• USD 27.4
  • EUR 32.4
  • GBP 35.9
Спецпроекты

Праворуч Сумської ЧК. Як п'єр яні чекісти грабували євреїв

У протоколи обшуків заносили геть не все вилучене, а обвинувачених люто били під час допитів

Тихі патріархальні Суми у 1919-му стали ареною бурхливих пристрастей.
Тихі патріархальні Суми у 1919-му стали ареною бурхливих пристрастей.
Реклама на dsnews.ua

Особливий народний слідчий Файн був справжнім щасливцем. 17 березня 1919 року, тільки-но потрапивши на місце злочину, відразу ж отримав його неспростовний доказ. І ще й першого підозрюваного знайшов. Щоправда, тішитися з того геть не випадало. Бо ж злочин був специфічним, а підозрювали в ньому тих, хто сам мав стежити за дотриманням революційного порядку.

Файн очолював урядову комісію, що прибула з Харкова до Сум розслідувати діяльність місцевої ЧК. І треба ж такому трапитися: ледь не на порозі цього поважного закладу його обізвали "жидівської мордою". Численні скарги на дикий антисемітизм сумських чекістів блискуче підтвердилися!

На той час це був серйозний злочин. 13 лютого 1919 року було оприлюднено декрет українського Раднаркому "Про караності агітації, спрямованої до порушення національної ворожнечі". І "покарання" та гуляла дуже широко — від пʼяти років увʼязнена язнення аж до розстрілу.

Та вже 27 березня, коли урядова комісія підбивала перші підсумки своєї діяльності, дурний вигук чекіста Єзерського, завідуючого складом речових доказів, видавався лише дрібним мазком на вельми барвистій картини службових злочинів. Там ВСЕ було "не слава Богу"!

Чекісти постійно пиячили. Перебуваючи у нетверезому стані, провадили арешти та обшуки. Часто-густо без ордерів. У протоколи обшуків заносили геть не все вилучене, коли ті протоколи взагалі складалися. На додачу, ще й люто били обвинувачених під час допитів. Євреїв — з відповідними коментарями.

Реклама на dsnews.ua

За кілька місяців тому, коли Харківську губернію окупують війська Добровольчої армії, інформацію про нелюдські тортури та пограбування під поглядом обшуків підтвердять і денікінські слідчі. Альо радянських читати цікавіше. Бо вони копнули глибше — перевірили ще й діловодство.

Там теж спостерігався суцільний безлад. Цілу купу майна, що зберігалося у кімнаті речових доказів, було занесено до книги обліку. А з того, що у ній фігурувало, чекісти змогли продемонструвати геть не все.

Ті саме і з касовою книгою: "Частину витрачених грошей не була проведена по книзі, а частину отриманих не була заприходована… Крім того, з каси були видані гроші, а розписок в їх одержанні не виявилося".

Повітові "дзержинці" не надто переймалися формальностями. Як засвідчив торгівець Лев Фрумкін, обшук у нього провадився за цікавою схемою. Спочатку складали протокол, куди заносили срібний дрібʼзвʼязок, а потім, вже не записуючи, клали до власних кишень більш коштовні речі.

18 лютого 1919 року, не задовольнившись відібраним, "лицарі революції" потягли Фрумкіна до ЧК. Там, використовуючи "методи фізичного впливу", з нього вибили інформацію про місцезнаходження схованки з грошима. І до срібних та золотих виробів додали ще й сорок тисяч готівкою. На чому й погоріли.

Гроші належали братові Фрумкіна — члену Орєхово-Зуєвського Совдепу, який приїхав до Сум купувати харчі. Хочеш-не хочеш, а на таке ревком мусів відреагувати: зранку 19-го до ЧК прибув працівник відділу юстиції Ізраїлевич. Вже попереджений дружиною Фрумкіна про ті, якими саме супроводжувалося вигуками побиття її чоловіка.

У вестибюлі ЧК Ізраїлевич зустрів рідню ще кількох заарештованих. Вони підтвердили слова Фрумкіної: страшенно бʼють, вимагають грошей, називають "жидами". Після чого Ізраїлевич викликав члена ревкому Боровського, який і домігся дозволу зайти до камери.

Побачене там змусило останнього клопотатися про негайне створення слідчої комісії при повітовому ревкомі. І вже за тиждень, 25 лютого, та дійшла висновку, що "на третьому поверсі будинку Повітової Ради, в одній з кімнат, займаних Надзвичайною Комісією, співробітники останньої при допиті заарештованих піддають їх тортурам".

Цей Висновок було зроблено на підставі кількох актів медичного огляду, які людям зі слабкими нервами краще не читати: поламані носи та ребра, відшомполовані spini, перебиті барабанні перетинки.

