Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

"Україна не для українців"? Як Троцький з "партизанськими бандами" боровся

Понедельник, 2 Декабря 2019, 20:00
100 років тому "в усіх ротах, ескадронах, батареях та командах" було прочитано, а згодом у радянській пресі оприлюднено наказ очільника військового відомства радянської Росії Лева Троцького із закликом до червоноармійців "не підкоряти, а звільняти" Україну
Агітаційний плакат 1919 року

Агітаційний плакат 1919 року

Сучасники подій оцінювали цей наказ як один із вирішальних у перемозі в Україні червоних на зламі 1919 та 1920-го. Нині ж він маловідомий широкому загалу, та й історики про нього не завжди згадують.

А варто б.

До цього часу серед патріотично налаштованих українців переважають погляди на Троцького як чи не найбільшого українофоба серед управлінських "башт" Кремля.

Здавалося б, для такого ставлення є вагомі передумови. Від фактів нікуди не дітися: Троцький у 1919-му і справді став одним із промоутерів об'єднання радянської України з Росією, був прихильником жорстко централізованої армії.

Але...

Без централізації військового управління у більш-менш тривалій перспективі успіху у війні досягти неможливо. Недарма ж щось подібне - підпорядкування добробатів єдиному командуванню - відбувалося і в Україні під час нинішньої війни з Росією. Тобто така поведінка Троцького закономірна для керівника військового відомства.

Листівка 1918 року

Так, справді, Троцький із зміцненням радянської влади намагався позбутися "партизанщини". Але він не лише наполягав на ліквідації "махновщини", а й затято критикував частину керівників УСРР.

Зокрема, напружені стосунки були у Троцького з близьким до Сталіна наркомом внутрішніх справ УСРР Климентом Ворошиловим. І далі вони не покращилися.

Власне, саме у цьому конфлікті, але вже вищого рівня, тобто не з Ворошиловим, а зі Сталіним, ймовірно, і криється головна причина сучасного ставлення до Троцького як головного кремлівського українофоба. Адже саме з подачі Сталіна "троцькістів" звинувачували у нехтуванні національно-культурними правами українського народу. Почалося це після відходу Леніна від влади у 1923-му і продовжувалося включно до 1937-го, коли вже навіть термін "великодержавний шовінізм" публічно не вживався.

Нині основним запереченням українофобства Троцького означається його позиція кінця 1930-х, коли він висловився на користь незалежної від Кремля робітниче-селянської України.

А що ж було у 1919-му?

Троцький, який розумів українську мову, того року чимало часу провів в Україні, намагаючись налагодити армійські справи. Він неодноразово навідувався до Харкова та Києва. Зокрема, у Києві виступив з великою промовою на "об'єднавчому" засіданні ВУЦВК 19-го травня і навіть виголосив українською оригінальне гасло: "Хай живуть українські робітники і усі чесні селяни!"

Агітаційний плакат 1919 року

Але, якщо вірити Бела Куну, то Троцький справді довше всіх ігнорував національне питання. "Ще не так давно Ленін, Троцький, Радек, Роза Люксембурґ та я стояли на позиціях, ворожих до національної справи. Але з того часу і Ленін, і Радек, і я змінили свої думки в цій справі. Роза Люксембурґ - покійниця. На старих позиціях стоїть Троцький", - казав Бела Кун в часи існування (з 21 березня до 6 серпня 1919-го) радянської Угорщини. Але, як визнав наступного року український соціаліст Микола Шраг, який і навів ті слова Куна, незабаром і Троцький "не вдержався".

Ситуацію, що складалася в Україні восени 1919-го, у листі до свого колеги Рафаїла іронічно охарактеризував член ЦК КП(б)У Олексій Іванов: "До цього часу було відомо, що північні рабовласники збираються бути прихильниками антидоктрини Монро "Україна не для Українців", як буде далі? Братва дуже хвилюється в очікуванні сюрпризів від "блідолицих братів".

Олексій Іванов

 Справді, перед Кремлем постало завдання зробити радянську владу "своєю". Троцький на той час вже усвідомив, що демонстрований у 1919-му національний нігілізм може стати на заваді захопленню України. У листопаді він собі вже занотовує: "Вести прогресивну національну політику: дати українську школу, дати українську пресу, нещадно вигонити пихате відношення до української мови в Університеті, як й в армії... Зробити українську мову потужним провідником комуністичних ідей". І далі цього дотримувався.

У Кремлі уважно проаналізували позицію "групи Попова", яку сам Павло Попов презентував 20 листопада на розширеному засіданні політбюро ЦК РКП(б). Однак того дня за браком часу йому не вдалося висловитися щодо армії. Дня наступного Попов передав Леніну листа з детальним викладенням свого бачення вирішення проблеми. Ленін поділився з Троцьким.

