Общество

Чому московський Апостол Федорова цінніший за львівський

Львівський Апостол має більш розкішне оформлення та якісніше надрукований. Тим не менше, у грошовому еквіваленті ціна московського Апостола сьогодні набагато вища аніж львівського

Фото: sci-nnov.ru

Ігор Дудник

16 травня 2016 року українське суспільство сколихнула новина про викрадення з Національної бібліотеки ім. Вернадського примірника стародрукованого Апостола. Першим опублікував цю новину сайт radiosvoboda.org, а протягом кількох наступних днів інформацію було поширено іншими українськими ЗМІ. На жаль, жодне видання не перевірило інформацію "Радіо Свобода" належним чином, і помилку про викрадення саме львівського Апостола 1574 року було масово розтиражовано. Серед чисельних публікацій у пресі та висловлених у блогах думок було чимало й таких, які виголошували експресивне обурення "зникненням безцінної пам'ятки нашої культури", "викраденням унікального стародрукованого видання", "пропажею першої української друкованої книги".

Безумовно, факт крадіжки рідкісного видання з Національної бібліотеки не може не викликати обурення, але обставини викрадення, подробиці розслідування, чи система охорони у НБУВ не є темою нашої теперішньої публікації. Зараз хотілося б прояснити питання: що являють собою стародруковані книги, чим цінні вони для української культурної спадщини, яка їх вартість духовна і яка матеріальна.

19 травня 2016 року на сайті НБУВ з'явилася офіційна заява, у якій наголошувалося, що викрадено саме московський Апостол 1564 року, який є найдавнішою російською датованою друкованою книгою. Відмінність цього видання від львівського Апостола 1574 року та історію появи цих книг, оглянемо нижче.

У середині XVI ст. суттєво посилюється територіальна експансія Великого князівства Московського, названа у російській історіографії "собиранием земель русских". У 1552 році було завойоване Казанське ханство, а кількома роками пізніше - Астраханське. На захоплених, переважно мусульманських, територіях активно впроваджується християнство, будуються церкви, створюється нові парафії.

Сторінка московського Апостола 1564 р. з передмовою, у якій зокрема зазначено: "многистыя церкви воздвизаеми бываху во царствующем граде Москве и по окресным местам и по всем градам царства его, паче же [особливо] в новопросвещенном месте во граде Казани и в пределах его"

У зв'язку з цим, виникає нагальна потреба у великій кількості богослужбових книг, які вживалися під час церковної служби, і мали бути у кожному храмі. Потребу у великій кількості таких книг -  Євангелій, Служебників, Октоїхів, Апостолів - могла задовольнити лише технологія книгодрукування. Але річ у тім, що у Московії середини XVI ст. не лише не було жодної друкарні, а й до самої технології книгодрукарства ставилися дуже і дуже підозріло. Натомість у сусідніх Польщі та Литві у першій пол. XVI ст. працювало більше десятка друкарень.

Яким же чином на Москві з'явилися висококваліфіковані друкарі Іван Федоров та Петро Мстиславець, стараннями яких у 1564 році був видрукуваний Апостол, а роком пізніше - два видання Часовника? Сучасна російська книгознавча наука пояснює цей феномен існуванням у 1553-1563 рр. так званої Анонімної друкарні, у якій і викристалізовувалася друкарська майстерність тогочасних московітів.

Насправді, жодного вагомого доказу існування друкарні на Москві до 1563 року немає - припущення ґрунтуються на гіпотезах, здогадках та непрямих доказах. Якщо коротко, то суть цієї історії в наступному: серед масиву кирилівських стародруків є сім видань без жодних вихідних даних (вузькошрифтове Євангеліє, середньошрифтові Євангеліє і Псалтир, широкошрифтові Євангеліє і Псалтир та дві Тріоді - пісна та цвітна). Невідомо ким, коли і де саме були надруковані ці книги, але радянська книгознавча наука безапеляційно зарахувала їх до "московських видань", і навіть придумала для них міфічну "Анонімну друкарню".