Але на більше, ніж відсторонити від посади голову повітової ЧК Шестакова, сил у місцевої влади не вистачило. Тому й викликали товаришів з Харкова.

17 березня у Сумах висадився дуже серйозний "десант". Крім згаданого вище Файна, який представляв наркомат юстиції, був ще інструктор Всеукраїнської ЧК Векслер, представник ЦК КП(б)У Рєзников і товариш Бубєнцов від губкому.

Та вже наступного дня слідство довелося пригальмувати: "спалахнули заворушення на грунті невдоволення мобілізацією унтер-офіцерів". Допитувати стало нікого, бо "співробітники ревизуемых установ були мобілізовані для боротьби з повстанцями". Інакше кажучи, Радянську владу захищали ті, хто її ж і компрометував.

До прикладу, загін при залізничній ЧК наполовину складався з кримінального елементу. Зойкнули слідчі, коли почали перевіряти анкети: грабіжники, хулігани, конокради. Найоригінальнішим можна було вважати чекіста Захара Мельника, який скуштував колись царської тюрми "за кровозмішення".

Заворушення придушили протягом доби, використавши вельми дієвий засіб: взяли заручниками 50 "буржуїв" і пообіцяли їх розстріляти у випадку повторення "контрреволюційної спроби".

Альо налагодити так само швидко діяльність урядової комісії не вдалося. Не поспішав народ нести скарги на чекістів! 20 березня харківські слідчі змушені були констатувати: "Присутність співробітників ЧК настільки страхітливо діє на терроризированное ним населення, що воно, незважаючи на оголошення, опубліковане в газеті, не наважується робити заяви на злочинні дії співробітників ЧК".

Тому рішучість виявили слідчі. Заради "чистоти експерименту" відправили під конвоєм до харківської каторжної тюрми 17 співробітників повітової та залізничної ЧК. Після чого мов греблю прорвало: намалювався цілий натовп постраждалих.

Єдине, чим могли втішитися поважні харківські гості, так це принциповим інтернаціоналізмом співробітників ЧК. Виявилося, що вони били та грабували не одних лише євреїв. У крамаря Івана Маслова, наприклад, забрали одинадцять тисяч цигарок, тридцять тисяч сигар, пʼєр ятнадцять пляшок шампанського.

У громадянки Віри Косикової, попри те, що вона була членом КП(б)У, без жодних квитанцій і пояснень вилучили швейну машинку, одяг, білизну і черевики. А знайшлося все це у цілком собі безпартійної покоївки готелю "Марсель" Анастасії Тундукової, коханки чекіста Кіріла Синякова. Який, до речі, ставши рекордсменом за кількістю предʼявлення явлених звинувачень — цілих шість. Від катування затриманих до пияцтва.

Одначе, і у таких "героїв" виявився цілий натовп захисників. До органів влади бурхливим потоком полилися клопотання про звільнення заарештованих.

Партійний осередок села Яструбиного, наприклад, страшенно переймався долею чекіста Марка Галуштенка, "справжнього борця за майбутнє світле життя". Хоча тієї "досить изобличался в катування заарештованих Фрумкіна і Віленських, яких він при катуванні називав "жидами".

Може б і пробачили провінційним "дзержинцям", з огляду на їхні революційні заслуги, між іншим, цілком реальні. Та через оте "образа словом" справа Сумської ЧК потрапила під особливий контроль наркома юстиції УСРР. І Олександр Ісакович Хмельницький захотів зробити з неї показовий процес: "з метою підняття престижу влади… заслухати за місцем скоєння злочинів".

Задля цього 4 червня 1919 року тринадцять з сімнадцяти заарештованих чекістів відправили назад у Сумі. Ще чотирьох випустив під підписку раніше. Не через чиєсь клопотання, а за оригінальність: на відміну від інших, під слідство вони потрапили вперше. А вся інша чекістська рать, як виявилося, і до того мала проблеми з законом.

Чи вдалося заплановане Хмельницьким шоу, достеменно невідомо: вирок у справі відсутній. Натомість, знаємо, що другу частину наркомівського наказу — "продовжити слідство у цілях залучення співучасників", його підлеглі виконати не змогли. Хоча й намагалися: 9 червня 1919 року урядова комісія прийняла постанову про арешт ще одинадцяти сумських чекістів. Від тільки всі вони встигли на тій годину накивати пʼятому ятами.

А дуже скоро полювати за "лицарями революції" розпочала вже денікінська контррозвідка. Значно ретельніше і без зайвих формальностей.

    Реклама на dsnews.ua