• USD 27.8
  • EUR 33.5
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

Кінець Великої дружби. Чому розірвання договору з Росією - крок до нашої перемоги

Чи можлива дружба між рабами і вільними людьми? Чи
Реклама на dsnews.ua

Нагадаю, що Великий Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією набрав чинності з 1 квітня 1999 р., з моменту обміну ратифікаційними грамотами, строком на 10 років, і підлягав автоматичного продовження на наступні 10 років у тому разі, якщо жодна із сторін не висловиться проти його пролонгації.

Так ось, українська сторона на кінець чергового десятиліття висловилася проти: 277 депутатів підтримали сьогодні президентський законопроект № 0206 про припинення дії БД.

У законопроекті, вже став законом, ясно вказана і причина цього кроку: "Враховуючи збройну агресію Російської Федерації проти України". Втім, БД припиняє свою дію тільки з 1 квітня 2019 р., так що поки ми з Росією ще формально дружимо. Ну а дата 1 квітня придбає тепер в Україні ще один відтінок звучання, ставши днем кроку в бік від Країни Дурнів, яка вважає себе, як співалося в одній пісні 90-х , "країною не дурнів, а геніїв".

Які ж будуть наслідки цього кроку? Юридичні наслідки - досить очевидні, вони прописані у прийнятому законі: з 1 квітня 2019 р. Україна вільна від будь-яких зобов'язання за Великим Договором надалі. Але розірвання БД ніяк не вплине на права та зобов'язання України, що виникли в період його дії. Таким чином, всі міжнародні позови до Росії, пов'язані з порушенням нею діяв Великого Договору, залишаються у силі. А всі розмови про те, що кордони між Україною і Росією були прописані тільки в БД і що його розірвання позбавить Україну правових підстав для боротьби за повернення Криму й окупованої частини Донбасу, повністю позбавлені підстав.

Тут, правда, треба зауважити, що на БД було зав'язано і безліч більш дрібних - і більш істотних для пересічних громадян угод, так що до 1 квітня наступного року вся законодавча база України повинна бути піддана ревізії, але дуже вже великих сюрпризів тут все одно не очікується.

А ось наслідки історичні та ідеологічні будуть вже набагато серйозніше. Звичайно, і до розірвання БД можна було скільки завгодно говорити про те, що "ми не брати" і "Росія нам ворог", але при формально чинному договорі такі заяви виглядали як мінімум несерйозно. З чисто ж юридичної сторони Великий Договір, залишаючись все ще чинним, неминуче залишав безліч лазівок для різного роду взаємодій з Росією.

Це було погано: зростання торгівлі з країною-агресором, коли, приміром, мінімум 80% палива на українському ринку має російське походження, здається ненормальним явищем. Ненормальним хоча б тому, що Росія в будь-який момент може створити збій в цих постачаннях, що йдуть в основному через Білорусь. Не кажучи вже про те, що Москва може і просто проковтнути Білорусь, і як не намагається підстрахуватися Лукашенко, шанс на це все одно є і буде завжди. Збій ж у поставках палива в умовах війни може мати катастрофічні наслідки.

Реклама на dsnews.ua

При цьому приклад з паливом зовсім не єдиний. Таких прикладів можна привести досить багато. Обсяги та номенклатура взаємних поставок залишають Росії занадто багато важелів для впливу на нас.

Занадто близькі відносини з країною, що веде обмежену (поки - обмежену, але може в будь-який момент перейти в повномасштабну війну проти України, захоплюючій її громадян, є прямий і найголовнішою загрозою існуванню української держави і української нації, ненормальні ще й тому, що вони неминуче розмивають наше сприйняття протистояння з Кремлем, знижуючи його до рівня "злого Путіна", "конфлікту політиків" або навіть "передвиборних маневрів". А це робить нас слабшими в нашому протистоянні агресору.

Зрозуміло, наші відносини з Росією складалися століттями і розірвати їх в одну мить неможливо. Вони - неминучий рудимент нашого минулого, нашого перебування у складі розваленої Російської імперії. Перебування, треба сказати, зовсім не рівноправного, а, навпаки, пригніченого і приниженого. Ці рудименти потребують з системному і тривалому демонтажі, а чинний БД був греблею, що стримувала потік, необхідний для розчищення цих авгієвих стаєнь. На нього спиралося занадто багато економічних і соціальних угод з Росією: визнання пенсій, дипломів і т. п. Зараз всієї цієї близькості, недоречною в ситуації, настає кінець.

Чому це так важливо? Тому що наша ворожнеча з Росією носить глибоко концептуальний характер, і зовсім не Путін є її причиною. Навпаки, Путін підірвав завідомо програшну для України ситуацію. Кремлівський карлик виявився невмілим і дурнуватим гравцем, порушили рівновагу, яке тривало десятиріччями і неминуче приводило до поступового, хоча й повільного, перетравлювання Росією української незалежності.

Звичайно, на початковому етапі Великий Договір забезпечив Україні деякий перепочинок, врятувавши її від негайної російської агресії. Але разом з тим і БД, і весь шлейф угод про співпрацю, підвішений на нього, створював ілюзію можливого світу, хоча, по суті, економічна та інформаційна війна проти України велася Росією з моменту проголошення нашої незалежності. БД ж маскував цей факт, заважаючи усвідомлення принципової різниці між Росією і Україною, абсолютно не пов'язаної ні з фігурою Путіна, ні з якою-небудь ще персоналією.

