Тріумф без сенсацій та сенсації без тріумфу. Хто отримав "Золотий глобус"-2026

Отже, найбільш обговорюваний фільм року "Одна битва за іншою", як і очікувалося, отримав одразу кілька статуеток. Картина перемогла у номінації з досить сумнівною назвою "Найкращий фільм – мюзикл або комедія" (у цій же номінації рік тому перемогла "Субстанція" Коралі Фаржа з Демі Мур у головній ролі, теж не найсмішніша та наймузичніша картина у світі), свої статуетки як найкращий режисер і сценарист отримав Пол Томас Андерсон, а Тейяні Тейлор "Глобус" дістався за найкраще жіноче виконання ролі другого плану.

Звісно, "Битва", попри наявність комічних епізодів та загальний сатиричний настрій, не є комедією у чистому вигляді – і вже тим більше мюзиклом. У своєму новому творі Пол Томас Андерсон, і справді один із найпомітніших майстрів сучасного кіно, намалював досить моторошну та безвихідну картину паралельної реальності – це зображення Америки, яка аж надто часто своєю атмосферою нагадує те, що відбувається насправді, або може статися у найближчому майбутньому.

Про "Битву" ходило багато розмов відтоді, як стало відомо, що головну роль у фільмі грає Леонардо Ді Капріо, а бюджет картини становить рекордні для Андерсона 150 мільйонів доларів. Що ж, режисер витратив гроші з розумом – фільм, як жодна інша картина Андерсона, набитий екшном під зав’язку, ну а сцену погоні один за одним кількох автомобілів по шосе на горбистій місцевості вже зараз називають хрестоматійною та класичною.

Ді Капріо грає людину на ім'я Боб Фергюсон – коли він був молодшим, його звали Пет і він займався тим, що намагався влаштувати революцію разом із друзями та соратниками. Тепер Боб відійшов від справ, переховується від влади у дикій глушині, покурює косяки та попиває вино, дивиться "революційні" фільми та виховує доньку-мулатку на ім'я Вілла (Чейз Інфініті)… Але колишніх революціонерів не буває – влада в особі зловісного полковника Стівена Локджо (у чудовому виконанні Шона Пенна) викрадає Віллу, і герою Ді Капріо, який забув усі революційні явки та паролі, доводиться вирушити на пошуки доньки – біологічним батьком якої, як виявляється, і є той самий Локджо.

Роль Боба Фергюсона стала однією з найкращих у фільмографії Ді Капріо – нехай ми вже і бачили всі ці кривляння невдах середнього віку у відносно нещодавніх картинах "Одного разу в Голлівуді" та "Не дивіться вгору". Герой Ді Капріо занадто схвильований і занадто розслаблений водночас, він смішний, незграбний, але при цьому шалено зворушливий у своєму бажанні за будь-яку ціну знайти Віллу, яку він стільки років виховував один, без своєї загиблої коханої та колеги по революційній справі Перфідії (Тейяна Тейлор). Тейлор блискуче впоралася з роллю Перфідії, справжньої фанатки своєї справи – статуетка за найкращу жіночу роль другого плану дісталася акторці цілком заслужено.

З іншого боку, прикро, що без статуеток залишилися Шон Пенн і Бенісіо дель Торо, які зіграли в "Битві" свої найкращі ролі за багато років (дель Торо в образі Сенсея Серхіо, який рятує героя Ді Капріо у будь-яких халепах, не просто чудовий – він втілення мудрості, спокою та істинної крутості) – тоді як "Золотий глобус" за найкращу чоловічу роль другого плану отримав шведський актор Стеллан Скарсгард, який явно не стрибнув вище голови у драмі Йоакіма Трієра "Сентиментальна цінність".

Довгоочікуваний тріумф Тімоті Шаламе

Водночас, "Золотий глобус" у номінації "Найкращий актор – мюзикл або комедія" не дістався і Леонардо Ді Капріо. І Лео, і всіма улюбленого Джорджа Клуні, і блискучого Ітана Гоука цього разу обійшов Тімоті Шаламе – актор, який уже неодноразово номінувався на "Глобус" (зокрема, за свої ролі у "Називай мене своїм ім'ям", "Красивому хлопчику", "Вонці" та "Повністю невідомому"), нарешті домігся свого і отримав статуетку.

При всій повазі до конкурентів Шаламе, тридцятирічний актор і справді заслужив на те, щоб нарешті бути відзначеним престижною кінонагородою – він міг перемогти ще минулого року, коли номінувався за роль Боба Ділана в "Невідомому", але жанр музичного байопіка, схоже, вже вичерпує себе, на відміну від спортивної драми. Картина Джоша Сафді "Марті Супрім" теж частково є байопіком, історією життя спортсмена Марті Рейсмана, хоча героя Шаламе у фільмі звати Марті Маузер.

