього є Порошенко, Зеленський створює собі ілюзію, що у нього є тільки один ворог, хоча насправді їх дуже багато. Для того, щоб усвідомити це, потрібно зануритися в глибоке розчарування, і Зеленський може чисто психологічно цього не витримати. Тому Порошенко для нього дуже явна і трохи надумана фігура ворога. Більш того, своєю ненавистю до Порошенка він сам створює йому імідж. У нас цінують жертву, в будь-якому народі жертва має сакральну силу і сакральну привабливість. І тому своїми нападками на Порошенка Зеленський тільки підсилює його позиції в суспільстві.

У той же час Зеленський не розглядає як ворога Олега Ляшка, хоча той намагався стати його персональним ворогом, намагався його тролити і принижувати. Але президент на нього просто не звертає уваги і не підкріплює Ляшка своєю увагою — і імідж "радикала" не росте.

Порошенко для Зеленського став психологічним ініціатором, тим, хто провів його посвячення в політику. Порошенко став для нього психологічною фігурою батька, якого необхідно перемогти, перевершити. Той самий Едипів комплекс, якщо хочете. Не випадково Зеленський говорить: "Я всім відрізняюся від Порошенка". Не випадково для нього Порошенко є надактуальною фігурою, і він постійно говорить про те, що Порошенко поводиться так, ніби він ще президент. Хоча багато хто говорить, що це Зеленський поводиться так, немов Порошенко ще президент. Зеленський все ще воює з ним. Він все ще намагається самоствердитися не за рахунок себе і своїх досягнень, а за рахунок знищення образу попереднього лідера. Це вже чиста психологія. Ніякої політики в цьому немає.

Порошенко ініціював Зеленського на похід в політику, а Зеленський політику не любить. Він опинився всередині складної системи, і винен в цьому хто? Порошенко! Тому Зеленський і буде продовжувати його ненавидіти.

Порошенко виконує для Зеленського дуже багато корисних функцій. Статус персонального ворога, відпрацьовані до автоматизму зауваження і аргументи — адже він критикував Порошенка останні п'ять років, тут будь-яка критика вже автоматична. Плюс Порошенко під час свого президентства нажив собі таку кількість ворогів, що його критика до цих пір викликає підтримку у виборця.

Якщо зникне Порошенко, то доведеться звернути увагу на Путіна, на Медведчука, на внутрішніх ворогів, на того ж Гео Лероса, який сам зробив особистим ворогом Володимира Зеленського. Як Порошенко став ініціатором для Зеленського, так Зеленський став ініціатором Гео Лероса. Ми свідки того, як непрофесійні люди переносять на політику свої особисті комплекси. Це наслідки некомпетентності.

Володимир Зеленський намагається обійти будь-яку форму агресії і протистояння. Він з дитинства прагне до здатності домовлятися. / УНІАН
Володимир Зеленський намагається обійти будь-яку форму агресії і протистояння. Він з дитинства прагне до здатності домовлятися. / УНІАН / УНІАН

- Чи є у Зеленського якісь фобії зараз?

Я б не говорив про фобії, але говорив би про страхи. Наприклад, страх виступу перед недружньою аудиторією. Під час свого останнього виступу у Верховній Раді, коли він підводив підсумки року при владі, Зеленський не дочекався виступів опозиційних депутатів — він пішов. Адже тоді він зіткнувся б з величезним негативом. Підтримки монобільшості вже недостатньо, а всі інші партії тотально проти Зеленського. Він боїться зіткнутися з недружнім залом.

Друге — страх бути втягнутим в розбірки навколо членів своєї сім'ї. Він боїться за них. Він дуже болісно на це реагує — згадайте його прес-конференцію, присвячену року правління. Він у кінці сказав: "Тільки сім'ю не чіпайте". І це звучало як благання про допомогу. Це не позиція сильного політичного лідера, це позиція людини, яка просить про поблажливість. Це було сказано настільки щиро і в настільки в нестандартній для Зеленського манері, що я впевнений: це була не спроба продемонструвати прихильність сімейним цінностям, він дійсно дуже переживає за них.

