• USD 29.3
  • EUR 30.5
  • GBP 35.2
Спецпроєкти

#Невзоровнаш. Хто кому винен за українське громадянство для "хороших русских"

Я б із задоволенням пішов проти мейнстриму, всіляко підтримуючи широкий жест української влади. Якби не принципове "але"

Олександр Невзоров
Фото з відкритих джерел
Реклама на dsnews.ua

Як повідомляє радник голови МВС Антон Геращенко, Олександр Невзоров та його дружина Лідія Невзорова стали громадянами України. Причому за спрощеною процедурою. На це вказує формулювання в цитованому Геращенком президентському указі – "за визначні заслуги перед нашою країною".

Які такі визначні заслуги – незрозуміло. Засуджувати агресивну війну та боротися проти оскаженілої фашистської диктатури мірою своїх можливостей – це моральний обов'язок будь-якої адекватної людини, а не послуга жертві агресії. Навіть якщо такі дії становлять загрозу твоїй свободі, здоров'ю та життю.

До речі, саме це з Невзоровим і сталося: йому неодноразово погрожували, а 22 березня порушили кримінальну справу за новою статтею про поширення фейків щодо "військової спецоперації". Тоді він щасливо вже був поза межами Росії – спочатку у Фінляндії, потім – в Ізраїлі з гастролями і, нарешті, осів в Домінікані.

Тобто, Україна по суті проявила гуманізм, видавши свої паспорти "громадянам держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом і зазнали переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності" – це я цитую ніщо інше як редакцію закону "Про громадянство України" від грудня минулого року. Ту саму, в якій поруч і про "визначні заслуги" йдеться.

Що ж, цікаве вийшло зміщення акцентів: не ім'ярек вдячний українській державі за порятунок і притулок, а вона вдячна ім'яреку за чесне виконання професійного обов'язку. Я нічого не переплутав?

На жаль, ні. "Спасибі, Олександр та Лідія, за вашу сміливість в чесність. За щире бажання допомогти зупинити війну та правдиву оцінку реальної ситуації", – пише Геращенко, який з року в рік лобіює роздачу українських паспортів "хорошим русским" (це вже не просто вислів, а ціла торгова марка, поки якимось дивом юридично не зареєстрована). Якби не цей нюанс, я б із задоволенням пішов проти мейнстриму, всіляко підтримуючи широкий жест української влади. Просто в силу симпатії розумним, освіченим та талановитим людям – навіть попри неминучу неоднозначність, завжди супутню цим якостям. Особливо у випадку Невзорова, який несе безумовну відповідальність за внесок у створення російського неоімперського монстра.

Реклама на dsnews.ua

Але коли вже йдеться про "особливі заслуги", це, даруйте, поза межею. Причому далеко не вперше. Українська влада, незалежно від її особового втілення, робить системну помилку, плутаючи доцільність із вдячністю.

Тут би згадати про щиру вдячність таких персонажів, як, приміром, Марія Гайдар – та хто ж її, небогу пам'ятає. Скільки часу минуло відтоді, як вона заходилася будувати "правильный русский мир" на Одещині в ролі заступника голови облдержадміністрації… Тоді, в 2015 цю посаду їй пожалував іще один заслужений паспортодержець – Михеїл Саакашвілі. Він, щоправда, будував "правильний грузинський світ", і тому співпраця не задалась.

Та повернімось до наших баранів. Себто "хороших русских". Тих, хто бореться з путінським режимом, називає війну війною, підтримує Україну – і далі за списком. З суто практичної точки зору Україна має їх використовувати. Просто в силу того, що на війні всі засоби годяться. І суто в цьому сенсі жалування паспорта з тризубом Невзорову – це симетрична відповідь на жалування паспорта з сіамським півнем Киві. Хоча, з огляду на очевидну різницю в інтелектуальних потугах, все таки асиметрична. І суто тактично це, здавалося б, успіх.

Якщо, звісно, не зважати на те, що тим самим пропагандистський ресурс Невзорова сильно зменшується, адже для чималої частини своєї аудиторії він з борця проти путінізму перекваліфікувався в державні зрадники, і СКС (не той, який карабін, а той який Соловйов-Кісєльов-Скабеєва) тут точно не промаже. Таким чином, Невзорова як самостійний антиросійський актив України чекає стрімка інфляція.

Навряд чи в Офісі Президента хтось щиро сподівається на віддану вдячність врятованого "варяга", та якби раптом такі сподівання були, можу сказати хіба: ви сильно прорахувались. Щодо цінності росіян для українського медіапростору, а надто його провладної частини – завдяки низці гуру-гастарбайтерів періоду з раннього Кучми до пізнього Януковича вона, вочевидь, від'ємна. Гірше того, як показує історія із спробою закладки медійних бомб Мариною Овсянниковою, яка навдивовижу вчасно прозріла й покаялась, спроби вчити недолугих аборигенів життя будуть продовжуватись. Власне кажучи, різниця між поганими та хорошими росіянами по відношенню до України протягом щонайменше останньої сотні років була радше методологічною, ніж концептуальною. Кожна фракція прагнула (й прагне) будувати в нас свою версію "русского мира" – відмінність лише в інструментарії та фундаменті цього будівництва. Простіше кажучи, це або "тоже Россия", або "другая Россия/Антироссия". І ніколи – Україна.

В цьому сенсі концентратом уявлень "хороших русских" про те, чим має стати Україна, був скандальний допис Юлії Латиніної, який привів у захват того-таки Геращенка:

"Мы наблюдаем возрождение Киевской Руси. Отныне все, что есть в русскоязычном мире демократического, рыночного и Западного, будет сосредоточено в Киеве. Киев снова станет столицей Руси. Москва будет столицей Орды".

Це розкішний концентрат пихи, зверхності та невігластва. Не можна відродити те, чтого не існувало. "Київська Русь" – це російський імперський ідеологічний конструкт, який мав обґрунтувати зазіхання Московії на "об'єднання". Зрештою, й те, що зараз із шкільної програми РФ "Київська" зникла – такий самий ідеологічний конструкт, а ніяк не повернення до наукового реалізму. Відтак, Київ залишиться столицею України. Москва ж ніколи не була – і не буде столицею Орди. Це явна спроба поміняти одну фейкову спадщину на іншу. І так, для свого часу Орда була явищем вельми прогресивним.

В російскомовному світі немає нічого демократичного, ринкового та західного з часів знищення Новгородської республіки Іваном Грозним. До решти проявів демократичного, ринкового і західного російськомовність долучається – тобто в жодному разі не виступає умовою їх виникнення.

Ну і щодо "іншої Росії" - іншість треба плекати в Росії. Там вона в дефіциті. Проблема з навіть дуже хорошими (так-так, трейдмарк) росіянами – воїстину імперська нездатність модифікувати власну ідентичність у такий спосіб, щоб прийняти інші ідентичності – без умов, критики й намагань їх підправити. Тому навіть відверті вороги режиму серед російських лідерів думок ніколи не стануть проукраїнськими. Вони завжди матимуть застереження. Це означає одне: їх можна використовувати, з ними треба комунікувати, їх варто підтримувати. Та їм не слід вірити.

За ці сто днів українське громадянство стало надто дорогим активом, аби вдячно роздавати його потенційним шукачам постійного місця проживання десь за умовним Збручем. Україна не може слугувати країною для відмивання чесного імені та легітимації мучеництва.

Визначною заслугою для набуття її громадянства сьогодні є лише збройний захист суверенітету та територіальної цілісності або дотична до нього діяльність. Особливо для росіян. Це не про дискримінацію. Це про здоровий глузд.

    Реклама на dsnews.ua