• USD 27.2
  • EUR 32
  • GBP 37.4
Спецпроєкти

Зерно в обмін на газ. Що за операцію Єгипет запропонував Україні

Загроза припинення транзиту російського газу може змусити українське керівництво почати політику реальної диверсифікації газових поставок. І допомогу нам запропонували з несподіваного напрямку

Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Перехід на ЗПГ

Українська газотранспортна система (ГТС), що здатна щорічно пропускати 150 млрд куб. м природного газу, може виявитися на межі фізичного виживання вже в найближчі роки. Зараз ми практично втратили транзитні можливості як сполучної «труби» на стику найбільшого добувача природного газу — Росії і найбільш ємного ринку його споживання — ЄС. І причиною тому не тільки політичні, але й технологічні чинники. Наша ексклюзивність в якості транзитера базувалася на потенціалі ГТС, а також на володінні найбільшими газовими підземними сховищами (ПСГ) з активною потужністю понад 30 млрд куб. м, які перекривали пікові стрибки споживання газу в зимовий період і дозволяли накопичувати енергетичний ресурс на літніх мінімумах. У цій моделі росіяни могли побудувати десятки обхідних газопроводів, але без українських ПСГ компенсувати пікові коливання в системі було все одно неможливо. Даний розклад сил не могло змінити навіть будівництво нових сховищ газу в Європі.

Ситуація змінилася після того, як Європа вирішила перейти на поновлювані джерела енергії в рамках нового «зеленого» курсу. На тлі потепління цей фактор стає вирішальним у визначенні балансу європейського газового ринку. У новій парадигмі пікові навантаження будуть перекриватися не стільки за рахунок існуючих активних потужностей зі зберігання газу, як за допомогою збільшення питомої ваги зрідженого природного газу (ЗПГ) у загальній структурі продажів. Якщо зараз він в енергобалансі ЄС становить до 40%, а 60% — це трубний газ, то найближчим часом дана пропорція зазнає інверсію. Цьому буде сприяти розвиток у РФ таких проєктів, як Ямал — ЗПГ і швидке танення льодів на маршруті Північного морського шляху, що збільшить можливості для навігації. ЗПГ — це спотовий, біржовий товар. Перехід на нього дозволяє не зберігати великі обсяги газу, а купувати рівно стільки, скільки тобі потрібно і коли потрібно (що не виключає важливості активних резервів, але знижує їх виняткову роль). Єдиний мінус ЗПГ — це ціна, з урахуванням витрат на його регазифікацію (процес перетворення з рідкого стану в газоподібний). Таким чином, у найближчі роки на газовому ринку ЄС буде зростати роль країн, здатних на ритмічні і прогнозовані поставки ЗПГ. Це США, Катар, РФ і держави Північної Африки.

Зазначений вище фактор дає Україні шанс хоч трохи посилити диверсифікацію своїх газових ризиків і перейти, нарешті, від слів до справи. Адже на відміну від, наприклад, литовців, які запустили газовий термінал у Клайпеді, наші політичні еліти так і не змогли побудувати аналогічний інфраструктурний об'єкт в Одесі (про мегапроєкт з відкриття газового шляху за участю Катару і Туреччини ми публікували статтю ). До речі, аналогічний проєкт побудувала і Польща — термінал в місті Свіноуйсьце. Для компенсації критичного імпорту по газу Україні також необхідно було створити альтернативну точку входу в газову систему, незалежну від РФ.

Осідлати хвилю

Але повернемося до можливостей. Завдяки відкриттю газових родовищ на шельфі Середземного моря Єгипет став нетто-експортером газу, хоча до цього (після вичерпання запасів на суші), був нетто-імпортером.

При цьому країна є досить великим торговим партнером України, так як потребує закупівлі продовольства для свого зростаючого 100-мільйонного населення (в першу чергу зерна і рослинної олії).

