• USD 36.6
  • EUR 35.6
  • GBP 40.3
Спецпроєкти

Адміністраторка Гончаренко центру в Чернігові Наталія Астаф’єва: Під час обстрілів доводилось розвозити гуманітарку на велосипедах

"ДС" поговорила з адміністраторкою чернігівського осередку Гончаренко центру Наталією Астаф’євою про те, як волонтери розвозили гуманітарку під час окупації та бойових дій, як подолати страх та якої допомоги наразі потребують люди у звільненому Чернігові

Наталія Астаф’єва
Реклама на dsnews.ua

Пані Наталіє, яка наразі ситуація в Чернігові? Чим наразі займається місцевий Гончаренко центр?

Небезпека є постійно, обстріли в області тривають, у прикордонних районах досить напружена ситуація. Але попри це місто потроху оживає, відбудовується, навіть у нас вже світломаскування скасували. Люди поступово проходять до тями після того, що ми всі пережили, хоча все одно це, як відкрита рана і вона не скоро загоїться. Але треба жити, рухатись уперед, допомагати одне одному. І наш центр нарешті відновлює культурно-освітню діяльність. Вже стартували безкоштовні заняття з англійської та психологічні зустрічі. Запустились унікальні авторські курси з медіаграмотності та літературна майстерність. Медіаграмотність – це програма для підлітків, адже вони багато часу проводять в інтернеті, а в сучасному світі море інформації, яка звалюється на людину з усіх боків. Тож ми вчимо юнаків та юнок мислити критично, виявляти фейки, знаходити необхідну правдиву інформацію, наші викладачі на заняттях приділяють значну увагу практиці, розбору прикладів, спілкуванню. А літературна майстерність – курс розрахований на дорослих, які пишуть або намагаються писати. Це дозволяє авторам прокачати свої письменницькі навички, отримати від колег зворотний зв’язок щодо своїх творів, навчитися редагувати тексти. Найближчим часом плануємо запустити арт-терапію та художнє мистецтво для дітей і дорослих. Ще на базі нашого центру проводить виховні патріотичні заходи осередок "Пласту". Крім того, Гончаренко центр в Чернігові продовжує свою активну волонтерську діяльність. Ми почали її з перших днів війни і з того часу не зупиняємось – постійно допомагаємо і місцевим жителям, що постраждали від російської агресії, і військовим підрозділам. Допомогу цивільним координує наша волонтерка Ірина Соломаха разом зі мною, а напрямок допомоги захисникам України особисто курує керівник Чернігівського Гончаренко центру – Олександр Ясенчук. Як і на початку війни, так і зараз він тримає зв’язок із командуванням підрозділів, солдатами, приймає запити, організовує закупівлю необхідних речей для військових: телевізорів, рацій, коптерів, амуніції, тактичного одягу і взуття, засобів гігієни. Наші волонтери готують для воїнів солодощі, які вони дуже люблять. Ми відправляємо гуманітарку і на Донбас, і на північні кордони, і навчальним центрам, зокрема, на "Десну".

Як нині Гончаренко центр підтримує цивільне населення?

- Зараз допомагаємо жителям, в принципі так само як і під час обстрілів. На Чернігівщині багато людей залишились без роботи, без житла – будинки були пошкоджені або зруйновані, до нас звертаються малозабезпечені люди, а також прикуті до ліжка. Допомагаємо усім необхідним від харчових продуктів, засобів гігієни, ліків. Найбільше постраждали від обстрілів район Бобровиці та село Новоселівка – там дуже багато жителів залишились взагалі без нічого. Збираємо для них одяг, звичайні побутові речі, дитячі речі, іграшки, садовий інвентар, інструменти для ремонту, бо наближається зима і якось треба її пережити. Дуже щемливо і зворушливо, що у нас настільки чудові та небайдужі люди – нам постійно приносять гуманітарку, хтось несе речі, хтось продукти. Хтось здає макулатуру і гроші передає на потреби військових, є пенсіонери, які несуть пенсію, бо хочуть допомогти захисникам.

Коли почалась війна і в Чернігові йшли активні бої, як відбувалась робота Гончаренко центру?

Спочатку, в перший день, як і для всіх, це була паніка, страх, нерозуміння, що взагалі відбувається і що буде далі. Спочатку лунали заспокійливі обіцянки, мовляв, війна буде кілька днів. Хоча може тоді нам це було потрібно, а може дійсно в усіх були такі очікування – бо просто неможливо було повірити в ті жахливі речі, які відбувались. Але ще тоді, після 24-го, ми одразу організувались і почали обговорювати, чим ми можемо бути корисними, як долучитися. Одразу пішли дзвінки від людей, люди звертались по допомогу, так ми почали волонтерську діяльність. Почали спочатку допомагати ліками – дуже мало аптек працювало, черги були кілометрові. Ми купували ліки та відвозили літнім людям, людям з інвалідністю, тим, хто не міг вийти з домівок. Продуктів також було дуже мало, ми знаходили, води не було, набирали в бутлі та доставляли тим, хто потребує. Фасували майже цілодобово ці продуктові набори, відповідали на дзвінки постійно – у нас є гаряча лінія, але також на мій особистий номер дзвонили, на номер директора, писали повідомлення на сторінку центру в фейсбуці. Потім все необхідне ми або розвозили на велосипедах людям, або пішки розносили по адресах – бо так набагато безпечніше було під час обстрілів, ніж на машині. Також діставали бензин і генератори для обігріву, бо люди лишались в мороз на вулиці без житла, без теплого одягу. Нам пощастило, що в нашому центрі дуже гарна команда, яка і понині працює. Багато волонтерів долучились тоді. Всі ці люди небайдужі, справжні, з великим серцем.

Реклама на dsnews.ua

Наталіє, ви одразу включились у волонтерство. Як ви особисто вгамовували страх під час активних бойових дій у Чернігові. Адже вам доводилось багато знаходитись на відкритій місцевості, на вулицях прямо під обстрілами?

Ви знаєте, я думала про це багато. Припускаю, що, мабуть, якби я сиділа тоді в підвалі, то я втратила б розум. Бо якщо сидіти і чекати, прислухатись постійно до кожного вибуху та обстрілу, думати чи не летить і, де прилетіло, то так легко збожеволіти взагалі. А так з ранку до вечора я була зайнята, знала, що я потрібна людям, що треба брати і працювати. Коли ти постійно щось робиш і весь день на ногах, голова кипить, в руках усе горить, а потім відчуваєш фізичну втому – це допомагає забути про стрес, перемкнутися, легше пережити всі жахи. Волонтерство утримувало мене в стані рівноваги, вимикало паніку і тривогу. І навіть не так страшно було. До того ж в мене була маленька помічниця – моя 9-ти річна донька. Вона школярка, захоплюється малюванням, вчиться грати на фортепіано. Донька весь час була зі мною, допомагала мені складати пакети, ми разом ходили набирати воду – через пошкодження водопроводу води не було в місті, у нас відкривали свердловини. Вона слідкувала, нагадувала, кому і що розвести, підказувала, де люди ще просили про допомогу. Заспокоювала мене, якщо я підстрибувала чи лякалась від якогось гучного вибуху, казала "Мамо, не бійся, все буде добре". І навіть, коли було найважче — я знала, що поруч зі мною надійна підтримка.

    Реклама на dsnews.ua