Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Золотий запас. Письменниці, які стали грошовими знаками

Суббота, 23 Марта 2019, 14:00
Скількох історичних діячок ми знаємо в обличчя саме тому, що їхні обличчя прикрашають банкноти?

Фото: Shutterstock

В симпатичній українській книжці один персонаж говорить іншому: "Лесі Українки має вистачити". Вони не світову літературу обговорюють і представленість в ній жінок-геніїв; вони скидаються грошима, щоб купити пляшку. Скільки авторок має вистачити кожній країні для годного заздрості валютного запасу чи бодай пристойного символічного капіталу? Скількох історичних діячок ми знаємо в обличчя саме тому, що їхні обличчя прикрашають банкноти? І чи спокушає до читання їхніх творів такий спосіб вшанувати їхню роботу?

Лідія Койдула - 100 естонських крон

(з 2011-го естонці перестали користуватись кронами і перейшли на євро)

Друга половина ХІХ ст. Національна поетка, започаткувала літературну естонську мову, написала і поставила перші п'єси естонською мовою.

Mu isamaa on minu arm. "Моя вітчизна - моя любов". Цей вірш по суті є неофіційним гімном Естонії. Як пісня він зазвучав в 1869-му, згодом, в 1944-му, отримав нову мелодію. Mu püha Eestimaa. "Моя квітуча Естонія". Наприкінці 1980-х в Естонії пройшла серія мирних протесів. Вона увійшла в історію під назвою "співоча революція". 1988 року на Співочому полі Таллінну зібралося більше 300 тисяч естонці (а це третина населення країни), які разом співали саме ці рядки: "Моя вітчизна - моя любов". Між іншим, це єдина з патріотичних естонських пісень, яка не була заборонена за Радянського Союзу. Сприяла зокрема бездоганна репутація авторки віршу - Койдули.

Лідія Емілі Флорентін Яннсен (так її звали насправді) - німкеня за походженням. Койдула значить "світанкова", ще точніше - "ранкова зоря". Є переконлива версія, що ім'я Койдула не Лідія вигадала. Її перші книжки виходили анонімно - підписувалася "L.", а саму авторку певний час звали "соловейком з берегів Емайигі" (так звався її збірник 1867-го). На початку 1870-х діячі естонського національного відродження (до яких належала і Койдула) активно видавали букварі і читанки, де були і тексти Лідії. Видавець Карл Якобсон підписав її тексти "Койдула". В цих підручниках, до речі, була зафіксована орфографія естонської мови та її граматика. А от творцем естонської літературної мови вважається Лідія Койдула, з чим і пов'язують її статус національного поета.

Мурасакі сікібу - 2 000 єн (≈492 грн)

Кінець Х - початок ХІ ст. Авторка першого роману, написаного японською складовою абеткою кана.

Японське Середньовіччя - це Мурасакі сікібу: поетка, щоденникарка, романістка та її 1000-сторінковий "Ґендзі моноґатарі" ("Повість про принца Ґендзі"). Щоб усвідомити масштаб останнього варто звернути увагу на три факти: в романі більше трьохсот активних персонажів і майже вісімсот віршів-танка, вписаних у різнорівневий сюжет, що триває приблизно сімдесят п'ять років.

У своєму "Щоденнику" авторка не раз згадає, наскільки популярним був її роман - буває, дивиться на юних чоловіків і підмічає їхню схожість зі своїм принцом Ґендзі. І цієї миті уже незрозуміло, хто кого наслідує - життя літературу, чи навпаки. А в одному з епізодів "Щоденника" (за 1008-й) один із придворних питає авторку, як він може знайти юну пані Мурасакі. Питання не дивне, дивна відповідь: "Тут нема нікого, хто спромігся б бути Ґендзі. Тим більше тут не може бути пані Мурасакі". Просто той аристократ питав не про реальних людей. Мурасакі звалася героїня роману Мурасакі сікібу - вогненна, приваблива, аристократична, віддана і сурова. А коханець їй дістався не з найлегшою на землі вдачею, бабій-гультяй-розпусник, який, втім, постійно запевняє Мурасакі у своїй глибокій повазі.

Мурасакі сікібу не з себе писала свою прекрасну і недооцінену Мурасакі. Ситуація склалася іронічніша. Ім'я, яким ми називаємо авторку "Ґендзі моноґатарі", несправжнє; справжнього не знаємо. Її роман був настільки популярним, що її почали називати на честь вигаданої нею ж витонченої красуні з суворою вдачею і нещасливою долею.

