• USD 38.2
  • EUR 41.3
  • GBP 48.3
Спецпроєкти

На попутному Карлсоні. Навіщо епатажному журналісту знадобилося інтерв'ю з Путіним – і як той зганьбився

План Такера Карлсона, який вирішив використати Путіна у своїх інтересах, вдався на всі 100%. Що ж до Кремля, який спробував витягти з можливості, що підвернулася, вигоди для себе, то його в черговий раз чекав жорстокий облом.

Реклама на dsnews.ua

Про те, хто на кого вийшов з пропозицією дати/взяти інтерв'ю, невідомо, але ініціатива майже напевно, виходила від Карлсона. У перших реакціях Кремля було видно деяку розгубленість від пропозиції, що впала на нього, в якому оточення Путіна побачило шанс вплинути на американські вибори на користь Трампа. З Карлсоном все зрозуміло: він побачив шанс підняти відвідуваність свого каналу і ним скористався. Крім того, Карлсон вирішив обережно зіграти на руку Трампу, маючи на увазі власну політичну кар'єру, на яку націлився після президентських виборів. Його дії логічні і, за великим рахунком, позбавлені політичного забарвлення. Тобто, політика в них — і в самому інтерв'ю, природно, присутня, але лише поскільки, як поле, на якому Карлсон веде свій бізнес.

У Карлсона з Трампом правда все складно, і в 2020 році, вважаючи, що Трамп піде з політики, Карлсон написав у WhatsApp "Я пристрасно його ненавиджу", згадавши і про те, що бізнес-проекти Трампа завжди зазнають невдачі: "Що він вміє, так це руйнувати речі. Він безперечний чемпіон світу в цьому. Він демонічна сила, руйнівник. Але він не збирається нас знищувати. Я думав про це щодня протягом чотирьох років". Але потім якось налагодилося, і Карлсон, разом з іншими респами, схилився перед Трампом, визнавши в ньому лідера.

Моральний бік інтерв'ю обговорювати немає сенсу: зрештою, Карлсон вже заплатив за своє рішення, отримавши весь наведений у таких випадках набір реакцій, що засуджують. З іншого боку, а чому б і ні? Зрештою, Карлсон лише поставив питання, на які Путін був вільний відповідати як завгодно, проявляючи себе перед західними глядачами, для яких все й було задумано. І Путін розкрився, похмуро повторивши всі старі напрацювання, заплутавшись у брехні і не сказавши нічого нового. Розкрилися і російські ЗМІ, які висвітлювали візит Карлсона надзвичайно рептильно. І вони, і Путін, хотіли сподобатися Карлсону та його американським глядачам за будь-яку ціну – хай навіть ціною принижень, і це було надто помітно. Тож на чию руку зіграв Карлсон — це ще питання.

Час виходу інтерв'ю "наживо" також був розрахований на американського глядача. Але тут теж є складність: чи багато глядачів у США доглянули чи ще додивляться до кінця двогодинне інтерв'ю, присвячене питанням, украй далеким від їхніх проблем? Сто мільйонів переглядів ще не означають сто мільйонів тих, хто подивився від і до. Тим більше, що щось зрозуміли, і щось запам'ятали. Тим більше, якось змінили за впливом почутого свою позицію, в будь-який бік. Для того щоб таке інтерв'ю спрацювало в США, його треба акуратно розібрати на цитати, забезпечивши кожну зрозумілим коментарем. Хто його розбиратиме, і чи буде? І як його препаруватимуть — чи багато знайдеться тих, хто підставлятиметься, роблячи це хоча б частково на користь Путіна? Та й навіщо, який у цьому сенс? Такому препаратору потрібно дуже уважно прорахувати, що він придбає і що втратить, і чи не перевищать його втрати придбань. Обілення диктатора завжди дуже брудна справа.

Тож чи використовує Трамп можливість, надану йому Карлсоном, — під питанням. Швидше ні, ніж так, і навіть якщо частково так — то скоріше як привід продемонструвати слабкість Путіна. Отже, і свою здатність посівши місце в Білому домі припинити війну в Україні "за добу". Але чи стане перемога Трампа, якщо вона станеться, приводом для радості Путіна — знову ж таки велике питання. І відповідь, що маячить на горизонті, вкладається у відому фразу Буби Касторського: "щоб так, так ні".

