• USD 36.6
  • EUR 39.9
  • GBP 45.3
Спецпроєкти

Сі нам набрид. Чи станеться в Китаї нова Тяньаньмень

Антикарантинні протести в КНР змінилися вимогами про відставку Сі Цзіньпіна. Влада розгублена і намагається все спустити на гальмах

Реклама на dsnews.ua

У Китаї, в масштабах усієї країни, люди виступили проти жорстких карантинних заходів для боротьби з коронавірусом. Незабаром на протестах з'явились і політичні гасла.

Неефективна бюрократія

У червні пасажири швидкісного поїзда Шанхай-Пекін, користування яким передбачає високий соціальний рейтинг та рівень доходів, не змогли дістатися місця призначення. Карантинні працівники в захисних костюмах оголосили, що всі пасажири вирушать до карантину, оскільки один із них був пов'язаний із кластером Covid, і можливо, вже заражений ним. Контакт з Covid було встановлено в результаті аналізу даних з камер спостереження та геолокації. І пасажирів відправили автобусами до ізолятора.

Випадок для Китаю був майже рядовий. Майже — тому, що підозрілого пасажира, який, можливо, і не був хворий, не відсіяли під час посадки. Такі драконівські заходи є частиною карантинної стратегії "нуль Covid", прийнятої в Китаї. Сам голова Сі Цзіньпін неодноразово заявляв, що ніякий інший шлях неприйнятний, хоча решта світу навчається жити з Covid, утримуючи карантинні заходи на мінімальному рівні. Але Китай залишається останньою великою економікою, яка використовує тактику жорстких та масових карантинів.

Причиною тому страх, що пронизав усе китайське суспільство. У той час як рядові китайці бояться погіршити свій соціальний рейтинг, скотившись у низи, керівництво КПК, відчуваючи, що його "Мандат Неба" сильно прострочений, боїться будь-яких потрясінь та соціальних протестів. А чиновники, затиснуті між Небом КПК і народною землею, бояться і гніву начальства, і бунту в низах, і завжди воліють перестрахуватися.

Скупченість населення у великих містах породжує у місцевої влади жах перед будь-якими епідемічними спалахами, які можуть набути величезних масштабів за дуже короткий час. І жорсткі заходи у такій ситуації виправдані, якщо вони є раціональними. Але китайські заходи надмірні та ірраціональні, вони нагадують ритуальні жертвопринесення. Їхні жертви, не тільки економічні, а й людські, стали чиновницьким прийомом, що дозволяє підстрахуватися на випадок, якщо ситуація таки вийде з-під контролю. Жертви, принесені на епідемічний вівтар, дозволяють заявити: "Погляньте, я робив усе, не щадив нікого, і не винен, що обставини були сильнішими за мене".

Реклама на dsnews.ua

Бюрократична безумство "нуль Covid" б'є по економіці і породжує напруженість у суспільстві. Складання тесту кожні три дні для підтвердження права на вихід з дому і перспектива опинитися під замком дуже нервує городян. Адже втрата роботи, відсутність грошей, продуктів, ліків, і навіть пряма загроза їхнім життям нікого не цікавитиме.

Звісно, найчастіше все обходиться. Але 24 листопада у місті Урумчі не обійшлося, і під час пожежі у багатоповерховому будинку через заблоковані виходи десятеро людей загинули, а ще дев'ятеро постраждали. Влада звично стала заперечувати, але в Китаї теж є соцмережі, а цензура не всесильна і неповоротка. І випадок в Урумчі став детонатором протестів, що швидко охопили ... що весь Китай?

Ні, звісно, не весь. Протести зосереджені у великих містах, але ці міста розпорошені по всьому Китаю. Що більше місто – то жорсткіші карантинні заходи, то більше накипіло у мешканців, більше за протестувальників. Чи багато протестує? Десятки тисяч, що за китайськими масштабами не так вже й багато. Але за їхніми спинами десятки мільйонів незадоволених, і вони можуть приєднатися до протестів, якщо влада не переламає ситуацію на свою користь. Адже невдоволення накопичувалося роками, і в приховані, в алегоричній формі протести, не з приводу саме "нуль Covid", а у зв'язку з глухим кутом, в який уперлося китайське суспільство, залучені мільйони людей. А десятки мільйонів їм у глибині душі співчувають, хоч і мовчать. А сотні мільйонів якщо й не співчувають, то відчувають, що щось іде не так. Covid — дрібниця, гірше, що КПК не справляється з керуванням країною, але не бажає ділитися владою, заганяючи Китай у глухий кут неомаоїзму.

