• USD 28.2
  • EUR 34.1
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

"Подякували за боротьбу проти білих, а потім розстріляли". Кінець союзу червоних і Махна

У ніч на 26 листопада 1920 року радянська влада розірвала союз з Махновським рухом. Раптового удару зазнали повстанські формування та організації анархістів. З останніми впоралися граючи, а ось "ліквідація Махна" зірвалася.

Нестор Махно
Нестор Махно
Реклама на dsnews.ua

І більшовики, і махновці щиро вважали себе революціонерами, але мали засадничі відмінності у поглядах на майбутнє. Перші боролися за встановлення повного контролю над суспільством, за нічим не обмежену диктатуру партійного керівництва, а другі воювали за свободу і самоврядування трудящих, обмежену лише загальними рішеннями самих селян і робітників. Примирення прихильників цих двох програм було завданням нереальним, а от об’єднання їхніх зусиль у боротьбі із спільним ворогом цілком можливим. Таке бувало і в лютому-травні 1919 року, і при вигнанні денікінців. Так сталося в восени 1920-го, коли більшовики і махновці уклали союз для боротьби проти армії генерала Врангеля.

Союз уклали, але обидві сторони не довіряли одна одній і навіть не надто те приховували. У циркулярах ЦК КП(б)У ставилося завдання «нейтралізувати розкладницьку роботу» анархо-махновців і «не допускати спілкування наших частин з махновськими». З іншого боку, за свідченням анархіста Петра Аршинова, «никто среди махновцев не верил в продолжительность и прочность соглашения с большевиками. На основании прошлого каждый ожидал, что они непременно придумают повод для нового похода на махновщину. Но ввиду политической обстановки полагали, что соглашение продлится три-четыре месяца». Цей термін передбачалося використовувати для максимально широкого поширення махновських і анархічних ідей, для організації системи Вільних Рад і інших бездержавних експериментів.

Махновські гасла в Гуляйпільскому краєзнавчому музеї
Махновські гасла в Гуляйпільскому краєзнавчому музеї

Роль головного організатора пропаганди, перш за все в містах, взяла на себе Конфедерація анархічних організацій України «Набат» (КАУ). Секретаріат КАУ і Харківська група «Набат» вийшли з підпілля на початку жовтня 1920-го, слідом за ними були легалізовані анархісти Києва, Одеси, Катеринослава, Полтави і т.д. У великих містах відкривалися анархічні клуби і бібліотеки, також в Харкові працювало видавництво «Вільне братство», видавалися газети «Набат» та «Голос махновца». Під керівництвом «набатівців» відбулося кілька страйків з економічними вимогами.

Не менш активно анархісти працювали і на селі. Краще за все про це відомо на Гуляй-полі, неофіційній махновській столиці. У спогадах Петра Аршинова і Віктора Білаша розповідається, що в листопаді 1920-го гуляйпільці «не меньше 5-7 раз собирались всем селом на сход, постепенно, тщательно и осторожно подвигаясь к решению вопросов самоуправления». Обговорювалися питання про те, як налагодити роботу шкіл і театру, політичних і загальноосвітніх курсів для дорослих. Розроблялися «Основные положения о вольном трудовом Совете». В умовах воєнної розрухи вдалося реалізувати «зрівняльне забезпечення в грошовій і натуральній формі» для всіх робітників і службовців села.

В Гуляй-поле РПАУ увійшла 26 жовтня 1920-го, після важкого бою з білими, в якому загинуло до тисячі махновців. Потім армія вирушила в подальший рейд по тилу Врангеля, а в селі залишилися батальйон гарнізонної служби, вищий військово-політичний орган — Рада революційних повстанців України (РРПУ) і поранені. Серед них був і сам Нестор Махно: майже всю осінь 1920-го він знаходився не в строю, лікувався після поранення. Командування армією на цей час було доручено Семену Каретнику.

Поранений Махно. Вересень 1920 р.
Поранений Махно. Вересень 1920 р.
Реклама на dsnews.ua

Основним завданням РРПУ на найближчий місяць стало формування нових повстанських частин. До кінця листопада в Гуляй-поле перебувало вже близько чотирьох тисяч бійців. Приблизно стільки ж махновців стояли невеликими загонами в інших місцях Олександрівської губернії.