Реклама на dsnews.ua

А що ж побачили глядачі, які не особливо обізнані з українсько-російськими проблемами, подивившись фрагмент інтерв'ю без жодних коментарів? Вони побачили невпевненого, явно не дуже здорового і дуже вкрадливого дідуся, з шахраюче бігаючими маленькими очима на одутлий фізіономії. Цей типаж зовсім не викликає симпатій, і рішуче не схожий на людину, яка говорить їм правду.

Іншими словами, вже на початковому етапі, на стадії першого враження, Путін та його команда безнадійно програли.

Якщо Дональд Трамп вирішить використати інтерв'ю Такера Карлсона для демонстрації слабкості Путіна, граючи на його негативному образі невпевненого в собі брехуна: "дивіться як він слабкий, а Байден порається з ним вже два роки", чи сильно це додасть йому підтримки в США до тієї, яка в нього вже є? Швидше за все, ні, хоч би тому, що російсько-український кейс для американців далеко не головний. Чи може Трамп використати інтерв'ю Карлсона в якомусь іншому ключі, не нашкодивши собі? У тому вигляді, в якому воно відбулося і вийшло, однозначно ні. Чи покращить це інтерв'ю позиції Путіна на гіпотетичних переговорах із Трампом? Однозначно ні. Путін сам продав себе американській аудиторії як слабкого та невпевненого в собі політика, безвідносно до докладного аналізу всього сказаного ним, який ЗМІ обов'язково проведуть (включаючи повний факт-чекінг) для американських читачів.

Перспективи такого препарування виглядають для Путіна настільки погано, що його трохи потролив навіть Ілон Маск, вирішивши трохи дистанціюватися від московського невдахи.

Якщо ж говорити про головне, як зараз люблять висловлюватися, меседже, який пролунав у Великому Доленосному Інтерв'ю — саме так до нього поставилися в Кремлі, то він, хоч і не сказаний, був цілком очевидним. "Милий Дональд Трамп", — верещали Путін і весь кремлівський хор. "Захисти нас від українців, а то вкрай запинали. Забери нас до себе, під свій дах, ми дуже, дуже старатимемося".

Впевнений тон Путіну рішуче не давався, і його увертливість вступала в явну суперечність із пафосним змістом його фраз. З язиком тіла все було просто ніяк. Загальний результат виглядав до непристойності ненатурально та фальшиво. Класичне питання-відповідь, як пароль-відгук: "Володимире Володимировичу, ви шпигун? Чи бачиш, Такер…" був би тут як можна до місця. І дві години очікування на морозі, яким піддали Карлсона, перш ніж допустити до тіла Великого Лідера, теж виглядали слабкістю — надривною тугою за часами, коли Путін міг дозволити собі робити такі речі з главами держав і Папою Римським. Сьогодні все змінилося, і диктатор шукає хоч якихось союзників, знаходячи їх серед таких же ізгоїв, або в безнадійно відсталих країнах, і сам чекає на них – а ті картинно запізнюються. І Путін не втримався, ностальгічно відігравшись на Карлсоні. А Карлсон, якому зараз треба дистанціюватися від Путіна – мовляв, ось він вам, який є, беріть відео, і робіть висновки самі, а моя справа сторона, — не забув згадати про це. Заодно й поскаржитися, що чекав від співрозмовника на конкретні відповіді, а отримав історичні лекції (псевдоісторичні, зазначимо — з вигаданою австрійським генштабом і створеною Леніним, хоча, здається, вже Сталіним, Україною). Причому це Карлсон сказав ще у Москві, на тлі Кремля. Ймовірно, оцінки на американській території будуть для Путіна менш приємними. І не тому, що Карлсон раптом прозрів, а тому, що дідусь обробився, притому, прилюдно і на камеру, і витирати йому зад Карлсону немає сенсу. Йому набагато вигідніше показати весь процес, крупним планом.

Словом, жодного "майстер-класу комунікації", про який кричать зараз рептильні російські ЗМІ, прагнучи потішити диктатора, Путін не показав. Глядачі побачили принижене підлещування: "я хороший, я дуже хороший, я ні в чому не винен, я кращий за цього собачого сина, Вову Зеленського, візьміть мене назад, на Захід, до себе за пазуху, а його виженіть. Не ображайте мене, я не кусаюся. Мені б тільки вбити всіх українців, а для Заходу, я нешкідливий". Ця конкуренція із Зеленським за розташування Заходу, поряд із темою України і стала стрижнем всього інтерв'ю.

