• USD 28.3
  • EUR 33.5
  • GBP 37
Спецпроєкти

Катастрофа Ан-26. Чи потрібно Україні "приземлити" весь парк радянської авіатехніки

Для скорочення витрат підприємства, які роблять капітальний ремонт, намагаються використовувати запчастини, що були у вжитку, а військові при нестачі грошей просто продовжують ресурс по паперах, сподіваючись на "легендарну" радянську міцність

Місце падіння військового літака Ан-26 в Харківській області
Місце падіння військового літака Ан-26 в Харківській області
Реклама на dsnews.ua

Катастрофа Ан-26Ш зі складу 203-ї навчальної авіабригади на якийсь час знову привернула увагу всієї країни до проблем військової авіації. Всі одразу згадали про те, що літак старий — 1977 р. випуску, і льотчики, мовляв, літають на «антикваріаті».

Насправді проблема з Повітряними силами у нас набагато глибше, і ця катастрофа — на жаль, лише чергова в цілій низці подібних. Так, в 2018 р. впали одразу два Су-27 (причому в одному випадку загинув американський пілот), в 2019 р. впав цілком сучасний МІ-8МТВ-МСБ1 (загинув весь екіпаж, включаючи вертолітників — ветеранів війни на Донбасі). Можна згадати і більш давні катастрофи.

Перша і основна причина — це давно відомий в авіації принцип: «чим більше літаєш — тим більше падаєш». Тобто після 2014 р. наші льотчики стали набагато більше літати. І в цих умовах стали проявлятися серйозні проблеми, пов'язані з підтриманням літаків і вертольотів в льотному стані.

Адже не секрет, що на сьогодні весь авіапарк складається виключно з літаків і вертольотів радянського виробництва. Самий «новий» наш літак — виробництва весни 1991-го, тобто йому 29 років! При цьому не варто забувати, що за час незалежності машини з найменшим строком експлуатації активно вилучалися з бойового складу Повітряних сил і продавалися за кордон. Найбільш яскравий приклад — поставка партії винищувачів МіГ-29 в Азербайджан.

Тобто коли прийшла необхідність використовувати авіацію, виявилося, що літати особливо і нема на чому. Активно задіяли потужності наявних авіаремонтних заводів, однак з'ясувалося, що велика частина вузлів і агрегатів виробляється в Росії — і тільки там. Якісь елементи імпортозаміщення присутні, на кшталт закупівлі в Китаї деяких компонентів для авіоніки МіГ-29, або покришок для шасі Ан-26, або акумуляторів — в Індії, проте це кардинально не вирішує проблему.

А закупівлі запчастин в Росії за сірими схемами провалилися в 2019 р. в угоду політичному протистоянню всередині країни.

Як підсумок — формально літаки і вертольоти проходять середній і капітальний ремонт, проте, по суті, він за якістю недотягує навіть до радянських стандартів. Тому на багато речей військовим доводиться просто закривати очі.

Реклама на dsnews.ua

Хоча у випадку з Ан-26 ситуація, по ідеї, повинна бути зовсім іншою — адже машина спочатку була зроблена повністю в Києві, двигун АІ-24 — в Запоріжжі. Цей легкий транспортний літак в наших реаліях — практично виключення з правил. Але тут, можливо, спрацював інший підхід — для скорочення витрат підприємства, що роблять капітальний ремонт, намагаються використовувати запчастини, що були у вжитку, а військові при нестачі фінансування просто продовжують ресурс по паперах, сподіваючись на «легендарну» радянську міцність, закладену в конструкцію двигуна і апарату ще на етапі проєктування.

Хоча в стратегічному баченні подальшого розвитку Повітряних сил — документі «Візія 2035» — вже безпосередньо йдеться про плани по переходу на техніку західного виробництва, проте реально ніяких кроків у цьому напрямку не робиться. Останні кілька років все обмежується паркетною дискусією про те, який саме універсальний літак нам потрібен — F-16 або Gripen.

Спроби ж модернізації власними силами як вертолітного, так і літакового парку виглядають вельми убого. Чого варте, наприклад, наполегливе бажання зробити з легкого Мі-2 бойовий вертоліт — то з установкою блоків некерованих ракет, то взагалі танкового кулемета. Мало того, навіть маючи можливості, наші підприємства не змогли за ці роки освоїти ремоторизацію парку Мі-8. А програми модернізації літаків викликають швидше здивування. Тільки у нас капітальний ремонт з частковою заміною комплектуючих авіоніки могли назвати модернізацією — мова про МіГ-29МУ-1 і Су-25М1.

Хоча є й приклади реального початку процесу переозброєння — Міністерство внутрішніх справ для авіації Нацгвардії України, Прикордонної служби і ДСНС змогло знайти ресурси і почати купувати вертольоти західного виробництва. Так, частина з них вже була у вжитку, але по року виробництва вони набагато новіші, ніж найновіші наші Мі-8 і Мі-2.

В цілому ж ситуація як у Повітряних силах в цілому, так і в плані підготовки льотно-технічного складу виглядає вкрай гнітюче. Нової техніки немає навіть на підході, повноцінний ремонт наші підприємства військово-промислового комплексу забезпечити не можуть, літаки і вертольоти літають фактично на «чесному слові» — з продовженням ресурсу на папері.

З іншого боку, в умовах війни повне «приземлення» всього літакового і вертолітного парку радянського виробництва є не найкращим рішенням. Тому військові просто змушені вичавлювати останні соки зі стареньких радянських машин — з тієї простої причини, що інших немає, і в найближчі роки не передбачається.

Буде добре, якщо першим висновком урядової комісії з розслідування катастрофи Ан-26, створеної за дорученням президента, стане рекомендація кардинально змінити підхід до розвитку Збройних Сил. Але в це важко віриться.

    Реклама на dsnews.ua