Сторінка безвихідної Тріоді пісної

Одним з найсерйозніших аргументів прихильників московського походження безвихідних книг є твердження про стильову спорідненість шрифтів, орнаментів, гравюр згаданих видань з московськими Апостолом (1564) та Часословом (1565). Це дійсно так, але разом з тим, ця спорідненість абсолютно не доводить факту друкування і підготовки книг до друку саме у Москві. Цікаву гіпотезу з цього приводу висловив не так давно львівський дослідник Р. Дзюбан. Він вважає, що друкарі Іван Федоров та Петро Мстиславець були... білорусами, і що їх було захоплено московитами як військовополонених під час Ливонської війни та окупації Полоцька. Походження П. Мстиславця (Мстиславль - місто в Білорусі) не заперечував жоден дослідник, а от зарахувати до литвинів І. Федорова який сам себе називав московитином, набагато важче. Р. Дзюбан стверджує що слово "Московитин" вказує не на країну походження, а є просто прізвищем. Це, звичайно, лише гіпотеза, хоча вона і пояснює, яким чином на Москві познайомилися з технологією книгодрукування, адже у Литві це було справою звичною, давно відомою.

Інше пояснення давали старі російські (як казали раніше - дореволюційні) історики книги: В. Сопіков, К. Калайдович, П. Строєв. Ґрунтуючись на архівних документах, вони стверджували, що навчив книгодрукування І. Федорова та П. Мстиславця данець Ганс Богбіндер, який міг перебувати у Москві у 1552-53 рр., або пізніше.

Так чи інакше, але точно визначеною датою московського книгодрукування є 1564 рік, а першою друкованою книгою - Апостол. Це видання великого формату - in folio (тобто в аркуш), прикрашене орнаментальними заставками та ініціалами, які трохи не буквально наслідують пізньоготичну орнаментику І. ван Мекенема. Цікаво, що радянські книгознавці довго не бажали акцентувати увагу на цій особливості, і придумали навіть спеціальний термін "стародрукарський орнамент".

Євангеліст Лука та орнаментальна заставка. Розгорт московського Апостола 1564 р.

У московському Апостолі є також ілюстрація, на якій зображений апостол Лука. Вся книга надрукована одним шрифтом. Заголовки зроблені в'язю. Цікаво, що від'їжджаючи до Литви, Федоров та Мстиславець забрали з собою матриці та пуансони для виготовлення шрифту, лишивши у Москві тільки комплект відлитих літер, якими друкувалися Апостол та Часовник. Через кілька років А. Тімофєєв-Нєвєжа надрукував у Москві цими збитими шрифтами ще кілька книг, поки літери остаточно не стерлися. Після цього у московському книгодрукуванні настає більш ніж десятирічна перерва, обумовлена, напевно, невмінням створити нові шрифтові пуансони та матриці.

Але нас більше цікавить зараз вектор прямування І. Федорова та П. Мстиславця, які щільно завантажившись друкарським обладнанням, зупинилися у маєтку Г. Ходкевича у містечку Заблудові, на межі тодішньої української, польської та білоруської етнічних територій. Тут вони друкують Учительне Євангеліє, після чого шляхи друкарів розходяться: П. Мстиславець прямує до Вільна, де розпочинає власну друкарську діяльність, І. Федоров же, надрукувавши у Заблудові ще одну книгу - Псалтир, виїздить до Львова.

Ці заблудівські видання не мають того символічного навантаження, яке мав московський Апостол, що вважається "першою російською друкованою книгою". Заблудів сьогодні - це територія Польщі, і формально заблудівські видання ніби-то не належать до культурної спадщини ні України, ні Росії, ні Білорусі. Але насправді діяльність цієї друкарні напряму стосується історії та культури як України, Росії, Білорусії, так і Польщі. Концепцію історії XV- XVІІІ ст. як історії Східної Європи, а не окремих держав чи територій, ми ще належно не осягнули.

Але повернімося до Львова, куди 1573 року прибув Іван Федоров, чи як його тепер називали Федорович-Московітін. Надрукувавши книгу невеликого формату (у восьму долю аркуша) - Буквар, Федорович починає працю над повторним друком Апостола, на продажі якого, збирається непогано заробити. Звернімо увагу на принципову різницю у процесі роботи над московським та львівським Апостолами: якщо у Москві праця йшла у державній друкарні, повєлєнієм царя, під наглядом та керівництвом дяків, то у Львові друкування книг - приватна підприємницька ініціатива Федоровича. Власне, і оздоблення книг він вирішує так, щоб максимально привабити читача руського та литовського, але не відштовхнути і московського, адже й у Московії Федорович збирався продавати свої книги.