Тим часом в Харкові і в інших містах анархісти посилювали критику влади. Газета «Голос махновця» відкрито заявляла: «Коммунисты несут нам новое крепостничество, новое рабство. Мы всегда будем идейными непримиримыми врагами партии коммунистов-большевиков». Центральне управління надзвичайних комісій України (вживалося скорочення з назви російською мовою — Цупчрезком) розцінило ці слова як «явный призыв к вооруженной борьбе». РРПУ марно закликав «набатовців» до стриманості, — на його звернення Секретаріат КАУ відповідав, що «анархисты как организация с Советской властью ни о чем не договаривались, ни в какие соглашения не вступали».

Газета "Голос махновця"
Газета "Голос махновця"

З розгромом Врангеля РПАУ ставала не потрібна. Петро Аршинов згадував: «Как только в Гуляй-поле прибыла телеграмма о том, что Каретник с повстанческой армией уже в Крыму и пошел на занятие Симферополя, помощник Махно, Григорий Василевский, воскликнул: "Конец соглашению! Ручаюсь чем угодно, что через неделю большевики будут громить нас».

Григорій Василевський
Григорій Василевський

РПАУ увійшла в Крим 8 листопада, в Сімферополі була 13-го, а 15-го зайняла Євпаторію і встала тут на гарнізонну службу. Білі ще контролювали Ялту і Керч, а керівництво червоного Південного фронту почало розробку операції проти махновців. Наказом комфронта Фрунзе з 17 листопада на виходах з Криму створювалися особливі загороджувальні загони з завданням «не допустить проникновения контрреволюционных элементов из Крыма». Іншим наказом Фрунзе «негайно» вивів з Криму до Приазовʼя обидві Кінні армії, а 3-й кавалерійський корпус перекинув під Євпаторію. Так почалося оточення махновських частин. Одночасно перервався телеграфний звʼязок між Євпаторією і Гуляй-полем, — «технічні неполадки» тривали рівно до розриву союзу.

Підготовка до операції проти Махновщини була стрімкою. 23 листопада Фрунзе телеграфував Леніну і головкому Каменєву: «В ночь с 25-го на 26-е должна начаться ликвидация остатков партизанщины. Работа начинается раньше намеченного мной срока (29-30 ноября)».

Головком РСФРР Сергій Каменєв (внизу зліва) і керівництво 1-ї Кінної армії
Головком РСФРР Сергій Каменєв (внизу зліва) і керівництво 1-ї Кінної армії

Події почалися в Харкові. Ще 21 листопада Цупчрезком звітував в Москву: «Установлены квартиры всех более видных представителей анархо-махновщины. Каждые 12 часов все [агенты] докладывают о перемене адреса, о приезде и отъезде тех или других лиц». Вдень 25 листопада голова Раднаркому УРСР Раковський запросив до себе лідера анархістів Всеволода Воліна, — обговорити так і не підписаний 4-й розділ угоди між урядом і РПАУ. Пункт, в якому йшлося про незалежність махновського району.

Пізніше Волін згадував: «Раковский принял меня очень сердечно. Он пригласил меня занять место возле его рабочего стола. Сам, удобно расположившись в кресле и небрежно поигрывая красивым ножом для разрезания бумаги, с улыбкой заявил мне, что переговоры между Харьковом и Москвой по поводу раздела 4 вот-вот завершатся, следует, судя по всему, со дня на день ожидать положительного решения. В тот же вечер я выступал с докладом об анархизме в Харьковском сельскохозяйственном институте. Зал был переполнен, и собрание закончилось очень поздно, около часу ночи. Вернувшись к себе, я еще продолжил работу над статьей для нашей газеты и лег спать около половины третьего. Почти тотчас меня разбудил шум, смысл которого был совершенно ясен: выстрелы, звон оружия, шаги на лестнице, удары кулаком в дверь, крики и оскорбления. Я понял. У меня было только время одеться. В мою комнату громко стучали: "Открой или мы вышибем дверь!" Как только я отворил задвижку, меня грубо схватили, увели и бросили в подвал, где находилось уже несколько десятков человек. Таково было "положительное решение" по разделу 4».