Зримо ця різниця починає виявлятися там і тоді, де і коли звичайні люди, українці і росіяни, виходять на вулиці, щоб відстояти свої зневажені владою права. Росіяни при цьому здатні лише на "бунт на колінах" - вони без опору дозволяють пакувати себе в автозаки і покірно збирають гроші на сплату штрафу, накладеного на популярний журнал. А українці, на відміну від росіян, здатні на згуртування перед обличчям владного свавілля і на організацію опору, в тому числі і збройного. Саме з цієї причини - як символи народного збройного опору, наводить жах на російські влади, ОУН-УПА та їх сучасні спадкоємці і ненавидіти Москвою до судом, істерик і піни з рота ланцюгових пропагандистів.

До речі, сьогодні, в один день з непродовженням БД, Верховна Рада зробила важливий крок по відновленню історичної справедливості щодо всіх борців за українську незалежність. Депутаты внесли зміни в перелік учасників бойових дій, прописаний в Законі "Про статус ветеранів війни", і якщо раніше учасниками бойових дій визнавалися лише ті воїни УПА, які воювали проти німецько-фашистських загарбників у 1941-1944 рр. і були реабілітовані як жертви політичних репресій, то в новій редакції ними вважаються всі особи, які у складі УПА, "Поліської Січі" отамана Бульби-Боровця, Української народної революційної армії (УНРА), озброєних підрозділів ОУН воювали не тільки проти Третього рейху, але і проти СРСР у 1944-1956 рр., а також і пізніше. Такий збіг по даті глибоко символічно і приємно.

Але повернемося до розбіжностей між двома нашими народами. Наведений вище приклад демонструє його з очевидною наочністю. Українці - вільні люди і громадяни своєї країни, в той час як росіяни - піддані Кремля, тобто ті, хто зобов'язаний платити Кремлю данину, а Держава Російське, в свою чергу, не зобов'язаний їм нічим, вбачаючи в них просто свою власність, про що російським і говорять вже зовсім відкрито.

Чи можлива дружба між рабами і вільними людьми? Навряд чи. Можливі відносини між політиками, існуючими у просторі вільних людей, і політиками, керівниками півтора сотнями мільйонів рабів? Можливі. Але такі відносини неминуче будуть породжувати спокуси для політиків, змушені рахуватися з думкою громадян, оскільки положення їх візаві, обмежених тільки підкилимними іграми між собою, буде набагато комфортніше. Втім, і вільним рядовим громадянам спілкуватися з рабами, як людьми психологічно зломленими і соціально неповноцінними, морально вкрай шкідливо. Бацила рабства і покори дуже заразна. Це, до речі, чудово розуміють в кримінальному співтоваристві, де спілкування між тими, хто не зломлений, і тими, хто опущений - табу. Так ось, рівно таким же зашкваром є для українця спілкування з російською. Російською, підкреслю, не по запису в графі "національність". Не за паспортом Росії. І не по мові навіть - хоча, звичайно, все більш широке поширення в українському побуті та інформаційному просторі української мови і поступове витіснення російської теж важливо, бо нема чого тим, хто недостойний спілкування з нами, занадто багато розуміти, про що ми говоримо між собою. Але все це далеко не головне. Головне - стан духу. Саме тут і проходить межа між росіянином і українцем.

Визнавши це як факт, а не визнати це складно, оскільки все абсолютно очевидно, нам доведеться визнати і те, що росіяни дійсно неповноцінні, що вони соціально неповноцінний народ. І не треба кричати про те, що щось таке говорив Гітлер. По-перше, якщо Гітлер, наприклад, любив автомобілі "мерседес", це ще не причина відмовлятися від них. А по-друге, Гітлер з його расологией говорив зовсім про інше. Відмінності між росіянами і українцями визначає зовсім не генетика, хоча, напевно, якийсь внесок вносить і вона: було б дивно, якби півтисячі років негативного відбору зовсім вже не позначилися б на російській нації, зрештою, здатність до незалежного поведінки певною мірою зумовлена генетично. Але все ж головним фактором тут виступає не генетика, а оточення і отримане виховання. Так от, в умовах, коли два таких народу, один з яких неповноцінний соціально, стикаються дуже близько, в сім'ях іншого народу теж можуть виростати соціально неповноцінні діти. Діти, яким комфортніше жити в суспільстві, розділеному на рабів і господарів. Для стислості - росіяни. Так, соціальні інваліди російського зразка можуть з'являтися в родинах українців при дуже тісному спілкуванні з росіянами. І таких випадків, на жаль, безліч. Так що полягати в тісних відносинах з державою, сприятиме відтворенню, покоління за поколінням, соціальних калік, безумовно, шкідливо.

До речі, наслідки тісного спілкування з російським народом дуже зримо видно як в самій Україні, так і в країнах колишнього соцтабору. Від цих соціальних хвороб, підхоплених від росіян, всім нам доведеться лікуватися ще дуже довго, оскільки ми, як це не сумно, неабияк ними заражені. І ось, просто щоб не посилювати ситуацію, нам потрібно будувати стіну, що відокремлює нас від соціального чумного барака, з яким ми соседствуем. Так от, розірвання БД вже всерйоз закладає юридичний фундамент цієї майбутньої стіни.

А коли між нами буде споруджена стіна, і ми почнемо послідовно виліковуватися від занесеної з Росії соціальної немочі, ми зможемо ясніше побачити і інші важливі речі. Наприклад, той факт, що одночасне існування рабської Росії і вільної України неможливо. А значить, велика війна між нами тільки з одним народом, вижив в фіналі, неминуча. Це, зрозуміло, не привід для паніки - це привід для того, щоб підготуватися до неї - і перемогти. І розірвання БД - перший крок до нашої майбутньої перемоги.

Слава Україні!

    Реклама на dsnews.ua