• USD 41.5
  • EUR 43.9
  • GBP 53
Спецпроєкти

Обережна неоднозначність. Як тайванські вибори відсувають перспективу війни з КНР

Більшість коментаторів помітили лише перемогу кандидата від правлячої Демократичної Прогресивної Партії Тайваню (ДПП), яка виступає за поетапне здобуття незалежності, але зовсім не звернула уваги на нюанси ситуації. А тим часом саме вони дуже важливі, наповнюючи результати виборів безліччю суперечливих смислів.

Реклама на dsnews.ua

Вибори на Тайвані проходять в один тур – перемагає кандидат, який набрав просту більшість голосів. Лай Цзін-Те, чинний віце-президент Тайваню, отримав підтримку 40,1% від загальної кількості тих, хто голосував. Хоу Ю-і, кандидат від партії Гоміньдан – 33,49%, а Ко Вень-цзе – кандидат від Тайваньської народної партії (ТНП) та колишній мер Тайбея – 26,45%. Явка виборців становила трохи більше 71%.

Таким чином пост президента Китайської Республіки залишився за ДПП на третій термін поспіль. Лай займе місце Цай Інь-Вень, яка пробула на цій посаді два терміни — дозволений за законом максимум, а його місце займе Сяо Бі-хім, колишній головний посланник Тайваню в США. Держсекретар Ентоні Блінкен вже привітав Лая з перемогою, заявивши, що США розраховують на продовження співпраці з керівництвом Тайваню. МЗС КНР у відповідь висловило протест, вважаючи привітання порушенням принципу "одного Китаю".

Прихильники Лая святкують його перемогу
Прихильники Лая святкують його перемогу

Але при найближчому розгляді перемога прихильників незалежності від комуністичного Китаю виглядає не такою вже й тріумфальною. Лай, як не крути, не набрав абсолютної більшості голосів. Натомість на парламентських виборах, що проходили одночасно з президентськими, перше місце посів Гоміньдан. І не просто став першим, а суттєво покращив результат 2020 року, отримавши на 14 місць більше – 52 проти 38 (зі 113). ДПП отримала 51 місце, всього на одне менше, але все-таки опинившись другою. До того ж, вона отримала на десять місць менше, ніж було в неї в 2020 році. Причини переважно економічні – за два терміни до правлячої партії накопичилося безліч претензій. Частково справедливих, частково зумовлених загальною економічною ситуацією у світі, але все одно пов'язаних у свідомості виборців із її правлінням. ТНП має 8 місць (+3), два місця отримали незалежні кандидати.

На Тайвані існує напівпрезидентська система правління, за якої парламент (Legislative Yuan) може не затвердити призначеного президентом прем'єра, а президент у відповідь може або запропонувати іншу кандидатуру, або розпустити парламент, призначивши нові вибори. Навряд чи справа дійде до відкритого протистояння – Тайвань все ж таки не Росія 1993 року. Кандидатуру прем'єра майже напевно узгодять на закритих переговорах, домовившись із ТНП. І, проте, якщо в попередніх двох парламентах ДПП мала монобільшість, то зараз, щоб затвердити уряд, їй доведеться шукати підтримку на стороні. А також думати про перспективи виборів 2028 року та про те, як призупинити падіння своєї популярності. Бо хоча більшість населення і підтримує відділення від материкового Китаю — ТНП, нехай і лавірує, швидше за нього, ніж проти, є, однак, і повсякденні проблеми суто економічного плану.

Безперечним плюсом виборів стане те, що їхні результати дозволять знизити градус конфлікту між КР і КНР, давши при цьому можливість обом сторонам зберегти обличчя. Пекін отримав втішний приз у вигляді першого місця Гоміньдану на виборах до парламенту і зможе тепер говорити про те, що ідея повернення в материкову гавань помалу перемагає завдяки мирним – чи відносно мирним – зусиллям КНР. А коли так, немає сенсу воювати, а треба продовжувати діяти методами мирного переконання. У свою чергу Лай, а також майбутній прем'єр, зможуть говорити про те, що демократичний Тайвань не може не брати до уваги думку прихильників партії, яка отримала в парламенті найбільшу кількість місць.

