Оновлений Конгрес. Чому демократи не стануть домагатися імпічменту Трампа
Новий Конгрес на цей раз формується дуже довго. Європеєць назвав би систему виборів у США розхристаній, але вся справа в федералізм, оскільки в різних штатах виборче законодавство помітно відрізняється.
Герой Конгресу
Так, в Юті більшість графств голосують поштою. І в одному з округів, де протеже новообраного сенатора від штату Юти Мітта Ромні Міа Лав, ймовірно, програє вибори демократу (в такому випадку від Юти сенсаційно обирається аж двоє демократів), республіканці вимагають припинити підрахунок, але, як це зробити, невідомо. У декількох штатах, якщо кандидати не набрали більшості, призначається другий тур, при тому, що в США переважно поширене правило перемоги лідера.
Більш-менш загальним місцем є автоматичне призначення перерахунку, якщо різниця між першим і другим місцем — менше 0,5%. Здається, це сталося у Флориді, причому в обох гонках — і в сенатській, і в губернаторської. Схоже, обидві залишаються за республіканцями, але, враховуючи сумну історію перегонів у Флориді, там дмуть на вогонь (здається, у відхиленнях звинуватять чиновників виборчої системи, на чому справа й закінчиться). Однак у будь-якому випадку контроль за верхньою палатою партія Дональда Трампа (притому що знову виникає питання — а чи це партія?) утримує, а ось в Палаті представників демократична більшість буде ширше, ніж здавалося спочатку.
Своє сенатське більшість президент і республіканці будуть використовувати для того, щоб призначити побільше нових федеральних суддів умовно консервативних поглядів, що вкладається в канву їх політики останніх років. Також президент більш або менш вільний у ротації старших членів своєї адміністрації (тобто тих, чиї посади затверджуються сенатськими комітетами і більшістю), хоча і тут тепер не все так радісно.
Так, наприклад, після сутичок Трампа з Джоном Маккейном (на жаль, нині покійним) і його колегою з Арізони Джеффом Флэйком місце від штату несподівано виграла кандидат від демократів. Тому партія не надто задоволена ескападами президента, в Сенат від неї пройшло чимало помірних (таких як Ромні), і вона тепер буде пропускати нових президентських призначенців крізь фільтр скепсису. Різниця в підходах об'єктивна: Трампу в адміністрації потрібні лояльні радикали, партії — здатні створювати коаліції помірні політики.
Втім, головним героєм вступає в січні свої повноваження 116-го Конгресу стане Демпартія. Цікаво, що відразу ж після перших підрахунків голосів розгорнулася боротьба навколо крісла спікера Палати представників.
Ця посада є умовно другою за впливом у країні. Формально глави всіх трьох гілок влади рівні, однак у віце-президента, яка головує в Сенаті, виникає право голосу у верхній палаті лише у разі рівної кількості голосів за і проти якогось рішення. Однак у випадку відставки президента або неможливості виконання ним своїх функцій саме спікер нижньої палати спочатку стає віце-президентом, а потім і президентом. Так сталося, наприклад, в результаті Вотергейту — віце-президент Ніксона Спайро Эгню не зміг наслідувати йому, оскільки сам був засуджений за корупцію. Так президентом після певної процедури і став Джеральд Форд, в інших обставинах взагалі не мав шансів зайняти Білий дім (що згодом і підтвердилося — програв демократу Джиммі Картеру).
Йде Палату представників очолює республіканець Пол Райан, в 2012 р. він був кандидатом у віце-президенти в зв'язці з Міттом Ромні. Вважається, що в його крісло сяде — вірніше повернеться — Ненсі Пелосі, яка керувала палатою з 2007 по 2011 рр. Незважаючи на те, що президент Трамп привітав Пелосі, яку вважає одним з найбільш агресивних своїх опонентів, одночасно він пожартував, що допоможе їй голосами республіканців, якщо Пелосі не вистачить для обрання спікером підтримки її власної партії.
