Велика різниця. За які заслуги підняли собі зарплату керівники Нацбанку
І до підвищення зарплата у керівників Нацбанку була далека від мінімальної. Відтепер виконуючий обов'язки Яків Смолій буде отримувати 241 тис., а його заступник, Катерина Рожкова, 230 тис. На місяць, не за рік. В якості втішного призу прес-служба НБУ поспішила запевнити громадськість, що відпускної глава центробанку Валерія Гонтарєва нічого не отримає на цьому святі життя: сама винна, навіщо було у відпустку за свій рахунок йти.
Прихильники великих окладів в якості аргументів в основному наводять такі. Без високих зарплат неможливо залучити в державний сектор управління кваліфікованих фахівців. Під останніми маються на увазі люди, які мають досвід роботи в бізнесі, з хорошою освітою і знанням іноземних мов. Крім того, якщо не платити високі зарплати, чиновники будуть красти. Противники зарплатних відомостей з великою кількістю нулів у відповідь парирують, що чиновники повинні розділяти долю свого народу, інакше вони ніколи не відчують на своїй шкірі результати власних реформ.
Подібна точка зору теж має право бути, адже як інакше зрозуміти, що таке девальвація національної валюти, якщо у тебе завжди є можливість удвічі збільшити свою зарплату.
На жаль, не Нацбанком єдиним вирощується нині "жаба" національних масштабів, яка "душить" мільйони громадян. У лідерах тут НАК "Нафтогаз України" керівник якої отримує в місяць більше 1 млн грн, благо ринкова ціна на газ для населення дозволяє. І це без надбавок і "молока за шкідливість". Чи може держава дозволити собі платити такі зарплати? Адже, щоб накопичити таку виплату, необхідно зібрати прибутковий податок з майже 2 тис. осіб, працюючих на мінімалці. Не самий маленький райцентр повинен попрацювати, наприклад Козелець...
За перші три місяці цього року винагорода членів правління націоналізованого Приватбанку склала 13 млн грн. Чи варто говорити, що в правлінні трудяться не сотні людей, так що поділити вийшло "по-чесному".
А як з грошовим забезпеченням в цивілізованому світі? Якщо зайти на сайт Федеральної резервної системи США, то можна дізнатися, що на 2017 р. зарплата глави ФРС встановлена в розмірі $199,7 тис., а членів ради, включаючи заступника голови, у розмірі $179,7 тис. Варто нагадати, що в американців зазвичай вказують зарплату до оподаткування та відрахування внесків у різні страхові фонди (там прийнято вважати, що це сам громадянин фінансує держава своїми податками, накопичує собі пенсію і оплачує медичну страховку, а зовсім не роботодавець і не міфічний державний бюджет). Так що чистими члени ради ФРС отримують не набагато більше, ніж керівники НБУ.
Смішно порівнювати масштаб першого і другого регуляторів (ФРС і НБУ). Та і якість роботи цих чиновників неможливо зіставити — немає в природі такого "транспортира". Грінспен, Бернанке — монетаристи зі світовим ім'ям. Джордж Акерлоф — лауреат Нобелівської премії з економіки (2001) "за аналіз ринків з несиметричною інформацією", чоловік чинного глави ФРС Джанет Йеллен. Ну а номінація Гонтарєвої на звання "кращого керівника центробанку" відповідає лише уяві одного високопоставленого шанувальника її таланту.
До речі, дуже показово зіставлення зарплати керівників ФРС з аналогічними показниками основних груп працівників. У 2017 р. середня річна зарплата адміністративного персоналу в США становила від $23 до $48 тис.; маркетолога — від $31 до $106 тис.; аудитора — від $25 до $71 тис.; медсестри — від $42 до $82 тис.; поліцейського — від $30 до $81 тис.; інженера — від $47 до $86 тис.; IT-менеджера — від $46 до $127 тис.; електрика — від $29 до $80 тис.
Як бачимо, Джанет Йеллен навряд чи сильно заздрять американські трудящі.
Чому, в такому разі, у США дружини нобелівських лауреатів і просто розумні жінки готові трудитися на благо батьківщини за помірну зарплату, а українські — лише за умови, що надто далекі вони від народу?
