• USD 39.6
  • EUR 42.4
  • GBP 49.5
Спецпроєкти

"Століття Якова": чи Потрібно Україні погана, але українське кіно

Телесеріал за твором Володимира Лиса став однією з найгучніших прем'єр року
На зйомках фільму "Століття Якова". Фото: facebook.com/Людмила Загорська
На зйомках фільму "Століття Якова". Фото: facebook.com/Людмила Загорська
Реклама на dsnews.ua

Вихід будь-якої вітчизняної фільму на екрани - неодмінно подія. А ще - нагода повправлятися в дотепності і скепсис, обговорюючи прем'єру. Власне, дебати навколо чотирисерійний стрічки "Століття Якова", прем'єра якої відбулася 30 вересня на телеканалі "1+1", були витримані в традиційно полярної для українців спосіб: половина глядачів з захопленням говорила про кинопрорыве, друга - гнівно таврувала авторів черговий "шароварщини".

Сама картина - екранізація одного з найуспішніших творів сучасної української літератури, однойменного роману Володимира Лиса. Цей твір став переможцем літературного конкурсу "Коронація слова-2010" і була визнана критиками кращим романом десятиліття. У центрі сюжету - волинський селянин Яків Мех, народжений ще в часи Російської імперії і зустрів старість вже в незалежній Україні. Його життя - не лише його особиста, інтимна історія любові і втрат, але і історія країни, яка шукає і нарешті знайшла себе саму. Ще б: Яків, нікуди не їдучи, встигає пожити в п'яти державах.

Режисером проекту виступив Бата Недич, який зняв для українського телебачення не один серіал - серб Недич понад 20 років живе в Україні. Головні ролі зіграли народний артист України Станіслав Боклан (останньою гучною роботою якого став кобзар в гучному фільмі "Поводир"), Роман Луцький, Людмила Загорська, Олег Примогенов, Андрій Самінін, Наталя Доля. Для багатьох акторів, до речі, участь у фільмі стало дебютом. Важливий момент: виробництвом проекту займалася компанія "1+1 продакшн" на замовлення телеканалу "1+1".

Сценарій картини довірили письменникові Андрію Кокотюхе. Ще в лютому сам Володимир Лис дуже обережно відгукувався про такому виборі. "Знаю, що повинен був бути зовсім інший сценарист - Наталія Воробей, а потім ним виявився Андрій Кокотюха. Ми з ним зовсім різні. Він кілька разів казав, що мені давали нагороди "Коронація слова" всупереч умовам. Слава Богу, що Кокотюхи там буде на 30%, а Лисиця - на 70%", - говорив письменник. Вже після перегляду картини Лис зазначив: "Тут більше Кокотюхи, він створив цей сценарій. Залишилися якісь мої сюжетні мотиви. Він розширив образ Тимоша, а щодо решти - то все дуже спрощено". Одна з головних претензій автора до сценаристу - мову. "Зник мову... Це - не Західне Полісся, це не моє село і навіть не те село, яке було там названо - Загоряны", - поскаржився Лис.

Власне, саме спрощення і стала ахіллесовою п'ятою серіалу. На догоду телеглядачам автори картини пожертвували тонкощами говірок, безліччю історичних і етнографічних деталей, цілим рядом сюжетних поворотів. Словом, зі складного історичного твору вийшов добротний телесеріал без особливих претензій. "Те, що мова героїв і близько не нагадує волинський, це вже факт, з яким небудь доводиться миритися, або сперечатися. У серіалі звучить аж чотири мови: українська, польська, німецька і російська. Вгадайте з трьох разів, якою з них звучить найкраще? Український засмічений русизмами і специфічними неукраїнським вимовою. Польський взагалі жахливий. Пісні на протязі фільму звучать чомусь лемківські", - обурюється письменник Юрій Винничук. Він зазначає, що головна проблема картини в тому, що режисер Недич, що штампує багатосерійні мелодрами (в деяких з них більше 200 серій), вирішив впоратися з картиною самостійно, без залучення консультантів. У підсумку, наприклад, в картині носять вишиванки, нехарактерні для Західної Волині, і п'ють мутний самогон, хоча в той час вже щосили застосовувалися процеси дистиляції.

Ще один момент, за який лають картину, - безпросвітна сірість картинки, навіває тугу і смуток. Технічно пояснити похмурі пейзажі простіше простого: довгі роки життя Якова зняли всього за 22 дні, а погоду замовляти кіношники поки не навчилися. Втім, навіть у самотніх яскравих плямах критики розглянули елементи "телемила". "Кадр, де кокетливий черевичок ступає з блискучого авто просто в бруд сільського двору Якова, просто-таки класика жанру. Якщо б він не асоціювався з аналогічним кадром з "СВ-шоу", де з лімузина на червону доріжку ставила ногу у рваних колготках, але на підборах сама Вєрка Сердючка, ціни йому б не було!" - пише у своїй статті для "Детектор.Медіа" Інна Долженкова. Вона також відзначає, що в тіло "першої української епічної драми" зашито відразу кілька посилань саме до каналу "1+1", зняв стрічку. І це не тільки епізод, що нагадує "СВ-шоу" Вєрки Сердючки. Так, у 2004-му на "плюсах" пройшла прем'єра теж чотирьохсерійного телефільму Андрія Дончика "Украдене щастя" - адаптоване до реалій твір Івана Франка. Саме тоді з телеекранів і зазвучав "нормальний українська мова". І ще: автором саундтрека до "Щастя" теж був Святослав Вакарчук.

Всі ці моменти у підсумку складаються в одну картину: "плюси" зняли теледраму, точно розраховану саме на свою цільову аудиторію. Але українську драму, на українських реаліях і українською мовою. "Так, у фільмі купа недоліків, але не варто забувати, що майже 20 років у нас ніхто нічого не знімав, і нізвідки нічого не виросте", - такий лейтмотив більшості позитивних відгуків про "Столітті Якова". Глядачі кажуть, що розраховувати на фільми рівня "Аватара" в Україні поки рано, але знята Недичем драма про кохання "пролетіла як мить". Власне, в цьому і секрет успіху "Століття Якова" (за аудиторією 18-54 (вся Україна), частка продукту склала 12,6%). Нехай фільм не дотягує до історичної реконструкції, головне - в ньому є кохання по-українськи. Картину хвалять за гру акторів і емоції. А ще - це перший історичний міні-серіал, показаний на вітчизняному телебаченні в прайм-тайм.

Реклама на dsnews.ua

Письменник Борис Гуменюк запитує: "Що краще - не мати українського кіно українською мовою з українськими акторами на українському матеріалі, або мати погане?". Саме це питання в черговий раз став яблуком розбрату для глядачів. В черговий, тому що такі дебати були і навколо першого українського телесеріалу "Роксолана", і навколо драми "Тойхтопройшовкрізьвогонь" і "Поводир", а тепер і навколо "Століття Якова". Але найважливіше в цьому те, що є предмет дискусії, що про нових картинах сперечаються на сторінках газет і за чашкою чаю на кухнях, що українську стрічку дивляться на телеекранах і в інтернеті. Зрештою, телесеріал адже не рубль, щоб усім подобатися.

    Реклама на dsnews.ua