Іронія небезпідставна — далеко не всі демократи в захваті від Пелосі, для одних вона дуже поміркована, для інших, планують все-таки провести в життя ті чи інші свої законопроекти, — навпаки. Але і ті і інші люто торгуються. Так, обрана дещо раніше на дострокових виборах в одному з округів Нью-Йорка Олександра Окасио-Кортес вимагає від майбутньої фракції створити спеціальний комітет Конгресу, який займається "зеленої" порядком денним, та ставить свою підтримку Пелосі в залежність від такого кроку. Виклик Пелосі спробувала кинути афроамериканка Маршу Фадж, але рада законодавців-афроамериканців її не підтримав. В принципі Пелосі залишається фаворитом у боротьбі за місце спікера, але, мабуть, зіткнеться з помітною внутрішньопартійною опозицією, яка контекстуально вже пов'язана з президентською кампанією (правда, її саму серед можливих кандидатів не вважають).
Україна поза спорів
Представляється, що — поза сюжету президентських виборів — основне завдання внутріпартійної опозиції у демократів полягає в недопущенні надто явних компромісів з республіканцями, на які так чи інакше доведеться йти в законодавчій роботі. Група помірно-правих конгресменів-демократів (таких як підтвердив свій мандат Конор Лем з Пенсільванії) все-таки володіє значно меншим впливом.
Попередньо можна вже сказати, чого точно не вийде, — зокрема, не здійсняться плани республіканців скасувати залишки "Обамакэр", акта про доступну охорону здоров'я. Цікаво, до речі, що боротьба Трампа з цим законодавством відправляла ситуацію у часи Буша-молодшого, до якого нинішній президент особисто ставиться з неприязню.
Питання охорони здоров'я можна віднести до числа системних факторів, які вплинули на результат виборів. Так що боротьбу з спадщиною Обами Трампу доведеться відкласти як мінімум до 2020 р., коли має переобиратися йому самому, а у республіканців з'явиться шанс відвоювати нижню палату. Хоча структура циклів американської політики говорить проти такого сценарію — цілком ймовірно, що в умовах переобрання самого Трампа його партія втратить і верхню палату. В кращому випадку її утримає. При цьому демократам теж треба уникати ситуацій, в яких вони виявляються не є перешкодою до вирішення будь-якої з хвилюючих суспільство проблем, а її рішенням.
Незрозуміло, що тепер буде з обіцянкою президента скасувати право на громадянство США по народженню на території країни. З одного боку, опосередкований контроль над судами через партійний апарат і передбачуване більшість республіканців у Верховному суді у нього зберігається. Крім того, Трамп заявляв, що може прийняти таке рішення власним указом. З іншого боку, ця ідея виявилася явно електорально непривабливою. Тому Палата представників, безсумнівно, стане в позу, а з суддівським корпусом не все так просто (так, вигнаного прес-службою Білого дому репортера швидко повернули в пул рішенням судді).
Разом з тим демократи навряд чи виявляться здатні проводити, наприклад, власну зовнішньоекономічну політику. Так що ще як мінімум два роки повернення до політики реанімації або створення нових системних торгових угод (блоків) точно не буде. При цьому ясно, що демократи грунтовно пригальмують лінію частини мешканців Білого дому на руйнування існуючих колективних альянсів Америки.
Тут, щоправда, необхідно усвідомлювати логістику подібних угод між двома партіями і двома палатами (сенатори теж мають право ініціювати те чи інше законодавство — можливо, за меншої кількості питань, ніж Палата представників, але це вже деталі і тонкощі).
Тому просування в будь-якому напрямку буде тепер вимагати більш складних, пакетних компромісів між таборами, відносини між якими, принаймні ще недавно, досягали ступеня рідкісної остервенелости. Пом'якшувальною обставиною може послужити те, що помірні з обох партій (а вони все-таки в більшості в обох палатах) намагатимуться знаходити спільну мову з питань, які не викликають полярних емоцій.
На щастя, Україна явно відноситься саме до цього тематичного блоку. Примітно, що фактично вже після виборів помічник держсекретаря США у справах Європи і Євразії Весс Мітчелл заявив, що саме Україна є центром геополітичної боротьби за майбутнє цілої Європи. Ця теза прозвучала під час виступу на форумі з нагоди 85-ї річниці пам'яті жертв Голодомору. "Україна є центром геополітичної боротьби за майбутнє Європи", — наголосив він, кажучи про протистояння російської агресії на Донбасі і анексії Криму.