Ключовим у листі визначалося питання про відносини з повстанцями. Бачення "групи Попова" істотно різнилося від наявних у Кремлі планів. Попов наголошував (і це місце було підкреслене Троцьким): "Ми повинні переформатувати їх в регулярні частини, але в жодному разі не намагатися забрати їх з України та розчинити в Червоній армії РСФРР". Далі Автор листа відзначив, що спроба розформування повстанських загонів призведе до того, що ті повернуть зброю "проти нас", тому треба зробити так, щоб на армію вони дивилися як на свою, а не як на завойовницьку силу. Тому Попов пропонував: "Ми вважаємо конче потрібним формування Української Черв. Арм з вживанням в ній української мови". 

Троцький уважно вивчив листа У відповідь нарком військових справ РСФРР написав тези "Українська армія. Українські повстанці та інше /з приводу доповіді товариша Попова/". Після ознайомлення з пропозиціями Троцького В.Ленін резюмував: "§ 7 - геть; додати детальніше про заходи боротьби з партизанством. Особливо ж на рахунок стикання (мовою оригіналу - "соприкосновения", - Авт.) з партизанами та влиття їх в наші частини - Ви жодного слова. Раджу переробити (і без Попова)". То про що ж йшла мова в тезах Троцького?

Червоною ниткою через документ проходять дві основні думки. По-перше, про необхідність знешкодження українських повстанців як першочергову передумову успішності більшовицької влади. По-друге, про доцільність створення навколо цього знешкодження такого ореолу, що не дав би приводу трактувати його як антиукраїнський крок. 

Аргументом проти влиття повстанських загонів до Червоної армії Троцький називав її вірогідну низьку боєздатність (з огляду на "прив'язаність" до певної території). І це підтверджувалося як досвідом весни 1919, так і кінця листопада.  

Другим запереченням Троцький назвав небезпеку розкладання вже наявних регулярних частин: "При терпимому поблажливому та вичікувальному ставленні до партизан регулярні полки будуть розкладені вольницею так, як була розкладена 13 та армія сусідніми бандами Махно". Разом з цим він визнавав: "Зрозуміло, необхідно, щоб очищення території України від партизанських банд не розумілося трудящими масами як боротьба проти української самостійності (виділення наше, мовою оригіналу - "самостоятельности" - Авт.). Але це повинно бути досягнуто як заходами нашої політики, так і деякими суто військовими заходами". Інакше кажучи, ставилося завдання створити у якомога більшої частини українців ілюзію самостійності, ілюзію української державності і при цьому взяти Україну під жорсткий контроль.

Троцький наголошував: "Українською армією є та армія, котра вступає в Україну". Щоб послабити окупаційний образ майже мільйонної Червоної армії він пропонував "вести підготовку командного складу з безумовно надійних українців... Одночасно необхідний відбір вищого командного складу, що знає українську мову".

Агітаційний плакат 1919 року

З повстанськими загонами пропонував обходитися жорстко: усі вони мали "спочатку підпорядкуватися найближчому відповідному командуванню, якому дається інструкція поставити відповідні загони в такі умови, між двох регулярних частин /загороджувальні, каральні загони і т. ін./, щоб вони не могли вийти з підпорядкування. Лише загони, котрі витримали такий іспит, зможуть після відповідної чистки бути введеними в загальні регулярні частини".  

Для демонстрації "українськості" Червоної армії Троцький пропонував створити "суто українські формування", кількість яких мала обмежитися "окремими зразковими полками з добре підібраним командним складом і компактним комуністичним осередком, з суворою дисципліною і з тривалим навчанням". Цікавим є пункт 7, який викликав критичні зауваження В.Леніна: "7. Для роззброєння українських сил застосовувати переважно зразкові українські полки, про які сказано вище (ця частина перекреслена), частини, передаючи їх в розпорядження рот і батальйонів діючим бригадам для роззброєння населення в районі дій цих останніх" (так в тексті - є перекреслення, є написаний від руки текст, який ми позначили курсивом - Авт.). Подібні заходи, спрямовані на зіткнення між собою українців, стали правилом в подальшій політиці Кремля.

Понад усе більшовики побоювалися повторення ситуації 1919-го, коли частини, які перейшли на їх бік, згодом проти них же і повстали. Та й необхідно було рахуватися з тим, що, як висловився Яків Епштейн, "в повстанському русі гегемоном є куркуль, що знайшов ідеолога та організатора в батьках та отаманах". 

З огляду на вказані обставини, логічним і промовистим є вжите Троцьким словосполучення "партизанські банди". Пізніше радянська пропаганда, і це збереглося в свідомості людей до цього часу, чітко розмежує поняття "бандит, банди", і "партизан, партизанські загони". Перші з них будуть використовуватися для означення "поганих хлопців" (чужих), а другі - для позитивних героїв (своїх). Але не наприкінці 1919-го.  