Всеволод Волін
Всеволод Волін

Ранком 26 листопада заступник начальника Цупчрезкома Всеволод Балицький телеграфував до Москви Дзержинському: «Операция проходит удачно, анархо-махновцы взяты врасплох, организованного сопротивления не оказали. Убитых и тяжело раненых нет. Обыски и аресты продолжаются – еще не использовано и трети ордеров».

Про деякі особливості цієї вдалої операції писав Аршинов: «Арестовывались не только анархисты, но также находившиеся с ними в простом знакомстве или интересовавшиеся анархической литературой. Была устроена засада в книжном магазине "Вольное братство". Всякого, приходившего в него за покупкой книг, неожиданно хватали и отправляли в Че-ка. Хватали лиц, которые останавливались и читали недавно выпущенную (легально) и наклеенную на стену анархическую газету "Набат"». У тих, хто уникнув арешту, брали в заручники родичів, як сталося з анархістом Григорієм Цесніком: чекісти тримали в тюрмі його дружину, доки Цеснік сам не зʼявився в Цупчрезком.

Всього лише за добу в різних містах України було взято декілька сотень анархістів. Тільки в Харкові число заарештованих сягало 500 осіб. Багатьом з них так і не довелося вийти на волю. Наприклад, засновник і беззмінний лідер Конфедерації «Набат» Арон Барон з цього дня почав свій шлях по вʼязницях і засланнях, аж доки не був розстріляний в 1937 році.

"Набатовці" в харківському БУПРі. 1922 р. Зліва направо. Верхній ряд: Ревека Ярошевська, Олексій Олонецкий, Проценко, Антон Шляховий. Нижній ряд: Левада, Іван Чарин, Лія Готман, Арон Барон
"Набатовці" в харківському БУПРі. 1922 р. Зліва направо. Верхній ряд: Ревека Ярошевська, Олексій Олонецкий, Проценко, Антон Шляховий. Нижній ряд: Левада, Іван Чарин, Лія Готман, Арон Барон

Водночас в ніч на 26 листопада були атаковані махновські загони в Олександрівському, Бердянському та Мелітопольському повітах. Ця операція пройшла не так гладко, як у Харкові. У Мелітополі удар припав по порожньому місцю: махновців попередили і вони заздалегідь покинули місто. Під Бердянськом загін колишнього «білого махновця» Микити Чалого зазнав великих втрат, але прорвався з оточення. Те ж відбулося в Пологах з полком Григорія Савонова. А в Токмаку заарештовані махновці були звільнені через кілька годин повсталими червоноармійцями. Зате в Малій Токмачці червоним вдалося застати зненацька 3-й піхотний полк Григорія Клерфона. Сам комполка зник з невеликим загоном; за його словами, «красные командиры из пулеметов расстреливали пленных, полк целиком погиб».

Григорій Савонов
Григорій Савонов

Махно теж заздалегідь отримав попередження. Увечері 25 листопада в Гуляй-поле прибув червоний загін (Білаш називає його кавдівізіоном), дві сотні кіннотників, які оголосили себе анархістами, і повідомили, що село оточене. Щирість перебіжчиків спочатку викликала сумніви, але повстанці підготувалися.

Бій за Гуляй-поле почався на світанку. Слово Віктору Білашу: «Село несколько раз переходило из рук в руки. Обе стороны несли тяжелые потери. Однако кольцо сжималось, и мы, подавленные событиями и коварством красных, оставив в Гуляйполе склады с оружием, потянулись на Успеновку. Подозрительному кавдивизиону дано было боевое задание – опрокинуть с пути части красной бригады. В полутора верстах от села началась атака. Подозрительный дивизион бросился первым и проявил себя сверх ожидания. Кавбригада, будучи охвачена с флангов, побежала на Успеновку, преследуемая нашей, с позволения сказать, армией. Первый бой, таким образом, был выигран. Кавбригада на изморенных лошадях была настигнута в с. Б. Янисоль и почти целиком капитулировала».