Дія картини відбувається у п'ятдесятих роках минулого століття. Марті – вкрай амбітний молодий чоловік, захоплений грою у ще не надто популярний настільний теніс. Він збирається за будь-яку ціну стати чемпіоном і прославитися – і дивлячись на героя Шаламе, беззастережно віриш, що саме так і станеться.

У Марті взагалі все виходить відмінно – продавати жіноче взуття у дорогому магазині, тримати в руках ракетку, залицятися до дівчат… Шаламе ідеально виглядає у цій ролі – і навіть окуляри, коротка стрижка та досить мерзенні вусики пасують йому. Для успіху ролі знадобилася особиста чарівність актора – а не його вміння копіювати манеру Боба Ділана розмовляти, співати та триматися на сцені. Отримуючи статуетку, Шаламе зауважив, що це набагато приємніше, ніж повертатися з церемонії додому з порожніми руками – нехай і з гордо піднятою головою, нескінченно переконуючи себе в тому, що бути серед номінантів саме по собі є досягненням.

До речі, у своїй короткій промові Тімоті згадав свою партнерку по фільму, суперзірку дев'яностих і нульових Гвінет Пелтроу. На цьому майже ніхто не акцентує увагу, але, схоже, Пелтроу (яку в наш час приблизно однаково люблять і ненавидять як в індустрії, так і публіка) набридла роль "просто селебріті" і вона повертається до зйомок у хорошому та цікавому кіно. Так, аж надто довго Пелтроу воліла зніматися у марвелівських супергеройських блокбастерах – а останні п'ять років взагалі не виходила на знімальний майданчик. Що ж, нехай її роль у "Марті Супрімі" не була номінована на "Глобус", зі своїм завданням Пелтроу впоралася чудово – ймовірно, поставивши себе на місце багатьох дам свого віку, які не проти затягнути у ліжко Тімоті Шаламе (у картині героїв Шаламе та Пелтроу пов'язують досить дивні стосунки).

Безсумнівно, на перемогу заслуговували і конкуренти Тімоті у цій же номінації, згадані Ді Капріо та Джордж Клуні – які, до речі, перші схопилися зі своїх місць і почали аплодувати, коли прозвучало ім'я Шаламе. Що стосується Клуні, то він і справді у картині Ноа Баумбаха "Джей Келлі" (знову ж таки, цей фільм значно більшою мірою є драмою і вже точно не легковажним мюзиклом) зіграв одну зі своїх найкращих ролей. Глядачеві залишається тільки гадати, скільки спільного у Джея Келлі — старіючого самотнього актора, світової знаменитості — і самого Джорджа Клуні, який зобразив свого персонажа зворушливо, проникливо і з нехарактерними для себе крихкістю та беззахисністю.

Вигаданий Шекспір – знову в кіно Щодо перемоги картини "Гамнет" (у номінації "Найкращий фільм — драма"), то вона була досить несподіваною — багато хто був упевнений у тому, що "Глобус" дістанеться гучному вампірському кінохіту "Грішники" Раяна Куглера.

Однак картина Хлої Чжао випередила і "Грішників", і "Франкенштейна" Гільєрмо дель Торо, і "Сентиментальну цінність" Йоакіма Трієра. Несподівано, але багато в чому справедливо. Зрештою, "Гамнет", екранізація однойменного роману Меггі О’Фаррелл (яка придумала свою версію щодо того, яким було життя Шекспіра, його дружини та сина Гамнета), виявилася набагато вдалішою, ніж усім відомий "Закоханий Шекспір", ще одне вільне кінотрактування життя великого драматурга, що наделало галасу наприкінці дев'яностих.

Та картина Джона Меддена, що здавалася такою підбадьорливою у 1998-му, абсолютно не витримала випробування часом – але на "Гамнета", схоже, чекає інша доля. Джессі Баклі, виконавиця ролі Агнес Шекспір (самого Шекспіра зіграв Пол Мескаль), перемогла у номінації "Найкраща акторка – драма" — обійшовши Дженніфер Лоуренс, якій пророкували перемогу за її самовіддану гру на межі нервового зриву у нещадно депресивній драмі "Помри, моє кохання" Лінн Ремсі.

Ще одним несподіваним переможцем у номінації "Найкращий актор – драма" став бразильський актор Вагнер Моура – за роль у картині "Секретний агент", що розповідає про роки військової диктатури у Бразилії. Водночас перемога Роуз Бірн у номінації "Найкраща акторка – мюзикл або комедія" виявилася не стільки несподіваною, скільки закономірною. У картині Мері Бронштейн "Якби у мене були ноги, я б тебе штовхнула" її героїня Лінда демонструвала чудеса виживання та терпіння у найбільш безвихідних ситуаціях – до тих пір, поки у неї вистачало сил. Бірн обійшла таку потужну конкурентку, як Емма Стоун – яка теж показала минулого року вищий клас у "Бугонії" Йоргоса Лантімоса. Судячи з усього, на майбутньому "Оскарі" ми будемо спостерігати дещо іншу картину та розклад переможців.