Чи варто у дівчаток забирати мрію стати Барбі
Барбі вперше потрапила мені до рук на початку 90-х - я тоді працювала у доволі крутому (по тих часах) дитячому садку, де, окрім "звичайних" дітей перебували діти "нових багатих" і навіть перших народних депутатів. Барбі, звичайно, викликала серед дітей ажіотаж, і навіть деякі дорослі підтягнулися подивитися на заморське диво. У Барбі були талія, бюст, її довгі, стрункі ноги згиналися у колінах. Можете собі уявити, скільки цікавого наговорили про неї виховательки на вушко одна одній. Ми тоді знали вже, що це дуже модна іграшка. Але навіть не уявляли, що це не просто лялька - це ідеал, це спосіб життя, це зірка, якою прагне стати кожна притомна дівчинка. Про те, що Барбі - це спосіб боротьби буржуазної культури з феміністичними ідеалами сучасних жінок, що ця гламурна білявка, яку треба обставити "кімнатками", "кухнями", Кенами, візочками, шафами з неміряною кількістю рожевого ганчір'я, затягує дівчат змалечку у міщанський побут з культом шоппінгу - ми і подумати не могли.
Але на Заході вже на той час Барбі почала перетворюватися на справжню проблему. Вона перестаралася, переконуючи дівчаток "бути як я". Дівчатка почали розуміти її дуже буквально, і окрім білявих кенів і купи рожевої одежини, запрагли саме такої зовнішності. Що невдовзі вилилося у епідемію підліткової анорексії. Всі симпатичні дівчатка-булочки, які усього за два-три роки природнім чином "витягнулися" би і отримали гарні форми, почали "створювати себе" за допомогою дієт. Адже на жодній з коробок з Барбі, у жодному журнальчику не було написано, що красуні-ляльці - не тринадцять років.
Тоді під тиском з боку організацій різного штибу - від батьківських до антидискримінаційних - "лялькова" індустрія була змушена експериментувати з "альтернативними" Барбі. Тоді з'явилися пухленькі "сестрички", схожі на наших пупсів, з'явилися темношкірі "подружки" - але світ все одно крутився навколо "головної" Барбі, і всі "альтернативи" лише підкреслювали її досконалість. Вона все одно залишалася головною "вчителькою життя" маленьких майбутніх жінок.
Що відрізняє ініціативу Ніколая Лемма, дизайнера з Піттсбурга, що запустив черговий проект Леммілі, чергової "альтернативної барбі"? Можливо, те, що він намагається створити не "альтернативну", а "реальну" Барбі. Яка не буде схожа на шарж на "справжню" Барбі чи на її маленьку дитину. Вона має бути схожа на справжню 19-річну дівчину, якою могла би бути Барбі "у реальному житті". Трохи інші пропорції, інший колір волосся (досить вже з нас білявок!) і набір наклейок, що мають зробити її шкіру менш досконалою - з прищиками, подряпинами чи розтяжками.
Судячи з усього, Леммілі - це терапевтичний проект. Сам Лемм визнає, що страждав у підлітковому віці від того, що не відповідав канонам краси. Лялька Леммілі мусить сподобатися дівчаткам, які так само переживають щодо власної недосконалості. Барбі, приведена у відповідність до реальності, на думку Лемма, мусить їм допомогти. Як саме - уявити важко, але те, що він має вже доволі велику кількість замовлень - факт.
Швидше за все, Леммілі матиме певний успіх. Хоча б у батьків, яким набридли відмови доньок від їжі в ім'я міфічної стрункості (і цілком реального гастриту). Але Леммілі, нажаль, - це не заперечення, а продовження "культу Барбі". Адже біда Барбі не в тому, що вона стимулює анорексію в підлітків (ну, не буде її стимулювати Барбі - так знайдеться яка-небудь чергова Кейт Мосс), а в тому, що стверджує стереотипність краси.
І зовсім неважливо, буде цей стереотип "худенький" чи "товстенький" - важливо, що стереотип у підході до краси залишається. Не впевнена, що "пивний животик" та волохаі груди врятують Кена - він все одно залишиться Кеном, нехай не таким дурнувато-усміхненим і широкоплечим. Аби стверджувати різноманітність краси і самого життя, Барбі (Леммілі, Бетсі, Кени та всі інші мешканці дитячих куточків) мусять стати різними і втілювати різні способи життя. Дитина, з усіх своїх іграшок найбільше схожа на плюшевого ведмедика, не стане з того робити трагедії, якщо комусь вдасться донести до неї, що завжди найкраще - лишатися собою.
А в Барбі з Кеном, гадаю, попереду ще великий життєвий шлях - ніякі конкуренти їм не зможуть завадити, і ніяке "прагнення реальності" не вкоротить віку. Тому що саме ця пара струнких, усміхнених блондинів стала символом американського буржуазного благополуччя зразка WASP. В цій якості вони, можливо, вже не дуже цікаві самій Америці, яка має в собі все менше від культури білих англосаксонців-протестантів. Але для глобального світу вони залишаються символом чогось ідеального і недосяжного - того, заради чого купували дітям Барбі у 90-х і купують зараз. "Американська мрія", втілена у Барбі, подолала кордони Америки і пречудово продається у найглухіших кутках світу. Люди потребують рожевих мрій. А хіба не для того створені іграшки?