Крім того, для нього дуже важливо бути людиною, яка заслужила батьківське визнання і заохочення. Він націлений на отримання в першу чергу батьківського визнання. Це дуже потужний мотиваційний чинник для нього. Якщо його підтримує тато, це дає йому колосальну впевненість у власній правоті. Тато — це ресурс. І в структурі стосунків Володимира Зеленського він займає першорядну роль.

- У своїх промовах Зеленський намагається не згадувати зайвий раз ні Росію, ні Володимира Путіна. Він часто вживає формулювання "та сторона" або "деякі наші сусіди". Чому для Зеленського Росія стала умовним Волдемортом — тим, кого не можна називати?

У мене є дві гіпотези. Перша пов'язана з процесом дорослішання Володимира Зеленського та його становлення як особистості. Уявіть собі: маленький, худорлявий хлопчик-єврей в пролетарському місті, з татом-викладачем в інституті. Він постійно оточений робітничим класом, не здатний протистояти хуліганському напору однокласників. У такому середовищі або ти підкоряєшся тиску і йдеш на другі ролі, перетворюючись на аутсайдера, або це загартовує тебе і формує з тебе жорсткого дворового бійця, хулігана з хуліганів. Але він знайшов власний унікальний спосіб жити в спокої, рости, розвиватися і завойовувати друзів. Цей спосіб — вміння подобатися. Володимир Зеленський підключив дуже потужну харизму, вміння розважати, викликати прихильність до себе, вміння завойовувати визнання, смішити, розважати, дарувати людям радість незалежно від того, як вони спочатку до тебе ставляться. Уміння подобатися, не викликаючи агресії у відповідь, протиставляючи себе комусь, а створюючи емоційну прив'язку, з дитинства стало наріжним каменем розвитку його особистості. Зеленський намагається обійти будь-яку форму агресії і протистояння. Він з дитинства прагне до здатності домовлятися. Завдяки такій манері поведінки Зеленський домігся дуже великого успіху. Тому він не називає Росію країною-агресором — він взагалі не називає агресора агресором, ніколи.

Друга гіпотеза полягає в тому, що для Володимира Зеленського характерна тотальна орієнтація на вподобання залу. Він приїжджає до Польщі і розповідає, який великий внесок зробили поляки у Другу світову війну. В Ізраїлі він розповідає про багатостраждальний єврейський народ. Перед воїнами каже, як цінує армію. Молодь запевняє, що діджіталізація — це наше все. Він працює на те, за що йому будуть аплодувати. І Росію він не називає агресором, бо коли він виступає перед залом, в ньому сидять люди, які не хочуть війни з Росією. Його оточують глядачі, які будуть плескати не тоді, коли він Путіна назве бандитом, а тоді, коли він скаже, що потрібно просто перестати стріляти. Водночас перед волонтерським і військовим середовищем він в кінці-кінців називає Росію країною-агресором. Все залежить тільки від глядацького запиту.

- У зв'язку з конституційною кризою Зеленський опублікував дуже емоційний пост у Facebook, у якому назвав суддів КСУ "чортами" і заявив, що рішення про неконституційність електронного декларування — це "змова проти президента і країни". Навіщо він це зробив і чому вибрав такі різкі висловлювання?

Почасти це пов'язано все з тим же глядацьким запитом. Рішення суддів КСУ викликає однозначну реакцію, і очікувати від Зеленського зваженої миролюбної позиції по відношенню до тих, кого всі ненавидять, — це було б нерозумно.

І найголовніше — президент зараз знаходиться в дуже незручній позиції. Його рейтинги впали, "Слуга народу" не змогла сформувати вертикальну структуру. Усередині партії починається розбрід і конфлікти. А тут такий подарунок від суддів — можна не тільки переключити всю увагу виборців на нового ворога, але і завоювати деякі бали глядацьких симпатій на хвилі загальної ненависті. Тим більше, що критикувати Зеленський вміє, цей навик у нього розвинений на найвищому рівні. Це той самий скандал, яким гріх не скористатися. Можна сказати, що для Зеленського суддівська криза — це та сама маленька переможна війна, на якій можна заробити електоральну підтримку. Далеко на ній не виїдеш, але Зеленському в сьогоднішній ситуації вибирати особливо не доводиться.

    Реклама на dsnews.ua