За заповітами Трампа. Як американські мита можуть задушити українських металургів
Міністр закордонних справ України Павло Клімкін на зустрічі зі своїм фінським колегою Тімо Сойні заявив, що Україна має намір ініціювати переговори зі Сполученими Штатами Америки щодо створення зони вільної торгівлі між нашою країною і США.
Перелік потенційних точок дотику був явно не новий. У цьому плані наш міністр не відійшов від цитування загальних місць виступів інших вищих чиновників — все ті ж високі технології та інвестиції, хоча Клімкіну не завадило б ознайомитися з корисною цифирью, а саме: скільки ресурсів з державного бюджету виділяється на наукові дослідження, перш ніж пропонувати американцям співпрацювати в цій області. Може бути, в такому разі він не був би настільки оптимістичний в плані реалізації спільних з США проектів hi-tech. Щоб пропонувати солідним зарубіжним партнерам співробітництво у сфері наукомістких технологій, необхідно підтримувати інвестиції в інновації хоча б на рівні центральноєвропейських країн, тобто 1,5–2% ВВП. А з нашої нинішньої "наукомісткої" динамікою внутрішнього інвестування ми незабаром зможемо запропонувати трансатлантичним партнерам лише співпраця у сфері "хай-тек".
Саме тому всі зони вільної торгівлі, до яких вже встигла приєднатися наша країна, спочатку подаються під вивіскою технологічного прориву, а закінчуються збільшенням показників експорту меду.
Ще більше здивування викликає той факт, що такі глобальні плани були озвучені на зустрічі з фінським, а не американським колегою. Фіни-то тут при чому? Їм явно не до наших панамериканських векторів. Тим не менш новий напрям зовнішньої торговельної політики озвучено і його потрібно проаналізувати.
Дійсно, чому з Канадою змогли, а з США — ні? Щодо Канади, звичайно, хотілося б більш детально дізнатися у нашого уповноваженого представника з зовнішньої торгівлі - що дала Україні за підсумками минулого року ЗВТ з цією країною . Хоча відповідь і так очевидна: $50 млн нашого експорту в Країну кленового листа проти $300 млн канадського імпорту в Україну. І це за підсумками першого року дії угоди. Далі буде...
Чи Не вийде щось подібне і у випадку з США? Хоча, перш ніж аналізувати ймовірність чергового торгового фіаско, слід зазначити, що створення зони вільної торгівлі з цією країною — вищих пілотаж державного менеджменту. Враховуючи нову парадигму промислової політики, що реалізується адміністрацією Трампа, рівень загороджувальних митних заходів та податкового протекціонізму в цій найбільшій економіці світу буде лише зростати. А отже, кастинг на нових дружин у "торговому гаремі" буде чистіше, ніж в сералі Блискучої Порти. Китайці, як чепурилися, не підійшли.
Навіть приховані пастки у вигляді Транстихоокеанского партнерства (ТТП) американці навчилися розпізнавати і майстерно обходити.
А зовсім нещодавно президент США і зовсім завдав "удару" по "звездолетам федерації": Америка ввела додаткові мита на імпорт сталі та алюмінію у розмірі 25 і 10% відповідно. Причому настільки потужну зброю було застосовано "віроломно, без оголошення війни", тобто без попередніх консультацій та врахування думки основних торговельних партнерів. Сам захід щодо введення мит було обставлено в кращих традиціях соціалістичного реалізму: президент, проникливий спіч, розмашистий підпис під указом і люди з касками на задньому фоні. Цікаво, наскільки збільшився б рейтинг у наших політиків у випадку введення мит, наприклад, проти турецького легпрому на тлі щільних лав українських ткаль і швачок?
Примітно, що мито було введено у відповідності з розділом 232 закону про національної безпеки (National security act), згідно з яким президент може вводити мита без узгодження з міжнародними організаціями торгівлі у разі, якщо того вимагають інтереси національної безпеки. В даний час США активно інвестують в оборонпром і відроджують національне машинобудування. А для цього потрібно буде багато металу, і американці не хочуть віддавати великий шматок пирога іншим країнам: в їх планах збільшити питому вагу використання власного металу до 80% від загальних потреб (в даний час цей показник складає близько 70%). Тобто необхідно скорочувати імпорт.