Джейн Остін - 10 фунтів стерлінгів (≈357 грн)

ХVІІІ ст. - початок ХІХ ст. Взірцева авторка англійської іронічно-соціальної прози, за лекалами якої сформовані цілі напрямки белетристики. Незмінна постачальниця рольових моделей розумних дотепних юних жінок і шляхетних відданих чоловіків.


Авторка, яка міркує про важливість шлюбу-партнерства для інтелектуального та емоційного розвитку і чоловіка, і жінки, сама заміжня не була. Цей іронічний момент часто згадують, не звертаючи особливої уваги на те, що таким був свідомий вибір Джейн Остін. В кожному з її романів відбувається десь від трьох до одинадцяти шлюбів - кожен шлюб Остін обмірковує через мотиви тих, хто парується, і через наслідки цього рішення. Варто зауважити, в кожній її книжці є гепі-енд, але він далекий від уявлень про рожевих поні, що скачуть ромашковими полями. Остін скептична і часом дуже цинічна. Кожен герой при перший появі оцінюється в грошах - скільки має річного доходу чоловік, який посаг має дівчина. Жінки, між іншим, у неї завжди походять із незаможних родин. Любовні історії Остін ґрунтовані на моментах, коли юна дівчина позбавляється ілюзій щодо вічного кохання і обмірковує ретельно думку: хто забезпечить існування її та її майбутніх дітей? От такі вони, класичні любовні романи від тієї, хто сама заміж не вийшла і опікувалася батьківською родиною (де було ще семеро дітей). За що зокрема люблять Остін, так це за ненав'язливу мораль.

Є легенда, що Остін писала потай і похапцем - у кожну вільну хвилину на куточку першого-ліпшого столу. І коли хтось заходив до кімнати, вона приховувала листки від чужих очей. Публікувати написане вона почала тільки в тридцять п'ять, а померла в сорок один. Залишила по собі шість зіркових романів, кожен з яких вона переписувала не менше десятка разів.

Божена Нємцова - 500 чеських крон (≈604 грн)

ХІХ ст. Чеська жінка-прозаїк, фундаторка чеської прози. Пару-трійку цитат із її "Бабусі" знає напам'ять кожен чеський школяр, який живе в святому переконанні, що "золота доба" Чехії виглядає саме так, як про неї писала Нємцова. 
У "Бабусі" вона згадує свою реальну бабусю Магдалену Новотна - її казки, забобони, те, як вона випікала хліб і прививала малим до нього пошану. Безсюжетна книжка, майже вірші-в-прозі, серія елегійних спогадів, за яким де-не-де та постане протистояння трьох генерацій - бабці з золотих романтичних "віків велетів", матері, яка воліє бути ближче до радостей індустріалізації і престижу "німецької цивілізації", і от цієї малої, котра намагається примирити дві версії реальності близьких їй жінок. Сама Нємцова народилася у Відні, а померла в Празі. Помирилися в ній минуле і майбутнє, либонь. Дівчину-миротворця вона зве Барушкою - улюблена героїня ще не раз з'явиться в прозі Нємцової. Це дівчинка, якою колись була чи воліла бути Божена; і живе вона в державі, якою колись була чи воліла бути її золота Чехія.

Твір, з яким до Нємцової прийшла слава, називався "Чеським жінкам", наступний хіт - "Бабуся". Вона говорила про жінок і до жінок, маючи на меті творення прози чеською мовою. Націю за Нємцовою мали народити її колежанки і її читачі - жінки відтворюють націю з кожною розказаною перед сном казкою і проспіваною колисковою. Збірники народних казок і пісень Нємцова так само ладнала.

Померла в лютих злиднях, буквально голодуючи. Чеські патріоти влаштували їй пишний театралізований похорон - народження ікони національного відродження починалося тут, смерть реальної жінки до нього стосунку не мала.

Астрід Ліндґрен - 20 шведських крон (≈60 грн)

ХХ ст. Авторка дитячої прози, національний письменник - статус, який прозаїкам рідко перепадає.


