Чому Путін не заспокоїть Кадирова
Коли Герман Греф на Гайдарівському форумі заявив, що Росія - це країна-дауншифтер, він, по всій видимості, помилився словом. У випадку з Росією аж ніяк не йдеться про відмову від споживчих пріоритетів та "зниження передачі" (власне це й означає слово downshift). Тут куди доречніше визначення країна-даунгрейдер (downgrade - "занепад"). Адже справа не тільки в тому, що ціна на нафту продовжує знижуватись, тягнучи за собою економіку. Справа ще й у тому, що маячить на горизонті сторублевий долар ламає договір еліт і влади, а заразом і усталену систему управління. Причому наслідком цього стане її спрощення. До речі, в термінах теорії еволюції такий процес називається дегенерацією. І цей процес вже йде повним ходом: аж ніяк не сучасна модель "путінська вертикаль" архаизируется ще більше.
Тривають вже тиждень "кадировські сатурналії" - як раз про це. Все почалося з наїзду глави Чеченської Республіки на позасистемну опозицію: мовляв, до цієї зрадницької п'ятій колоні слід ставитися як до "ворогів народу" і судити за "підривну діяльність". Красноярський депутат Костянтин Сенченко відреагував постом на "Фейсбуці", в якому назвав Рамзана Кадирова ганьбою Росії. Однак незабаром "шановні представники чеченського народу" пояснили депутату всю глибину його омани, і тому очікувано довелося вибачитися. Хоча мем "Кадиров - ганьба Росії" продовжив свою ходу з соцмереж. У відповідь заступник міністра Чечні за інформацією Лема Гудаєв запустив акцію "Кадиров - гордість Росії", яку активно підтримав істеблішмент і довколовладний бомонд. Вписалася за боса, зрозуміло, і свита. Загрози стали приймати більш конкретний характер - зокрема, спікер парламенту ЧР Магомед Даудов опублікував не дуже завуальований список опозиціонерів, на яких сверблять зуби у кавказької вівчарки Тарзана. Сарказм, скарги та вимоги до Володимира Путіна "посадити в клітку свого пса" або хоча б відправити його у відставку - реакція також цілком передбачувана.
Ця розбирання, на перший погляд цілком звична для російської політичної і суспільного життя, насправді має ряд принципових відмінностей. Так, Кадиров і раніше справно ототожнював режим з батьківщиною і припугивал критиків влади. Причому це виглядало тим ефектніше, що пов'язані з главою Чечні "эскадороны смерті" час від часу вбивали найбільш видатних з них. І якщо без санкції Кремля - то напевно до його задоволенню. Однак ці дії ніколи не знаходили институализованных форм. Крім того, такі скандали зазвичай плавно виводилися з інформаційного простору. Зараз же навпаки: йому не дають згаснути. Адже ця сама "позасистемна", а по суті - єдина в Росії опозиція до цього скандалу животіла в інформаційному гетто. Соціальні мережі, телеканал "Дощ", кілька блогів, пара видань - ось і всі її ресурси. А тут скандал раптом отримав широке висвітлення у владних ЗМІ.
Кадиров товаришами стали чи не головними ньюсмейкерами в Росії. Причому два моменти - месиджі, які вони шлють і форма подання цих меседжів - надто вже театральні, щоб їх можна було списати на кавказьку спонтанність і темперамент. Тексти в стилістиці "Правди" другої половини тридцятих - це при чотирьох класах освіти? Масовка на підтримку патріота Кадирова під вигуки "Аллаху Акбар!" - на тлі Кремля? Тут у наявності режисура, а не експромт. До речі, до цих пір пристрасть і талант - до масштабних соціальних шоу демонстрував хіба що Владислав Сурков. Не беруся стверджувати, що це саме його почерк, але схожий. Схожий тим більше, що постановка може переслідувати відразу декілька різнопланових цілей.
Перша, тактична - відволікання уваги громадськості від нагальних проблем. Як фінансових (всієї країни), так і іміджевих - Володимира Путіна. Дивним чином пристрасті загострилися до межі якраз напередодні оприлюднення в суді Лондона результатів розслідування справи про отруєння Олександра Литвиненка - зокрема про те, що його ймовірним замовником був особисто Володимир Путін. Розповсюджуючи цю інформацію, позасистемна опозиція фактично підтвердить ярлик "іноземний агент". Поки з економікою було все в порядку, її можна було спокійно залишити животіти в інтелектуальному гетто. Але тепер Кремль просто не може собі дозволити такої терпимості, тим більше що вже почалося нуртування і демонстрації пенсіонерів - лише перші ластівки.
У цьому сенсі давешнюю статтю "Шакали будуть покарані за законом Російської Федерації" в російських "Известиях", підписану главою Чеченської Республіки Рамзаном Кадировим можна розглядати як маніфест. Мова в ній, зрозуміло, не про те, що російську юридичну практику доповнять нормою, що дозволяє судити тварин - чи деяких з них. Просто Рамзан Ахматович вголос заявив про те, чого в Кремлі воліли голосно не говорити: єдиний закон полягає в тому, що незгодних б'ють і бити будуть. Тут, хоча в системі координат і гопник-терпила, мова йде вже про стратегічному рівні. По суті це програма викорінення в Росії жалюгідних залишків громадянського суспільства. Ця полювання на відьом - типовий прийом зміцнення режиму в умовах зламу суспільного договору.
Опричники Івана Грозного, НКВС Йосипа Сталіна і кадирівці Володимира Путіна, по суті, виконують одну і ту ж роль. У цьому випадку показовий опускання "гнилої інтелігенції" - це урок не тільки для неї самої, загалом, і так знає свої межі, але і для істеблішменту аж до найближчого оточення ВВП. Щоб не намагалося його злити, як колись боярська дума - царя або стара більшовицька гвардія - першого секретаря. Тут дуже показово, що керівництво Чечні раптом заговорив від імені всієї Росії.
Можна було б припустити, що Кадиров поводиться останнім часом настільки нахабно (мова не тільки про цькування дисидентів: загрози сахалінським судді і прокурора, не кажучи про смерть Нємцова, - явища одного порядку) тому, що відшкодовує скорочується грошову данину збільшенням впливу і промацує рамки допустимого. Правда, в якийсь момент Путіну доведеться ставити його на місце (досі він цього всіляко уникав, і навіть зараз його прес-секретар обмежився закликом "не нагнітати"). І потім, Чечня без Кадирова може виявитися лояльніше - і дешевше, ніж Чечня з Кадировим. Але ціною цього буде фактичне визнання Кремлем провалу своєї кавказької політики. Путін і Кадиров - партнери в цій зв'язці, і будь-який з них, йдучи на дно, потягне за собою другого. І тут бачиться інший варіант: Кадирова і Ко просто використовують втемну. З першою метою - каналізувати невдоволеність і змусити "господаря" повести його на заклання. Друга, зважаючи на сказане, стає очевидною. Таким чином, те, що відбувається нині може свідчити про намічений палацовому перевороті, якійсь подобі ГКЧП, умисному "рятувати Росію".
Як би там не було, досвід будь-якої імперії показує: коли преторіанська гвардія занадто явно включається в політику, переформатування режиму стає неминучим, а катастрофа - ймовірним. Це точка неповернення. І Путін її пройшов.
