Італо-іранська газова угода позначила кінець війни в Сирії
В кінці січня італійська корпорація Saipem - будівельно-проектне підприємство групи нафтового гіганта ENI, уклала угоду на суму 4,5 млрд євро з іранської держкомпанією NIGC (National Iranian Gas Company). У випадку успішної реалізації цього проекту контракт стане найбільшою угодою між Іраном і Італією в даний час і повністю змінить розклад сил на газовому ринку Східної Європи. У процесі підготовки нової італо-іранської газової угоди Saipem 10 листопада минулого року подала позов до підконтрольної "Газпрому" South Stream Transport B. V. з вимогою виплатити неустойку на суму 759 млн євро. У таку суму вона оцінила недотримання зобов'язань за проектом будівництва обходящего Україну газопроводу "Південний Потік". Той був денонсований у минулому році в результаті успішних атак мас-медіа і дипломатичних зусиль України та ЄС.
Іранська та італійська компанії закрили всю інформацію про параметри угоди, крім фінансових. Однак, згідно з версією італійської преси, епохальний контракт передбачає частковий товарний розрахунок за будівництво на кордоні Туреччини другої нитки Трансіранского газопроводу, яка повинна подвоїти потужності експорту іранського газу в Європу. Зараз вони складають у європейському напрямку до 60 млрд куб м і формуються йде на Туреччину газопроводом Дехголан-Базарган-Ерзурум. Якщо Saipem своєчасно виконає замовлення, обсяг потужності іранських поставок у 2018-2020 роках збільшиться до 120 млрд куб. м. Це майже дорівнює всьому обсягу поточних експортних поставок російської компанії "Газпром" у Східну, Центральну і Південну Європу. У минулому році він склав близько 98 млрд куб м без урахування трансфертних переміщень газу в Австрії і Швейцарії, що перевищують 74 млрд куб. м.
Нове італо-іранське газову угоду і судовий позов Saipem підтвердили, що масштабні й амбітні газові плани РФ і Італії засмутилися. Колись вони базувалися на тому, що ще одна дочірня будівельна компанія " ENI - Snamprogetti - на правах співзасновника допоможе "Газпрому" розвивати інший оминає Україну газопровід "Блакитний Потік". Нині, змінюючи політику дочірніх компаній ENI, Італія явно зробила ставку на Іран, у якого більше перспективних для освоєння запасів газу, ніж у РФ з її складними арктичними покладами. До того ж ці запаси розташовані ближче до Європи, ніж далекі російські приполярні родовища. За масштабом конкуренції російська газова монополія є головним і практично єдиним противником іранців на європейському ринку природного газу.
Нинішня італо-іранська газова угода була укладена у Римі в присутності президента ІРІ Хасана Роухани, який відвідав Іспанію, Францію та Італію. В ході свого своєрідного постсанкционного road show іранський президент підтримав своєю присутністю підписання контрактів на загальну суму понад 70 млрд євро. У Парижі були відкриті угоди з купівлі компаніями Ірану 118 пасажирських літаків Airbus на суму $25 млрд. Цей контракт значно погіршив можливості реалізації раніше укладених ірано-російських угод, у тому числі на покупку далекомагістральних літаків Ту-204СМ і середньомагістральних Sukhoi Superjet 100. Крім того, у Франції був підписаний контракт між PSA Peugeot Citroen і Iran Khodro на будівництво великого автоскладального заводу вартістю до 1 млрд євро, а також договір між компаніями ADP, Bouygues і Vinci на реконструкцію трьох іранських аеропортів вартістю понад $5 млрд. Ще одним знаковим документом став контракт на постачання іранської нафти французької корпорації Total на загальну суму понад $10 млрд.
