Байдужі і незадоволені. Що робити з нацією "ідіотів"?

З нагоди новорічних і різдвяних свят "ДС" згадує найбільш резонансні матеріали минулого року

Соціологічна група "Рейтинг" на замовлення Міжнародного республіканського інституту провела в Україні опитування з метою виявити динаміку цивільно-політичних поглядів". Повний звіт доступний за посиланням. Результати опитування, тобто сукупність відповідей на запитання породжують, у свою чергу, цілий ряд нових запитань. Але їх, на жаль, поставити вже нікому, і відповіді доведеться шукати самим.

Отже, гранично коротко: основні відповіді, одержані в ході опитування

Близько 70% опитаних громадян завжди незадоволені тим, в якому напрямку" йдуть справи в Україні. Задоволених близько 12%. Не визначилися, в якому саме напрямку — хорошому або не дуже йдуть справи, близько 17%. Цифри стабільні з року в рік: і до Майдану, і після Майдану картина в цілому та ж. Ніякої динаміки не спостерігається. Тільки квітень 2014-го дав деякий сплеск: 48% незадоволених і 34% задоволених. Але це швидко минуло.

— На думку 75-80% опитаних економічне становище як країни в цілому, так і їх особисте останнім часом погіршився.

Вже сьогодні понад 50% опитаних заявляють про себе як про вкрай бідних або просто жебраків. Ще близько 35% ледве зводять кінці з кінцями.

Економічний прогноз, який дають більш ніж 50% опитаних, — подальше погіршення ситуації.

Діяльність президента не схвалюють близько 75% опитаних, з явною тенденцією до зростання цього показника.

Діяльність прем'єра не схвалюють 80-90% з невеликим зменшенням, що з'явилися при зміні прем'єра.

Діяльність ВР не схвалюють 80% , але з короткостроковим падінням до 50% у тому ж квітні 2014 р. З чого раптом це падіння? ВР залишалася тоді рівно тією ж, що і була, і нічим, крім прийняття драконівських антимайданновских законів, за період Майдану себе не проявила.

У пошуках відповіді приходимо до неприємного висновку: дуже схоже, що значна частина громадян України, порядку 80%, бачить "влади" чимось цілим, не розбираючись в нюансах і не бажаючи в них розбиратися. Їм що Рада, що Майдан, що влада, що опозиція — все одно: "там, нагорі" або "там, в телевізорі". Причому огульна критика "верхів" стала вже хорошим тоном — така ось форма негативною аполітичності.

Діяльність окремих політиків теж викликає несхвалення у більшої частини опитаних. В плюс не вийшов ніхто. Число неодобряющих стартує від 55% у Анатолія Гриценка (хто не в курсі, це голова партії "Громадянська позиція" — маловпливової, щоб не сказати маргінальної, без скільки-небудь серйозної програми, бовтається по різних блоках і не пройшла у підсумку в нинішню Раду) до 89% (Арсеній Яценюк в період прем'єрства). Ймовірно, помірна народна нелюбов до Гриценка пояснюється саме його відхід у тінь.

Абсолютно незрозуміло, як при такому ставленні до чинним політикам ми від виборів до виборів бачимо ті ж особи і до Верховної, і в місцевих Радах? Чому хронічне невдоволення ніяк не впливає на результати голосування? Де громадянська активність? Питання це, зрозуміло, чисто риторичне. Місцезнаходження громадянської активності легко виявляється за допомогою рими на слово "де". Очевидно, що активні люди: волонтери, бійці добробатов, громадянські активісти — являють собою абсолютну меншість.

Але навіть цей факт не пояснює відсутність нових облич і, що ще важливіше, реалістичних партійних програм, побудованих на розумінні законів розвитку сучасного суспільства. Втім, такі програми не мають шансів на успіх. Неосвічений і, більше того, просто не бажає глибоко вникати в ситуацію і в риторику політиків виборець, обираючи між реальною програмою і програмою популістською, неминуче потягнеться за популістами. І ми в черговий раз побачимо у Верховній Раді все той же набір добре знайомих нам осіб.

Дуже цікаво виглядає і ставлення до різним закордонним країнам. Сума "стримано-теплих" і нейтральних голосів майже у всіх випадках становить 80%. Винятки: Росія — 39% (39% нейтрально і тепло ставляться до країни-агресора, однак!) і США — 73%. В іншому все в одній купі, де сусідять Канада і Литва, послідовно підтримують Україну, неоднозначна Польща, мало-помалу котру роз'їдає російськими пропагандистами і місцевими популістами, спекулирующими на вирваних з історичного контексту "звірства бандерівців", і Молдова де виборці ось-ось проголосують за кандидата в президенти, заявив, що "Крим — це Росія". Це, загалом, підтверджує описану вище безрадісну картину.

І наостанок — ставлення до співпраці, зближенню, і в перспективі — до членства в Європейському і в "Тайговому" союзах. На перший погляд, тут все не так вже погано: за членство в ЄС висловилося понад 50% опитаних, а за членство в МС — менше 20%.

Біда тільки в тому, що розподіл думок тут дуже нерівномірний територіально. На сході України через ЄС — 24%, за ТС — 40%. На півдні за ЄС — 37%, за ТС — 22%. Центр: ЄС — 59% і МС-12%. Захід: ЄС — 79% і МС — 3%. І ці розриви викликають тривогу. Наявності непреодоленные передумови для розколу України, про який так мріють в Кремлі.

Загальні висновки

Вони, на жаль, невтішні. Більшість наших співгромадян соціально інфантильні і, в найгіршому сенсі цього слова, аполітичні. Якщо згадати, що спочатку, за часів давньогрецьких полісів, слово "ідіот" було політкоректним позначенням людини, яка не цікавиться суспільним життям, а стурбованого виключно своїми дрібними справами, згідно з якою — завжди, до речі, помилково, — що розуміння устрою світу в цілому йому ні до чого, оскільки світові бурі його не торкнуться і вже він знайде щілинку, в якій зможе відсидітися, і згадує про вибори тільки в день голосування, — то ми живемо в суспільстві, де більшість становлять ідіоти.

Втім, наша активна меншість — теж далеко не подарунок. Воно також дуже слабо розуміє суть і сенс відбуваються в Україні процесів, воно малообразованно в суспільно-політичному плані, і в силу цього, не в змозі запропонувати більшості нічого, що вивело б його з цього ідіотичного стану. Іншими словами, якщо наші ідіоти неосвічені і пасивні, то меншість — так, пассионарно, але, на жаль настільки ж неосвічене в соціальних науках.

Запал Майдану в суспільстві вже пройшов, при тому що 90 відсотків наших громадян спостерігали за Майданом виключно в телевізорі і самі ніякої громадянської активності не проявляли. А 10% активних і небайдужих чинності соціального невігластва не можуть сьогодні сформулювати жодної по-справжньому позитивної програми — нехай складною для розуміння, нехай вимагає величезних зусиль і часу для реалізації, але саме програми, реального і внутрішньо несуперечливої покрокової програми дій. Всі нинішні політичні програми, що мають ходіння в Україні, — це набори кричалок-закликів за все хороше і проти всього поганого, абсолютно не реалізовуються на практиці. Як результат, в суспільстві наростає втома і зневіра вже ні в що.

Очевидно, ми зіткнулися з ситуацією нестачі в першу чергу хорошої теорії, яка дозволила б нам тлумачити відбуваються з нами події як ланки одного цілого, зв'язаного процесу і таким чином давати на виклики, породжувані цим процесом, а не на їх симптоми — адекватні відповіді.

Такий ось сумний висновок напрошується за результатами опитування....

Так, і останнє. На питання "що робити" у мене немає відповіді, який влаштував би більшість читачів. Тобто відповідь-то в принципі є, але, боюся, він вам не сподобається. Відповідь приблизно така: нічого радикального і проривного в даній ситуації зробити неможливо. Швидко цю ситуацію не змінити — міняти її можливо тільки дуже повільно. Вихід видно один: в терплячому освіту мас, а це завжди процес дуже довгий і невдячний. І до тих пір, поки маси не стануть громадянами, нас чекає нинішнє ходіння по колу, тужлива і виснажлива соціальна і громадянська зима. Вона буде довгою. На наш вік її, у всякому разі, ймовірно, вистачить.