Китайська економіка перебуває у кризі із загальносвітових причин, але їй прилітає й додатково. Оскільки КПК, на чолі із Сі Цзіньпіном, крок за кроком обмежує економічні свободи, заганяючи бізнес у чергу до каси для пожертвувань на "соціалізм із китайською специфікою". Це породжує серію вже внутрішньокитайських криз, найбільшою з яких стала криза забудовників. Їхня заборгованість за кредитами на кінець другого кварталу 2022 року досягла третини ВВП КНР у зв'язку з падінням попиту з боку потенційних покупців. А попит упав тому, що все менше сімей можуть дозволити собі купівлю квартири, хоча ціни на нерухомість пішли вниз, а Народний банк Китаю знизив ставку за іпотечними кредитами до історичного мінімуму.

Криза на ринку нерухомості вдарила по невеликих банках, що працювали в сільській місцевості, з невеликими аграрними підприємствами. Тут масштаби вже складно оцінити, оскільки влада уникає узагальнень, повідомляючи про окремі випадки, за класичною формулою "якщо хтось подекуди у нас часом" і про сотні тисяч постраждалих. Зі статистикою з гарячих тем у Китаї завжди було складно, а останніми роками її просто немає. Причому є обґрунтована підозра, що й у закритому доступі її немає, принаймні – немає правдивої. Отже, і Сі Цзіньпін має неясне уявлення про те, що відбувається.

Не можна сказати, що все в Китаї сьогодні погано, але ситуація вкрай складна і потребує акуратного розрулювання, оскільки інакше може скотитися до катастрофи. А командно-авторитарна КПК оперує лише грубими інструментами. І це вдається їй дедалі гірше, оскільки складність і багаторівневість китайської економіки, інтегрованої в глобальні структури, а потім і всього китайського соціуму, теж величезного, складного та суперечливого, безперервно зростає.

Як збиралося невдоволення

Розгром протестів на пекінській площі Тяньаньмень в 1989 став найвідомішим епізодом у війні КПК проти поневоленого нею народу. Але не єдиним. КПК проводить репресії безперервно, з моменту приходу до влади і дотепер. Змінюються масштаб, гасла, безпосередні завдання, але не змінюється загальний принцип: випилювання всіх, у кого вистачає зухвалості протестувати. У жорсткі часи – фізичне знищення. У м'які – маргіналізація, насамперед – економічна. Найважливіше завдання КПК – перетворити весь народ на півтора мільярда кубиків Лего, які партійні боси могли б збирати на власний розсуд. І це завдання певною мірою вирішене, а де не вирішене – інтенсивно вирішується.

Щоб така система почала масово випускати криві кубики, вона має бути пошкоджена дуже суттєво. Правильне й протилежне: велика кількість громадян, які не бажають набувати запропонованої їм соціальної форми, говорить про глибоку кризу. Хоча такі громадяни можуть і не протестувати активно щонайменше напочатку.

Крім того, КПК, прагнучи забезпечити технологічний розвиток Китаю, опиняється на тій же гойдалці, що призвела до подій 1989 року. Тоді реформи Ден Сяопіна вперлися у стелю партійного авторитаризму. Економічні свободи, в міру їхнього розширення, завжди породжують запит на політичні свободи. Але в суспільстві, де є політичні свободи, КПК просто не потрібна. Це породжує гостру кризу, в яку негайно втягується молодь.