На даний момент США розглядають лише кілька винятків при введенні зазначених вище дискримінаційних норм: Мексика, Канада і Австралія. ЄС, у свою чергу, вже заявив, що запровадить заходи, наприклад, проти американських джинсів (турецький легпром аж цмокнув язиком). Трамп пообіцяв європейцям дати слабину, якщо Європа знизить мита на продукцію американського автопрому. Що стосується Китаю, то за нього дані заходи вдарять лише по дотичній. Найбільше постраждають експортери РФ і України. Перші — в результаті втрати частини ринку алюмінію, ну а ми — по експорту чорних металів. Причому удар по Україні в 2,5 рази більше, якщо виходити із співвідношення розміру мита. Що ж, американці хочуть робити автомобілі з американської сталі і літаки свого ж алюмінію.
Перший віце-прем'єр України Степан Кубів вже провів нараду з нашим торговим уповноваженим з даної негативної порядку зовнішньої торгівлі.
На нараді було висловлено припущення, що США помилує нас, оскільки ми для них стратегічний партнер. Особливо враховуючи "взаємовигідне співробітництво у торговельній, оборонної та інвестиційній сферах". Що стосується першого і третього, можна посперечатися. США не є найбільшим інвестором України, хоча їх можна віднести до таких кредиторам. Але це не одне і те ж. Що ж стосується взаємної торгівлі, то вона поки не зовсім взаємовигідна.
За підсумками 2017 р. експорт України в США склав $0,83 млрд, а імпорт з США до нас — $2,52 млрд, тобто від'ємне торговельне сальдо досягло $1,7 млрд, а перекіс у взаємному торговому обороті більше ніж в три рази в користь американців. Враховуючи закупівлі вугілля і локомотивів, з одного боку, і торговельні мита на метал — з іншого, негативний торговий баланс для нас буде лише збільшуватися. Американці, схоже, не просто хочуть робити для нас локомотиви, вони ще при цьому бажають використовувати виключно свою сталь.
Якщо ж проаналізувати ТОП-5 позицій експорту України до США минулого року, то з $0,83 млрд майже $0,61 млрд становили чорні метали і вироби з них. Все інше — так, дрібнички: мед, масла, яйця, руда.
З боку США структура більш цікава: їх імпорт був представлений паливом ($684 млн), транспортними засобами ($511 млн), всіляким промисловим обладнанням ($492 млн), полімерами і хімією ($154 млн) і фармацевтикою ($100 млн).
Отже, у разі якщо Україну не внесуть у список щасливчиків (якими можуть виявитися Мексика, Канада і Австралія), то втрати нашого експорту, можуть скласти до $400 млн на рік. Під санкції не потрапить експорт у США українського чавуну, зате практично призупиняться постачання сталевого прокату і готової продукції зі сталі — труби і колісні пари для залізничного транспорту. Особливо може постраждати трубний бізнес — ринок США займає більше 16% нашого експорту (корпорація "Інтерпайп").
Таким чином, втрати в загальному обсязі експорту будуть не дуже помітні, а от точкові удари виявляться вельми відчутні, адже можуть постраждати окремі виробники готової продукції із сталі, тобто товари з відносно високим рівнем доданої вартості.
У той же час торговий дисбаланс, який намітився у взаєминах наших країн, як це не парадоксально, не є підставою для того, щоб відмовитися від ідеї ЗВТ з США. Внутрішній ринок Штатів можна порівняти з ринком ЄС, але умови входу в нього значно зручніше з причини більшої уніфікації базових процедур (позначається адміністративна рихлість Євросоюзу). Крім того, середній рівень ВВП в перерахунку на душу населення в США вище, ніж у середньому по ЄС, а значить, і можливості даного ринку в плані майбутніх перспектив краще.
США — це саме та економіка, яка може допомогти країні торгового партнера зловити потокообразующий ефект. Це коли після зняття митних бар'єрів країни-учасники виявляють, що постачання певних видів товарів у межах єдиного торгового простору більш вигідні, ніж аналогічні операції з країнами, що не входять у торговий союз. Для України потокообразующий ефект може виникнути у сфері виробництва широкої лінійки споживчих товарів. Подібну "хвилю" у свій час, навіть без створення ЗВТ, на ринку США зловив Китай.
