Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Чебуреки для Махна. За що махновця Лашкевича побратими на смертну кару прирекли

Четверг, 19 Марта 2020, 21:00
19 березня 1920-го по завершенню організованого махновцями мітингу у селі Великий Янісоль було демонстративно страчено колишнього командира 13-го піхотного полку імені Батька Махна Тимофія Лашкевича
Кадр з фільму

Кадр з фільму "Девять жизней Нестора Махно"

У вже далекому 2007 році на телеекрани вийшов багатосерійний фільм "Девять жизней Нестора Махно". Фільм виявився чи не першою спробою представити історію Махновського руху без звичних з радянських часів ярликів. Дійовими особами у ньому є безліч персонажів, хоча, зрозуміло, не всі вони були в центрі уваги. Втім, один з другорядних героїв картини цілком помітний на загальному тлі соратників Махна: він єдиний з повстанців, хто носив окуляри. Його ім'я - Тимофій Лашкевич.

Актори Павло Дерев'янко та Ігор Гнєзділов в ролі Нестора Махно і Тимофія Лашкевича

Кіношний Лашкевич родом з села Гуляй-поле. Він ровесник Нестора Махна і його друг з дитячих років. Під час Революції 1905-1907 років брав участь у діяльності групи анархістів-комуністів. За фахом - бухгалтер, у махновському русі з перших днів його існування, причому одразу в керівництві. Але як людина дав слабину: за сюжетом досвідчений і переконаний революціонер-анархіст не встояв перед спокусою - вкрав у товаришів гроші, за що і був ними покараний.

Таку біографію придумали для Лашкевича автори сценарію фільму. Майже всі у ній вигадане. За винятком фіналу.

Про дореволюційне життя реального Лашкевича відомості не збереглися. Невідомо, де і коли він народився. Невідомо, де жив і чим займався до революції. Цілковитої певності немає навіть з іменем. В архівних документах фігурує просто "товариш Лашкевич".

Начальник штабу махновської армії Віктор Білаш називав його Тимофієм. А чекіст Марк Спектор, який під виглядом анархіста був інкорпорований до повстанців, у своїх спогадах назвав Лашкевича Єгором. Втім, Спектор писав мемуари через півстоліття після тих подій, припустився у них чималої кількості помилок, тому історики вважають за краще довіряти свідченням Білаша.

Марк Спектор

Цілком ймовірно, що Лашкевич брав участь у Першій світовій війні. У керівництві Білого руху ходили чутки, що Лашкевич мав в старій армії звання підпоручика, тобто був молодшим офіцером піхотних частин. У Марка Спектора і з цього питання була особлива думка: він називав "Єгора Лашкевича" матросом. Можливо, на пам'ять колишнього чекіста вплинув модний в радянські часи кіноштамп: п'яні матроси-анархісти, що гуляли з одного фільму в інший.

Анархісти з радянського фільму

Точні відомості про Тимофія Лашкевича з'являються лише з літа 1919 року: в цей час він служив у Червоній армії на посаді помічника командира 13-го Радянського полку 58-ї стрілецької дивізії, був членом КП(б)У з 1918 року і хоробро бився проти денікінців .

Влітку 1919-го обстановка для червоних в Україні склалася максимально несприятлива: білі вели наступ, тил палахкотів селянськими повстаннями. Війська Південного фронту РСФРР, до складу якого після розформування у червні Українського фронту були  включені й ті загони, які діяли на південному сході України,  відступали. Серед рядових червоноармійців зростала недовіра до керівництва, що була наслідком  як постійних невдач на фронті, так і втілюваних більшовиками продрозкладки і терору. Невдоволення червоноармійців посилювалося чутками про Махна, який закликав не відступати, а боротися "за повне визволення трудящих України від усякого поневолення", від білих і червоних ґвалтівників.

У ніч на 13 серпня 1919-го керівництво червоних спробувало заарештувати Олександра Калашникова, командира полку, що складався з колишніх махновців. Це викликало повстання під анархічними гаслами в частинах 58-ї дивізії. У ці дні Лашкевич зробив свій вибір: він порвав з більшовиками і приєднався до Повстанської армії Махна.