Журналістка-аматорка під час Другої світової служить в державному бюро, що люструє і цензурує листи громадян у нейтральній щодо війни Швеції (принаймні, позірно). Має весь час справу з браком продуктів і одягу. Виховує двійко дітей, які увійшли в складний вік і легкою вдачею не вирізняються. Переживає любовну драму: чоловік, схоже, закохався в іншу. Весь цей час - з 1939-го до 1945-го - вона пише щоденник, де обмірковує політичні новини і приватні журби. І цей журнал - єдиний суто дорослий текст Астрід Ліндґрен, в якому вона говорить від свого Я, а не делегує цю функцію кумедній дівчинці з ластовинням, малому бешкетнику з хутору, погано вихованій потворці з пропелером, героїчним братам міні-лицарям, малій розбійниці тощо. В "Щоденнику" вона мигцем повідомила, що розповідала дочці історії перед сном, щоб та заспокоїлася. З тих історій і постали її книжки. Щоденник реальної секретарки Астрід закінчується там, де народжується Ліндґрен-письменниця - у світ виходить книжка про Пеппі Довгопанчоха. А далі всі життя письменниці - це її кумедно-прекрасні герої та їхні маленькі-великі-дуже великі читачі.

Вона написала свою біографію "Мої вигадки" - про традиційну міцну родину, про нещасливе перше кохання, про позашлюбну дитину і довгі роки нудної роботи і шлюбу-з-вдячності. І як на тому тлі з'являлися шалені-ексцентричні історії про Пеппі і Роні? Зшивання вигадки і реальності - досі в її книжках найцікавіше. Чи Малюк справді бачив Карлсона? До речі, Пеппі і Роні є її улюбленими героями, а Карлсон з самого початку планувався як негативний персонаж, і вона ним злегка гидувала.

Сінгріт Унсет - 500 норвезьких крон (≈1612 грн)

Кінець ХІХ ст. - ХХ ст. Нобелівська лауреатка, авторка історичних романів.

В експозиції Нобелівського музею є одне дуже зворушливе фото. Немолода ледь усміхнена жінка в кокетливому хутряному капелюшку і шубі. І надпис під фото десь такий: "Сінгрід Унсет, норвезька письменниця, лауреатка Нобелівської премії з літератури за 1928 рік, в придбаних спеціально до урочистої церемонії хутрах". Саме Унсет цей трішки легковажний і нестримно відвертий в непоказних дрібничках надпис дуже личить. Вона - авторка грубезних монолітних романних серій про середньовічну Норвегію, точних до історичних і етнографічних деталей аж так, що історики ось уже десятиліття дратуються. В центрі кожного з її романів - відверта і проста історія "двоє закохалися, двоє побралися, двоє розлюбили". Історія, доступна кожному, хто навіть не знає, чим там вкривалися холодними зимами середньовіччі норвеги (хутром - Унсет розкаже) і як лікували зламані хребти (знерухомленням, а згодом верховою їздою - про це теж буде в її книжках). Нобелівська премія і новий капелюшок, придбаний з нагоди. І це таки про Унсет.

Бути норвежкою вона обрала сама. Унсер походила зі змішаної родини, батько її рано помер, Сінгріт виховувала мати-датчанка. Та і жила родина в Данії чимало часу.
Унсет здобула відомість із коротким романом, одним із небагатьох в її спадку, написаним про сучасність. "Фру Марта Оулі" - важка історія, позбавлена сентиментів. Жінка працює клерком (як і сама Унсет), нудиться в шлюбі; і от стається вибух: через подружню зраду вона ініціює розлучення. Історія на ті часи мегаскандальна, а роман таким не став. Це треба уміти - бути настільки тактовною авторкою. Такою вона буде і в своїх історичних епопеях - чесною і тактовною, норвежкою за власним вибором і вольовою жінкою за призначенням.

Карен Бліксен - 50 данських крон (≈208 грн)

Початок ХХ ст. Легендарна датська письменниця-мандрівниця.

В кіно її зіграла Меріл Стріп: в Голівуді екранізували найвідомішу книгу Карен Бліксен "Із Африки", її відверто-авантюрно-інтимно-біографічну прозу. Стрічка отримала сім "Оскарів". Певно, саме в цей момент остаточно помер Ісак Дінесен. Цим ім'ям Бліксен підписувала свої книжки. І саме це ім'я, між іншим, фігурує в сценарії кінострічки. Але-от просто не схожа була Меріл Стріп на Ісака, зовсім.

Бліксен писала казки, схожі на химерні сюжети Андерсена. Її найвідоміший збірник казок зветься "Сім фантастичних історій". Химерність їй близька і в великій прозі.
В часи Першої світової баронеса Бліксен із чоловіком (а потім сама) володіли фермою в Африці: намагалися ростити каву на тій висоті, де вона не росте, а потім льон в тих ґрунтах, де він не виживає. Про Африку вона пише з величезною любов'ю, так само, як і про місцеве населення. Ні, уникнути зверхнього ставлення до чорних не вдається - то тут, то там промайне порівняння автохтонів з тваринками. Але тваринок Бліксен любить більше за людей: затята мисливиця свого часу відмовилася від сафарі і обладнала у маєтку щось на зразок контактного звіринцю.