Реклама на dsnews.ua

За даними нашого Держстату, в минулому році експорт товарів до Єгипту з України склав $1,6 млрд (3,3% від загального обсягу), а імпорт з цієї країни в нашу — всього лише $81 млн (0,15% від загального показника). Таким чином, у нас сформоване колосальне профіцитне сальдо у зовнішній торгівлі з Єгиптом — більш $1,5 млрд за минулий рік. Основні товари нашого експорту туди: зернові (переважно пшениця), чорні метали, рослинна олія (соняшникова), тютюн і насіння олійних.

На світових ринках зараз спостерігається справжній ціновий шторм практично на всі види сировини, особливо зростають котирування на продовольство — зокрема, кукурудза оновила семирічні максимуми. Західні аналітичні центри прогнозують десятиліття вкрай високих сировинних цін, обумовлених світовою інфляцією долара (внаслідок гіперемісії ФРС у 2020 р.). Криза 2008-го була подолана за рахунок накачування ліквідністю фінансового сектора. По суті, ці гроші не йшли в реальний сектор економіки, а використовувалися для заміни банками резервних активів (облігації мінфіну США в обмін на грошові кошти), а також для надування бульбашки на фондовому ринку. У той же час криза 2020-го була подолана за рахунок виплат домогосподарствам, тобто ліквідність з першого контуру (банківська система і фондові ринки) перейшла в другий (через споживчі витрати в реальний сектор економіки), попутно прискорюючи інфляцію практично у всіх країнах і виробничих секторах. Якщо світова економіка зуміє, як серфінгіст, осідлати цю цінову хвилю, то вона буде ковзати на ній із середніми темпами зростання 4-6% в найближчі роки, попутно створюючи висхідні цінові тренди на ринках коммодітіз (біржові товари). А якщо не зуміє, то нас чекає криза пропозиції, коли промислові ціни випереджають споживчі, роблячи будь-яке виробництво нерентабельним. За кризою пропозиції буде активована криза попиту (населення не зможе купувати товори, що подорожчали) , і так по спіралі ... Але в будь-якому випадку найближчим часом нас чекає період високих сировинних цін, і слідом за вартістю агропродукції до верхніх цінових рубежів підтягнуться і котирування на вуглеводні (нафту, природний газ). І якщо перше (агропродукція) для нас добре, то друге (енергоресурси) вкрай небажано, враховуючи низьку енергоефективність української економіки. Ідеальним для нас було б створення механізму компенсації, коли нашу цінову перевагу в агропродукції хеджувало б зростання цін на енергоресурси, зокрема природний газ.

Зерно в обмін на газ

І такий механізм може з'явитися. Стрибок цін на продовольство — справжній бич для країн з зерновим дефіцитом і зростаючим населенням, особливо для тих, де спостерігається значна питома вага незахищених соціальних груп. Такі держави зараз гарячково шукають можливості для мінімізації зернового цінового удару по своєму населенню. До них відноситься і Єгипет. Посол Арабської Республіки Єгипет в Україні Мокхтар Елгаммаль на початку червня в інтерв'ю "Інтерфакс-Україна" заявив про можливість бартеру єгипетського ЗПГ на українське зерно: «Це дасть можливість поліпшити торговельний баланс — зникне необхідність залучення для виконання угод іноземної валюти, а також дозволить вирівняти баланс імпорт/експорт, відкоригувати існуючий крен на користь України». Останнє твердження дуже суперечливе для нас, але ми тут повинні розуміти, що торгова гра в одні ворота не завжди є оптимальною навіть для сторони, що виграє. Адже рано чи пізно подібні диспропорції можуть погіршити двосторонні відносини, набагато ефективніше зберігати позитивне сальдо торгівлі, але при цьому давати і партнеру можливість скоротити свій мінус, наприклад, за рахунок покупки у нього тих товарів, які ми беремо в інших країнах, з якими у нас сформований негативний торговий баланс (мова про РФ).