Заступник командарма РПАУ Василь Куриленко і заступник голови РРПУ Віктор Білаш
Заступник командарма РПАУ Василь Куриленко і заступник голови РРПУ Віктор Білаш

У Криму 23 листопада командарм Семен Каретник отримав наказ Фрунзе: «считать задачу партизанской армии законченной», реорганізуватися в «нормальные воинские соединения Красной армии» і прямувати на Кавказ. Мітинг бійців РПАУ відмовився підкорятися цьому наказу без санкції РРПУ. 25 листопада Каретник, начальник штабу армії Петро Гавриленко і кілька інших командирів виїхали до Сімферополя на переговори з керівництвом Південного фронту. Замість себе Каретник залишив на чолі армії командира кавалерії Олексія Марченка, виконуючим обов’язки начштабу – Олександра Тарановського.

Олександр Тарановський
Олександр Тарановський

У ніч на 27 листопада Марченко отримав ультиматум: ви оточені, здавайтеся! Обговорювати цю пропозицію махновці не стали. Залишивши в Євпаторії обози, РПАУ кинулася на прорив з оточення. І сталося диво: замість того, щоб відкрити вогонь, червоні здалися. Їх командування пояснювало це так: «Красноармейцы, не разбиравшиеся в анархо-бандитских идеях, не проявили достаточной твердости и упорства в борьбе с теми, с кем они еще несколько дней назад шли рука об руку».

Наступні два дні Марченко вів армію з Криму. Червоні переслідували махновців, але без успіху. Полки і цілі бригади здавалися і намагалися перейти до повстанців, але ті відмовлялися приймати їх — боялися провокацій и зради. У ніч на 29 листопада РПАУ пройшла через Перекоп. Без бою, під виглядом 46-ї дивізії. Хто забезпечив Марченко паролями і пропусками — так і залишилося невідомо.

Олексій Марченко
Олексій Марченко

Вийшовши із Криму, махновці розслабилися, за що і були жорстоко покарані. Увечері 1 грудня частини Марченко атакувала 1-а Кінна армія неподалік від Мелітополя. Майже половина повстанців загинула в бою, ще стільки ж опинилися в полоні. До Махно дісталося не більше 250 повстанців. Аршинов так описував їхню зустріч 7 грудня в грецькому селі Керменчик: «Подъехали передовые части во главе с Марченко и Тарановским. "Имею честь доложить – крымская армия вернулась", — заговорил с легкой иронией Марченко. Но Махно был угрюм. Вид разбитой, почти уничтоженной знаменитой конницы сильно потряс его. Он молчал, стремясь удержать волнение».

Командири «кримської армії» до своїх так і не повернулися. Не домігшись зустрічі з ким-небудь з червоних штабістів, Каретник вирішив відправитися з Сімферополя в Гуляй-поле, а Гавриленко і інші — повернутися в Євпаторію.

Семен Каретник
Семен Каретник

Вночі 26 листопада вагон, в якому їхали Гавриленко і близько 40 махновців, був оточений співробітниками Особливого відділу 6-ї армії. Здатися повстанці відмовилися. 33-річний начштабу РПАУ Петро Гавриленко загинув в перестрілці.

Командарм Семен Каретник, його адʼютант Ємельяненко, командир артилерійського дивізіону Петро Осипенко та 120 поранених махновців були затримані на станції Джанкой і під конвоєм відправлені в Мелітополь, в штаб 4-ї армії. Операцією керував начальник 2-й Донської стрілецької дивізії Колчигін. Через 52 роки генерал-лейтенант у відставці Богдан Колчигін згадував, як вʼязав махновців телеграфним дротом, як вночі в дорозі пив горілку з Каретником і Осипенко («мне это было приятно, ибо в пьяном состоянии они были менее склонны к побегу»). А потім: «В Мелитополе на городской площади около собора Каретников, Осипенко и Емельяненко были расстреляны ротой московских курсантов из дивизии т. Павлова. Расстрел был обставлен очень торжественно. Сначала был зачитан приказ с благодарностью махновцам за борьбу против белых (причем курсанты отдали честь, держа винтовки "на караул!"), а потом – за выступление против Советов – именем РСФСР, расстрелять. Причем винтовки были уже к ноге».

І розстріляли. 

Богдан Колчигін
Богдан Колчигін
    Реклама на dsnews.ua