• USD 26.5
  • EUR 31.1
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

"Куркуляча церква". Українська автокефалія між російським єпископатом і більшовиками

22-26 травня 1921 р. відбувся Перший український православний церковний собор Київщини, який визначив підвалини майбутнього устрою Української автокефальної православної церкви

Суд народний", художник Д. Моор (Д.С.Орлов 1883–1946). Агітаційний плакат. Папір, хромолітографія. М.: Літвидавничий відділ Політуправління Реввійськради РСФРР [1918-1923]
Суд народний", художник Д. Моор (Д.С.Орлов 1883–1946). Агітаційний плакат. Папір, хромолітографія. М.: Літвидавничий відділ Політуправління Реввійськради РСФРР [1918-1923]
Реклама на dsnews.ua

У календарі 1921 року розділ церковно-державних стосунків у травні місяці видався багатим на події. Комуністична держава та майбутня Українська автокефальна православна церква продовжували переживати процеси становлення та структурування у взаємному явному або прихованому протистоянні.

Чільна організація українського православ'я – Всеукраїнська центральна православна рада (ВПЦР) –  готувалася до проведення церковного з'їзду Київщини та одночасно долучала до Спілки православних парафій нові громади. 5 травня приєдналася парафія церкви Пресвятої Трійці с.Ксендзівка Уманського повіту (нині – с. Пугачівка Уманський р-н, Черкащина), 16–го – парафії Михайлівського храму с. Матюши (Білоцерківщина) та церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Бовкун (Таращанщина); 18 травня – громада Михайлівського храму с. Бесідка на Таращанщині (нині Сквирський р-н, Київщина).

Місцеві церковні з'їзди обирали своїх кандидатів. Приміром, того ж таки 5 травня Микільсько-Борщагівський волосний православний з'їзд делегував голову волосної ради Антона Фесенка.

Посвідчення делегата на травневий собор Київщини голови Микільсько-Борщагівської волосної ради Антона Фесенка, 17 травня 1921 р. / З матеріалів ЦДАВО України. Фото від Андрія Ковальова, політолога, дослідника історії УАПЦ
Посвідчення делегата на травневий собор Київщини голови Микільсько-Борщагівської волосної ради Антона Фесенка, 17 травня 1921 р. / З матеріалів ЦДАВО України. Фото від Андрія Ковальова, політолога, дослідника історії УАПЦ

А зібрання мирян і духовенства Уманщини 17 травня делегувало від причету церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Паланочки Митрофана Кривошею.

Посвідчення делегата Митрофана Кривошеї, підписане панотцем Різдвобогородицької церкви Володимиром Яворським. З матеріалів ЦДАВО України. Фото з фейсбук сторінки одного з авторів проєкту "Наша революція" Романа Захарченка.
Посвідчення делегата Митрофана Кривошеї, підписане панотцем Різдвобогородицької церкви Володимиром Яворським. З матеріалів ЦДАВО України. Фото з фейсбук сторінки одного з авторів проєкту "Наша революція" Романа Захарченка.

Перший український православний собор Київщини відбувся 22-26 травня 1921 р. У його праці взяли участь делегати не лише від Київщини, але й від парафій Поділля, Чернігівщини та Слобожанщини, загалом – 412 осіб: 58 священиків, 12 дияконів, а з мирян – 127 селян.

Реклама на dsnews.ua
Матеріали Першого українського православного собору Київщини, поширені Всеукраїнською православною церковною радою в українських єпархіях навесні-влітку 1921 р. Фото від Андрія Ковальова, політолога, дослідника історії УАПЦ
Матеріали Першого українського православного собору Київщини, поширені Всеукраїнською православною церковною радою в українських єпархіях навесні-влітку 1921 р. Фото від Андрія Ковальова, політолога, дослідника історії УАПЦ

Схваливши позицію радвлади стосовно відокремлення церкви від держави, Собор Київщини відмовився визнавати:

