• USD 26.4
  • EUR 30.6
  • GBP 36.2
Спецпроєкти

Злидні і оптимісти. Коли на Землі зникнуть люди, які живуть на $1,9 в день

Тема крайньої бідності — №1 на глобальному порядку денному. Повсюдна боротьба зі злиднями — перша з 17 цілей сталого розвитку ООН. За статистикою світ уже досяг вражаючого успіху. Але чи не занадто оптимістичні ці оцінки?

Екстремальна бідність не існує сама по собі, завжди є безліч людей, які "витрачають трохи більше за злидарів", але теж потерпають через брак коштів
Екстремальна бідність не існує сама по собі, завжди є безліч людей, які "витрачають трохи більше за злидарів", але теж потерпають через брак коштів / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

"Справжня революція"

Хоча досі близько 700 млн землян залишаються без мінімально необхідних засобів до існування, здавалося б — людство знайшло ключ до розв'язання проблеми: починаючи з промислової революції і до цього дня відбувається небачене в інші періоди економічне зростання і технічний прогрес, який підвищує стандарти життя. З початку 1980-х вихід сотень мільйонів людей з бідності прискорився, коли передові економіки (починаючи з США і Великобританії) перейшли на неоліберальну політику, і за ними послідували чимало країн; паралельно тривала лібералізація в Китаї, СРСР, а згодом — ринкові перетворення охопили всі країни колишнього соцтабору.

На фоні дерегулювання ринків, збільшення фінансового сектору, мінімізації ролі держави на Заході і розширення міжнародної торгівлі через останні кілька десятиліть червоною лінією проходить графік глобального рівня бідності. Крива стрімко падає: якщо в 1981 р., коли Світовий банк почав відповідні дослідження, кількість людей, що живуть у крайній убогості, оцінювалася в 42,7%, то, згідно з останніми даними за 2017 р. — "лише" у 9,3%. Іншими словами, зараз у світі приблизно на 1,2 млрд екстремально бідних людей менше, ніж було в 1981 р. (підраховано з урахуванням демографічних змін).

Цю тенденцію відомий популяризатор науки, медик і статистик Ганс Рослінг назвав "справжньою революцією". "Я вважаю це найважливішою зміною, яка трапилася у світі на моїй пам'яті. Крім того, це один з базових фактів про життя на Землі", — писав він у своєму останньому бестселері Factfulness ( "Фактологія"), нарікаючи, однак, що тільки 7% людей, згідно з його опитуваннями, про це знають.

Рослінг, який помер у 2017 р., вважається ключовою фігурою популярного на Заході неформального руху інтелектуалів, відомого як "Нові оптимісти" (New Optimists), який зародився ще в "нульових". Правда, у нас на слуху не назва, а їхні ідеї, які об'єднує надихаючий принцип: "Вивчаючи дані, розумієш, що життя сьогодні краще, ніж будь-коли в історії".

Такий "оптимізм, заснований на даних", випромінюють чимало інтелектуалів сучасності, серед яких Стівен Пінкер (Steven Pinker), Метт Рідлі (Matt Ridley), Йоган Норберг (Johan Norberg) і Макс Розер (Max Roser). Звичайно, крім скорочення екстремальної бідності, знаходиться нескінченна кількість приводів для радості — від збільшення очікуваної тривалості життя до технологічних інновацій, які роблять життя багатшим, комфортніше і безпечнішим. Факти є фактами, але справа також в їх відборі та подачі. "Нові оптимісти" фокусуються на позитиві і постійно наголошують, що все йде в правильному напрямку. Один із найбагатших людей світу, засновник Microsoft Білл Гейтс, який також займається філантропією, активно популяризує книги Рослінга і Пінкера і дотримується такого ж оптимістичного погляду на світ. Красномовний приклад — інфографіка, яку він "твітнув" перед самітом у Давосі в лютому 2019 р., а найпершим на ній розміщено графік екстремальної бідності в світі: траєкторія йде вниз (особливо в останні 40 років) — з 94% населення у 1820 р. до менш як 10% у наш час. Гейтс підписав: "Це одна з моїх улюблених інфографік. Багато людей недооцінюють, наскільки життя покращилося за останні два століття".