Чимало було в інтерв'ю і прямої брехні, найчастіше дуже незграбної, а також очевидних недбалостей і проколів команди, яка готувала Путіна. Це ще раз підтверджує, що пропозиція виходила від Карлсона, і Кремль готувався до інтерв'ю дуже поспіхом. Інакше там не з'явився б ні батькоЗеленського, що воював у Другу світову (саме батько, а не дід!), який у житті взагалі-то 1947 року народження, ні міцніша китайська економіка, яка давно вже перша в світі і продовжує рости, ні перший голова незалежної Білорусі Станіслав Шушкевич в образі українського націоналіста та соратника самого Бандери, ані безліч історичних невідповідностей. Були й просто приголомшливі речі, на кшталт твердження про те, що Польща сама змусила Гітлера напасти на неї — мовляв, "загралася" і стала "надто незговірливою", як Україна до 24.02.22. Гітлер же, як Путін, пропонував Польщі укласти мирний договір за умови невступу до НАТО і здачі Криму передачі Данцизького коридору — і немає б Варшаві його послухати, адже вперлися. Загалом самі винні, і 2МВ почалася через поляків.

При докладному аналізі інтерв'ю все це обов'язково витягнуть — і, більше того, вже тягнуть на світ. Але, повторю, докладний аналіз мало кого з представників цільових аудиторій, американської насамперед і європейської – по-друге, зацікавить взагалі. До подробиць входитимуть лише експерти, які потім донесуть до звичайного читача свій вирок: московський диктатор украй брехав, відверто косплеїть Гітлера, а, крім того, виявляє на публіці все більш виразні ознаки старечого недоумства.

І, нарешті: чи зможе хоч якась частина західної аудиторії сприйняти інтерв'ю Путіна некритично, за чисту монету — і, наскільки можна, все, цілком?

Так, зможе. Так сприйме інтерв'ю Путіна та її частина, яка ще до нього була безкомпромісно негативно налаштована по відношенню до чинної влади своїх країн. Але таких глядачів, які остаточно посіли позицію заперечення всіх дій і думок, що виходять від влади своєї країни, буде небагато. Причому і на їхню позицію інтерв'ю Путіна теж майже не вплине – можливо, дещо зміцнить її, але не більше.

Мабуть, єдиною по-справжньому цікавою для західної аудиторії заявою Путіна була його відповідь на питання про американського журналіста Евана Гершковича, який уже майже рік сидить у російському СІЗО за звинуваченням у шпигунстві. Путін заявив, що Гершкович працював не в The Wall Street Journal, а "в інтересах американських спецслужб" і був узятий "на місці злочину", коли "отримував секретну інформацію на конспіративній основі". Найкращий спосіб викликати роздратування західних ЗМІ було б важко знайти. А на запитання, чи можна вирішити проблему, Путін заявив, що так, можна, "по каналам спецслужб", обмінявши Гершковича на "людину, яка відбуває термін в одній із союзних країн США", за те, що "з патріотичних почуттів усунув бандита в одній із європейських столиць".

Очевидно, це була пропозиція про обмін на засудженого до довічного ув'язнення Вадима Красікова, який у серпні 2019 року вбив серед білого дня в центрі Берліна колишнього чеченського польового командира Зелімхана Хангошвілі. Причому не з патріотичних почуттів, а за прямою вказівкою російських спецслужб, що було доведено в німецькому суді.

Але такі пропозиції робляться кулуарно, а чи не в публічному інтерв'ю. Винесення їх на публіку говорить про те, що переговори зайшли в глухий кут, і відпускати Красікова німці не мають наміру. Іншими словами, і тут Кремль чекає на провал.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що Такер Карлсон завершив свою московську місію цілком успішно, вирішивши всі поставлені завдання. Путін же, разом зі своєю обслугою, повністю провалив інформаційну операцію, яку спланували на плечах Карлсона. Він став перед усім світом жалюгідним, безсилим і готовим на будь-які приниження заради повернення собі прихильності Заходу. Від цього тільки крок до все більш істотних поступок. Звичайно, до виборів у Росії та США Путін упиратиметься, але, після них, напевно стане набагато зговірливішим. Словом, все як завжди: США, нехай навіть в особі Карлсона, досягли успіху, а у Великій Росії все звично провалили. І зараз намагаються видати провал за успіх хоча б для власної, невибагливої публіки.

    Реклама на dsnews.ua