В Італії, крім газового контракту Saipem/NIGC, іранські компанії уклали угоди щодо будівництва швидкісної залізничної магістралі Тегеран-Кум і реконструкції всієї залізничної мережі. А в Іспанії нафтокомпанії Ірану перехопили у московській "Роснефти" проект будівництва НПЗ Кампо-де-Гібралтар вартістю понад $1,4 млрд. З цим проектом російська нафтокомпанія носилася з 2008 р., але так і не досягла бажаного аж до 2015 р. Після того, як "Роснефть" і її численні "дочки" стали об'єктом санкцій у США, Канаді та в більшості країн Європи, російський нафтовий проект в іспанській частині Гібралтару остаточно провалився.
Війна як метод поховати газовий експорт
Єдиною перешкодою на шляху збільшення експорту газу з Ірану до Європи в 1990-ті роки були затіяні РФ війни в Чечні і Карабасі. До 2000-х років головним бар'єром на шляху іранського експорту став проросійський диктатор Саддам Хуссейн. Після його скинення і страти в 2000-і роки новим і розблокованим спецслужбами РФ маршрутом іранського експорту міг стати презентований Іраном в 2007 р. газопровід IGP, який планувалося прокласти в Грецію і на Кіпр. Ця стратегічна труба потужністю першої черги 60 млрд куб. м на рік повинна була пройти з Ірану через Ірак і через мирну тоді Сирію. Щоб поховати проект IGP, Кремль з 2010 р. почав користуватися своїм багатим досвідом блокування іранського газового експорту з допомогою розпалювання воєнних конфліктів за маршрутом існуючих і перспективних експортних газопроводів з Ірану. У варіанті 2010-2015 рр. потуги кремлівських акціонерів "Газпрому" звелися до прямої військової підтримки сирійського диктатора Башара Асада. Спираючись на російську військову базу і агентуру російських спецслужб, той примудрився знищити кілька сотень тисяч мирного сирійського населення. Вчинені при безпосередній участі РФ військові злочини Асада гарантували, що війна в Сирії затягнеться до 2019-2023 рр. і на цей же період буде блокований іранський перспективний газопровід IGP. У підсумку Іран опинився затиснутий з усіх сторін - постачати газ до Туреччини не дозволяли міжнародні санкції (їх скасували тільки зараз), а поставки через Азербайджан, Грузію, Ірак і Сирію були неможливі за причини воєнних конфліктів, що не вдавалося погасити через вперте небажання Москви.
Екзотичний союз
Війна в Сирії блокує неабияк застарілі плани іранського експорту. Це чудово розуміють в Тегерані і тому продовжують працювати з РФ в союзі, який приймає все більш екзотичні обриси. Наприклад, військова авіація Росії продовжує використовувати два аеродрому в Ірані в якості баз підскоку до бомбардувальним місій в Сирії. Також через Іран проходить єдиний авіатранспортний коридор, по якому здійснюється постачання російський угруповання в сирійській війні. У той же час, за деякими даними, минулої осені Іран згорнув місію корпусу Вартових ісламської революції з охорони ряду сирійських військових баз. З-за цього Володимир Путін був змушений збільшити свій військовий контингент в Сирії і ще більше загрузнути в цій війні.
Але неймовірні результати турне іранського президента по Європі показали, що відносно сирійської війни в Ірану і ЄС немає особливих розбіжностей. На горизонті іранського експорту номером один тепер стала Туреччина, а війна в Сирії перестала бути для цього експорту перешкодою. Хоча ще може нею стати, якщо війська ІГ прорвуться до іранського Курдистану і почнуть тиснути звідти на нові трубопроводи Ірану загрозою диверсій. Але це навряд чи відбудеться.
Набагато більш імовірно, що за наслідки війни в Сирії доведеться розраховуватися не Тегерану, а Москві. Змінивши стратегію розвитку експорту газу і відмовляючись від привілейованої ролі в ньому Сирії, Іран нині позначив час, коли буде поставлена крапка в сирійській війні. Очевидно, що це займе певний час. Точка не буде поставлена раніше, ніж почне працювати новий іранський контракт з італійською Saipem або завершаться судові тяжби цієї компанії з РФ по проваленій "Південного Потоку".
