• USD 28
  • EUR 33.7
  • GBP 39
Спецпроєкти

Мільйони на яблуках. Як найбільш міфічний плід став годувальником України

Якби в Україні вирішили провести національний вибір найбанальнішого фрукта, в чемпіони напевно вийшло б яблуко. А потім перемогло в конкурсі найнеобхідніших

Яблука різних сортів
Яблука різних сортів
Реклама на dsnews.ua

Садового плода, більш поширеного і доступного, ніж яблуко, в наших краях просто немає. Причина такої безальтернативності надзвичайно проста: місцеві яблуні краще за всі інші плодові культури адаптовані до тутешнього клімату. А це, в свою чергу, викликано тим, що завдяки здатності пізньоосінніх «вмістилищ здоров'я» до тривалого зберігання вони століттями були єдиним десертним плодом, що допомагав нашим предкам перетерпіти важкий період до нового «зеленого» сезону. Отже, відсутність гідного яблуневого дерева в домашньому саду буквально загрожувала трагедією.

Однак якби тільки це було «сильним місцем» знаменитого садового дару, то в розпорядженні людства напевно залишилися б тільки так звані зимові сорти, що знімаються мало не з першим морозом. А, між тим, і промислові садівничі господарства, і власники приватних ділянок незмінно прагнуть мати колекцію яблунь різного терміну плодоношення, завдяки чому перші збори їх круглобоких плодів в Україні починаються вже в липні — тобто в пору, коли на дефіцит «живих вітамінів» нарікати ніяк не доводиться. А це означає, що симпатія Homo sapiens до яблук має більш складну природу.

Сьогодні, коли склад цього «зоряного» фрукта досконально вивчений, а про варіанти його використання написані цілі томи, причину його неймовірної світової популярності можна охарактеризувати одним словом: універсальність. Адже за допомогою яблунь можна не тільки створювати максимально різноманітне меню для гурманів різного віку, але і лікувати, просвіщати, радувати, підвищувати комфорт і взагалі покращувати середовище проживання. Таким чином, вона постає не просто одним з багатьох відомих садових дерев, а повноцінним членом «елітного клубу» рослин, які не тільки безпосередньо вплинули на розвиток нинішньої цивілізації, а й продовжують покращувати якість життя сучасної людини.

Яблоко на дереве
Яблуневий сад / Depositphotos

Дитя Європи і Тянь-Шаню

Довгий час вчені зовсім не сумнівалися, що світовою «колискою яблук» є Європа. Адже в лісах її центру і сходу (аж до кордону з Азією) і сьогодні зустрічається дика яблунька, яка використовувалася людиною вже в VI-V тисячоліттях до н.е. Артефакти, що свідчать про це, були виявлені при археологічних розкопках неолітичних поселень (так званих озерних стоянок) в Швейцарії.

Однак у 1793 році ботанік Йоганн Сіверс, який досліджував Алатау (казахські відроги гірської системи Тянь-Шань), в долині річки Урджар несподівано наткнувся на яблуневий ліс, вид якого здався йому не зовсім звичайним. Його дерева, які отримали наукове ім'я яблуня Сіверса (лат. Malus sieversii), дійсно виявилися генетично відмінними від всіх інших диких родичів, зате, як не дивно, досить близькими до сучасних культурних сортів яблук. Таким чином, не підлягає сумніву, що здебільшого своїми прекрасними споживчими якостями вони зобов'язані саме цьому предку, незважаючи на те, що ДНК-слід в них залишили чи не всі «дикуни».

Реклама на dsnews.ua

Така ботанічна несподіванка породила кілька теорій «міжяблучної взаємодії» — від взаємопереміщення їх насіння з послідом мігруючих тварин і птахів до привозу «полонених яблунь» додому учасниками індійського походу Олександра Македонського (327-326 роки до н.е.). Остання ґрунтується на тому, що першою країною Європи, де з'явилося культурне вирощування яблунь, стала саме Стародавня Греція.

Суперечить їй той факт, що легендарні золоті яблука з саду Гесперид (одне з яких подарувало нам широко відомий вислів «яблуко розбрату») згадувалися вже в присвяченому війнам богів давньогрецькому епосі «Титаномахія». При цьому найстарішою поемою, яка дійшла до нас, що базується на його основі, стала «Теогонія» Гесіода, створена на рубежі VIII — VII століть до нашої ери.