Реклама на dsnews.ua
Абсолютна бідність, базова освіта, грамотність, демократія, вакцинація, дитяча смертність — як змінився світ за 200 років, за даними платформи Our World in Data
Джерело: www.ourworldindata.org

Бізнесмен використовує візуалізацію заснованої Максом Розером платформи World In Data. Звідки вони знають про бідність у 10 разів більше за Світовий банк, який робить подібні розрахунки тільки з 1981 р. — розповімо трохи пізніше. А зараз констатуємо основний посил "нових оптимістів": прогрес рухається в правильному напрямку, економічне зростання, глобалізація і нові технології роблять життя кращим — і це підтверджують факти. При такому підході, звісно, менше уваги приділяється альтернативам (адже це не факти) — тобто питань типу: який прогрес міг би стати реальністю при інших варіантах економічного розвитку? Зате підкреслюється значення тієї політики, яка була реалізована. Як зазначав британський політик, економіст і письменник Макс Рідлі, "економічна свобода призводить до збільшення можливостей для бідних стати менш бідними — і я за це; по-моєму, ринковий лібералізм і соціальний лібералізм йдуть поруч". А Йоган Норберг ще 2001 року у своєму "Захисті глобального капіталізму", посилаючись на роботи колишнього економіста Світового банку Сурджіта С. Баххали, захоплювався видатним прогресом у викоріненні злиднів з початку 1980 рр. "Виходить, що за останні двадцять років темпи подолання бідності були просто неймовірними, безпрецедентними — вони вдвічі перевищували показники за будь-який інший двадцятирічний період, за яким є така статистика", — відзначав Норберг і називав причиною економічне зростання, особливо в Східній Азії, Китаї та Індії. Запам'ятаємо цей висновок — і глибше зануримося в тему бідності. Рослінг скаржився, що люди мало в ній розуміють. А що насправді відомо нам?

Хто такі бідні

Так, якщо вірити СБ, екстремальна (вона ж абсолютна) бідність (злидні) поступово, хоча й не повністю, відступає. Що важливо — вона має кількісне визначення: це витрати менше $1,9 в день, причому за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Тобто враховується, що ціни в країнах можуть сильно відрізнятися. Це дозволяє статистикам вважати більш-менш обгрунтованими порівняння доходів і витрат людей (і головне набори благ, які можна на них придбати) в різних куточках світу. Важливо уточнити: $1,9 в день — це той заявлений рівень добових витрат, нижче якого всюди вже злидні, а ось саме поняття бідності набагато різноманітніше. Наприклад, межа бідності може бути відносною (сума доходів або витрат, яка вважається необхідною для гідного життя в тому чи іншому суспільстві), а різні уряди можуть встановлювати свої рівні прожиткового мінімуму, на який орієнтована система соціальної допомоги. Міжнародні та національні організації також вираховують індекс багатовимірної бідності, що оцінює життя людей не за доходами, а "за позбавленнями", коли у сім'ї немає належного доступу до першорядних благ, таких як харчування, шкільне навчання, електрика, каналізація, питна вода тощо .

Ми ж, нагадаємо, будемо тримати в фокусі найжорсткішу метрику — екстремальну бідність (злидні), яка найчастіше згадується в глобальних дебатах і найкраще надається до порівняння між країнами.

Важливий момент: сама ця межа крайньої бідності в $1,9 на день викликає безліч заперечень. Тому навіть СБ з віднедавна дає додаткові порогові значення бідності у $3,2 для країн з доходами нижче середнього і в $5,5 — там, де доходи вище середнього, хоча для загальносвітового порівняння залишається планка $1,9 в цінах 2011 р.

Інші розрахунки показують: якщо підняти межу абсолютної бідності (для забезпечення базового харчування і нормальної тривалості життя) хоча б до $7,4 за ПКС, то близько половини землян виявляться злидарями, а з 1980 р. картина навіть погіршиться. Але якщо не заглиблюватися в наукові дискусії, то доведеться прийняти заявлену межу бідності, якою б спірною вона не була, щоб з'ясувати головне — кого і яким чином вдалося з-за неї вивести за останні десятиліття.

Але чому ми розглядаємо останні 40 років, а не 200, як Гейтс? Тому що тільки за ці роки є підтверджені дані з єдиного джерела. "Траєкторію бідності" на улюбленому графіку мільярдера вдалося подовжити лише завдяки змішуванню різнорідної інформації: до докладного дослідження СБ з 1981 р. просто додали фрагментарні дані з інших джерел. Та й саме порівняння доходів або витрат за 200 років в контексті вимірювання бідності вкрай некоректне — як мінімум тому, що не враховує ефект комерціалізації (у минулі часи менше послуг і товарів продавалося і купувалося порівнянно з реальним споживанням).

Головні ліквідатори бідності

Отже, згідно з мейнстрімною версії, злидні у світі кратно скоротилися, можна сказати, на очах у більшості з нині живих людей. Але загальної картини недостатньо, щоб зрозуміти, завдяки чому (і кому) вдалося досягти таких результатів. А від цього залежить, яку політику проводити далі.

Здавалося б, перша з глобальних цілей ООН — до 2030 р. розправитися з бідністю — стає все ближче. Але… вже озвучуються сумніви в її досяжності. Чому?

По-перше, як видно на графіку, темпи скорочення екстремальної бідності в масштабах планети знижуються, а наслідки СOVID-19, вважають в ООН, можуть навіть зламати тренд.