На даний момент газовий баланс України становить приблизно 30 млрд куб. м у рік з урахуванням технологічних витрат, середніх зимових температур і мінімального відновлення нашої промисловості, перш за все хімічної. Потенціал внутрішнього видобутку оцінимо в 20 млрд куб. м. Таким чином, потреба в імпорті для України становить приблизно 10 млрд куб. м у рік.

Що в цій ситуації може нам запропонувати Єгипет?

Запуск другого заводу з виробництва СПГ дозволить Єгипту збільшити загальний обсяг скраплення до 17,2 млрд куб. м газу в рік. Сам ресурс повинен бути забезпечений родовищами Левіафан і Зор
Запуск другого заводу з виробництва СПГ дозволить Єгипту збільшити загальний обсяг скраплення до 17,2 млрд куб. м газу в рік. Сам ресурс повинен бути забезпечений родовищами Левіафан і Зор

Левіафан поспішає на допомогу

Отже, в Єгипті виявлені шельфові родовища газу. Крім того, Єгипет з Ізраїлем, швидше за все, спільними зусиллями, перетягнуть на себе інвестиційну ковдру в боротьбі за гроші транснаціональних корпорацій, зокрема Chevron. Для Ізраїлю це ще і можливість зв'язати Єгипет з собою довгостроковим економічним інтересом. Це дозволить Тель-Авіву продовжити успішну реалізацію своєї стратегії «розірваного ворожого кільця», коли серед регіональних суперників вибирається кілька країн, з якими потрібно вигідно дружити для деблокування своєї держави.

В останні роки основний акцент у частині поставок східно-середземноморського газу на європейський ринок робився на будівництво газопроводу Eastmed по морському дну, який мав з'єднати шельфові родовища Ізраїлю та Кіпру з Грецією і далі до Італії (проєкт «Посейдон»). Початок підводного трубопроводу — шельфове родовище Левіафан, що належить Ізраїлю. Проєкт оцінювався в $6-7 млрд з пропускною спроможністю до 10 млрд куб. м, закінчення будівництва було заплановано на 2030 р.

Здавалося б, міждержавний проєкт Кіпру, Греції та Ізраїлю повинен ось-ось стартувати, але прийняття нової "зеленої»доктрини в ЄС внесло корективи. «Навіщо нам ще один неефективний і дуже дорогий газопровід» — з такими заголовками стали виходити статті в європейській пресі.

І альтернативне рішення було знайдено, причому набагато більш дешеве і швидке в частині реалізації. І з тими ж обсягами поставок газу в розмірі 10 млрд куб. м у рік. Йдеться про модернізацію вже існуючої гілки газопроводу з Ізраїлю до Єгипту (будівництво з'єднувального газопроводу Ашдод — Ашкелон) з поставками природного газу з того самого родовища Левіафан на заводи з виробництва ЗПГ в Єгипті з подальшим його експортом в ЄС морським шляхом (танкерами). Цей проект і підтримав Chevron. У Єгипті вже діє завод з виробництва ЗПГ — Idku. Запуск другого заводу Damietta, який простоював з 2012 р. внаслідок падіння видобутку вуглеводнів в Єгипті, дозволить наростити потужність на 6,2 млрд куб. м і збільшити загальний обсяг скраплення до 17,2 млрд куб. м в рік. Сам ресурс повинен бути забезпечений Левіафаном і нововідкритим родовищем Зор в Єгипті (шельф). Найближчим часом Ізраїль планує поставляти в Єгипет близько 7 млрд куб. м газу в рік, і вже підписаний десятирічний контракт на 85 млрд куб. м.

За заповітом Туркменбаші

Які обсяги бартеру можливі між Україною і Єгиптом?

Якщо ми візьмемо обсяги поставок зернових на рівні $1 млрд на рік, мова може йти про приблизно 4 млрд куб. м природного газу. Для формування бартерної моделі зараз складається вигідна для нас комбінація: ціни на продовольство виросли значно більше, ніж на енергоресурси. Отже, ціновий диспаритет буде на користь України.