Молоді треба завоювати своє місце у соціумі, чому вона завжди соціально активна і завжди належить до вразливої категорії населення. У кризовому суспільстві ця вразливість зростає на кілька порядків. Так, поєднання економічних труднощів із швидким старінням населення в сучасному Китаї заморожує зміну поколінь у всіх сферах діяльності, блокуючи соціальні ліфти. Ніколи ще китайські ВНЗ не випускали стільки фахівців і ніколи безробіття серед них не було таким високим, становлячи 20% у середньому по всьому Китаю. Але й ця цифра не відображає реальності, оскільки мова нерідко йде про влаштування на низькооплачувану роботу за фахом.

Крах ринку нерухомості теж став ударом по молоді, оскільки власне, а не орендоване житло – невід'ємна частина китайської ментальності. Для молодих людей, якщо їм не допомагають батьки, купівля нерухомості сьогодні неможлива. Орендні ставки теж зросли, особливо у великих містах, із найкращими кар'єрними перспективами. Усі зусилля перестали приносити зримий результат, і в Китаї увійшов у моду рух відмовників від спроб збудувати кар'єру.

Він отримав назву Tang ping (躺平) – "залишитися лежати", звільнившись від моделей успіху, нав'язаних традицією та авторитарною владою, та обмежуючись мінімумом. Лежання – процес індивідуальний. Він не передбачає колективних дій. Навпаки, йому властиве самоусунення з колективу. Але прихильників Tang ping поєднує загальна життєва стратегія, і вони знаходять один одного, ділячись рецептами мінімалістичного виживання. Tang ping дратує китайську владу, але не порушує жодних законів. Можна, звісно, заборонити носіння майок з ієрогліфами 躺平 — але що робити з тими, хто їх носить? Конфіскувати майки прямо на вулиці — не набігаєшся.

Влада безсило скрипить зубами, видираючи згадки про Tang ping з китайського інтернету та просуваючи контрнаративи із закликами старанно працювати заради майбутнього країни, але без особливого успіху. За даними платформи Weibo, яка провела опитування з 28 травня по 3 червня, 61% із 241 000 респондентів заявили, що підтримують ідеї, що просуваються Tang ping, нехай і без майки з його символікою.

Але Tang ping не тільки бере гору над офіційною ідеологією. Він радикалізується. З нього виділилася течія Bailan (摆烂) — "нехай згниє", що закликає не просто до зниження амбіцій, а до ухилення від будь-якої суспільної чи службової активності в рамках можливого. Bailan як стиль життя, зі своєю символікою та арго став популярним навіть серед молодих партійних керівників, на перший погляд цілком успішних. І він теж — не межа прикрості для китайської влади. У рядах Bailan оформляються групи, що закликають до активного опору, під гаслами "розбити горщик" (破罐破摔) і "мертві свині не бояться окропу" (死猪不怕开水烫).

Влада не має інструментів для відповіді. Заслати Bailan у повному складі на перевиховання у сільську місцевість, як за Мао, вони не можуть. І навряд чи зможуть, бо сільська місцевість у Китаї вже не та. Замість розгону Bailan можна отримати мільйони його нових прихильників, а потім інституалізацію руху, з появою яскравих лідерів із політичними гаслами. Відстежувати прихильників Bailan і знижувати їм соціальні бали, можна, але… По-перше, не завжди є до чого причепитися. А по-друге, такі спроби були. І незмінно викликали шквал знущальних коментарів у соцмережах, надто великий і надто алегоричний, щоб з ним щось можна було вдіяти. Особливо порадувала Bailan кампанія з організації системи психологічної допомоги: мовляв, така позиція – це все дитячі травми, результат негативного самонавіювання "я не можу це зробити". Число популярних мемов пішло на сотні. Над травневим закликом Сі Цзіньпіна до молоді "встановити великі ідеали" та "включити особисті цілі в ширшу картину" в соцмережах теж добряче іронізували, хоч і обережніше. Проте і Сі Цзіньпіна не оминули.

То чи буде нова Тяньаньмень?

