День Хрещення Русі: вперше за багато років дві українські церкви, що претендують на об'єднання, залишилися на Київських кручах сам на сам
Свято в Києві було виключно церковним - богослужіння, молебні та хресні ходи, і "домашнім" - без високих делегацій, проте, як звітує, принаймні, прес-служба УПЦ МП, з немалою кількістю прочан, які не побоялися відвідати Україну і Київ в ці буремні часи.
Непомітно пройшло святкування цієї дати у Москві. Патріарх Кирило, який зазвичай не упускав нагоди в ці липневі дні відвідати Україну і взяти участь у святковому Архієрейському соборі УПЦ-РПЦ, цього разу поставився до дати прохолодно. Може, всі святкувальні сили були витрачені цього року на ювілей Сергія Радонезького, а може, занадто гучно святкувати "київське" свято у Москві тепер прийнято.
Втім, від того, що цього разу патріарх святкував день пам'яті князя Володимира не на Дніпрових кручах, а у Білокам'яній, свято зовсім не втратило шарму. Радше навпаки. Адже виявилося, що святий князь Володимир є небесним покровителем російських правоохоронців. Тому на святковій літургії у Храмі Христа Спасителя до довгого-предовгого списку священнослужителів, які співслужили патріарху, долучився міністр внутрішніх справ у супроводі 1200 представників внутрішніх військ Росії. Така собі "поліцейська літургія" на "київському святі".
Президент Петро Порошенко у своєму привітанні з нагоди свята також багато уваги приділив справам цілком земним. Він нагадав про те, що вибір князя Володимира був вибором "політичного вектору", спрямованого на Європу. Бренд "Єдність" також був використаний у президентському зверненні - але йшлося, зрозуміло, про єдність України, окресленої, знову-таки звичним контуром: Софія Київська і Києво-Печерська лавра - львівський собор святого Юра - бахчисарайський Успенський монастир - церкви давнього Чернігова - Святогорська лавра на Донеччині. Окремо президент попросив про молитви за тих, "хто утверджує золотий Володимирів тризуб на українському Донбасі".
А головні учасники і господарі свята - дві українські православні церкви - святкували кожна окремо і намагалися ніде не перетнутися. Один день Володимирська гірка приймала УПЦ, в інший - УПЦ КП. Одні відслужили всенощну та літургію у Володимирському соборі, інші - у Києво-Печерській лаврі. Ніяких конфліктів і майже ніяких викликів один одному. Якщо не враховувати лозунгу "Київський патріархат - Помісна українська церква". Який в УПЦ МП вдали, що не помітили.
Щоправда напередодні синод УПЦ КП зробив спробу додати святкуванню гостроти. Владики УПЦ КП в черговий раз звернулися до колег з УПЦ МП з програмою щодо об'єднання. Щоправда, ця програма не містила майже нічого нового. Це, фактично, нова редакція вже добре відомої історичної довідки, яка обґрунтовує законність існування української автокефальної церкви та незаконність претензій на неї з боку Московського патріархату. Окрім того на синоді владики УПЦ КП дійшли висновку, що два найбільш вірогідних кандидати на Київську митрополичу кафедру, - митрополит Онуфрій Березовський і митрополит Антоній Паканіч, - є зовсім не тими людьми, які будуть сприяти об'єднанню двох українських православних церков.
В цілому, мирний перебіг святкування - добрий знак і приємна новина. Втім, вона залишає присмак розчарування. Вперше за багато років дві українські церкви, що претендують на об'єднання (чи, принаймні, так кажуть), залишилися на Київських кручах сам на сам - без закордонного начальства і спостерігачів від "світового православ'я". Навіть без супервайзерів з боку влади, якій зараз просто не до того. І... нічого не відбулося. Вони не захотіли зустрітися один з одним навіть заради свята, навіть у такий непростий момент, коли "те, що нас об'єднує" мало би стати визначальним. Але знову не стало. Принаймні, для священноначалля. А як почувалися з того приводу вірні, яких розвели у різні боки і не дали з'єднатися ані у молитві, ані у суперечці - ніхто не дізнається. Бо в наших церквах, як і раніше, не прийнято прислухатися до думки простих вірян.
