Православна революція. Хто мінує Росію і коли прийде російський Хомейні
Поринув Росію в ступор епідемія мінування (десятки об'єктів — кінотеатри, школи, мерії —у великих містах за два дні), схоже, на все 100% помилкового, не тільки продемонструвала безсилля політичної та іншої поліції в реальній ситуації, але, можливо, є прологом до чогось на кшталт консервативної ісламської революції в Ірані.
Чорне рух
Те, що занепад російської клептократії може стати саме таким, не є несподіванкою, оскільки ультраправа реакція в цій країні завжди демонструвала куди більший мобілізаційний потенціал, ніж ліберали різних поколінь.
Особливо тому, що путінська влада (а до неї і єльцинська, варто згадати про роль, яку відіграв у російській політиці 90-х генерал Лебідь зі своїм "Конгресом російських громад") підгодовувала ультраправих інформаційно й організаційно, підморгувала їм.
Багато в чому так само, як це робили влади Веймарської республіки по відношенню до націонал-соціалістам, коли ті вже набрали чинності, і як нинішній прем'єр Угорщини Віктор Орбан легалізував участь вкрай правого "Йоббіка" у великій угорській політиці, постаючи на його тлі помірним і конструктивним лідером патріотів. До речі, в Угорщині ця гра закінчується не тільки зростанням рівня репресій відносно ліберальних кіл, але і виникненням рухів, ще більш радикальних, ніж "Йоббік", звинувачують цих і без того вульгарних націонал-екстремістів в тому, що вони обтесались і увійшли в розклад партійної системи Орбана...
У Росії, в якій спроба демократизації закінчилася заколотом Хасбулатова і Руцького (згодом вони чудово адаптувалися до режиму Путіна), брутально пригніченим "лібералом" Єльциним, ситуація виглядає ще небезпечніше саме тому, що ніяких механізмів випускання пари, крім погромів, єльцинсько-путінський режим не припускав і не передбачає. Жовтневий заколот 1993 р. закінчився схваленням на референдумі конституції, яка мало чим нагадує основний закон демократичної держави. З тих пір її весь час лише погіршували — сьогодні президентська влада в Росії взагалі не має меж. А в умовах задавленности ліберального табору (і часткової кооптації у владу тієї його частини, яка в силу своїх професійних якостей допомогла кооперативу "Озеро" розікрасти країну і привласнити всі її активи) почали грати першу скрипку, грубо кажучи, нові чорносотенці.
На кордоні між політикою РПЦ по створенню парамілітарних сполук, таких як "Сорок сороків", для захисту своїх майнових інтересів, шаром рессентимента (а це побиті на Донбасі бойовики), кримської істерії, а також давно йде поволі формування реакційного руху в низах церкви і суспільства зросла рух з корінням "хлыстовстве". Треба сказати, що РПЦ, якою давно керують корумповані сибарити із зав'язками в західному світі (патріарх Кирило десятиліттями керував зовнішніми зв'язками церкви, а його права рука Іларіон (Алфєєв) має британську ступінь), намагалася протистояти цій єресі. Зокрема, вона у свій час розправилася з чукотським митрополитом Диомидом, очолював "чорне" рух. Але особливого ефекту ці репресії не дали, оскільки в самій церкві є впливові персонажі, які продовжували підморгувати і непублічно виправдовувати, допомагати радикалам.
Повість Стругацьких "Важко бути Богом" сьогодні перетворилася в сбывающийся навіть у деталях політичний прогноз. Адже не фашистом виявився придворний авантюрист дон Реба, а примітивним запутавшимся політиканом, який перевтілився у тимчасового намісника сусіднього теократичної держави. Щось схоже відбувається і з Путіним, якого рядили в одягу "обручившегося з Росією", тільки от майбутній окупант, схоже, внутрішній. Роздуваючи культ царя-мученика і білого руху (хоча історично це різні сюжети — серед білих домінували конституціоналісти), Кремль сам зробив все, щоб опинитися захопленим зі спущеними штанами перед щирим реакційним рухом, здатним на масштабну низову мобілізацію.
Монархісти і популісти
Але розглянемо і інші версії.