А по-друге, динаміка змін показника бідності дуже нерівна в залежності від країни. У цьому факті ключ до розуміння, як вдалося вивести із злиднів понад мільярд людей, чому подальші успіхи в цьому напрямку під питанням і, головне, що робити далі для збереження тенденції. Але щоб це побачити, потрібно перейти від загального графіка до більш конкретних даних. Ось розбивка: "червона" лінія бідності з попереднього графіка "розпадається" на вісім відрізків, що відображають ситуацію з крайньою бідністю у всіх регіонах світу, що виділяються Світовим банком (замість Північної Америки СБ дає лише окремі дані щодо США і Канади):

Тут криві різної довжини, тому що статистики не мають усіх даних — але інфографіка все одно показова. Відразу бачимо — крутий спад рівня абсолютної бідності спостерігається за двома регіонами одного континенту: передусім в Азії і Океанії (з 80,2% в 1981 р до 1,2% в 2018 р), далі — в Південній Азії (з 58% до 15,2% в 2014 р.). Значне падіння також в Латинській Америці (з 13,7% до 3,7% в 2019 р.). Відзначимо, що в регіоні Європа та Центральна Азія атиповий для світу в цілому сплеск бідності в 1990-х пояснюється насамперед важким переходом на ринкові рейки багатьох пострадянських економік (до речі, Україна пройшла шлях з 2,7-5% в 1992-1996 рр. до нульового рівня бідності починаючи з 2010 р.).

І ще дві тенденції.

Перша — що багатшим відпочатку був регіон, точніше що менше там було злиднів — то зазвичай повільніше знижується рівень бідности (хоча вибивається з системи Субсахарна Африка, де від початку спостережень у 1990 р. він зменшився лише з 55,1 до 40,4% у 2018 р.).

Друга — приблизно з 2014—2015 рр. темпи скорочення екстремальної бідності "зависли" плюс-мінус на тому ж рівні, а то й кратно зросли — як в регіоні Близький Схід і Північна Африка. Це й дало підстави сумніватися в досягненні мети ООН щодо глобальної ліквідації злиднів..

А тепер подивимося, хто більше за всіх досяг у цьому успіху, точніше, завдяки яким країнам загальносвітовий рівень екстремальної бідності круто пішов вниз. Пора згадувати слова Норберга: це найбільш густонаселені держави — Китай і Індія. Перевіримо. З початку століття, коли він написав процитовану вище книжу про глобалізацію, тенденція продовжилася. Виділимо їх окремо:

Як бачимо, інформація неповна, але навіть якщо порахувати приблизно, врахувавши загальний приріст населення в цих двох країнах за періоди, що відповідають даним щодо бідності, то можна констатувати, що в абсолютному вираженні — кількість злидарів в Китаї скоротилася з 753 млн осіб (1990) до менш як 7 млн (2016), а в Індії — з 423 млн (1983) до 281 млн (2011). Тобто різниця в сумі по країнах — майже мільярд людей. А якщо окинути оком їх сусідів, перш за все Індонезію, де рівень абсолютної бідності знизився з 68,5% в 1984 р до 2,7% в 2019 р, стає ясно, що саме найбільші азійські держави відповідальні за позитивну статистику щодо викорінення глобальної злиднів.

А як справи в провідних західних демократіях? У Німеччині, за даними СБ, екстремальна бідність в останні десятиліття як була, так і залишилася на нулі (точніше, статистично не фіксується), у Франції — теж обнулилася. У Великій Британії рівень бідності знизився з 0,7% (1984) до 0,3% (2017), а ось у США — навіть підріс з 0,5% (1986) до 1% (2018), причому не падав нижче цієї планки з 2003-го (тобто останнім часом вищий, ніж у Китаю).

То яка політика виводить людей з бідності? Китай і Індія — головні герої цієї історії.

Китай завдяки переманюванню технологічних виробництв та експорту отримує найбільшу перевагу від глобалізації, при цьому уряд активно планує економічний розвиток, зокрема модернізацію виробничих потужностей з фокусом на пріоритетних секторах, що генерують високу додану вартість. Індія з 1991 р. перейшла на рейки неолібералізму (хоча й не зразкового), в країні активно розвивається обробна промисловість, сектор ІТ-послуг, проте досі понад половина населення зайнята в сільському господарстві. Обидві держави-гіганта скористалися перевагами величезного внутрішнього ринку і дешевої робочої сили. Але в контексті нашої теми у Китаю (поки що) все виходить набагато краще.