І от на цей, уже підготовлений для протестів ґрунт, коли всі роздратовані, по-перше, божевільними карантинами, а по-друге, загальним відчуттям глухого кута, падає новина про пожежу в Урумчі. Позиція місцевої влади, яка відчайдушно намагається все замести під килим, додає роздратування. У Пекіні влада зберігає величний вираз обличчя, вдаючи, що все йде за планом. І тоді в кількох десятках тисяч людей лопається терпець. Вони виходять на вулиці. А оскільки нездатність влади впоратися з ситуацією, не тільки з Covid, а взагалі і в принципі, для всіх очевидна, поява гасел "Сі Цзіньнін, йди!" і "КПК, йди!" неминуча. Їх навіть не потрібно вигукувати чи писати, всі й так знають, про що йдеться. Досить показати білий аркуш паперу, що протестувальники йроблять.

Що робить у відповідь влада? Чинить негласний тиск на постачальників і продавців білого паперу формату А4, і ті вилучають його з продажу. Ну чи не прекрасні ці китайські комуністи?

Щоправда, наступного дня, почитавши коментарі в соцмережах, влада вмикає задню й вкидає версію, що це була ініціатива самих продавців. А цензори в соцмережах починають працювати по 20 годин на добу, видираючи всі згадки про протести, щоби нічого не просочилося за кордон. Але оскільки цензори не в силах вручну переглянути всі пости, а системи фільтрації можна обдурити, то через твіттер та інстаграм все чудово просочується у вигляді скринів і повертається назад — уже з коментарями китайської діаспори. Яка теж сильно недолюблює КПК – принаймні суттєва її частина. І рада нагоді, коли її, рідну, можна добре долюбити.

Влада штовхає цензурне відомство, і цензори починають спамити порнографію, намагаючись втопити в ній потік інформації про протести. Громадяни захоплено створюють на основі цієї порнографії знущальні колажі, все стає ще веселішим, а протести тим часом не припиняються. І влада починає повільно, боячись здатися програла, здавати назад, послаблюючи карантинні заходи.

Поки що все розвивається так. Але далі що? Відмова від "нуль Covid" на користь адекватніших методів не вирішить інших проблем. Невдоволення "нуль Covid", повторюю, не причина протестів, а остання крапля, після якої все, що збиралося роками, вилилося на голову КПК.

Можна навскидку запропонувати десяток стратегій, які щонайменше обнадіять населення і дадуть шанс пом'якшити проблеми в найближчому майбутньому. Але ці стратегії мають спільну властивість — вони витягують на світ суть КПК, стародавнього маоїстського динозавра, який живе в закритому парку Юрського періоду і намагається звідти правити світом. І тут уже, хоч як не крути, всі дороги ведуть до нової Тяньаньмень.

Не обов'язково просто зараз, зовсім ні. Зараз, найімовірніше, влада КНР зможе потроху пригасити протести. Тим більше, що вони не мають лідерів. Але у перспективі Тяньаньмень-2 неминуча. "Соціалізм із китайською специфікою" зжив себе. Рецепти виходу з глухого кута без адекватної теорії не спрацьовують, а неможливість конструктивно критикувати марксизм-ленінізм-маоїзм зводить соціальні дослідження, які щедро фінансуються при Сі Цзіньпіні через Національний фонд соціальних наук, до рівня богословської суперечки. Ситуація ходить по колу, і зараз після півстоліття блукань знову прийшла до маоїзму, нехай і з поправкою на високий технологічний рівень. Але примітивний маоїзм несумісний із високими технологіями, і потрібно вибрати щось одне. Сі Цзіньпін, отримавши КПК абсолютну владу, зробив вибір на користь авторитарних методів управління. Але з ним згодні не всі громадяни Китаю, і кількість незгодних зростає. І лідери серед них неминуче з'являться, хоча, мабуть, не такі, яких ми, за звичкою, очікуємо. Наприклад, лідером демократичної революції може стати апаратно розподілений ІІ, з набором симпатичних осіб і голосів. А нова Тяньаньмень може статися не на площі, тож роздавити її танками буде важко. Все ж таки в Китай дуже насичений сучасними технологіями щонайменше в мегаполісах, де, власне, революції і робляться. І ці технології, незважаючи на віртуальність, впливають на реальність Китаю. А найголовніше, в Китаї є громадяни, а не лише холопи КПК. Словом, у китайців, швидше за все, вийде. Хоч і не завтра, але вийде. Бо Китай вам не Росія.

    Реклама на dsnews.ua