Щоб переконати "трудящі маси" в тому, що наступ Червоної армії не означає ліквідацію української державності, було видано публічний "Наказ Голови Реввійсьради Республіки тов. Троцького червоним військам, що вступають у межі України".  

Другого грудня командування Південного фронту розпорядилося "прочитати наказ в усіх ротах, ескадронах, батареях та командах". В найближчі дні він був опублікований у пресі. Першу таку публікацію ми виявили в російській газеті. Але у ній трапилася "обмовка за Фройдом": редакція бажане видала за дійсне і замість слів про те, що трудящі самі оберуть як їм  "жить с Советской Россией у Петрограді надрукували "жить в Советской России".  

"Красный Балтийский флот", 4 грудня 1919-гоКлючовою і найбільш привабливою для українців у цьому наказі була теза про те, що "Україна - це земля українських робітників і трудових селян, лише вони мають право господарювати на Україні, правити нею і будувати у ній нове життя... Пам'ятайте твердо: ваше завдання не підкорення України, а звільнення її""  

Завершувався наказ непересічним і неможливим для початку 1919 року гаслом: "Хай живе вільна незалежна Радянська Україна!".

Бюллетень Организационного бюро Центрального Комитета Коммунистической партии (большев.) Украины № 3‑4. 1919. - 12 декабря

Наказ сприяв посиленню симпатій українців українських повстанців до радянської влади. Тактика більшовиків засадниче відрізнялася від дій білих, які прямо заперечували державні права України. Це й зумовило їх (більшовиків) перемогу. Невідповідність же дій гаслам сприймалася українцями як тимчасове непорозуміння, яке з часом буде розв'язане у проголошеному в наказі напрямку. До характерної для більшовицької національної політики принципової відмінності між формою та змістом українці ще не звикли, гасла сприймалися за чисту монету.

Агітаційний плакат 1919 року

Наказ мав вагомий вплив не лише на мешканців України, а й на членів українських партій закордоном. У датованому 28 липня 1920-го листі до Леніна діячі утвореної в січні з "правих" незалежників Української комуністичної партії (УКП) Юрко Мазуренко та Андрій Річицький відзначали: "Був момент, коли вичікувальний настрій трудящих мас України був готовий перетворитися в революційний Радянський рух, супроводжуваний ентузіазмом. Резолюція ЦК РКП про політику на Україні, наказ т.Троцького давали сподівання на корінну зміну політики РКП у ставленні до України і на вирішення того клубка суперечностей національного і колоніального становища країни, з яким пов'язаний подальший розвиток класової боротьби". Критичні нотки листа зумовлені реальною невідповідністю гасел діям.  

Краще (бо ближче до події) перші враження українських соціалістів передав Володимир Винниченко, який у своєму "Відродженні нації", роботу над яким він завершив 25 січня 1920-го, писав: "З погляду ясности, виразності цей наказ стоїть набагато вище листа Лєніна, він уже дає підставу гадати про можливість принципіальної позіції автора наказу". Цей наказ зумовив підтримку Винниченком більшовиків у війні проти об'єднаних загонів Польщі та УНР.  

Не відставав і Грушевський, який схвально зазначив, що Троцький у цій постанові "ясно признавав окремішність України та її право розпоряджати собою". Колишній голова Української Центральної Ради, як і перший очільник Генерального секретаріату УНР, у радянсько-польській війні теж підтримав більшовиків.  

Наказ Троцького зумовив симпатії не лише впливових політиків Наддніпрянщини, а й представників Української Галицької армії, що сприяло її переходу на бік червоних у лютому 1920-го. Щоправда, опанувати Галичиною, незважаючи на вагомі успіхи липня-серпня 1920-го, червоним таки не вдалося.  

Але школа червоних старшин з українською мовою викладання справді була створена.  

Та й сам Троцький став захисником прав України, щоправда, радянської. Як перед першим формальним визнанням Росією незалежності радянської України наприкінці 1920-го, так і під час створення СРСР у 1923-му, він грав на боці УСРР. Але то вже інша історія, про яку, втім як і про наказ кінця 1919 року, рідко хто розповідає.

Щоправда, є винятки.

Листівка 1918 року

Натомість "правилом" залишається оцінка Троцького як головного українофоба Кремля. Чимало мірою на таку оцінку впливає поширеність приписаної Троцькому і нетерпимої до України та українців агітаційної фальшивки "Інструкція агітаторам-комуністам на Україні". Вона свого часу була навіть в шкільних підручниках з історії України.

Але й це минає. 

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте