Тоталітарний диктант. Чому українцям так потрібні "хороші російські"
Російський опозиціонер Михайло Ходорковський знову став українським ньюсмейкером. Його міркування про Крим, про мирні плани щодо українського Донбасу в свій час ставали причиною запеклих суперечок в соцмережах. На цей раз колишній в'язень Кремля засудив зрив "Тотального диктанту" в Україні, написавши, що рвати культурні зв'язки між сусідами і обмежувати права людей вкрай недалекоглядно.
"Зовсім не по-європейськи", — написав він у своєму Twiter. І знову серед українців прокотилася хвиля розчарування. "Як же так? Такий пристойний чоловік! Ви не праві, шановний російський опозиціонер. Зараз ми все пояснимо. І про Донбас, і про брехливість тверджень про мовної дискримінації в Україні, і про наше право захищати свою країну у момент іноземної агресії". Українці звикли вірити в "хороших і поганих росіян". Тому кожен раз, коли вони стикаються з імперською позицією "пристойних росіян", відчувають майже дитячу фрустрацію.
Для початку давайте розберемося, що ж таке "Тотальний диктант", про який так печеться російський опозиціонер. Мова йде про щорічної міжнародної акції, в ході якої "люди в різних містах світу одночасно пишуть диктант для перевірки своїх знань з російської мови".
Акція "Тотальний диктант" проводиться з 2004 р. і спочатку була ініційована студентами гуманітарного факультету Новосибірського державного університету. Її організатори стверджують, що їхня мета — показати людям, що бути грамотним важливо для кожної людини. Вони намагаються об'єднати всіх, хто вміє і хоче писати, говорити і думати по-російськи.
У цьому році для "Тотального диктанту" був обраний текст Леоніда Юзефовича, читати який зголосилися відомі російські актори, шоумени, письменники та діячі культури. І ще одна важлива подробиця. У Росії акція "Тотальний диктант-2017" позначена як "всеросійська освітня акція", що включає в себе 800 міст з більш ніж 70 країн світу. Іншими словами, приставка "міжнародна" — це експортний варіант, який транслюється у поза. Самі ж росіяни, просуваючи по світу "грамотність", пропонують громадянам сусідніх держав приєднатися до єдиного всеросійського простору. Перед нами "русский мир"? Так. У всій красі.
8 квітня акцію планувалося провести в Києві, Одесі, Миколаєві, Харкові та Житомирі. Крім цього, в будівлі "Росспівробітництва" в цей день мала відбутися конференція "До світу і творення через духовну культуру". На сторінці "Тотального диктанту" говорилося, що подібні заходи в Києві — це вже традиція. А російська преса нагадувала, що в лютому 2014 р., "в один з перших днів після держперевороту", Верховна Рада скасувала закон 2012 р. про основи державної мовної політики, що спровокувало масові протести в південних і південно-східних областях України".
Інформаційна артпідготовка напередодні диктанту прямо пов'язувала окупацію Криму і кровопролиття на Донбасі зі статусом російської мови в Україні. Так чи варто дивуватися з того, що активісти Національного корпусу "Азов" провели свою акцію і заблокували будівлю "Росспівробітництва" в столиці України? Можливо, вони прийняли російських "грамотеев" за посланців "руського світу"? Буває. Після культурологічних "флешмобів" російських відпускників і трактористів на українських землях нескладно і переплутати.
Михайла Ходорковського не обурила ідея влаштовувати в столиці країни — жертви російської агресії "диктанти світу". Але він, звичайно ж, не зміг пройти повз насильницького "розриву зв'язку між сусідами" і "недалекоглядного порушення прав російськомовних". У підсумку на прохання поважати українську державну суб'єктність і говорити "в Україні" Ходорковський відповів: "Розучилися викладати правила нашої мови. Визнаєте другою державною — будемо обговорювати".
У цій історії можна нескінченно сперечатися про те, чому російський опозиціонер заговорив словами Євгена Кисельова. Можна нагадувати, як російська мовна і культурна експансія передувала військового вторгнення на українські землі в Криму і на Донбасі. Можна з багатозначним прищуром помічати: "Якщо російська інтелігенція прагне "до світу і творення через духовну культуру", то їй варто було б провести диктант з української мови по всій Росії. Щоб зняти ту ненависть до українців, яку поширює кремлівський агитпром".
Тільки це не має ніякого значення. Збереження культурних зв'язків з Україною — це російська проблема. Наше ж завдання — піклуватися про збереження країни в умовах російської військової агресії. Чому росіяни, замість того щоб зберігати в української публіки до себе залишки поваги, слугують поширенню пропагандистських штампів про "утиски російськомовних в Україні"? Не наша з вами турбота. А ось чому українці продовжують сподіватися на "добрих росіян" — це дійсно важливе питання.
Ходорковський і його слова — лише частина колективного садистичного імперського організму. Нам же варто задуматися про інше. Як навчитися захищатися від цього ворожого колективного псевдомиротворца? Як розпізнавати за конкретними, нехай і непоганими людьми цього ворожого великоимперского кадавра? Доросла реакція від дитячої відрізняється здатністю психіки бачити світ, виходячи з власних відчуттів. Доросла людина не ділить людей на добрих і поганих. Він оцінює поведінку іншої людини як комфортне для себе і абсолютно неприйнятне.
Міркувати про реакцію українців на "диктант світу" сьогодні — це те ж саме, що розглядати довжину спідниці або відтінок помади у зґвалтованої жінки. Презирливо кривляться на різку реакцію жертви агресії тільки інтелектуальні садисти. Вдарити — пожаліти. Похитати головою при вигляді синців і тут же гримнути: "Припини кричати!" Якщо переводити цю метафору на наші реалії, то садизм — це розбомбити з "Градів" сплячі населені пункти російськомовних, між іншим, жителів прифронтової зони, а потім приїхати в Київ і провести диктант. Хіба це не знущання справжнього мучителя? Те, що бомблять одні, а до "миру і творення допомогою культури" закликають інші, в даному випадку нічого не змінює.
Суть в тому, що ніякого протистояння між росіянами і українцями немає. Є протистояння імперській ідеології з національною ідеєю суверенітету. Це конфлікт цінностей "русского мира" з загальносвітовими цінностями. Тож коли ми бачимо у російських громадян солідарність із загальнолюдськими цінностями, це завжди включає повагу до України і українців, які зіткнулися сьогодні з імперською політикою Кремля. Коли ж росіянин намагається солідаризуватися з сучасною Росією, він неминуче перетворюється в імперця і починає повторювати нелюдські преамбули про "права російськомовних", про "кримському бутерброді" і про "споконвічну дружбу слов'янських народів". Він захищає російський імперський міф, замість того, щоб триматися за цивілізаційні норми.