Натомість Собор визнав незалежність (автокефалію) майбутньої УАПЦ, а ВПЦР до скликання Всеукраїнського собору - "єдиним, тимчасовим керівним органом Православної Церкви в Україні". Було також обрано для управління церквою Київську губерніальну та повітові церковні ради та запропоновано широку програму реформування церковного життя:

  • вживання при відправі Божих служб рідної мови, обрядів і звичаїв;
  • народна соборноправність та демократичне обрання духовенства;
  • урівняння в правах чернецтва і білого духовенства;
  • відкритий доступ до архієрейського сану крім духовенства і мирянам, незалежно від шлюбного стану;
  • заснування фонду підтримки бідних парафій, свічкового заводу тощо.

Крім цього, собор Київщини ухвалив рішення скликати Всеукраїнський Православний Собор на Покрову, 14 жовтня 1921 р., обрав митрополитом Київським архієпископа Полтавського Парфенія (Левицького), а його заступником – єпископа Антоніна (Грановського), а також обрав кількох кандидатів на єпископів Київщини (протоієреїв о.Василя Липківського, о.Нестора Шараївського, о.Степана Орлика-Волинського, священиків о.Павла Погорілка, о.Марка Грушевського, о.Костя Кротевича, о.Кирила Бережницького, о.Андроника Руденка та громадянина Григорія Стороженка). Подбати про канонічну висвяту кандидатів доручалося Всеукраїнській православній церковній раді.

Хоча архієпископи Парфеній та Антонін на собор не прибули та відмовилися прийняти вибір з'їзду, саме він став переломним моментом у стосунках українського руху та єпископату РПЦ. Сучасник подій, професор Київської духовної академії Микола Сагарда писав з цього приводу: "В церковному житті на Україні назрівають неприємні події, в чому почасти винна і Москва, яка продовжує свою попередню політику централізації за всяку ціну".

Матеріали травневого собору Київщини ВПЦР поширила по всій Україні. Вибір з'їзду стурбував Священний собор єпископів України і на засіданні 1-2 червня 1921 р. вони звернулися до патріарха Тихона з проханням призначити заступника відсутнього митрополита Антонія (Храповицького) В липні патріарх призначив екзархом митрополита Михаїла (Єрмакова). У наступних розповідях ми ще повернемося до цього сюжету.

Владика Парфеній (Левицький) (1858-1922). На фото 1899 р. він єпископ Можайський, вікарій Московської Московської єпархії. У 1920-1921 рр. архієпископ Парфеній – тимчасовокеруючий Полтавською єпархією.
Владика Парфеній (Левицький) (1858-1922). На фото 1899 р. він єпископ Можайський, вікарій Московської Московської єпархії. У 1920-1921 рр. архієпископ Парфеній – тимчасовокеруючий Полтавською єпархією.

Комуністична влада, намагаючись втриматися після провалу першого комуністичного штурму, запровадила неп, але весняна посуха та подовження хоч і скороченої, але не скасованої продрозкладки на урожай 1920 року спричинили голод. Влітку 1921-го його відчули в Україні. До того ж будівникам комунізму довелося поєднувати боротьбу з голодом в Росії за рахунок українських ресурсів з протистоянням національному рухові.

Таке протистояння відбувалося насамперед у царині національно-церковного відродження. 10 травня РНК зобов'язав НКЮ УСРР до 1-го вересня "закінчити всі роботи по дійсному відокремленню церкви від держави". З метою "боротьби з релігійними забобонами, викриття обманів церкви, розкриття злочинів її служителів". Наркомату юстиції (НКЮ) рекомендувалося використання "усіх слідчо-судових апаратів".

17 травня політбюро ЦК КП(б)У затвердило за листом ЦК РКП(б) проєкт резолюції про боротьбу з бандитизмом і розіслало губкомам разом із вказівкою доручити оргбюро перевірити та посилити роботу відділів НКЮ з відокремлення церкви від держави, зокрема у царині боротьбу з існуючими релігійними рухами.