Перша — це пролог до нового висунення Путіна, як і в перший раз, на темі захисту населення від тероризму. Саме тому, мовляв, трохи оговтавшись, режим почав звинувачувати в телефонному тероризмі ИГИЛ. Але в цій версії чимало нестиковок. У масовій свідомості ИГИЛ розбитий "на дальніх підступах" — така теза офіційної пропаганди. Правда, ця концепція рвалася, де тонко, і раніше —в силу терактів в Петербурзі, Сургуті і менш значних інцидентів. Втім, верховоди пропаганди не переоцінюють інтелект масового глядача, так що могли вирішити, що і так зійде (будь-то телефонних терористів навіть затримують і, зрозуміло, вони визнаються в чому завгодно).
Прокотить тероризм другий раз як обгрунтування для продовження путінського президентства, неясно. А адже в силу особливостей мислення правлячої кліки (так званий "легалізм") просто фальсифікувати вибори вона не хоче. Рекордно низька явка на думські і місцеві вибори в 2016-2017 рр .. показує, що свого роду аналітичний контроль Кремля над суспільством сильно ослаб, а суспільний договір, який складався в обміні зростаючого рівня життя на політичні свободи, зруйнований. Клею для будівлі режиму — щирого милування народу Путіним — більше немає, він висох. Причому за полярно різних причин — це і падіння рівня життя разом з деградацією суспільного життя, і "злив Донбасу" укупі з далекими від розуміння середнього "патріота" шашнями з Америкою.
На місце Путіна став претендувати політик, якого не посадиш у в'язницю і не виженеш за кордон, а саме обожествленный цар-мученик Микола II. Тому з версією про мінування РФ самим режимом з метою утримання влади — при всій її банальності — є проблеми.
Друга версія — це акція якоїсь угруповання всередині самої влади, покликана або остаточно позбутися системних лібералів, або замінити кимось більш цільним самого Путіна. Але тут теж є проблеми. На лібералів — системних, що позасистемних — мінування звалити не вдасться. А що стосується якості правлячої еліти, то головна його особливість — це боягузтво. Важко уявити собі сценарій, при якому вона реально піде проти "царя" в таке лобове зіткнення.
Між тим треба підкреслити, що останній петербурзький хресний хід, який вивів на вулиці ледь не сотню тисяч учасників, показав організаційний потенціал цієї "чорної" частини РПЦ, її розвинені зв'язки з місцевим самоврядуванням, розквіт під її дахом парамілітарних організацій, у які прийшло сотні, якщо не тисячі втікачів терористів-учасників військової кампанії на Донбасі. Не дарма, як бачимо, влаштовували дебати Навальний і Гиркин — чорносотенцям не вистачає соціально-економічної складової, а націонал-лібералам — такого людського ресурсу, який не з білим кулькою виходив би на вулиці, а з автоматом Калашникова.
Третя версія — це і справді розширення операцій ИГИЛ в Росії. Але стилістика не збігається. ИГИЛ віддає перевагу нехай і малі за масштабами, але все-таки вбивства, а не віртуальне залякування. Хоча можна бути впевненим, що ісламісти уважно спостерігають за подіями і постараються використати цю інформацію для планування власних акцій.
Нарешті, четверта версія — це якась лобістська усобиця на рівні відомств та "гаманців" за посади і бюджети, в якому сенсі міністерство Мединського завжди було проблемним. Але масштаб акції та її ризики надто вражаючі для такої меркантильною інтерпретації. До того ж повідомляють, що за прямою вказівкою ФСБ всі повідомлення про дзвінки і коментування евакуацій почали "висушувати". А це означає, що влада все-таки зіткнулася з противником, їй невигідно будувати рекламну кампанію Путіна на цьому сюжеті.
В очікуванні російського Хомейні
Очевидно, що Кремль потрапив у пастку розпалювання пристрастей, в яку три роки грав з захватом, весь час підвищуючи градус, але не маючи серйозного потенціалу для подальшої війни з Україною, з Заходом, боячись розгорнути і справжню громадянську війну на власній території, щоб тріумфально її виграти. На вибори народ не ходить, неясно і глухо ремствує, а його психіка, подібно наркотичної залежності, вимагає подальшого загострення.