Справа в тому, що роботу в таких структурах, як ФРС, Держдеп, мінфін, американці сприймають як унікальну іміджеву лотерею, выигрываемую раз у житті. Попрацювавши приблизно п'ять років на державу, вони з успіхом можуть зайнятися консалтингом, викладати в університетах, працювати в приватних компаніях і заробляти в десятки разів більше. Збагачуватися на державі в США не прийнято. З нашими чиновниками складніше. Взяти той же Нацбанк. Навряд чи після роботи в НБУ вони зможуть отримувати в приватних банках подібні зарплати, так і банків зараз не так вже й багато, а безробітних банкірів як раз навпаки, особливо топ-менеджерів. Їх лекції та консультації теж нікого не зацікавлять, хіба що на тему, як знищити банківську систему за один рік і втричі знецінити національну валюту.
Читайте також: БІС ГОНТАРЄВОЇ. ЧОМУ ГРИВНІ ТРЕБА ПОБОЮВАТИСЯ ОСЕНІ
Звичайно, залишається надія на бізнес, який можна капіталізувати, використовуючи афілійовані зв'язку та інсайдерську інформацію. Але робити це стає все страшніше. Ось і виходить, що єдиний вихід — це рвати рідну державу по повній програмі: зарплатами, пільгами, спецпенсиями (у суддів), званнями, безкоштовними квартирами...
Сподівання ж на те, що чиновник з великою зарплатою буде менше красти, — це не більш ніж мила наївність. Візьмемо зарплату в $10 тис. (в еквіваленті) і порівняємо з їх способом життя. Будинок на 500 квадратів, три-чотири машини на сім'ю, кілька квартир у Києві, можливо, нерухомість за кордоном (на Кіпрі та/або у Празі), годинники та інший реквізит, мусить продемонструвати оточуючим, що життя вдалося... На це десятки в місяць не вистачить. Так що красти будуть і багато. Жадібність неможливо погасити щедрістю. Єдине, що може зупинити ці "іменини серця", — це невідворотність покарання. А з цим поки що не склалося.
Хоча, мабуть, якщо залишити чиновника на мінімалку, то він буде намагатися красти навіть під наглядом відеокамер: голод змусить.
Тому система винагороди працівників державної сфери повинна будуватися на трьох базових принципах: ринкових умовах оплати праці, кінцевому результаті і соціальної справедливості.
Зарплати, які зараз встановлюються в "Укрпошті", "Укрзалізниці", НБУ, державних банках, не можна назвати ринковими. В українських реаліях, природно. Ринкові умови, скориговані на совість, — це зарплата до $5 тис. на місяць в еквіваленті. Кінцевий результат — це прибуток або якісні показники. Наприклад, не виконана мета інфляційного таргетування — депримирование в розмірі окладу в кінці року. Частина прибутку державних підприємств можна направляти на преміювання співробітників, але тільки всіх, а не виключно керівників. Так і з визначенням величини прибутку потрібно бути обережними. Наші умільці здатні малювати прибуток у балансі не гірше, ніж Попандопало малював гроші в херсонських степах. Що стосується соціальної справедливості, то в цивілізованому світі прийнято вважати, що оптимальне співвідношення між середньою і максимальною зарплатами повинно складати не більш ніж один до десяти.
Тобто якщо в Києві середня зарплата наближається до 9-10 тис. грн в місяць, то максимальна зарплата в державному секторі не повинна перевищувати 100 тис. грн.
Таким чином, повторимося, оптимальна вилка зарплат для державних топів повинна варіюватися в межах $3-5 тис. еквіваленті. Звичайно, і такий зарплати стануть заздрити, але тут хоча б будуть дотримані певні базові критерії. Поки ж цифри в штатному розкладі як би обмежуються лише почуттям міри керівників, тобто де-факто нічим.
На жаль, зараз робота в держструктурах все більше нагадує синекуру для потрібних людей, яким для офіційного підтвердження джерел оплати чеків в ресторанах і обов'язкових платежів конче потрібна велика легальна зарплата. Плюс підростає молода поросль "шляхти", яка розумово не дозріла для роботи за кордоном, а працювати десь треба.