На даний момент пшениця на Чиказькій біржі коштує $6,5 за бушель. Помножимо цю цифру на 36,7437 для переводу в нашу метричну систему і отримаємо $238,83 за тонну. З урахуванням зростаючої динаміки зростання цін на зерно ми можемо запропонувати Єгипту бартерний обмін з розрахунку 1:1, тобто одна тонна зерна на одну тисячу кубічних метрів природного газу. Чому і Єгипту це вигідно? Він зможе захеджирувати свої ризики зростання цін на продовольство в найближчі роки при відносно низькій собівартості власного видобутку і ізраїльського імпорту. Для нас це також вигідно, оскільки дозволяє сформувати на ринку ЗПГ довгостроковий контракт на поставку газу за фіксованою ціною з прив'язкою до зернової константи (яка для нас обходиться також з низькою собівартістю), чого на даному ринку ще ніколи не було і цілком може стати прецедентом, адже довгострокові контракти укладалися між країнами щодо трубного газу.

І цей газ необов'язково фізично поставляти в Україну. Мова про так званий віртуальний реверс: Єгипет транспортує ЗПГ, наприклад, в Італію, і ця поставка зараховується як виконання газового контракту «Газпромом» (або трейдерами, які працюють з російським газом). А Україна відбирає фізичні обсяги зі своєю ГТС на східному кордоні з відображенням даних обліку на західній. Як це і відбувається зараз у частині віртуального реверсу в Великих Капушанах на кордоні зі Словаччиною в системі закільцьованої труби і лічильників обліку, як у своєрідному «газовому колайдері».

Правда, існує ризик повного припинення транзиту через територію України і «заглушки» нашої ГТС з боку РФ. У такому випадку ми можемо також проводити операції по заміщенню поставок газу (коли Єгипет поставляє газ до Італії, а Україна отримує його з Польщі та Словаччини у відповідному обсязі), але реверс, звичайно, буде вже не віртуальним, а фізичним. Теоретично наша ГТС може приймати приблизно 5-6 млрд куб. м газу в режимі реального реверсу, хоча в такому випадку зростає вартість транспортного плеча. Крім того, та ж Польща може «простимулювати» нас приймати ЗПГ з Єгипту в своєму терміналі у місті Свіноуйсьце, що ще більше збільшить логістичну вартість поставок. Але навіть у такому форматі це буде більш вигідно, ніж просто купівля газу на європейських хабах — та ж логістика та транспортне плече, тільки базова ціна на хабі значно вища, ніж бартерна вартість. Тобто навіть у разі «заглушки» нашої труби з боку РФ інших варіантів, крім як купувати європейський/американський газ дорого або єгипетський — по бартеру, у нас немає. Участь у цьому проєкті Ізраїля обіцяє підтримку транснаціональних корпорацій і мовчазна згода США. Крім того, реалізація даного проєкту може наповнити сенсом існування Державної продовольчо-зернової корпорації, а держінтервенції із закупівлі зерна у малих і середніх фермерів додасть імпульс попиту на внутрішньому ринку і складе конкуренцію декільком найбільшим зернотрейдерам, які диктують фермерам цінову політику, нав'язуючи занижені ціни на зерно .

З іншого боку, подібні проєкти тут же викличуть аналогію із закупівлями туркменського газу за часів другого президента України Леоніда Кучми, які також по бартеру закривалися поставками різнорідної продукції і на цих схемах не одна людина заробила собі статки. Але тоді Україна отримувала газ за ціною $60 за тисячу кубів, і на цьому факторі дешевих енергоресурсів формувалася конкурентоспроможність нашої металургії і хімпрому, що і дозволило в період з початку нульових показувати темпи зростання ВВП на рівні понад 10%. І тоді у нас не було таких якісних наглядових рад та антикорупційних органів, як зараз. Так чому б їм не забезпечити чистоту і прозорість угоди? Може, хоч на бартері з Єгиптом доведуть свою потрібність?

    Реклама на dsnews.ua