Государство

Путіну залишили шанс ще трохи поцарювати

Кремль хоче гарантій, що Україна не стане членом НАТО. Захід готовий їх дати. Ми ж маємо добитися особливих умов співпраці з Альянсом, так і не вступивши до нього

Фото: rg.ru

Глава МЗС ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр заявив, що питання розведення конфліктуючих сторін на сході України близьке до вирішення. "Нині ми маємо стежити за тим, щоб відповідальні військові підписали цей документ", - зазначив на зустрічі в Москві посланець Ангели Меркель. На думку Штайнмаєра, після підписання такого документа може розпочатися "відведення важкого озброєння із зони конфлікту". Тобто, мова власне йшла про виконання Росією Мінських домовленостей.

В Україні дехто емоційно зауважував, що реверанси німецького посадовця перед росіянами - це чергова спроба Німеччини грати у власну гру, аби в якості посередника подобатися всім. І що після заяв Штайнмаєра українську сторону знову всадять за стіл переговорів у форматі Мінськ-2. З тими ж результатами. Мовляв, жодних перемовин з ворогом бути не може. Але з часу перших мінських домовленостей дещо змінилося. Це дещо все ж залишає шанси на припинення військового протистояння.

По-перше, вдаватися до масштабної агресії проти України Росія боїться. Адже економічні проблеми, викликані санкціями, стагнація економіки і небажання російських еліт біднішати стали вагомим фактором впливу на наміри нашого войовничого сусіда. Москва й далі брязкає зброєю, але робиться це для внутрішнього споживача. Як показав саміт великої двадцятки в Брісбені, Путіна ніхто не боїться. Його радше сприймають як проблему, яка всім заважає нормально жити. Путіну його місце у світі показали. Але від перемовин з ізгоєм не відмовляються. Не тому, що в нього є ядерна бомба, а тому що світ залишає російському народу можливість не повторити ганьбу німців, які молилися на Гітлера, як зараз росіяни моляться на свого пристаркуватого вождя.

Як показав саміт великої двадцятки в Брісбені, Путіна ніхто не боїться. Його радше сприймають як проблему, яка всім заважає нормально жити

По-друге, Путіну дають сигнал, що колись його можуть далі порогу допустити в клуб сильних держав. Але для цього він має гарантувати мир на українському Донбасі. Бо переговори в будь-якому форматі - чи то Веймарському, чи Женевському, чи кумедному, із залученням Євразійського економічного союзу - не мають сенсу, якщо під домовленостями не підпишеться особисто Путін. Російський президент може розповідати своїм громадянам, що він когось там захищає на Донбасі, але всі чудово розуміють: або Росія відмовиться від зазіхань на українські землі, або ж рано чи пізно отримає посилення санкцій. Кремлівський агітпроп радіє з "немочі Заходу", який знову загальмував при прийнятті санкцій. Питання економічного тиску на Росію дійсно складне, але не тому, що фіни чи угорці стають в позу. Для Заходу, який багато десятиліть виконує функцію гаранта не повторення світової війни, надважливо, щоб прогнозоване падіння Росії не закінчилося появою на карті світу десятьох гіркіних з ядерними валізками. Тому Путіну, якого у світі вважають все ж адекватнішим за мракобісів, що можуть отримати владу в Росії в результаті її розвалу, дають можливість обміну - спокій в Україні на збереження влади. На який період - це вже залежить від здатності хазяїна Кремля утримати внутрішню ситуацію за допомогою поліцейських кийків. Погодиться чи й далі капризуватиме - покаже час. Але принаймні сигнал йому дали.

По-третє, важливий важіль впливу на Москву задіяв і Київ. Припинення фінансування Донбасу - це те, чого не чекали в Кремлі. Там прагнули, щоб окуповані території залишалися в складі України і годувала їх Україна. Це у Росії пройшло з Кримом, який чомусь до цих пір отримує воду, світло і продукти з нашої держави. З "ДНР" й "ЛНР" не пройшло. Скільки б усілякі лаврови не кричали про "геноцид", на це світ уваги не звертатиме. Коли окупованими територіями прокотяться голодні бунти? Поодинокі вже є, хвиля піде ближче до Нового року. Хтось скаже: відмовившись фінансувати "Лугандон", Україна де-факто заморозила конфлікт. Простіше кажучи, послала під три чорти усіх тих, хто двічі зрадив Батьківщину - на травневому "референдумі" і на листопадових "виборах". Але в даному випадку слово "заморозила" має абсолютно інше значення. Бо до весни сепаратистським регіонам ще треба дожити. Припинити вогонь і йти на переговори або ж відстрілювати голодних мирних мешканців. Третього варіанту у вожаків бандформувань не існує.

Звісно, залишається відсоток, що сигналів від Заходу Путін не почує і зважиться на вторгнення. Але цей відсоток невисокий. Адже Путіну потрібна не війна, а щоб його вмовляли. Який не який, а все ж статус...