«В саду Гесперид», 1892 г. Художник Фредерик Лейтон
«В саду Гесперид», 1892 р. Художник Фредерік Лейтон. Експозиція — Національний музей Ліверпуля, Великобританія

Так що шлях і час попадання тянь-шаньських яблунь на Пелопоннес все ще залишаються загадкою для вчених. Що, втім, не заважає зробити висновок, що перші відомі в Елладі яблука були не тільки бажаною, але і вельми дорогою рідкістю.

Проте за кілька століть ці чудові фрукти перестали бути дивиною, а, навпаки, стали активно вирощуватися майже всюди, де не було проблем із зайвою сухістю ґрунту. А ще трохи згодом «яблучну спадщину» греків старанно перейняв і додатково розвинув Стародавній Рим. Так, якщо Марк Катон Старший (234-149 рр. до н.е.) описував лише кілька різних сортів місцевих яблук, то вже за життя Плінія Старшого (22-79) їх налічувалося не менше 36. І, до речі, перу Плінія ж належить перший з відомих описів яблучного сидру.

Ну а в період, коли під рукою Риму опинилася вся Західна і Центральна Європа, улюблені в метрополії яблуні з азіатським корінням стали поселятися поруч з європейськими «дикунками». І це, безумовно, стало запорукою появи все більшого сортового різноманіття яблук, завдяки чому сучасні садівники можуть культивувати понад 7 тисяч різних «порід» цінного фрукта.

Плід = яблуко

Як і вся основна маса жителів Європи, наші предки з особливою ніжністю поставилися до культурної яблуні не тому, що їх привабила екзотика. Навпаки, симпатію викликало те, що рослина була в цілому знайома, але при цьому її плоди були більшими, ніжнішими і смачнішими звичних яблук-дичок.

Така впевненість ґрунтується на цікавому лінгвістичному аналізі, з якого випливає, що в більшості європейських країн саме слово «яблуко» має загальний праіндоєвропейський корінь *āblu. Тільки якщо в мові древніх слов'ян він трансформувався в *abl'ko, то в давньоірландській став звучати як aball, у бриттів — як apple, у кельтів — avallo і т. д. При цьому в грецькій мові цей чудовий фрукт досі носить абсолютно самостійне ім'я «мило» (μήλο), яке, в свою чергу, носії латині трансформували в malum. Таким чином, народи, які вперше познайомилися з яблунею як «прийшлою» рослиною, видають себе назвами популярного плода з якимсь не те давньогрецьким, не те давньоримським «акцентом». У сучасній Італії, наприклад, про нього скажуть mela, а в Іспанії — manzana.

Але повернемося на територію України. Окремі дослідники припускають, що перші яблуні з азіатськими генами приїхали сюди як візантійські дари до хрещення Русі, здійсненого Святим Володимиром (він же Володимир I, Володимир Великий і Володимир Красне Сонечко) в 988 році. Правда, в силу того, що «прибульці» вимагали незрівнянно більш ретельного догляду в порівнянні з пересадженою на подвір'я лісовою «ріднею», культивувати їх спочатку вдавалося тільки в монастирських садах. Документально ж підтверджено той факт, що 1051 року закладення культурної яблуневої «плантації» при Києво-Печерській лаврі ініціював легендарний київський князь Ярослав Мудрий.

Портрет князя Ярослава Мудрого на  серебряной монете
Портрет князя Ярослава Мудрого на срібній монеті, які карбувалися при його правлінні/Wikimedia

Таким чином, «кар'єра» культурних яблук в древньокиївській державі почалася в XI столітті. Ще півтисячі років їм знадобилося, щоб «завоювати» і все Московське царство, після чого вони остаточно отримали статус визнаних садових королів і взагалі найголовнішого з фруктів.

При цьому далеко не останню роль зіграла їх «згода» на найрізноманітніші способи заготовки. Адже дари яблунь можна було з рівним успіхом як сушити або перетворювати на подобу мармеладу, подібно всім іншим дарам садів, так і квасити, немов городні огірки або капусту. Правда, трохи пізніше до квашених яблук стали застосовувати інший термін: мочені. З найбільшою ймовірністю, тому, що начебто тверді і важкі плоди через меншу в порівнянні з водою щільність спочатку так активно вбирають розсіл, що перший час його доводиться постійно доливати, заново замочуючи шари майбутньої ласощі, що оголюються.

Попутно було помічено, що можливість погризти взимку свіже або мочене яблучко привертає, що називається, і старих, і малих. І більш того, такий невигадливий перекус не тільки ефективно приглушує голод, а й помітно бадьорить. З цієї причини в народно-казковому фольклорі з'явилися і міцно полюбилися спочатку перекази про молодильні яблука, а потім і багато інших розповідей про різні «яблучні чудеса».

