• USD 26.7
  • EUR 31.5
  • GBP 36.9
Спецпроєкти

Ракети в Алжир, а "Козаки" — в Саудівську Аравію. Яке майбутнє у нашого експорту озброєнь

У нас немає цілісної державної стратегії по просуванню українських зразків на зарубіжні ринки

Бронемашина "Козак-5"/ukrmilitary.com
Бронемашина "Козак-5"/ukrmilitary.com
Реклама на dsnews.ua

Український збройовий експорт на цей момент підійшов до критичної межі, після якої він може обвалитися остаточно і наша країна вилетить з двадцятки найбільших експортерів. Проблеми з'явилися не сьогодні і не вчора, а накопичувалися багато років.

Після отримання Україною незалежності збройовий експорт був чітко підв'язаний до Росії. Так, всі сучасні зразки озброєнь проєктувалися з використанням російських складових, що дозволяло Москві повністю контролювати наші експортні поставки. Фактично, маючи досить пристойний потенціал, наша військова промисловість працювала на задоволення потреб російських збройних сил. Також нам дозволяли продавати стару радянську зброю в африканські країни і ремонтувати парк військово-транспортних літаків марки «Антонов».

Нечисленні контракти на поставку сучасних зразків (наприклад, танки «Оплот» до Таїланду) були підписані і реалізовані в ті недовгі моменти нашої історії, коли процесом управляли патріоти і державники.

Ситуація кардинально змінилася в 2014 році, коли після нападу Росії на законодавчому рівні було заборонено військово-технічне співробітництво з країною-агресором. І тут виявилося, що наше озброєння майже повністю не конкурентне на світовому ринку.

Справа в тому, що наші сучасні зразки все ще знаходяться в рамках радянського шляху розвитку і малоцікаві країнам, які орієнтуються на стандарти НАТО. А ринок радянських і пострадянських озброєнь повністю монополізований Росією і Китаєм.

Тому постало питання про знаходження тих вузьких сегментів, де у нас ще є можливість запропонувати або інноваційний продукт, або просто дешевий. Довелося шукати країни, які за фінансовими можливостями не можуть купити західні зразки, а за політичними — не можуть співпрацювати з РФ або КНР.

Найкращих результатів домоглися в КБ «Луч» щодо своїх протитанкових ракет і комплексів. Перераховувати їх досить великі контракти можна досить довго — з останніх, що потрапили в відкриті ЗМІ, варто назвати контракт на поставку 100-мм пострілів з протитанковою ракетою «Стугна» в Алжир. Як заявив на Міжнародному оборонному інвестиційному форумі 12 серпня генеральний конструктор — генеральний директор КБ «Луч» Олег Коростельов, їх було продано кілька тисяч. І це мова йде не про найсучасніший продукт — власне «Стугна» була розроблена ще на початку 2000-х і призначена для ураження при стрільбі з танка Т-55 або артилерійської гармати МТ-12 «Рапіра» нерухомих і рухомих броньованих цілей. До слова, хоча цей снаряд формально прийнятий на озброєння ЗСУ в 2006 році, проте відомостей про його масові постачання у війська немає.

Реклама на dsnews.ua

Інший недавній приклад — розробка і впровадження в серійне виробництво 300-мм коректованих снарядів Р624М зі збільшеною дальністю ураження цілей для системи залпового вогню «Вільха-М». І хоча країна знаходиться в умовах війни і має потребу в такому типі боєприпасів, але політичної волі для їх покупки немає, і ось уже «Луч» заявляє про укладення контрактів на поставку «Вільхі-М» на Близький Схід, для початку в ОАЕ, а також, можливо, в Кувейт і Саудівську Аравію.

Але це всього лише рідкісний приклад активної роботи на експорт державного підприємства — в більшості своїй вони неефективні і працюють тільки на внутрішній ринок, буквально викручуючи руки військовим під маркою «підтримки вітчизняного виробника» — впихуючи зразки техніки озброєнь, які нікому не цікаві в світі з огляду на їх загальну технологічну відсталість.

Набагато більш активні в плані просування своєї продукції підприємства оборонки з приватними інвестиціями. Маючи можливість купувати агрегати і запчастини західного виробництва, ці підприємства змогли реалізувати кілька десятків досить цікавих проєктів. Хоча в цілому вони поки націлені на внутрішній ринок. Вихід на міжнародні ринки поки вкрай обмежений.

До успішних прикладів можна віднести виробника легкої бронетехніки ППО «Практика». Стартувавши в 2014 році як невелике підприємство по створенню інкасаторських машин, за сім років воно змогло переорієнтуватися на запити армії та інших силових структур, викотивши цілу лінійку бронеавтомобілів класу 4х4 «Козак» (не можна не відзначити, що використання іноземних вузлів і агрегатів в цих машинах перевищує 50%).

«Козак-2» досить активно закуповується армією, а ось експортні успіхи поки досить скромні. У 2020 році Індонезія купила пару машин «Козак-2» — ця країна поки вивчає рівень української техніки для оцінки використання своїми збройними силами. Також Джакарта купила кілька БТР-4М і, за деякими даними, є першим іноземним замовником для берегового протикорабельного комплексу РК-360 «Нептун».

В цьому році стало відомо про покупку партії машин «Козак-5» Саудівською Аравією. Ця країна активно веде бойові дії в сусідньому Ємені і вкрай потребує відносно дешевої легкої бронетехніки і тому активно скуповує зразки на базі шасі Ford F550 (саме на ньому базується «Козак-5»).

В цілому можна говорити про те, що відсутня цілісна державна стратегія по просуванню вітчизняних зразків на зарубіжні ринки. Підприємства, що мають експортний потенціал, борються за замовників самі, їх успіхи рідкісні, а шанси України на глобальний прорив сьогодні не є видимими

    Реклама на dsnews.ua