У такі обставини Путін ще не потрапляв, а волі заарештовувати прихильників царя Миколи у нього немає. Притому що на початку 2000-х молодий прем'єр-міністр і президент висловлювався про останньому царі безсторонньо, про що йому сьогодні нагадують у правих маргінальних колах. Відмова від показу "Матільди" в найбільших мережах кінотеатрів — це реальний прояв сили новоявленої опозиції, яка, зауважимо, прямо не лає самого Путіна. Просто вона ще не "доросла" — консервативна революція в Ірані в 70-ті роки відбулася не за один день.
Як далі буде розвиватися така ситуація і що вона несе світові?
По-перше, оскільки "Матильду" все-таки покажуть (у тому Єкатеринбурзі на прем'єру продано рекордна кількість квитків), зіткнення неминучі. Путін і так став поступатися в громадській думці вагою Ігорю Сечіну і Рамзану Кадирову, не вистачало ще почати програвати Поклонської і її бородатим союзникам, так і до Навального в якості рятівника вітчизни можна докотитися.
По-друге, цей конфлікт, зрозуміло, послаблює Росії на зовнішній арені (просто інерція мислення Заходу на тлі безлічі і без того породжених РФ проблем дуже велика) і розхитує режим внутрішньо. За іронією долі, цей сюжет нагадує події столітньої давнини -- цар Микола, як відомо, і сам був чорносотенцем, але потім злякався зростання впливу цих своїх вірних слуг, охорона почала їх "згортати", але шкода вже заподіяна. У Першу світову Росія увійшла зовсім не в тому стані, щоб виграти, що б не співали реакційні історики, як тоді, так і сьогодні.
По-третє, Україні слід потурбуватися і своєю ситуацією в політико-конфесійному полі. В рамках УПЦ МП теж існує "чорна" партія, хай і далеко не така впливова, але успіхи побратимів по вірі (за "істинну віру", а не за християнським вченням, зрозуміло) безсумнівно її надихнуть. Це стосується і ряду інших країн, де РПЦ домінує, а також, швидше за все, Грузії, де реакційна партія змогла навіть прорватися в парламент на попередніх виборах.
По-четверте, умовно помірні кола в російській еліті тепер вже усвідомлюють, що накоїли, влаштувавши в чому руками підручних екстремістів бійню на Донбасі. На схід, у Росію, звідти, паралельно врегулювання або без оного, виходять і будуть виходити елементи, у яких в голові вже не те, що все переплутано, а навпаки, "зрада царя, що продався кощунникам" тепер складається в цілісну концепцію. Імперські прапори і облиті кров'ю ікони все частіше стануть з'являтися на вулицях російських міст, а поліція проти таких мітингів вже виявила свою майже повну безпорадність.
Між іншим, в радянські часи в ЦРУ існувало ціле підрозділ, координировавшее свою діяльність з Держдепом в рамках комплексу заходів "проекції м'якої сили", що займалося саме православними і імперцями, що осіли в США і інших західних країнах. Та ж Російська православна церква за кордоном (РПЦЗ) до цих пір не цілком лояльна московської патріархії, а відповідно, і Кремлю. Але, як ми переконалися під час російської агресії проти України, стан, в який американські спеціальні служби впали після холодної війни, залишає бажати кращого. Втім, останнім часом щось в їх надрах почало змінюватися в кращу сторону.
Думається, що підключення різних гравців до великої гри навколо "Матільди" могло б поглибити рану, яку Росія завдала собі сама, заохочуючи насильство та екстремізм всередині і зовні своїх кордонів. Зокрема, це стосується нових російських діаспор у Західній Європі, США, Канаді та Ізраїлі. Вони вже пережили скол з "українського питання". Тепер їм може бути ще одне випробування — за путінську вони Росію, символом якої стає "розпусна Матильда", або за горнюю "Святу Русь", керовану високодуховним попівським палицею?
Читайте також ТАК ДУРНІ ВОНИ. КОЛИ ПУТІН ОЦІНИТЬ "МАТИЛЬДУ"