иллюстрация к сказке «Серебряное блюдечко о наливное яблочко»
Одна з ілюстрацій до казки «Срібне блюдечко та наливне яблучко»

Втім, заперечувати той факт, що яблука частіше всіх інших плодів згадуються в міфах, в принципі неможливо. Більш того, деякий час самі поняття «яблуко» і «плід» у багатьох культурах були майже синонімічні. Завдяки цьому ми сьогодні користуємося голландським словом «апельсин» (appelsien), яке в буквальному перекладі означає «яблуко Китаю». Та й офіційна ботанічна назва абрикоса звучить як «вірменське яблуко» (Mela armeniaca). А ще саме з цієї причини в біблійній сцені спокуси Адама і Єви на місці не названого конкретним ім'ям плода з Древа пізнання стало фігурувати яблуко.

Яблука в склянці, або Ідея на мільйон

Українці, які встигли пожити в «Країні Рад», сприймали яблука як типовий сезонний фрукт, що дозволяє будь-якому охочому зробити нехай і не дуже цікаві, але корисні зимові заготовки у вигляді джемів, повидла, компотів. Окремі ентузіасти тиснули ще й сік, але більшість адептів домашньої консервації з ним не «заморочується», оскільки трилітрові банки з цим продуктом майже завжди присутні в продажу навіть у період тотального дефіциту.

І тільки зникнення «імперії зла», що відкрило українцям мир, дозволило нашим співвітчизникам подивитися на до болю знайомі «нудні» яблука зовсім іншими очима. І не тільки тому, що у них виявилася безліч «родичів», які спільно дозволяють продовжити яблучний сезон на весь рік. Головне, що ці плоди користувалися попитом навіть при тому, що поруч була присутня безліч інших (в тому числі екзотичних) фруктів. І нехай це звучить досить безглуздо, але для більшості українських гостей Європи чвертьвікової давності саме це стало найбільш переконливою рекламою безсумнівної цінності яблучного меню.

Приблизно тоді ж стало приходити розуміння, що надлишки тих чи інших природних дарів можуть бути не головним болем, а цінним ресурсом. Потрібно тільки зрозуміти, кому його в даний момент не вистачає. Природно, однією з перших бізнес-ідей в цьому сенсі стали спроби експорту яблук. І тут з'ясувалося, що навіть у «універсальних фруктів» є щось на зразок спеціалізації. Так, яблуко, яке прекрасно витримує тривале зберігання, є посереднім джерелом соку. А соконосно-десертні фрукти, на відміну від багатих таніном плодів, не підходять для виробництва високоякісного сидру. Знаючи всі ці тонкощі, «яблучники» різних країн давно зосередилися на вирощуванні певних затребуваних сортів.

Проте готовність переймати цінний досвід, вивчати нове і жити за принципом «хто хоче, шукає можливості, хто ні — відмовки» дозволила Україні знайти свою нішу на жвавому і висококонкурентному світовому ринку яблучної продукції. Її сильним місцем стала якраз велика кількість таких, що не дуже гарно зберігаються, але зате соковитих і солодких яблук тих сортів, що рідко мають потребу в захисній «хімії». Як наслідок, в даний час на частку нашої країни вже припадає 10% всього обсягу яблучного соку, представленого на міжнародному ринку. І це при тому, що потреби власних громадян в цьому продукті українські виробники також закривають повністю.

Яблочный сок в стакане
Яблучний сік. Корисно, затребуване, смачно / Depositphotos

За даними за 2019 рік, експорт українського яблучного соку перевищив 65 тис т. А основними покупцями даного еліксиру здоров'я виступили США (40,8%), Австрія (13,1%) і Канада (12,7%), які в грошовому вираженні принесли вітчизняній економіці $41,6 млн.

Звичайно, подальшій досконалості в цьому напрямку немає меж, але і нинішні досягнення дозволяють стверджувати: чим-чим, а українським яблучним соком нам вже точно можна пишатися. А якщо без зайвих емоцій, то за смаком, якістю та безпекою (в тому числі упаковки) промислові українські зразки цієї продукції відповідають найвищим стандартам. Так, як і належить промисловим сокам, вони призначені не для спеціального дієтичного харчування, а орієнтовані на широкого споживача. Але оскільки для більшості користувачів це недолік, який легко пробачити, то питання «пити чи не пити» кожен вирішує сам.

    Реклама на dsnews.ua