Тривалі військові конфлікти породили серед переважно неписьменного та забобонного населення містичні настрої з очікуваннями різного роду чудесних явищ (як, наприклад, оновлення ікон) і навіть подекуди на місцях фіксувалися відправлення сатанинських культів з використанням "свічок з людського жиру".

Кампанія з розкриття мощів, хоча ще й тривала, але мало сприяла боротьбі з релігією та церквою. В особливих випадках доводилося посилати на місця спеціальні комісії для перевірки, наприклад, випадків оновлення ікон. Тому 21 травня політбюро ЦК КП(б)У у постанові "Про епідемію містицизму" затребувало від губкомів надати ЦК вичерпну інформацію про релігійні явища та зобов'язало Агітпроп прискорити підготовку тез до антирелігійної пропаганди. Наркомосу було доручено забезпечити видання відповідної літератури, а Нарком'юсту – організувати 8-мий (Ліквідаційний) відділ (скан документа нижче).

Постанова політбюро ЦК КП(б)У "Про епідемію містицизму / З матеріалів ЦДАГО України
Постанова політбюро ЦК КП(б)У "Про епідемію містицизму / З матеріалів ЦДАГО України

Матеріали з ухвалами Першого Українського Православного Собору Київщини, поширені ВПЦР практично в усіх українських єпархіях, помітив не лише проросійський єпископат, але й політбюро ЦК КП(б)У. Безумовна зорієнтованість українства на відродження національних церковних традицій, української мови й культури майбутньої Української церкви укупі з організацією переважно на селі альтернативних партійно-радянським об'єднань – парафій, здатних ефективно конкурувати в українізації, неабияк налякало компартійну владу.

Витяг з статті "Куркуляча церква/ Вісті ВУЦВК, 25 серпня 1921 року
Витяг з статті "Куркуляча церква/ Вісті ВУЦВК, 25 серпня 1921 року
Витяг з статті "Куркуляча церква/ Вісті ВУЦВК, 25 серпня 1921 року
Витяг з статті "Куркуляча церква/ Вісті ВУЦВК, 25 серпня 1921 року

Хоча з атакою у пресі трохи вичекали (ілюстрація вище), однак 28 травня політбюро черговою постановою запропонувало НКЮ перед винесенням проекту закону про відокремлення церкви від держави на затвердження РНК УСРР "попередньо зібрати довідки про український автокефальний рух, його зв'язки з петлюрівськими елементами й т. ін.". Наркомат юстиції та ВУЧК, кожен зі свого боку, мали "рішуче боротись проти релігійно-філософських пошуків та активної участі в відповідних товариствах членів партії, але щодо населення у цих питаннях дотримуватися нейтралітету".

Постанова політбюро ЦК КП(б)У "Про автокефальну церкву / З матеріалів ЦДАГО України
Постанова політбюро ЦК КП(б)У "Про автокефальну церкву / З матеріалів ЦДАГО України

Крім того, ВУЧК отримала доручення "суворо спостерігати за контрреволюцією, що прикривалася релігійними питаннями". Невід'ємною складовою такого доручення було завдання проводити серед ієрархії та духівництва інформаційно-агентурну роботу з використанням усіх методів примусу до вербування: від "обшуків, залякування судовою відповідальністю, тюрмою і табором з незначних приводів – за спекуляцію, порушення заборон" до "субсидій грошових і натурою", аби "він був вічним рабом, який боїться повсякчас розконспірації своєї діяльності".

Нарешті 31 травня 1921 р. при НКЮ УСРР створили VІІІ-мий (Ліквідаційний) відділ з відокремлення церкви від держави під керівництвом партфункціонера та представника червоної професури Івана Сухоплюєва з підпорядкуванням йому "ліквідаційних підвідділів" губернських та повітових відділів юстиції. Штатний розрахунок передбачав п'ять працівників, але тривалий час відділ складався з самого керівника.

Радянський антирелігійний плакат 1920-х рр.
Радянський антирелігійний плакат 1920-х рр.