А взагалі ця книжка - про кохання. У героїні є партнер і друг Деніс, загублений на просторах Африки мисливець-авантюрист. Вона пише, як щоразу, коли були вдвох, то натикалися на левів (вони їх убивали, ясно, але суто з потреби). З такого полювання починається їхній роман: пристрелили пару лев-левиця. Себе вона часто порівнює з пророком Даниїлою - тим, хто вижив у загоні з левами. І її африканське ім'я - Левиця. Та й по смерті Деніса його могилу містичним чином відвідувала шлюбна пара левів. От така любовно-химерна історія, де мисливець і здобич - обидва добровільні, до того ж є однією і тією самою особою.

Хуана Інес де ла Крус - 200 мексиканських песо (≈290 грн)

XVІІ ст. Мексиканська поетеса, монахиня, візіонерка. Була дитиною-вундеркіндом, до восьми років опанувавши базові праці з філософії та богослов'я. Представниця Золотої Доби іспаномовної літератури.

Літературна кар'єра поетеси-монахині, авторки витончених віршів про кохання, почалася в королівському палаці. Освічена і дуже гарна, вона 1664 року була представлена юному монархічному подружжю і тут же стала фрейліною. На цій посаді відслужила більше п'яти років, її основною функцією було писати твори-за-нагоди: лібрето для вистав, вірші до церковних і світських свят, віршовані епітафії (це була її "фішка"). Писала ж де ла Крус трьома мовами - іспанською, латиною і мовою ацтеків. Її глибокі знання так шокували сучасників, що жінці влаштували публічний іспит просто в палаці - його вона витримала блискуче.

Жінка-придворний поет-поліглот в Мексиці сімнадцятого століття - це скидалося на Божественне втручання, на об'яву Генія. Тож шляху до монастиря було не уникнути. Втім,  постриг вона прийняла тільки з другої спроби: чин кармеліток був для неї суровим, організм не витримував такого способу життя, довелося загартовуватися. Біда в тому, що одна з догм чернечого життя передбачала відмову від літературної творчості - так проявлялися смирення і Страх Божий. Тож з появою сестри Хуани "закінчилася" Інеса де ла Крус - тонка і глибока шанувальниця земного і небесного кохання.

Вона часто називала любов лабіринтом і шукала нитку Аріадни, все частіше наштовхуючись на мінотаврів. Вона мала кілька шлюбних пропозицій, від яких, між іншим, відмовилася. Як пережити цю глибу, що на тебе падає (любов себто), вона добре пояснює в своїх комедіях: довести складну ситуацію до безглуздої і щиро з того реготати. Найкращі ліки від страху, хто б не був його джерелом.

Фатма Алійє Топуз - 50 турецьких лір (≈249 грн)

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. Перша жінка-романістка в ісламській культурі, брала активну участь у боротьбі за жіночі права.

Дівчата в Османській імперії не отримували системної освіти, але Фатма мала ґрунтовну домашню освіту, зокрема, добре володіла арабською і французькою мовою, якими запійно читала. Переважно, романи. Коли Фатмі було сімнадцять, її видали заміж за відому людину, героя війни, шанованого посадовця. Вона народила йому чотирьох дочок. Чоловік Топуз був освічений значно гірше за неї, ревнував до книжок, перші десять років шлюбу взагалі забороняв читати, бо мав переконання, що книжки жінок розбещують. Особливо романи. Відбувши десять років такого союзу, Фатма сама почала писати. І саме романи. Вона підписувала книги Bir Hanım - "Шляхетна Пані" або просто "Жінка". Після того, як Фатма написала роман, в якому героїня забуває своє перше велике кохання, пошлюбившись з гідним чоловіком-соратником, чоловік Топуз дав згоду на її подальшу письменницьку роботу. Книжка та звалася "Корисна інформація", до речі.

Чоловіки і жінки, які примиряють свої амбіції в успішних шлюбах і робочих союзах - це її тема. Одну з книжок Фатма написала в співавторстві з відомим тоді чоловіком-романістом: вона створила в тій книжці розділи про жінку, він - про чоловіка. Це був любовний роман про стосунки двох рівних партнерів. Коли книжка вийшла друком, на обкладинці значилось чоловіче ім'я Ахмет Мітат Ефенді та псевдо "Жінка". А роман називався "Мрія і правда". 

Больше новостей об общественных событиях и социальных проблемах Украины читайте в рубрике Общество

загрузка...