Чому людина в сані завжди лишалася непідсудною
Київський районний суд міста Харкова визначив в якості запобіжного заходу по два місяці позбавлення волі учасникам незаконного збройного формування ЛНР, які 25 травня були захоплені під час нападу на ОВК у Новоайдарі. Щодо долі очільника загону - священика Української православної церкви Московського Патріархату Володимир Марецький, за сумісництвом - активіст донського козацтва - є дві версії. За версією очевидця він був звільнений у залі суду. За версією Харківської прокуратури, так само отримав два місяці ув'язнення.
Як би там не було, деякі запитання щодо участі батюшки у збройному нападі залишаються без відповіді. Наприклад, як виявилося, по "церковній лінії" отець Володимир майже не постраждав - відробився усього лише "тимчасовою забороню в служінні". Тобто пройде трохи часу, про скандал забудуть, і батюшка зможе змінити камуфляж на стихар, а автомат - на чашу зі Святими Дарами.
Луганський митрополит Митрофан Юрчук, в чиїй компетенції знаходиться покарання священика, на будь-яку критику відповідає в тому дусі, що "тут вам не Київ". За оцінками київських богословів, за церковними канонами на Володимира Марецького мало чекати позбавлення сану. Проте митрополит Митрофан, який через свій невтримний конформізм не так давно поміняв доволі високу посаду керівника справами Київської митрополії на почесне заслання на віддалену єпархію, на це явно не піде. Загалом, на думку владики, питаннями щодо участі його підопічного у збройному нападі мусять займатися правоохоронні органи і суд. Коло замкнулося.
Отже, пройде два місяці, батюшка, не виключено, вийде з ув'язнення, повернеться на парафію, а також до улюбленої гри в православну "Зарницю", яку ми спостерігаємо на сході і в Криму.
Останнім часом все частіше лунають попередження про привид "православного екстремізму" і звинувачення на адресу церкви, яка стимулює подібні настрої. Попри те, що ці звинувачення мають певний сенс, є ще одна обставина, яка виявилася плодотворною для цього "православно-казачого" гібріду. Те, що церква є фактично інтегрованою часткою цілої державно-кримінальної системи, сформованою владними елітами в регіоні. І сама вона, відповідно, набула виразних кримінальних рис.
Чутка про те, що Марецького "просто відпустили" майже не здивувала. А якщо його і не відпустили зараз - майже напевно відпустять після розслідування. Переведуть, наприклад, у категорію свідків. Бо, як писав відомий російський письменник, "де таке бачили - на попів протоколи заводити?". Людина в сані завжди лишалася майже непідсудною. Так само, як людина, наближена до влади/кримінального угруповання.
Втім, "так само" - фігура мови. Бо і тепер, як це було за середньовіччя, священики кооперуються з владними елітами, копіюють її моделі поведінки, стають її частиною. Процес формування цього кримінально-церковного гібріду почався ще за часів пізнього СРСР - і дає плоди тепер. Над цим не має влади церква, бо "на місяцях", як вірно підмітив владика Митрофан, "все виглядає інакше". Але справа не в тому, що в Луганську, на відміну від Києва бояться бандерівців чи української мови, чи взагалі нашестя геїв з Європи. Справа в тому, що тутешні владно-кримінальні еліти зовсім не хочуть нічого міняти. А священики - частина цих еліт.
Ідея "православного військово-патріотичного виховання" - це теж частина цього владно-церковно-кримінального способу існування. Православні табори, в яких школярів вчать навичок єдиноборств та володіння зброєю, навряд чи стануть базою підготовки православних ваххабітів. Але вони цілком можуть вдовольнити попит на "молодих людей спортивної зовнішності", яких рекрутують владно-кримінальні угруповання для "брудної роботи".
В цьому статусі священослужителі майже не підлягають переслідуванням не тільки з боку світських органів, дуже часто вони стають недосяжними навіть для власного священноначалля. Ані київського, ані місцевого - за ними надто міцний тил, а місцевий архієрей, зазвичай, і сам є частиною тієї ж системи.