Мітчелл зазначив, що Вашингтон продовжить підтримувати український народ у його прагненні захистити свою незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. "Сполучені Штати стоять разом з українцями в їх боротьбі за власне майбутнє, вільне від васальної залежності, вільний від корупції, з урядом, яке відповідає за свої дії перед власним народом", — додав він.
Слідство Мюллера
Було б досить дивно, якби демократи спробували замінити кимось того ж Мітчелла, який, за різними спостереженнями, являє собою якийсь еволюційний покоління зовнішньополітичних неоконсерваторів.
Безсумнівно, серед тих, хто прийшов у палату демократів щодо чимало юних ідеалістів-глобалістів, які в першу чергу хвилюють кліматичний питання і роль США в системі міжнародної допомоги країнам, об'єктивно бідним і зруйнованим. Але Росія ще з кінця 2016 р. стала для Демпартії викликом особистого й історичного характеру.
Звідси і знову зростаючі очікування у зв'язку зі слідством, яке веде Роберт Мюллер і інформаційний фон якого був приглушений на час виборчої кампанії. Про нього (нового) поки відомо лише те, що розслідування навколо деяких осіб припинені і передаються в суд (іншими словами, Мюллеру вони вже без потреби), а проти інших — ще немає, тобто умови фінальних угод з правосуддям все ще обговорюються, оскільки в результаті їх підтверджують в залі суду.
Трамп, зі свого боку, звичайно, зробив певні попереджувальні дії — нарешті позбувся від генпрокурора Джеффа Сешенса, призначив на його місце в якості виконуючого обов'язки Метта Віттакера, одного з найбільш лояльних собі заступників та критика розслідування Мюллера. Так ось сенатори-республіканці, здається, не мають наміру його затверджувати. Об'єктивне послаблення позицій Білого дому в результаті проміжних виборів, зрозуміло, загострило і апетити статусних однопартійців президента — сенаторів: далеко не всім з них по душі його витівки.
Слід згадати, що в ході виборчої кампанії Демпартію нерідко дорікали в "відсутність порядку денного". Частково це справедливо, оскільки це проблема всіх соціал-демократичних рухів країн Заходу, але саме частково, оскільки перетворити США в соціал-демократичну країну не вдавалося і не вдається. Ясно, що велика частина свіжих конгресменів-демократів постарається в міру можливостей це "виправити". Але при тому очевидно, що будь-яких рішень така лінія відчутних результатів не матиме. Хоча Трамп, варто відзначити, непередбачуваний: він здатний провертатися на підборах кожен раз, коли це йому необхідно в рамках досягнення інших цілей.
Ґрунтуючись на тому, що відомо про людської природі, в особливості партійної і колективної, сумнівно, що демократи зможуть утриматися від проявів помсти, оскільки переконані, що правління Трампа є не тільки результатом помилки або змови, але і якоюсь корумпованої тиранією.
Хоча, заради об'єктивності, слід сказати, що у порівнянні з часами, коли при добром і простоватом Джорджі Буші-молодшому в Білому домі заправляла команда віце-президента Діка Чейні, адміністрація Трампа — сущі ягнята.
Кремлю не сподобається
Тим не менше з початку січня комісій з розслідувань, що є прерогативою Палати представників, буде створено чималу кількість. Білий дім під час цієї півторамісячної "перезмінки" буде вести себе запобігливо, намагаючись усунути наслідки подальшої скандализации політичного життя в країні у другій половині президентського терміну.
Не дуже, правда, зрозуміло, яким чином президенту вдасться вирівняти характер відносин з політичним і в особливості медійним класом, якщо він таки розлучиться (його право) з усіма свідомими членами своєї адміністрації (з недавнього — звільнення досвідченого заступника Джона Болтона Світи Рикардел, з якою побила горщики перша леді). Однак якийсь регламент 116-го Конгресу, незважаючи на кадрову невизначеність, в загальних рисах можна розглянути вже сьогодні.