Федорович замовляє кілька нових орнаментальних заставок, додає такий елемент книги як кінцівки, яких не було у московському виданні, але які були звичні читачеві України-Руси та Литви-Білорусі. І головне: у львівському Апостолі ми бачимо нову ілюстрацію - зовсім іншу фігуру апостола Луки.

Апостол Лука. Ілюстрації з московського (1564) та львівського (1574) Апостолів

"Львівський" Лука органічніше вписується у рамку, ніж "московський", який випадає з неї через інший перспективний ракурс. Також пізніша фігура краще побудована анатомічно (у першої фігури права рука закоротка). На ілюстрації львівського видання ми бачимо апостола, який зосереджено пише, у московському - просто тримає книгу в руках. Можемо зробити висновок, що львівські майстри (гравюра підписана Л. П. та W. S. - напевно це ініціали художника й гравера) були вправнішими та досвідченішими.

Загалом, львівський Апостол має розкішніше оформлення та якісніше надрукований, хоча що стосується шрифту - вживаний все той же московський шрифт. Менше з тим, незважаючи на все вищесказане, у грошовому еквіваленті ціна московського Апостола сьогодні набагато вища, аніж львівського.

Формується ця ціна з двох основних складових: символічної привабливості книги для певного середовища, московський Апостол - перша російська друкована книга, львівський - українська (хоча деякі дослідники вважають, що львівський Буквар надрукований раніше Апостола), та кількості примірників що дійшли до наших днів (а також стану збереження цих книг, але це вже якщо говорити про ціну того чи іншого конкретного примірника). Кількість, відомих нині, московських Апостолів за каталогом Є. Немировського - 66, львівських - 128 примірників.

Московський Апостол 1564 року є лише у восьми країнах, причому все це виключно державні зібрання (примірники у приватних колекціях, за звичай, не афішуються). Львівський Апостол 1574 р. присутній у 16 країнах, але є офіційно й у кількох приватних колекціях. Знайти та придбати примірник львівського Апостола не є проблемою - ця книга періодично з'являється на аукціонах. У 2007 р. Апостол 1574 р. був проданий на Sotheby's за $380000, але за бажання можна знайти це видання і за $10000, хоча тут ніхто не гарантує легальності походження чи навіть того, що це оригінал (так, на антикварному ринку чимало підробок).

Найнеприємніше у всій цій історії - це ставлення держави до національного надбання (як би пафосно це не звучало), яке збиралося століттями. Так, один з перших примірників московського Апостола 1564 року був куплений Ілларіоном Свєнціцьким у 1905 році за великі гроші. За дорученням Андрея Шептицького велася цілеспрямована робота з формування в Україні масиву стародрукованої книги, що дозволив би науковцям якісно досліджувати наше минуле.

У бібліотеці ім. Вернадського донедавна зберігалося 3 примірники московського Апостола 1564 року (2 також є у Львові). Два з них знаходяться у Києві ще з ХІХ ст. (примірники Маклакова та Львова), третій був куплений бібліотекою у 1965 році в російського вченого В. Вітта - цей примірник, власне, і був викрадений.

Тож, лишимо дослідження стародруків історикам, філологам, мистецтвознавцям. Сподіваймося, ці неприємні події не вплинуть на обмеження доступу до стародрукованих видань саме для дослідників, адже для них першочерговим завданням є огляд та аналіз примірників, причому велике значення для фахівця має охоплення якомога більшого їх масиву з одного й того ж видання, адже вони відрізняються нюансами друку (а іноді й змістом), покрайніми записами (іноді надзвичайно цікавими), історією володіння тим чи іншим примірником.

Саме тому є важливою якомога більша державна збірка стародрукованих книг, що дає можливість дослідникові глибше зануритися до теми, і зробити більш точні висновки про наше минуле, суттєво викривлене пізнішими ідеологічними нашаруваннями.