За період 1991-2013 рр., коли торговельне взаємодію двох країн було в розпалі, ВВП Китаю збільшився більш ніж у 22 рази: з $409 млрд до майже $10 трлн, при цьому темпи росту склали в середній більше 10% в рік. Ключову роль в цій позитивній динаміці зіграв і ринок США, який масово поглинав китайські товари.
Також необхідно враховувати, що єдиний торговий союз, "визнаний" в США, — це Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), яка є логічним завершенням Канадсько-американської угоди про вільну торгівлю. В це утворення увійшли США, Канада і Мексика. У той же час Трансатлантичного торговельне та інвестиційне партнерство (ТТИП) між США і ЄС так і не вступило в дію і навряд чи буде реанімовано в найближчі роки, хоча попередні розрахунки європейських аналітиків показували, що імплементація угоди призведе до збільшення річного доходу середньої американської та європейської сім'ї на 500-600 євро. Не кажучи вже про те, що США покинуло "дітище Обами" — Транстихоокеанское партнерство. У свій час даного торгового союзу було видано чимало вістів, але своїм першим указом Трамп прийняв рішення про вихід Штатів з нього.
Настільки сильне роздратування американців було викликано тим, що Китай використовував країни-учасниці ТТП, такі як Малайзія, В'єтнам, для створення прихованих плацдармів для опосередкованої торгової експансії на ринок США.
Саме тому ключ до успіху необхідно шукати в довговічності функціонування НАФТА, адже на відміну від ТТИП, Трамп ініціював лише перегляд умов угоди, але не ризикнув вийти з нього в односторонньому порядку.
Початок канадсько-американського торгового взаємодії було покладено в 1947 р. у відповідності з так званим "план Еббота". Вже тоді американці вирішили підхопити канадських партнерів, які випали з гнізда британської імперії. Для цього необхідно було розширити присутність корпорацій США на місцевому ринку, чого і стало стимулювання інвестицій з Штатів в канадську економіку за "планом Еббота". Надалі ця інвестиційна експансія американського капіталу призвела до того, що істотно посилилася кооперація між канадськими та американськими виробниками особливо в секторі автомобілебудування та оборонної промисловості. Результатом цієї кооперації і стало згадане вище торговельну угоду. Мексика стала третім учасником цього союзу з тих же причин: США прагнули до посилення ролі американського капіталу на місцевому ринку і виробничої кооперації, але тільки в іншому напрямку — у сфері енергетики.
Вже по настільки короткому синопсису можна визначити ключова відмінність торгових угод від ЄС і від США. У першому випадку інтеграційні ідеї рухаються, так сказати, зверху вниз, тобто спочатку визрівають в урядових кабінетах, а вже потім апробуються на бізнесі, причому їх економіко-математична модель спирається лише на прогнози і припущення. У випадку зі Штатами визрівання зародка майбутнього торгового союзу відбувається на мікрорівні, в середовищі корпорацій, а вже потім ретранслюється наверх, у систему державного управління.
Крім того, укладення торгових угод у США відрізняється від європейських аналогів відсутністю навіть мінімуму додаткових опцій, які застосовуються в ЄС, як то: безвізовий режим, фінансова допомога, соціальний розвиток, трудова міграція і т. д. тобто в розумінні американців ЗВТ — це просто бізнес і не більше того.
Простими словами, зони вільної торгівлі в США виростають на сприятливому ґрунті приватних корпоративних інвестицій, удобрюються вигідною виробничою кооперацією і розцвітають під навісом системи захисту інтелектуальної власності. І ніякого безвиза та трудової міграції. Натомість американці можуть запропонувати свій ринок і потоковий ефект, якщо торговий партнер зуміє зловити хвилю. Допомагати йому ніхто не буде, і невдачливий "серфер" може банально потонути.
Саме тому креслення майбутньої ЗВТ слід обговорювати не з послом, і навіть не з фінським, а в Американській торговельній палаті. Попутно захищаючи титули власності американських інвесторів і неухильно дотримуючись авторські права.