По-перше, хоча педалювати питання імпічменту демократи не стануть (притому що треба відзначити раптово зрослу зовнішньополітичну активність віце-президента Майка Пенси - кілька місяців його було не чутно і не видно), зіштовхнути Роберта Мюллера з політичним викликом викладання всіх карт на стіл постараються.
Ризиків у такій справі дуже багато, тому що команду Трампа, виходячи з відомих публіці фактів, можна звинуватити хіба що в рідкісній безвідповідальності і дурість під час виборчої кампанії. Але чи тягне це на державну зраду, та ще настільки, щоб морально зламати сенаторів-республіканців?
В цьому розслідуванні маса тонких граней — можливо, звичайно, Мюллер у своїй зловісній тиші накопичив якийсь забійний компромат, але лідери демократів у ході виборчої кампанії намагалися тему імпічменту не чіпляти, щоб максимально розширити свою виборчу базу. Це їм вдалося. А для кампанії 2020 р. імпічмент явно безперспективним. Втім, можна згадати, що Річард Ніксон влучив у відьомське вариво скандалу після тріумфального переобрання на другий термін.
По-друге, неважко припустити, що сформовані заново профільні комітети нижньої палати спробують стримати ескалацію конфлікту з Іраном. Але продовжать політику тиску щодо Саудівської Аравії. Начебто Ер-Ріяд досить адекватно реагує на скандал з убивством Джамаля Хашогги, але саудівські симпатії Білого дому зустрічають неприйняття в Демпартії.
Вставлять ногу конгресмени і в формат специфічного сирійського врегулювання, а якщо президент Трамп все-таки замислив видати Ердогану Фетхуллу Гюлена в обмін на відмову Анкари від покупки російських озброєнь, то йому краще провернути цю справу до січня, тому що рев в Конгресі буде стояти до небес. Щоправда, де саме знаходиться Гюлен, достеменно невідомо. У будь-якому випадку, незважаючи на обмеженість можливостей Палати представників в питаннях тактики та оперативного реагування у зовнішній політиці, свобода рук адміністрації в близькосхідних справах поступово залишиться в минулому.
По-третє, проблематика замирення Корей в тій її частині, яка стосується безпосередньо впливу США на роззброєння КНДР, явно підпаде під посилену увагу законодавців — як у зв'язці з драмою торговельної війни з Китаєм, так і без неї. Демократи відверто підозрюють уряд преувеличениях і шапкозакидательстве, а також згідно з маніпулюванням з боку Кім Чен Ина — мовляв, чиновники просто підтакують Трампу, а ситуація виглядає зовсім по-іншому. Забавно, що, швидше за все, ліберали теж стануть використовувати у своїй аргументації теорії змови, але тільки свої.
По-четверте, бюджетний процес навряд чи дозволить включити до порядку денного подальше будівництво прикордонних стін або парканів, при цьому ступінь миролюбності демократів по відношенню до решти латиноамериканським режимам на сьогоднішній день важко передбачувана. Хто знає, може бути, погляди президента Трампа знайдуть серед деяких латиноамериканських за походженням демократів більше розуміння, ніж серед власних функціонерів, удержавших його від ліквідації отруйної Південну і Центральну Америку венесуельського гнійника силовим шляхом.
Нарешті, по-п'яте, слід думати, що з приводу Росії — а саме, для початку, який пригальмував (поки що в силу виборчої кампанії) завершального пакету "хімічних" санкцій демократичну більшість у нижній палаті і трохи прореженная від друзів РФ республіканська фракція — Конгрес буде настільки ж одностайний, як і раніше. А можливо, і більше, враховуючи всі інші обставини.
Не дарма ж форум демократичної опозиції у Вільнюсі в робочому порядку підготував розширений список кандидатів на введення особистих санкцій - поки що цей список надто фантастичний, але подібне посилення було б логічним. Принаймні, нинішня Демпартія точно не вважає нинішню Росію потенційним партнером у вирішенні протиріч світової політики, оскільки впевнена, що єдина суперечність, яка мріє дозволити Кремль, — це існування в США та інших країнах Заходу демократичного правління.