Важливий факт: хоча на сайті СБ ще немає даних за останні чотири роки щодо Китаю, у цьому році глава КНР Сі Цзіньпін заявив про повну перемогу над бідністю і його підтримав генсек ООН Антоніу Гутерріш. Боротьба з крайньою бідністю в країні теж була плановою — до кожного села. Зокрема, в бідних регіонах стали розвивати ті сфери промисловості і сільського господарства, які краще відповідали географічним та історичним умовам, а уряд активно заохочував компанії з багатших східних провінцій інвестувати гроші і відкривати бізнес в центральних і західних регіонах. Тепер Китай поставив за мету вивести з відносної бідності 600 мільйонів громадян (що живуть на 1000 юанів на місяць) …

Що далі?

Але треба розуміти, що екстремальна бідність не існує сама по собі, завжди є безліч людей, які "витрачають трохи більше за злидарів", але теж потерпають через брак коштів. І тут ми виходимо на безмежні простори дискусій, пов'язаних з рівнем життя. Коли країнам доводиться не тільки викорінювати крайню бідність, а й забезпечувати добробут суспільства загалом, на перший план виходить проблема нерівності. Так, на фоні вражаючого економічного зростання з 1980 р., згідно з World Inequality Report, найбагатший 1% населення світу отримав набагато більше економічних вигод. Хоча його частка в глобальному доході трохи знизилася після фінансової кризи 2008 р. і зараз становить понад 20% — це помітно більше 16% у 1980 р. При цьому на 50% населення припадає до 10% всіх доходів, як і 40 років тому.

До речі, такого графіка немає на улюбленій інфографіці Білла Гейтса …

Висновки оптимістичні і не дуже

  • Потужний рух західних інтелектуалів, відомий як New Optimists ( "Нові оптимісти"), популяризує ідею про те, що світ ніколи не був кращим, ніж у наші дні. Фокусуючи увагу на позитивних фактах про прогрес (які складно не помічати), а не на альтернативних шляхах розвитку, вони доходять висновку, що економічна політика останніх десятиліть, особливо ринкова лібералізація — правильний шлях до успіху.
  • Серед головних досягнень людства "нові оптимісти" незмінно називають скорочення екстремальної бідності. Ми взяли це твердження на перевірку і помістили дані в контекст. Виявилося, що "закам'янілих" фактів як щодо самого рівня бідності, так і причин заявленого успіху в боротьбі з цим явищем, не існує. А висновки можна робити лише на неоднозначних оцінках, які формують складну картину.
  • За останні чотири десятиліття загальносвітовий рівень екстремальної бідності, згідно з визначенням Світового банку, справді кратно знизився — з 42,7% у 1981 р. до менш як 10% в наш час. Зараз близько 700 млн людей на Землі живуть у злиднях — на 1,2 млрд осіб менше, ніж у 1981 р. Однак немає надійних даних для порівняння в більш віддаленій перспективі, хоча "нові оптимісти" і поширюють графік про 200-річну боротьбі з бідністю.
  • Сама межа екстремальної бідності в $1,9 (за ПКС) — зручний орієнтир для порівняння країн, але не емпірично встановлений факт, що відокремлює злидні. Якщо розглянути як планку абсолютної бідності $7,4 на день (за ПКС), то під нею виявиться більшість жителів Землі, а ситуація за розглянутий період погіршиться.
  • Глобалізація має значення: залучення технологій в країну і експорт готової продукції дають економічні підстави для подолання бідності.
  • Перевагами глобалізації треба вміти користуватися: один з варіантів — державне планування і протекціонізм (Китай), інший — лібералізація ринкових відносин (Індія). В умовах розвиненої міжнародної торгівлі, великого внутрішнього ринку і конкурентних переваг у вигляді дешевої робочої сили обидва варіанти працюють, але китайська модель — краще.
  • У розвинених ринкових економіках подальша лібералізація може не дати позитивного результату у вигляді викорінення крайньої бідності. Яскравий приклад — США, де "прилив" не "підняв човни" найбідніших.
  • Що далі скорочується глобальна бідність, то більше сповільнюється цей процес. Китай вичерпав свій потенціал внесу в позитивну динаміку. Перемогти екстремальну бідність на планеті до 2030 р. і таким чином досягти першої мети ООН буде складно.
  • Країни, що розвиваються, в яких відбувається зростання добробуту, поступово втрачають конкурентну перевагу у вигляді дешевої робочої сили, тому глобалізація їм не так добре допомагає фінансово в боротьбі з відносною бідністю.
  • Світ справді можна зробити краще, і багато у людства виходить. Але треба пам'ятати, що універсальних рецептів успіху, зокрема щодо подолання бідності, не існує. Тому можна і потрібно шукати кращі шляхи економічного розвитку, причому кожній країні — з урахуванням своїх особливостей, а не діяти в рамках однієї парадигми. Рух уперед — це пошук успішних рішень, а не оптимізм з приводу знайдених і ретельно відібраних фактів.
    Реклама на dsnews.ua