Особливістю комуністичного будівництва було те, що всі політичні перипетії негайно впливали на повсякдення духовенства. У травні Москва засипала Харків листами з вимогами про постачання продовольства центру та допомогу голодуючим в Росії. На виконання вимог 10 травня 1921 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло до виконання постанову ЦК РКП(б) про посилення підвозу продовольства з України, зобов'язавши військове командування сприяти проведенню продовольчої розкладки.

"Трудовий хліб". РСФРР, 1920. Радянський антирелігійний плакат.
"Трудовий хліб". РСФРР, 1920. Радянський антирелігійний плакат.

Згадано цю деталь тому, що під час збору продрозкладки армійські частини зазвичай розквартировувалися по селянських хатах та у помешканнях сільських священиків. Невдоволення масштабами реквізицій могло дорого коштувати останнім. Так, 31 травня 1921 р. помічник командира 6-ї роти 5 стрілецького полку 2-ї Київської стрілецької бригади проводив дізнання з приводу "обругания Красной армии" священиком с.Гірки (Новгород-Сіверський повіт, Чернігівщина) Григорієм Єфимовським. За те, що посмів у вічі двом своїм постояльцям-червоноармійцям назвати продрозкладку грабунком, його заарештували 3-го червня за "антирадянську агітацію". Панотцю Григорію пощастило зберегти волю і життя, за кілька днів його звільнили за підпискою про невиїзд, а в грудні 1921 р. Чернігівський губревтрибунал справу припинив.

Якщо священству вдавалося уникнути втрати життя чи свободи, то збитки від продовольчих реквізицій довелося терпіти значні. Так, наприклад, ще від 1920 р. діяв декрет РНК УСРР про обов'язкове постачання меду. "З метою забезпечення населення предметами, що мають у собі цукор", радянська держава зобов'язала усі організації, установи та усіх осіб на території республіки, що мали бджіл, здати у 1920-1921 рр. "з кожного колодного вулика 1 ½ фунти, а з рамкового – 4 ф. меду на рік за цінами, встановленими НКПродом, НКЗемом та ВРНГ по розкладці по окремим округам губерній".

Попри те, що з травня кожен вид розкладки поступово замінювався продподатком, медова повинність зберігалася, а її виконання з "усією силою примусового держапарату" нерідко призводило до знищення приватних та парафіяльних пасік. Навіть якщо пасіку місцева рада не конфіскувала, вона гинула через позбавлення клірика церковної садиби (інструкція про націоналізацію церковно-монастирського майна). "Пасіка моя, пограбована ще з осені, на старому ще місці, майже вся загинула від голоду. Якийсь варвар витягнув з кожного вулика по три рами. Звісно, цього б не трапилося, якби я жив у старому будинку", – листовно скаржився рідним протоієрей з Полтавщини Дмитро Галевич.

У травні 1921 р. додалася потреба у приміщеннях для кампанії лікнепу й селами знову прокотилася хвиля конфіскацій "попівських хат". Непристосовані до навчальних потреб ці приміщення часто не знаходили "революційного" застосування, руйнувалися пустками. Так напередодні важкого випробування голодом "робітничо-селянська держава" позбавила чималу частину духовенства квартир, продовольства та засобів заробітку поза вівтарем. Залишилася проблема землекористування, але до неї ми повернемося у наступних частинах проєкту.

"Жах", художник С.Чехонін (1878-1936). Агітаційна порцеляна, Державний порцеляновий завод РСФРР (ГФЗ РСФСР), Петроград. Таріль зі спецколекції з 23 предметів, виготовлених до благодійної виставки для збору коштів на допомогу голодуючому Поволжю, 1922 р. Приватна колекція.
"Жах", художник С.Чехонін (1878-1936). Агітаційна порцеляна, Державний порцеляновий завод РСФРР (ГФЗ РСФСР), Петроград. Таріль зі спецколекції з 23 предметів, виготовлених до благодійної виставки для збору коштів на допомогу голодуючому Поволжю, 1922 р. Приватна колекція.
    Реклама на dsnews.ua