Група махновських командирів

За даними червоної розвідки, на кінець серпня 1919-го Лашкевич був командиром 2-го Розівського повстанського полку. За документами махновців у подальшому він командував 13-м піхотним полком імені Батька Махна, який входив до складу 1-ї Донецької бригади Революційної повстанської армії України (РПАУ) і складався з колишніх червоноармійців. У знаменитій битві під Перегонівкою 27 вересня 1919-го полк перебував на центральній ділянці фронту, діючи проти офіцерських і пластунських частин денікінців. Бій завершився повним розгромом білих, після чого РПАУ швидко рушила на Катеринославщину. Вже 30 вересня 1-а Донецька бригада вибила супротивника з Єлисаветграда, наступного дня взяла Кривий Ріг, але, не затримуючись у цих містах, вирушила далі - на Олександрівськ.

Сам Лашкевич в той час до Олександрівська не дістався. На початку жовтня його 13-й піхотний полк був спрямований для самостійних дій в район Катеринослава. В дорозі махновці вели агітацію серед селян, піднімали їх на повстання проти білих. Спочатку справа йшла успішно. Станом на 8 жовтня Лашкевич зайняв село Михайлівка в 35 верстах на південний захід від губернського центру. 9 жовтня взяв село Сурсько-Литовське, що нині знаходиться на самій околиці міста Дніпра. На цьому наступ зупинився: атакувати Катеринослав силами одного полку, навіть за підтримки численних, але майже беззбройних селянських ополченців, Лашкевич не ризикнув. Повстанці обмежилися тим, що блокували місто з південного боку і вели маневрену війну проти регулярних військ генерала Олександра Ревішіна, посилених бронепоїздом "Дмитрий Донской".

Генерал-майор Олександр Ревішин

Три тижні навколо міста йшли бої. До 29 жовтня повстанці взяли Катеринослав, але незабаром були вибиті частинами генерала Якова Слащова. На початку листопада до Лашкевича прийшло підкріплення - 1-й Катеринославський полк Олександра Клейна і 1-а кавалерійська бригада Феодосія Щуся. 7 листопада місто повернули під контроль РПАУ. Як говорилося в денікінській пресі, "Екатеринослав был занят утром 25 октября [нагадаємо, що білі користувалися юліанським календарем] бандами под командой некоего Лашкевича, как передают, бывшего подпоручика русской службы, а затем в тот же день в город прибыл (...) батько Щусь". У найближчі дні до Катеринослава з Олександрівська перейшли штаб РПАУ і Військово-революційна рада повстанців-махновців.

Актори Ігор Гнєзділов та Данило Бєлих в ролі Тимофія Лашкевича і Феодосія Щуся

Близько місяця Катеринослав жив відносно мирним життям. Тимофій Лашкевич був призначений начальником гарнізону міста. Посада була важлива і відповідальна: за свідченням Білаша, "начгарнизона и комендант города непосредственно подчинялись штарму, который проводил свои распоряжения по городу только через них и за их подписью". Наприклад, наказом штабу армії від 16 листопада саме Лашкевичу було доручено організувати збір контрибуції з катеринославських торговців, промисловців і домовласників.

Отже, керівництво РПАУ довіряло Лашкевичу, а той повністю перейшов на ідейні позиції Махновщини як анархо-повстанського руху, ворожого усякій владі. Більшовиків він тепер сприймав як ворогів. Про це йдеться в спогадах все того ж Білаша: в листопаді 1919 року "командир 13-го полка Лашкевич (бывший коммунист) сам следил за комячейками в полку и требовал их удаления. Но мы ему запрещали".

Віктор Білаш

Не отримавши дозволу розігнати більшовицькі осередки в полку, яким він продовжував командувати, Лашкевич знайшов підтримку в контррозвідці. Результати цієї співпраці не змусили на себе чекати. Керівник військово-польовий контррозвідки Лев Голик на початку грудня доповідав штабу армії: "Как только был занят Екатеринослав, большевики организовали "ревком" во главе с Павловым, который руководил работой в городе и в 13-м полку. Им завербована полковая пулеметная команда и английская батарея (бывшие красноармейцы со своим старым командным составом)". За версією контррозвідки, на чолі більшовицької змови в армії стояв командир 1-го Сталевого кавалерійського полку Михайло Полонський. На початку грудня 1919-го на підставі відомостей, які були отримані від Лашкевича (і інших махновців), Полонського заарештували та стратили.

Михайло Полонський

8 грудня 1919-го денікінці вдруге взяли Катеринослав. У наступні тижні Лашкевич брав участь в боях, продовжуючи командувати 13-м піхотним полком. На початку січня 1920-го залишки білих пішли до Криму, а ослаблена тифом РПАУ зустрілася з Червоною армією, що повернулася в Україну. За відомостями червоної розвідки, Лашкевич в цей час вже командував 1-м Катеринославським корпусом, хоча махновські документи цього не підтверджують. Разом зі своїм полком він займав Гуляй-поле. З якоїсь причини при Лашкевичі перебувала частина армійської каси - та сама контрибуція, взята з катеринославської буржуазії.

