Чудовий сусід. У МОЗ хочуть лікувати хворих на туберкульоз на дому
"Україна-це Європа, і проблеми у нас спільні" - переконані експерти, які працюють над впровадженням нової глобальної стратегії ВООЗ та плану дій по боротьбі з туберкульозом для Європейського регіону на 2016-2020 рр. В її рамках лікування закритих форм хвороби запропоновано здійснювати не в спеціалізованих стаціонарах, як це зараз прийнято в Україні, а амбулаторно і вдома.
Здавалося б, що варто людству, перемогли чуму і чорну віспу, ліквідувати туберкульоз хоча б у Європі? Адже до послуг населення та дієві протитуберкульозні препарати, і відмінно знають свою справу фахівці-фтизіатри, і ціла мережа туберкульозних диспансерів, не кажучи вже про вивчають "ворога" наукових інститутах. А давнє захворювання не тільки не відступає, але і йде в атаку. Причому його збудник "обзавівся" мультирезистентний (стійким до дії найбільш широко застосовуваних протитуберкульозних засобів) штамом, позначуваних абревіатурою ммс тб.
Сьогодні Україна входить у п'ятірку найбільш неблагополучних країн світу по розповсюдженню ммс тб. При цьому в нашій країні найнижчі показники успішності лікування туберкульозу - виліковується лише 71% нових випадків і 38,6% випадків ммс тб. У ВООЗ відзначають, що майже 23% хворих на туберкульоз в Україні взагалі не були виявлені.
У підсумку виходить наступна картина: ефективність лікування вкрай низька, а грошей при цьому витрачається незліченна кількість. Тому лікарі впевнені, що практика стаціонарного лікування туберкульозу себе вичерпала - взяти епідемію під контроль можна тільки при амбулаторному лікуванні та лікуванні вдома. Правда, мова йде тільки про пацієнтів з закритими (безпечними для оточуючих) формами хвороби.
За даними експертів, скорочення перебування хворих у стаціонарах хоча б на 1 день протягом року здатне заощадити Україні як мінімум 50 млн. грн. Тобто, вигода очевидна. Але на шляху порятунку країни від туберкульозу доведеться воювати не тільки з бактеріями, але і з громадською думкою. Занадто міцно в'їлася в мозок простого обивателя думка, що "туберкулезник" - як не зек, так наркоман. А таким сусідам ніде ні ради.
Статистика як важливий фактор громадської думки
Як не дивно, одним з факторів, що породжують впевненість в "неблагополучність" хворих на туберкульоз, є статистика. Або, вірніше сказати, використовувані при її подачі акценти.
Так, згідно з даними, озвученими прес-службою Українського центру контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ, в 2015 році вперше діагностований туберкульоз в 47% випадків - у безробітних працездатного віку, у 4,2% - у які повернулися з місць позбавлення волі, у 3% - у осіб без певного місця проживання. Це багато? Звичайно! Якщо скласти цифри докупи, то вийде, що 54,2% всіх діагностованих у 2015 році випадків туберкульозу припадає на частку соціально неблагополучних представників суспільства. Ось тут, здавалося б, саме час закричати про необхідність їх тривалої ізоляції, але...
Під визначення "безробітні особи працездатного віку" підпадає, наприклад, більшість самих що ні на є поважних (і часто цілком забезпечених) домогосподарок, які пожертвували кар'єрою заради будинку і дітей. Тому наведені цифри можна витлумачити інакше: як мінімум половина хворих на туберкульоз ніяк не може вважатися соціально неблагополучної! Сьогодні, як і сотні років тому, сухоти (як колись називали туберкульоз) однаково небезпечна для людей всіх станів. Серед її "жертв" - вчителі і лікарі, вчені та бізнесмени, військові і політики, школярі та студенти. Не застраховані від туберкульозу навіть найменші: в 2015 році від нього постраждали 379 дітей у віці до 4 років, причому 33 із них - діти до року.
Тобто, туберкульоз - не біч ув'язнених, а складне інфекційне захворювання, що вимагають кваліфікованої, розумною і індивідуальної допомоги. Захворювання, яке успішно лікується при своєчасній діагностиці та належних умовах.
Вся справа у відповідальності
Лікарі-фтизіатри (фахівці з туберкульозу) давно говорять про недоліки обов'язкової госпіталізації всіх хворих на туберкульоз. Тому в окремих випадках на свій страх і ризик приймають рішення про "вільному режимі" для ряду своїх пацієнтів з закритою формою туберкульозу. Цей режим передбачає максимально часте відвідування спецзаведения для отримання протитуберкульозних препаратів, проте дає можливість відпочивати від "лікарняного клімату". А значить - на більш-менш прийнятному рівні підтримувати соціальні і, головне, професійні зв'язки і навички. При цьому за пацієнтом зберігається належний койкомісце, лікарняний пайок і медичні служби, що вимагають чималого фінансового ресурсу - курс лікування звичайного туберкульозу розрахований на 9 місяців, а ммс тб - на два роки.
Саме за ламання цього застарілого стереотипу надання медичних послуг при закритому туберкульозі сьогодні виступають експерти. Вони з цифрами в руках доводять фінансовий і соціальний виграш від впровадження схеми амбулаторного та/або домашнього лікування і супутнього контролю його результатів. Схематично її можна описати так: відкриті форми туберкульозу необхідно лікувати в закритому стаціонарі, тоді як закритий туберкульоз можна і потрібно лікувати відкрито.
Очевидний плюс цієї ініціативи - зменшення небезпеки внутрішньолікарняного зараження "чужими" штамами туберкульозу (у тому числі ммс тб), економія ресурсів на організацію і збереження лікарняних місць та збільшення відсотка раннього звернення за допомогою. Адже саме через небажання лягати в тубдиспансер багато хворих зверталися за лікарською допомогою, вже неабияк запустивши хвороба.
Відкритим ж у запропонованій схемі залишається питання відповідальності за результати лікування. Якщо при стаціонарному веденні хворого вона цілком лягає на медперсонал, то при амбулаторному і тим більше домашньому лікуванні левова її частка ляже на пацієнта.
Але ось як вирішити проблему соціальну, тобто змінити ставлення суспільства до хворих, медики не говорять. А без широкої просвітницької роботи з українцями самого різного віку і достатку туберкульоз продовжить залишатися заразною хворобою соціального дна. А криві погляди і перешіптування, тикання пальцем і шарахання - не сама сприятлива атмосфера для одужання хворого.
Між тим, не варто забувати, що щорічно в Україні туберкульоз діагностується у більш ніж 30 тисяч людей - це чотири нових випадки щогодини. Кожен восьмий хворий помирає. І якщо не змінити ставлення до хвороби, не вивести її з рангу ганебної, наша країна продовжить залишатися розсадником інфекції, яку давно вже можна було приструнити.