Реклама на dsnews.ua

Як наслідок, перші післявиборні заяви, які пролунали з обох боків, виявилися досить мирними. Лай висловив сподівання, що у Пекіні зможуть зрозуміти прагнення тайванців до демократії. Насправді, звичайно ж, і не зможуть, і не захочуть, але ж можна і помріяти, тим більше, відчуваючи за спиною підтримку США. У Пекіні заявили, що рішуче протистоятимуть будь-яким діям, спрямованим на досягнення незалежності острова, а також і втручанню зовнішніх сил у ситуацію, яку Китай вважає своєю внутрішньою справою, але, разом з тим, працюватимуть з політичними партіями та всіма верствами суспільства Тайваню для сприяння мирному співробітництву.

Насправді, з підтримкою незалежності серед тайванців все трохи складніше. У цій темі є три основні проблеми: вікова, ціни питання та ідентифікаційна.

Ставлення тайванців до незалежності сильно корелює зі своїм віком. Серед молоді більше прихильників повного відокремлення від КНР, ніж серед людей старшого покоління. Це природно – молодь звикла до де-факто незалежності та до немислимої у КНР свободи та іншого життя не бажає. Про ситуацію в КНР тайванці обізнані дуже добре, і здебільшого ставляться до материкових реалій щонайменше прохолодно. Інше питання, що у багатьох переселенців з останньої хвилі, пов'язаної з падінням влади Гоміньдану на материку, на іншому березі протоки залишилася рідня. Але від покоління до покоління зв'язки з нею, звісно, слабшають. Дуже по-різному живуть люди в КНР і КР.

Далі на сприйняття ситуації впливає страх війни. Навіть якщо Тайвань за допомогою США відіб'ється від нападу з материка, це коштуватиме йому дуже дорого. Тим часом тайванці, як це зазвичай і буває в демократичних країнах, високо цінують свої життя. Принаймні вони цінують їх значно вище, ніж мешканці неомаоїстської КНР, яких, до того ж, у 50 разів більше. Як наслідок, навіть найтвердіші прихильники незалежності воліли б йти до неї суто мирним шляхом, а якщо це зараз неможливо — зберігати невизначений статус-кво якомога довше, сподіваючись, що вікно можливостей у якийсь момент відкриється. Ця логіка і зумовлює стриманість Тайбея, який міг би відповідати на збройні провокації Пекіна значно різкіше, але не робить цього.

І, нарешті, є проблема окремої від Китаю ідентифікації тайванців. Гасло "ми один народ" – улюблений інструмент Пекіна. Тайбей ж, у свою чергу, культивує всі можливі відмінності, у всіх сферах життя, від особливостей написання ієрогліфів до ресторанних меню. Тим не менш, в єдиний нацпроект, відмінний від китайського, все це поки вкладається з великими труднощами — надто різні виходять цеглинки. При цьому менталітет тайванців, безперечно, вже західний, вони дуже відійшли від материкового Китаю, але нацбілдинг все-таки ще не завершений, навіть учорне. Як наслідок, у хід йде буквально все: і історія Тайваню як японської колонії, що розвивалася окремо від Китаю, до того ж, як у негативному, так і в позитивному трактуванні цього факту, і опір японцям – так, сучасна ТНП запозичила назву у партії Чан Вей- шуя, створеної в 1927 році для протистояння японському фашизму — що, до речі, викликало невдоволення нащадків Чан Вей-Шуя та керівників фонду його імені. І складний національний склад Тайваню, де окрім китайців-хакка, що жили на Тайвані століттями, присутні і нащадки першої хвилі переселенців з Фуцзяні, і другої хвилі — втікачів від комуністів з усього материкового Китаю, і, нарешті, малайсько-полінезійські автохтони "гаошань" що жили там ще до перших китайських поселенців, і частково зберегли власну ідентичність. Таких, щоправда, лише близько півміліну з 23,5 млн. жителів острова, але 85% сучасних тайванців – нащадки змішаних шлюбів між усіма цими групами. Втім, культурний вплив однієї з груп найчастіше виявляється переважним у різних областях острова, що безпосередньо позначається на результатах виборів. Очевидно, що тяжіння до Китаю зберігатиметься доти, доки власний національний проект Тайваню не набуде хоч якогось закінченого вигляду.

    Реклама на dsnews.ua