У ніч на Різдво, 7 січня 1920 року, Лашкевич зник з Гуляй-поля, забравши з собою близько п'яти мільйонів рублів.

Більше двох місяців лідери Махновського руху не мали про Лашкевича жодних відомостей. Втім, їм було і не до його розшуків: РПАУ зазнала раптового удару з боку червоних, її командири пішли в підпілля. Лише на початку лютого 1920-го Махно відновив партизанський загін, на чолі якого почав рейди по Катеринославщині і Приазов'ю. Через півтора місяці загін несподівано зустрів Лашкевича.

Про цей епізод писали в спогадах Віктор Білаш та Петро Аршинов, збереглися свідчення Льва Голика, але найбільш докладно історію викладено у документі, відомому під назвою "Щоденник дружини Махна Галини Кузьменко". Щоправда, Махно стверджував, що його дружина ніколи не вела жодних щоденників, а сама Кузьменко з цього приводу зберігала цілковиту мовчанку. До того ж, опублікований текст щоденника був помітно спотворений при перекладі з української російською. Втім, так чи інакше, документ цей складений очевидцем і учасником подій, тому скористаємося розповіддю його авторки, ким би вона не була.

Галина Кузьменко

Отже, 18 березня 1920-го загін Махна увійшов до грецького села Великий Янісоль (зараз - с.м.т. Велика Новосілка) Маріупольського повіту. "Тут встретили тов. Лашкевича. Встреча была очень радостная. Все с ним целовались, обнимались, расспрашивали его, как он убежал от коммунистов. Первая радость встречи прошла. Начали говорить о деле". На питання про гроші Лашкевич "смутился и говорит, я вам расскажу, куда я их дел. А в это время в штаб стали подходить бывшие партизаны греки и с негодованием рассказывали, какую разгульную жизнь вел Лашкевич, сорил деньгами как хотел, устраивал балы, вечеринки, делал богатые подарки женщинам, платил им по двести тысяч за визит и проч".

Справа була серйозна. Роком раніше приазовські греки дали Махновському руху цілих два полки, на їхню підтримку проти червоних махновці розраховували і тепер. Але почули від янісольців, "что они теперь с такими командирами воевать не будут, а раньше перебьют всех, кто за спиною честных повстанцев нажился и разбогател, а уже потом пойдут на фронт".

Приазовські греки. Початок ХХ ст

У той же день штаб махновців створив комісію, яка офіційно зажадала від Лашкевича фінансового звіту. Виявилося, що у того "осталось только 105 тысяч рублей". Після того, як Лашкевич залишив засідання, комісія засудила його до страти.

Про вирок Лашкевичу не оголосили. Сам він, мабуть, сподівався вимолити собі прощення: "попросил нас всех к себе обедать и приготовил нам греческое блюдо - чебуреки". Махно від частування відмовився. Дивлячись на нього, відмовилися й інші повстанці. На обід до Лашкевича пішли лише авторка щоденника з подругою: "выпили по чарке, поели чебуреков, которые нам очень понравились, и разошлись. Лашкевич проводил нас до дому, захватив тарелку с чебуреками для батько".

Наступного дня, 19 березня, у Великому Янісолі було влаштовано мітинг. З'явився і Лашкевич. "Он показался таким жалким, что его решили пока не трогать". Колишній комполка підійшов до групи махновців, "те холодно с ним поздоровались и не охотно, как видно, отвечали на его вопросы". Після закінчення мітингу відбувся арешт: "Лашкевичу связали руки и повели на майдан расстреливать. Гаврик сказал ему, за что, прицелился и взвел курок. Осечка. Другой раз. Тоже осечка. Лашкевич бросился бежать. Стоявшие тут же повстанцы дали по нем залп, другой, но он бежит. Тогда погнался за ним Лепетченко и убил его из нагана. Когда он упал, а тов. Лепетченко подошел пустить ему последнюю пулю в голову, он повел очами на него и сказал: "Зато пожил"...".

Як сказано в щоденнику: "Селяне остались довольны. Некоторые говорили: "Видно, что тут законно, чужого не трогай".

Так закінчив життя колишній командир 13-го піхотного полку імені Батька Махна Тимофій Лашкевич.

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте